Тема 3. Управління підприємством.

Побудова організаційних структур управління підприємствами.

Організаційну структуру підприємства формують за до­помогою організаційного проектування, яке здебільшого здійснюється зверху до низу і складається з таких етапів: встановлення вертикальних рівнів управління; горизон­тальний поділ організації (закріплення видів діяльності за лінійними і функціональними підрозділами); встанов­лення взаємозв'язків між цими підрозділами; формування повноважень і відповідальності різних посад; визначення посадових обов'язків, закріплення їх за конкретними по­садовими особами.

В результаті організаційного проектування формують­ся організаційні структури управління певних видів. Під організаційною структурою управління розуміють упо­рядковану сукупність підрозділів, які формують рівні уп­равління, їхні взаємозв'язки, та дають змогу керувати ор­ганізацією.

Побудова організаційної структури управління здійснюється шляхом організаційного проектування, яке відбувається зверху донизу і включає такі етапи:

1. встановлення вертикальних рівнів управління;

2. горизонтальний поділ організації, тобто закріплення видів діяль­ності за лінійними та штабними підрозділами;

3. встановлення зв'язків між різними підрозділами;

4. встановлення повноважень і відповідальності різних посад; визначення посадових обов'язків, закріплення їх за конкретними посадовими особами (посадові інструкції)

Структура організації та процес проектування визначені п'ятьма головними елементами - спеціалізацією робіт, структуризацією, звітністю, повноваженнями і координацією.

Першою універсальною моделлю проектування організації була бюрократична модель, яка ґрунтувалася на раціональ­них та логічних правилах, інструкціях і процедурах.

Основні фактори, що впливають на формування організаційних структур управління.

Люди схильні опиратися змінам унаслідок невизначеності, загрози власним інтересам, різного ставлення до змін, відчуття втрати, переконання, що зміни не принесуть нічого доброго і т.п. Співучасть, співбесіди, турбота про працівників, зіставлен­ня аргументів різних сторін, відкрите обговорення нововведень - це методи подолання опору змінам.

Зміни можна запровадити багатьма методами. Найзагальніші сфери змін охоплюють організаційну структуру, техноло­гію, персонал. У межах цих трьох широких категорій є і певні специфічні сфери змін.

Рис. 10. Вплив ситуаційних чинників на проектування організації.

 

 

Таблиця 2.

Причини опору працівників змінам та шляхи його подолання

 

 

 

Структура підприємства. Структура виробничої системи

Структура підприємства.

Організаційні структури підприємств відрізняються значною розмаїтістю. Їхня типологія й умови застосування розглядаються в наступних главах дійсного посібника. Вибір конкретної організаційної форми підприємства залежить від таких об'єктивних факторів, як масштаби його діяльності, широта виробничого профілю фірми, специфіка випускає продукції, що, або надаваних послуг, рівень кооперації й повнота виробничого циклу здійснюваних робіт.

Важливо відзначити, що організаційна структура підприємств є динамічним елементом сучасного менеджменту, що гнучко реагує на зміни зовнішніх і внутрішніх умов. Нерідко в рамках одного підприємства використається кілька різних типів організаційних структур керування: для швидко, що розвиваються напрямків, техніки й технології створюються програмні комплекси, а для традиційних видів продукції використається стійка лінійна структура. Сполучення різних типів структур у рамках однієї фірми створює умови для найбільш раціональної просторової організації здійснюваних процесів.

Ланка (орган) керування є відособленим осередком зі строго обкресленими функціями, правами й відповідальністю. До ланок керування ставляться окремі структурні підрозділи (відділи, цехи, ділянки), керівники й головні фахівці (головний інженер, головний бухгалтер), фахівці, посади яких не включені до складу конкретних структурних підрозділів (юрист, метролог). Ланки керування, що перебувають на одному щаблі керування, є рівноправними. Стосовно них виділяють вищестоящі й нижчестоящі ланки керування.

Співпідпорядкованість ланок керування характеризується їхнім розподілом по щаблях керування. Щабель керування – сукупність ланок однакової підпорядкованості. Щаблі керування показують послідовність підпорядкування ланок керування знизу доверху. На вищому ієрархічному рівні керування перебуває директор і його заступники, на нижчому - майстра ділянок.

Кількість щаблів керування залежить від обсягу виробництва й складності випускає продукції, що. Структура керування в більшості випадків буває двоступінчастої й триступінчастої.

Двоступінчаста структура керування характерна для підприємств із безцеховою структурою: завод – ділянка. Майстри ділянок безпосередньо підкоряються директорові підприємства.

Триступінчаста структура характерна для підприємств, що мають цехову структуру: директор – начальники цехів – майстра.

Зв'язку між ланками керування можуть бути двох типів: вертикальні й горизонтальні.

Вертикальні - це зв'язку підпорядкування й керівництва між різними щаблями керування. Вертикальні зв'язки відповідають установленій підпорядкованості елементів системи й відбивають лінійні повноваження, тобто право розпоряджатися ресурсами (насамперед людськими). Наприклад, зв'язок між директором підприємства й начальником цеху.

Горизонтальні зв'язки виникають між ланками одного щабля керування. Вони відбивають штабні повноваження, тобто право виробляти рекомендації із властивого даному органу функції, але не право розпорядництва. Наприклад, зв'язок між начальниками цехів.

Вертикальні зв'язки можуть бути лінійними й функціональними.

Тема 3. Управління підприємством.

План лекції:

1. Процес організації управління та його складові. Принципи організації управління.
2. Сутність організаційної структури, її роль та складові елементи. Побудова організаційних структур управління підприємствами.
3. Сучасні підходи до формування та розвитку організаційних структур управління підприємствами в умовах ринкової економіки.
4. Основні фактори, що впливають на формування організаційних структур управління.
5. Структура підприємства. Структура виробничої системи
6. Типи та методи організації промислового виробництва.

 

Рекомендована література:

1. Курс менеджмента: Учебное пособие для студентов вузов / Под ред. Д.Д. Вачугова. – Ростов-на-Дону: Изд-во «Феникс», 2003. – 512 с.

2. Теория организации: Учебник для вузов // Г.Р. Латфуллин, А.В. Райченко. – СПб: Питер, 2003. – 400 с.

3. Яцура В.В., Жук О.П. Менеджмент: навчальний посібник. – Львів: «Тріада плюс», «Алерта», 2008. – 444 с.

4. Економіка промисловості України: 36. наук. пр. - К.: РВПС України НАН України, 2006. - 196 с.

5. Єрохін С.А. Структурна трансформація національної економіки (теоретико-методологічний аспект). Наук. Монографія. - К.: «Світ знань», 2002. – (с. 167-242).

6. Заблоцький Б.Ф., Кокошко М.Ф., Смовженко Т.С. Економіка України. – Львів, ЛБК НБУ, 1997. – 58о с.

 

1. Процес організації управління та його складові.

Управління – це свідомий вплив людини на об'єкти, процеси та їх учасників, здійснюване з метою надання певного напряму діяльності та отримання бажаних результатів.

 

Рис. 1. Основні визначення менеджменту.

 

 

Рис. 2. Поділ управлінської праці.

 

Під організуванням розуміють вид управлінської діяльності, що відображає процес створення структури управління організацією і має два аспекти:

- поділ організації на підрозділи відповідно до цілей і стратегії;

- встановлення взаємовідносин повноважень і розподілу завдань між різними рівнями управління та їхня координація

Рис. 3. Сутність організування як функції менеджменту та його елементи.

Сучасні менеджери повинні знати, що в рамках нового управлінського мислення будь-яка виробнича система розглядається як соціотехнічна, оскільки в сьогоднішнім промисловому виробництві постійно взаємодіють дві підсистеми:

а) техніко-економічна, що включає не тільки машини, верстати й устаткування, всі види технології і т.п., але й управлінські знання, організаційні структури, методи виробничого планування, розробки робочих місць, технічні прийоми й навички роботи, рівень кваліфікації й підготовки робочої сили, її професійний склад;

б) соціальна, щовключає всі форми морального й матеріального стимулювання праці, стиль керування, участь робітників та службовців у процесі прийняття рішень, можливості просування по службі, організаційну культуру та ін.

Виділяють шість характеристик соціотехнічної системи, які в сучасних умовах є ключовими для успіху в конкурентній боротьбі й у той же час характеризують рівень розвитку нового управлінського мислення:

• організаційна філософія, що базується на розумінні працівниками компаній своїх цілей і призначення всього підприємства, їхньої постійної готовності розділити з адміністрацією всю повноту відповідальності за результати господарської діяльності;

• організаційна структура керування, що забезпечує рядовим робітникам та службовцям реальні прийми щодо участі в керуванні;

• новий підхід до розробки робочих місць і ролі виконавця в процесі прийняття рішень (замість спеціалізації працівника на ефективному виконанні якоїсь однієї окремої операції, що припускає глибокий технологічний поділ праці, з'являється попит на працівників, здатних виконувати широке коло виробничих операцій або функцій);

• нова схема розміщення устаткування, що відповідала б потребам командно-бригадної форми організації праці й забезпечувала прискорення матеріальних потоків на виробництві. Вона заснована на осередковій формі замість цехів і ліній, застосовуваних при традиційному підході;

• нові форми й методи підготовки й перепідготовки кадрів, більше гнучка кадрова політика, спрямована на гарантування зайнятості. Навчання повинне ґрунтуватися на оволодінні широким колом професій, а також на придбанні знань, що дають працівникам можливість виконувати безліч функцій, розбиратися не тільки в чисто виробничих, але й в організаційних, економічних й інших аспектах своєї роботи, опановувати суміжними спеціальностями й освоювати так називані професії майбутнього;

• нові критерії в оцінці економічної ефективності використання сучасної технології й здійснення капіталовкладень у розвиток виробництва (помнете: витрачати засоби на те, щоб підтримати або вдосконалити систему виробництва при неефективному керуванні — порожня витрата грошей).

Таким чином, нова організація сучасного промислового виробництва повинна мати такі характеристики:

- невеликі організаційні підрозділи з невеликою кількістю працівників, але з набагато більше високим, чим колись, кваліфікаційним й освітнім рівнем;

- невелика кількість рівнів управлінської ієрархії (майже повне скасування організаційної піраміди); бригадні (або командні) організаційні структури;

- орієнтації виробництва на обслуговування споживача; гнучкий асортимент продукції; мінімум запасів і гнучкі виробничі системи; більше високий рівень виробництва й більше низькі його витрати.