Цілі, завдання та функції управління підприємством.

У сучасних умовах підприємство, керуючись потребами ринку, самостійно формує програму своєї роботи та механізм її реалізації. Постановку цілей можна визначити як процес прийняття рішень, що передує майбутнім господарським діям.

Цілі діяльності усіх рівнів управління повинні бути узгоджені між собою, що забезпечить синхронність функціонування усіх елементів (ланок) підприємства в майбутньому. Коли це правило ігнорується, тоді виникають проблеми. Наприклад, керівники цехів можуть висунути пропозиції, які суперечать стратегічним цілям. У такому разі може відбутися оптимізація на підцілях через втрату загальноорганізаційного орієнтиру — мети під­приємства. Лише керівники вищої ланки спроможні забезпечи­ти оптимальне поєднання цілей і завдань окремих підрозділів із загальними цілями діяльності підприємства.

Поєднання цілей і головних завдань, спрямованих на їх досягнення, являє собою стратегію підприємства, його полі­тику. Політика розробляється для того, щоб створити механізм реалізації цілей. Завдання більш високої ланки управління можуть стати цілями для нижчого рівня. Політика підприємства дуже важлива для управління щоденною його діяльністю. Вона дає змогу виявляти та формулювати проблемні ситуації, які вимагають свого вирішення, перевіряти в практичній діяльності людей імовірність досягнення цілей, прогнозувати розвиток різних ситуацій, оцінювати пріоритет цілей у процесі їх постановки та реалізації, аналізувати досвід та поліпшувати діяльність працівників апарату управління.

Система цілей підприємства залежить від таких компо­нентів: зовнішніх можливостей і обмежень, внутрішніх можливостей і обмежень, схильності до ризику.

Внутрішні можливості й обмеження визначаються трудо­вими, фінансовими і матеріальними ресурсами; зовнішні — характером зовнішнього середовища, яке стосовно цілей можна структурувати на економічне, соціальне, технологічне, правове.

Система цілей діяльності підприємства повинна відповідати таким вимогам:

• вони повинні бути функціональними, щоб керівники різних рівнів могли легко трансформувати цілі, які ставляться на вищому рівні, у завдання для нижчих рівнів;

• має бути встановлений тимчасовий зв'язок між довгостро­ковими та короткостроковими цілями;

• цілі необхідно періодично переглядати, щоб внутрішні можливості відповідали змінюваним умовам;

• цілі мають забезпечувати потрібну концентрацію ресурсів та зусиль;

• необхідно завжди ставити систему цілей, а не одну ціль;

• цілі повинні охоплювати всі сфери діяльності підпри­ємства.

Дотримання зазначених вимог у процесі формування си­стеми цілей підприємства дає можливість побудувати відповід­ний механізм структуризації цілей, основу якого становлять такі напрямки діяльності:

• виділення лінійних і функціональних підрозділів, котрі відповідають за організаційне забезпечення цілей відповідного рівня;

• перевірка однорідності цілей кожного підрозділу підпри­ємства, попередження невідповідності між цілями та завдан­нями;

• раціональний розподіл прав і відповідальності на різних рівнях управління виходячи з ієрархії системи цілей;

• установлення послідовності і характеру робіт, спрямо­ваних на досягнення кінцевих цілей підприємства;

• оцінювання ефективності різних варіантів організаційних рішень;

• розроблення систем оцінювання і стимулювання праці, що базуються на кінцевих результатах роботи підрозділів.

Кінцевими цілями діяльності підприємства можуть бути такі:

• отримання доходу;

• створення потенціалу для майбутнього розвитку;

• забезпечення безпеки життєдіяльності та створення умов для всебічного розвитку працівників підприємства.

Успішна реалізація кінцевих цілей залежатиме від того, як вони будуть розбиті на під цілі та завдання. Загалом алгоритм структуризації цілей вимагає їх конкретизації в техніко-економічних показниках роботи підприємства та формування головних проблем, що потребують свого вирішення для досягнення цілей.

Виходячи з глобальної мети (місії) функціонування підпри­ємства кожному підрозділу апарату управління в особі його керівника ставляться конкретні завдання, вирішення яких передбачається в організаційній структурі визначеними методами та відповідними ресурсами. Завдання, методи їх вирішення та ресурси знаходять своє відображення у функціях апарату управління та функціональній структурі системи управління.

Під функцією управління розуміють відособлений вид управлінської праці, що виникає на основі її поділу всередині процесу управління. Функція управління - це будь-яка дія, що здійснюється в системі

Функція управління — це відособлений вид управлінської праці, що виникає на основі поділу праці всередині процесу управління, тобто це будь-яка дія, котра здійснюється в системі управління і спрямована на зміну стану об'єкта управління відповідно до поставленої мети. Сутність управлінської функції полягає в інформаційному впливі на об'єкт управління. Реалі­зація функції управління — це процес підготовки, передання, обробки та відображення інформації. Кожна функція характе­ризується притаманними їй технологічними процесами обробки інформації.

Функції управління завжди спрямовані на досягнення цілей управління. Вони об'єктивні і є формами реалізації відносин управління, через які, у свою чергу, реалізуються вимоги економічних законів розвитку суспільного виробництва. Тому процес управління є об'єктивно визначеною системою функцій, що охоплює дві групи функцій: загальні та конкретні.

Об'єктом управлінського впливу може бути як безпосереднє виробництво, так і система управління ним. Відповідно виділяються і сфери реалізації функцій управління: система управління і об'єкт, яким управляють. Наприклад, плануватися може робота конвеєра і технічна підготовка виробництва. З цього можна зробити висновок, що склад та зміст функції управління залежать від особливостей процесу управління і особливостей об'єкта управління.

Загальні функції не залежать від специфіки об'єкта управ­ління. Конкретні функції визначаються специфікою об'єктів управління. Це зумовлено тим, що функціонування усіх ланок виробництва вимагає здійснення головних, або загальних, функцій управління та лише деяких конкретних функцій.

Основою розроблення та прийняття управлінських рішень є функція планування, котра передбачає вироблення цілей і завдань управління виробництвом, а також визначення шляхів реалізації планів для досягнення поставлених цілей. Прогнозування в управлінському циклі передує плануванню і ставить своїм завданням наукове передбачення розвитку виробництва, а також пошук рішень, які забезпечують розвиток виробництва та його частин в оптимальному режимі. Оскільки прогнозування завжди передує плануванню, то його можна розглядати як під функцію.

Організація як функція управління — це діяльність, спря­мована на створення і розвиток об'єкта управління. Залежно від об'єкта розрізняють організацію виробництва, праці й управлін­ня. Організація управління передбачає регламентацію окремих елементів процесу управління (стадій управлінського циклу, процедур і операцій управління), установлення терміну ви­конання робіт, складу виконавців, прав, відповідальності, тех­нічного й інформаційного забезпечення тощо.

Функція координації полягає в забезпеченні необхідної (передбаченої проектом організації) узгодженості дій робіт­ників. Мета координації — усунути паралелізм і дублювання в роботі.

Функція регулювання полягає в збереженні режиму функ­ціонування об'єкта управління. З різних причин виробництво може відхилятися від заданих параметрів. У такому разі шляхом регулювання усуваються ці відхилення та забезпечується нормальний перебіг виробничих процесів.

Роль контролю як функції управління зумовлена тим, що він є засобом здійснення зворотних зв'язків у системі управ­ління. За його допомогою перевіряється виконання прийнятих рішень та оцінюються їх результати.

Конкретні функції управління пов'язані з окремими ознаками об'єкта управління. Але відсутність єдиної точки зору щодо їх складу дає можливість вільно підходити до вибору цих функцій при розробленні системи управління. Наприклад, конкретні функції можна розрізняти за ознакою їх впливу на певні сфери діяльності підприємства (перспективне та поточне, економічне та соціальне планування, організація роботи із стандартизації тощо); за окремими стадіями виробничого процесу (управління технічною підготовкою виробництва, оперативне управління основним і допоміжним виробництвом та ін.) і за окремими факторами виробництва (організація роботи з кадрами, матеріально-технічне постачання тощо).

Упорядкована система функцій та інформаційних зв'язків між ними складають функціональну структуру системи управ­ління, що є основою побудови організаційної структури управ­ління.

З цією метою сукупність конкретних функцій управління

групується в такі підсистеми:

• управління функціонуванням підприємства як єдиного

цілого;

• управління функціонуванням виробничих одиниць;

• управління функціями всебічного забезпечення діяльності підприємства (функціональна підсистема);

• управління цільовими програмами;

• інформаційне забезпечення управління.

По кожній підсистемі визначається блок, під яким розуміють сукупність взаємозв'язаних ланок управління, на котрі по­кладено виконання функцій однієї з систем, що входять у цілісну організаційну систему як її підсистеми.

Блок забезпечення функціонування підприємства як цілого (блок "загальне керівництво") здійснює управління усіма сторонами діяльності підприємства як головної ланки в системі управління економікою. Ланками управління є члени дирекцій, а також органи колегіального управління. Підлеглими блоку ланками управління є керівники виробничих підрозділів і функціональних служб.

Блоки управління функціонуванням виробничих одиниць (блок "Лінійне управління" й "Оперативне управління") здійснюють функції управління в підрозділах головного та допоміжного виробництв.

Блоки управління всебічним забезпеченням діяльності підприємства (функціональні блоки) охоплюють ланки управ­ління, об'єктом яких є функціональні підрозділи та служби.

До складу цих блоків входять такі:

• технічне керівництво (здійснює функції управління науково-технічним розвитком, технічною підготовкою вироб­ництва, інструментальним, ремонтним та енергетичним госпо­дарством);

• управління економічною діяльністю (включає функції прогнозування і планування, економічного аналізу, обліку та контролю господарської діяльності);

• управління матеріальними ресурсами (виконує функції управління матеріально-технічним постачанням, збутом, транспортом і складським господарством, функції маркетингу);

• управління кадрами і соціальним розвитком (охоплює функції управління забезпеченням кадрами, житлово-кому­нальним господарством та іншими об'єктами соціальної інфра­структури);

• інформаційне забезпечення управління (здійснює функції інформаційних, обчислювальних, документаційних, координа­ційних та комунікативних центрів);

• управління цільовими програмами (виконує функції управління розробленням і реалізацією програм перебудови виробництва, пов'язаних із освоєнням нової продукції і технології, упровадженням нових форм організації праці та виробництва, удосконаленням управління, а також комплексом заходів із соціального розвитку колективу).

Функціональна структура системи управління є основою для проектування організаційної структури управління, оскільки формування останньої передусім передбачає організаційне закріплення функцій управління за підрозділами апарату управління. Перехід від адміністративно-командної до ринкової системи управління потребує суттєвої перебудови функціо­нальної структури управління на всіх рівнях — від підприємства до центральних органів управління та уряду — за відповідного розмежування їхніх прав та обов'язків.

Створення цілісної ефективної системи управління підпри­ємством може бути забезпечене лише за умови тісної взаємодії всіх (загальних) функцій управління — планування, організації, стимулювання тощо, котрі повинні доповнювати одна одну при правильному поєднанні централізованих і демократичних засад в управлінні. Це вимагає перерозподілу функцій між різними органами управління, розширення одних функцій, звуження інших тощо.

 

1. Сутність організаційної структури, її роль та складові елементи.

Сучасні теорії й практика менеджменту мають більшу розмаїтість форм і видів організаційного середовища підприємства. Істотними ознаками для систематизації й класифікації її видів є завдання, форми й способи виникнення організаційних рішень (див. рис. 5).

 

Рис.4. Види й форми організаційного середовища підприємства.