Тема 3. Види тканин. Будова епітелію

План

1. Поняття про тканини. Відмінності в будові клітин різних тканин.

2. Методи вивчення тканин.

3. Будова покривного епітелію. Види, розташування, функції.

4. Будова залозистого епітелію. Види, розташування, функції.

Тканина - група фізично об'єднаних клітин і міжклітинних речовин, об’єднаних єдиним походженням, будовою та функцією.

Різні тканини об’єднуються в більші функціональні одиниці, іменовані органами. Органи входять до складу ще більших функціональних одиниць, що називаються системами.

В організмі людини є чотири види тканини: епітеліальна (покривна), сполучна, м’язова та нервова.

Епітеліальна тканина (одно- чи багатошарова), покриває внутрішні чи зовнішні поверхні організму. Епітеліальна тканина розвивається з ектодерми, з якої утворюється епітелій шкіри, нервова система й епітеліальна вистилка переднього і заднього відділів травного тракту; ентодерми - епітелій решти відділів травного тракту, печінки, підшлункової залози; мезодерми – ендотелій.

Епітеліальні клітини утримуються разом невеликою кількістю цементуючої речовини, яка містить гіалуронову кислоту - кислий мукополісахарид. Нижній шар клітин печінки лежить на базальній мембрані, що складається з переплетення колагенових волокон, що звичайно секретуються нижче розташованими тканинами. Кисень і поживні речовини надходять в епітелій шляхом дифузії з лімфатичних судин, що розгалужуються в прилягаючих міжклітинних просторах. В епітелій можуть проникати нервові закінчення.

Функція епітелію полягає в захисті нижче розташованих структур від механічного ушкодження й інфекції. Поверхня епітелію часто буває високо диференційованою і виконує функції всмоктування, секреції чи екскреції, містить сенсори і нервові закінчення.

По кількості шарів клітин розрізняють епітелій одношаровий і багатошаровий. За формою клітин розрізняють плескатий (лускатий), кубічний, циліндричний і його різновидність - війчастий і перехідний епітелій.

Плескатий епітелій має тонкі, сплющені клітини з невеликою кількістю цитоплазми і дископодібним ядром у центрі. Краї клітин нерівні, поверхня у цілому мозаїчна. Плескатий епітелій знаходиться в боуменових капсулах нирок, серозних оболонках, у вистилці альвеол легень і в стінках капілярів.

Клітини кубічного епітелію мають 5- чи 6-кутню форму зі сферичним ядром у центрі. Кубічний епітелій вистилає протоки багатьох залоз, наприклад, слинних, підшлункової, потових, слинних, щитовидної; виконує секреторні функції. У нирках він вистилає збиральні трубочки, які не є секреторними.

Циліндричний епітелій має високі вузькі клітини з ядром у підстави. На вільній поверхні є мікровійки, що збільшують всмоктувальну і секреторну поверхню клітини. Вистилає шлунок, кишечник, ниркові канальці, входить до складу щитовидної залози і жовчного міхура.

Клітини війчастого епітелію звичайно мають циліндричну форму, але мають на вільній поверхні численні війки. Вони завжди асоційовані з бокалоподібними клітинами, які секретують слиз, що просувається завдяки руху війок. Війчастий епітелій вистилає яйцепроводи, шлуночки головного мозку, спинномозковий канал і дихальні шляхи.

Перехідний епітелій складається з 3-4 шарів однакових за формою і розміром клітин, за винятком більш сплющених, утворюють вільні поверхні. При зміні умов усі клітини здатні змінювати форму. Ця властивість важлива в структурах, які піддаються сильному розтяганню - сечовий міхур, сечовід.

Багатошаровий епітелій складається з декількох шарів клітин. Вони утворюються шляхом чисельного поділу стовбурних клітин, що розташовуються в базальному шарі, який лежить на базальній мембрані. Клітини, які утворилися першими, мають кубічну форму, по мірі просування до вільної поверхні, вони сплющуються. Такі клітини називаються лусочками. Вони можуть залишатися незроговілими в стравоході, порожнині рота, глотці, піхві, роговиці ока. Лусочки можуть перетворитися в змертвілий роговий шар кератину, що, зрештою, злущується. Такий епітелій називають зроговілим, він знаходиться на зовнішній поверхні шкіри.

Залозистий епітелій виділяє свої продукти на поверхню епітеліальної вистилки в порожнини органів чи безпосередньо в кров і лімфу. Секреторні клітини поділяються на екзокринні й ендокринні. Перші виділяють секрет на вільну поверхню епітелію. Їхні продукти виводяться на поверхню через протоки. Ендокринними називають залози, що виділяють секрет безпосередньо в кровотік. Вони не мають вивідних протоків, називаються залозами внутрішньої секреції. За формою і функцією екзокринні залози поділяються на:

– прості трубчасті залози - трубкоподібні заглиблення, наприклад, кишкові залози;

– розгалужені трубчасті залози - складаються з декількох простих, що відкриваються в загальну вивідну протоку (залози пілоруса, матки);

– складні трубчасті залози - утворені кількома розгалуженими трубчастими, що відкриваються в загальну вивідну протоку (слізні залози, печінка, яєчка);

– прості альвеолярні - невеликі пухирці чи мішечки (сальні залози);

– розгалужені альвеолярні залози - складаються з декількох простих, що відкриваються в загальну вивідну протоку (слізна залоза);

– складні альвеолярні залози - утворюються з декількох розгалужених, що мають загальну вивідну протоку (підшлункові, молочні);

– прості альвеолярно-трубчасті залози являють собою трубки, що мають на своєму кінці розширення (зустрічаються у воротарі);

– розгалужені альвеолярно-трубчасті залози складаються з декількох простих (залози сечівника);

– складні альвеолярно-трубчасті залози складаються з розгалужених альвеолярно-трубчастих (наприклад, у легенях, передміхуровій залозі).

 

Тема 4. Сполучна тканина

 

План

1. Загальна характеристика сполучної тканини.

2. Власне сполучна тканина:

а) пухка сполучна тканина;

б) компактна сполучна тканина.

3. Скелетна тканина:

а) хрящова сполучна тканина, її види, розташування;

б) кісткова сполучна тканина - її види, розташування.

4. Жирова тканина, будова, роль.

5. Кровотворна тканина – лімфоїдна та мієлоїдна. Будова, роль.

 

Сполучна тканина – це головна опорна тканина організму. Вона утворює скелет (кістки і хрящі), з’єднує поміж собою інші тканини, огортає різні органи, відокремлюючи їх один від одного для того, щоб кожен із них не заважав функціонувати іншому, а також оточує кровоносні судини і нерви. Сполучна тканина – це середовище, через яке здійснюється внутрішній обмін речовин, так як кров складає єдину систему живлення організму.

Залежно від переважання тих чи інших морфологічних і функціональних особливостей сполучна тканина є:

1) власне сполучна тканина, яка поділяється на пухку і щільну, а щільна – на білу колагенову і жовту еластичну;

2) скелетна тканина – хрящ (гіаліновий, білий волокнистий, жовтий еластичний) та кісткова тканина (компактна або щільна, губчаста, мембранна);

3) дентин;

4) гематопоетична або кровотворна (мієлоїдна – кров і лімфоїдна – лімфа);

5) жирова тканина.

Тканини внутрішнього середовища (або сполучна тканина) відрізняються значним розвитком міжклітинної речовини і підрозділяються на тканини з переважним розвитком трофічних, опорних чи захисних функцій. До їх складу входять клітини, що розвиваються з мезенхіми, яка розвивається із мезодерми зародка; волокна декількох типів, що являють собою живі продукти клітин; рідкий чи напіврідкий аморфний матрикс, до складу якого входить гіалуронова кислота, хондроітин, хондроітинсульфат і кератинсульфат.

Співвідношення цих складових залежить від того, яку функцію виконує даний вид тканини. Так, якщо тканина виконує трофічну функцію, тоді в ній переважають клітини і мало проміжної речовини. І навпаки, в тканинах з опорною функцією сильно розвинуті механічні елементи, а кількість клітин невелика. Наприклад, у пухкій сполучній тканині це співвідношення приблизно рівне; в щільній сполучній тканині – переважають механічні волокна; в крові та лімфі – переважають клітини.

Проміжна речовина представлена волокнами трьох типів:

- колагенові волокна – тривкі до розриву при розтязі, але не гнучкі; вони розташовані паралельними пучками різної товщини;

- еластичні волокна – дуже пружні, легко розтягуються, проте менш міцні, ніж колагенові волокна. Ці волокна тонкі і розгалужені;

- ретикулярні волокна – тонкі, короткі волокна, утворюють густу сітку. Вони оточують кровоносні судини і м’язові волокна;

- основна аморфна речовина (матрикс) – це тонкі пластинки, між якими проходять волокна.

Клітини сполучної тканини є трьох типів, залежно від того, яку функцію вони виконують. Так, в пухкій сполучній тканині є такі види клітин: фібробласти – це клітини, здатні до поділу і синтезу проміжної речовини; фіброцити – клітини, які являють собою зістарілі фібробласти, тобто, не здатні до поділу і синтезу проміжної речовини; фіброкласти – клітини, які здатні до аутолізу (руйнувати тканину), завдяки наявності в них великої кількості лізосом.

Відповідно в хрящах такі клітини носять назву хондробластів, хондроцитів та хондрокластів; в кісткові тканині це, відповідно, остеобласти, остеоцити та остеобласти; в зубній тканині – це одонтобласти, одонтоцити та одонтокласти. Клітини крові – це еритроцити, лейкоцити, тромбоцити, клітини лімфи – лімфоцити.

Трофічну функцію виконує кров, лімфа, пухка сполучна тканина.

Відомо два типи гематопоетичної тканини - лімфоїдна і мієлоїдна. Вони складаються з вільних клітин, що лежать у стромі, утвореної пухкими ретикульованими волокнами, названими ретикулярною сполучною тканиною.

Строма мієлодної тканини (кістковий мозок), утворена ретикулярною сполучною тканиною, у якій є великі міжклітинні простори. Строму перетинають великі тонкостінні кровоносні судини, через які зрілі кровоносні клітини попадають у кровотік. Синусоїди вистелені фагоцитарними клітинами, що складають частину ретикулоендотеліальної системи організму.

Формені елементи крові походять з родоначальників - гемоцитобластів, що диференціюються в еритробласти - попередники еритроцитів, мієлоцити - попередники гранулоцитів, лімфобласти - попередники лімфоцитів, монобласти - попередники моноцитів і мегакаріоцити, з яких утворюються тромбоцити.

За дифференційовку лімфоцитів відповідальна лімфоїдна тканина, у якій розрізняють 3 типи: пухка лімфоїдна тканина, у якій строма, утворена ретику-лярною сполучною тканиною, переважає над вільними клітинами; щільна лімфоїдна тканина, що містить набагато більше вільних клітин, занурених у строму; вузликова лімфоїдна тканина, що містить щільні скупчення вільних клітин. Вільні клітини – це, головним чином, лімфоцити, що розрізняються за розмірами і функціями. Серед них зустрічаються також плазматичні клітини, що диференціювалися з лімфоцитів, іноді моноцити і эозинофіли.

Власне сполучна тканина містить клітини і проміжну речовину, до складу якої входить велика кількість різноманітних волокон і основної аморфної речовини.

Пухка сполучна тканина складається з клітин, рідко розкиданих у міжклітинній речовині і волокон, що утворюють пухке неупорядковане сплетіння. Вона дуже поширена: супроводжує кровоносні судини і нерви на всьому їхньому протязі, розміщується між органами й у підшкірному жировому шарі. Клітини можуть накопичувати жир і перетворюватися в жирові клітини, а сама тканина - у жирову.

У тканині є численні пучки колагенових волокон і пухке анастомозуюче переплетення тонких хрящових волокон еластину. Колагенові волокна гнучкі, а еластину ще й еластичні. Спільно ці волокна відповідають за властивості міцності і пружності. Ретикулінові волокна - дуже тонкі і нитковидні, обволікають кровоносні судини й утворюють сполучну оболонку м'язових волокон.

У матриксі присутні наступні типи клітин:

- фібробласти - клітини плоскої веретеноподібної форми з овальним ядром. Їхня функція - утворення волокон, мають здатність мігрувати до пошкоджених ділянок тіла і секретувати додаткові волокна;

- макрофаги (гістоцити)- поліморфні клітини, здатні до амебоподібного руху і до поглинання чужорідних часток. Разом з ретикулярними клітинами лімфатичної системи вони утворюють ретикулоендотеліальну систему організму.

Гладкі клітини мають овальну форму, зернисту цитоплазму. Вони беруть участь в утворенні матрикса, секретують біологічно активні речовини - медіатори запалення й алергії, у великій кількості розміщуються поблизу кровоносних судин.

Плазматичні клітини - результат трансформації лімфоцитів - беруть участь у виробленні антитіл.

Мезенхімні клітини служать запасом недиференційованих клітин, можуть перетворюватися в будь-які інші.

Жирові клітини містять круглу жирову вакуоль, що відтискує ядро й органели до периферії.

Хроматофори - сильно розгалужені клітини, наповнені гранулами меланіну, знаходяться тільки в деяких спеціалізованих структурах - у шкірі і зоровому аналізаторі.

Щільна (компактна) волокниста сполучна тканина складається, головним чином, з волокон, занурених у матрикс, а не з клітин.

Виділяють два підвиди:

- біла волокниста сполучна тканина - містить колагені волокна, щільно упаковані у чисельні рівнобіжні пучки. Між ними уздовж розташовуються ряди фібробластів. Сусідні пучки з’єднані між собою пухкою сполучною тканиною. Волокниста тканина міцна, гнучка, але не здатна до розтягування, її міцність обумовлена колагеном. Знаходиться в сухожилках, деяких зв'язках, склері і роговиці ока, капсулі нирки, охрястю, окістю;

- жовта еластична сполучна тканина утворена пухким безладним переплетенням розгалужених жовтих еластичних волокон, серед яких хаотично розкидані фібробласти, а також невелика кількість тонких колагенових волокон. Ця тканина наявна в стінках артерій легень і повітроносних шляхів, шийних зв'язках, хребетному стовпі.

Скелетні сполучні тканини: хрящі і кістки.

Хрящ являє собою сполучну тканину, що складається з клітин, занурених у пружний матрикс - хондрин. Хондрин відкладається хондробластами і містить колагенові волокна. У кінцевому рахунку хондробласти занурені в лакуни і називаються хондроцитами. Зовні хрящ покритий перихондрієм чи охрястям - щільною оболонкою, яка містить клітини і волокна. Тут формуються нові хондробласти. Матриксу властива пружність і здатність демпфірувати ударні навантаження. Колагенові фібрили пручаються будь-яким навантаженням, що розтягують.

Існують 3 типи хрящів.

Гіаліновий чи склоподібний хрящ. Основна речовина напівпрозора, є хондрин, хондромукоїд і хондроітинсірчана кислота. Часто містить тонкі колагенові волокна. Периферичні хондроцити сплющені, а ті, що розташовані в середині мають кутасту форму. Хондроцити лежать у лакунах комплектами по 1, 2, 4, 8.

На відміну від остеоцитів, у хондроцитів немає відростків, що виступають з лакун в основну речовину, немає і кровоносних судин. Обмін речовин - винятково шляхом дифузії. Хрящ покриває суглобні поверхні кісток, знаходиться в реберних хрящах, хрящах гортані (крім надгортанника), трахеях, бронхах, деяких частинах вуха.

Білий волокнистий хрящ утворений чисельними пучками білих колагенових волокон, занурених в основну речовину, більш міцний, але менш гнучкий, ніж гіаліновий хрящ. Утворює міжхребцеві диски, знаходитися в симфізі лобкових кісток і в суглобних сумках.

Жовтий еластичний хрящ має напівпрозорий матрикс і містить переплетення жовтих еластичних волокон. Більш гнучкий, ніж гіаліновий хрящ, що дає можливість швидко відновлювати форму у випадку пошкодження, знаходиться в зовнішньому вусі, євстахієвій трубі, надгортаннику і глотці.

Кістка - основний матеріал, з якого побудований скелет, несе опорні, метаболічні і захисні функції. Кістка - це звапніла сполучна тканина, що складається з клітин, занурених у тверду основну речовину. 30% утворено органічними сполуками у формі колагенових волокон, 70% - неорганічними, головним чином, гідроксіапатитом - Са10(РО4)6(ОН)2, а також Nа, Мg, К, Сl, F, карбонатами і цитратами.

Остеобласти - клітини, що знаходяться в лакунах по всій основній речовині. Вони відкладають органічні речовини. Лакуни з'єднуються між собою тонкими канальцями, що містять цитоплазму, через них проходять кровоносні судини.

Кожна окрема кістка пристосовує свою структуру до того, щоб відповідати будь-якій зміні механічних впливів.

Руйнують кістку отстеокласти. Ці клітини містять велику кількість лізосомальних ферментів, здатних руйнувати кісткову тканину.

Мінеральний склад кісткової тканини регулюють деякі гормони. Так, гормон щитоподібної залози кальцитонін підвищує вміст кальцію в кістковій тканині, а гормон паращитоподібної залози паратгормон – навпаки, підвищує рівень кальцію в крові. Жіночий статевий гормон естроген активує синтез кальцитоніну і знижує активність остеокластів. Вітамін Д і його активний метаболіт кальцитріол регулює кальцій-фосфорний обмін кісткової тканини, а саме, підтримує її мінеральний склад.

Компактна чи щільна кістка складається з чисельних циліндрів, утворених концентричними кістковими пластинками, у центрі кожного такого циліндра є гаверсовий канал, разом з яким він складає гаверсову систему чи остеон.

Між кістковими пластинками є чисельні лакуни, що містять остеобласти. У цитоплазмі остеобласта добре розвинутий гранулярний ендоплазматичний ретикулум і апарат Гольджі, багато РНК. У неактивном стані остеобласти називаються остеоцитами. У них зменшується кількість органел, відкладається глікоген, вони можуть швидко перетворюватися в остеобласти. Кожна лакуна з'єднується із сусідньою канальцями, які з'єднують гаверсові канали.

У гаверсовому каналі проходять артерія, вена, лімфатична судина і нервові волокна, упаковані в пухку сполучну тканину. Поперечні гаверсові канали з’єднуються з кістковомозковою порожниною.

На зовнішній і внутрішній поверхні кістки кісткові пластинки не утворюють циліндри, а розташовуються навколо них. Ці області пронизані каналами Фолькмана, через який проходять кровоносні судини, з’єднані із судинами гаверсових каналів. Зовні кістка покрита шаром щільної сполучної тканини - окістям. Пучки колагену (волокна Шарпея-Шафера), що йдуть з окістя, вростають у кістку, міцно зв'язують її з окістям, і створюють основу для прикріплення сухожилок. Внутрішня область окістя багата судинами й утворює шар, що містить недиференційовані остеобласти.

Губчаста кістка являє собою мережу з тонких анастомозуючих кісткових елементів, названих трабекулами. У її основній речовині міститься менше неорганічного матеріалу (60-65%). Органічна речовина представлена колагеновими волокнами. Міжбалкові простори заповнені м'яким кістковим мозком. У червоному кістковому мозку, що міститься в епіфізах довгих трубчастих кісток, клітинні елементи представлені головним чином, еритроцитами, а в жовтому кістковому мозку діафізів - жировими клітинами. Трабекули зорієнтовані в напрямку, у якому на кістку впливає навантаження. Губчаста кістка характерна для зародків і зростаючих організмів, а в дорослому організмі присутня в епіфізах довгих кісток

Мембранні кістки не мають хрящових зачатків, а утворюються безпосередньо в дермальному шарі шкіри в наслідок інтрамембранної осифікації. У місці утворення з'являються скупчення остеобластів, вишикуваних в ряди, які виробляють кісткові трабекули. Вони збільшуються в розмірах у результаті подальшого відкладення кістки на внутрішніх і зовнішніх поверхнях, після чого можуть занурюватися глибше в тіло, входити до складу скелету. Такі кістки є в черепі, нижній щелепі і плечовому поясі.

Дентин по своєму хімічному складу дуже схожий з кісткою, однак містить більше неорганічних речовин (75%) і тому твердіший. У дентині немає лакун і гаверсових систем, одонтобласти розташовані на внутрішній стороні дентину, від них відходять чисельні відростки з мікротрубочками, що пронизують основну речовину. Також у них можуть знаходитись кровоносні судини і нервові закінчення, чуттєві до дотику і холоду. Відростки одонтобластів виробляють колагенові волокна, що відкладаються в їх апікальних ділянках, які потім імпрегнуються кристалами апатиту, кальцинують і утворюють новий дентин. Дентин розташований між емаллю і пульпарною порожниною зуба, над яснами і під ними.