Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Антропологічна думка в провідних ідейних течіях арабомовної культури Середньовіччя
Проблеми людини розглядалися й обговорювалися в арабському світі представниками всіх ідейних напрямків. Виділяють три основні підходи у вивченні людини: теологічний, містичний, філософський. 1.Теологічний підхід представляли мутакалліми, ортодоксальні послідовники калама (від “слово”, “мова”), тлумачі Корана і Святого переказу Суни. Головна особливість їхнього світогляду - крайній фаталізм. Вони визнавали всемогутнього, всюдисущого Аллаха і останнього з його посланників, пророка Мухаммеда. Фаталізм мутакаллімів з характерноїю для них ідеєю повного приречення життя і дій людини в рамках теологічного напрямку був поставлений під сумнів кадаритами і мутазилитами (“тими що відхиляються”). Вони відкидали абсолютність божественного приречення і використовували суперечливість тексту Корана для обґрунтування ідеї відповідальності людини за свої вчинки і дії. Антитеза добра і зла із сугубо теїстичної площини протистояння Бога і світу, духовного і матеріального переноситься ними в область конфлікту особистості і суспільства, почуттів і розуму, здібностей і боргу. Мутазилити звузили сферу дії божественної волі, вивівши з неї знищення світу, порушення природних закономірностей, створення чудес і т. ін. Вони розділили поняття зла і гріха, відповідальності перед людьми і Богом. Цікавим є розуміння ними вільної дії волі як умови реалізації благих задатків людської природи, як свідомого проходження “благої необхідності”, тобто властивій світу доцільності. 2. Містична течія в ісламі – суфізм. Суфісти бачили в людині поєднання божественного і тваринного. Відповідно розуміється по новому людина - як зроблена буттям універсуму, як відображення одного з багатьох атрибутів Абсолюту. Людина, відповідно до цього підходу, інтегрує в собі все суще, поєднує всі основні реальності світу. Такий погляд піднімає людину і розширює простір її особистої відповідальності за свою долю (Ібн Араба). Світ у цілому визначається суфістами як макрокосм (“алам-і-акбар”), людина - як мікрокосм (“алам-і-асгар”). Стверджується, що на космічному рівні діє принцип “усі є Бог”, на феноменальному – “усі є люди”. Будучи втіленням і “схроном божественного”, людина, відповідно до думки суфістів, може повернутися до істинного “я” через поєднання з Богом. Відзначається іманентність Усевишнього людині (у той час як ортодоксальний іслам стверджував абсолютну трансцендентність Бога).
З каноном розходиться і суфістська ідея “зробленої людини” (“аль-інсан аль каміл), що визнає як еталон моральності, добра і зла саму людину. Однією із властивостей людини називається її здатність до удосконалення на шляху самопізнання, мета і зміст якого “у самій собі безмірне знайти” (Аль Фарид). 3. До філософської течії арабо-мовної думки відноситься східний перипатетизм – “фальстафа”. Ідеї грецьких філософів стають надбанням арабо-мовних народів. На арабську мову переводяться праці Платона й Аристотеля, Галена, Архімеда. На цій основі формується власна арабо-мовна філософія і наука (у першу чергу фізика, математика, медицина). Арабські філософи взяли під сумнів релігійні догми і вважали доблестю і заслугою вишукувати “доказ неспроможності буквального значення священних текстів і істинності їхнього тлумачення” (Ібн Рушд). Привертає увагу загальна природничонаукова спрямованість філософської арабомовної думки, у якій пріоритет віддавався не Платонові, а Аристотелю. Цьому сприяло те, що ідея Аристотеля про Божество як нерухомий першодвигун відповідала духу Корана. Треба відзначити, що арабо-мовні послідовники вчення Аристотеля відрізнялися від європейських перипатетиків, висуваючи специфічні ідейно-теоретичні і наукові задачі. Тому погляди Аристотеля в контексті їхніх міркувань набули нового й оригінального звучання. Арабських філософів цікавили онтологічні, гносеологічні і етичні проблеми людини; питання походження людини, її місця і ролі у світобудові. Вони розглядали особливості духовних сил людини, її пізнавальних здібностей, моральних якостей і т. ін. На відміну від релігійного зведення ідеального до дотримання Корана і приписів шаріату, а також суфійського визначення досконалості як знайденої в подвижництві святості, філософи орієнтувалися на досконалість інтелектуальну. Головна відмінність людини від всіх інших створінь вони бачили у силі розуму. Так, Абу-Наср Мухаммед Фарабі, один з найбільших арабських перипатетиків, якого називали “Другим Учителем” чи другим Аристотелем за коментарі до праць останнього, писав: “Від усіх тварин людина відрізняється особливими властивостями, тому що в неї є душа, з якої виникають сили, що діють за посередництвом тілесних органів, і, крім того, у неї є така сила, що діє без посередництва тілесного органу; цією силою є розум”.
Ідею вдосконалення людини через знаходження мудрості образно і яскраво виразили Ібн Габірол (Авіцеброн) (Х1 в.). Кращою якістю людини він називає допитливість і в дусі перипатетиків закликає людей до розширення їхніх знань і збагнення мудрості, тому що тільки освічена людина здатна зробити правильний вибір між добром і злом, зрозуміти своє місце у світі, свою людську гідність. Стверджується, що якби людина “виходила з осмислення цілісності усього універсуму й усвідомлення власної незначності, з усвідомлення себе як крихітної частини єдиної світобудови, то в цьому випадку вона змогла б осягти справжню істину”. Арабські мислителі, говорячи про наявність у людини безсмертної душі, у той же час визнавали її зв'язок з тілом. Аль Фарабі стверджував “Душа не може існувати раніш тіла, як це стверджує Платон; точно також вона не може переселятися з одного тіла в інше”. Відкидаючи ідею фаталізму і приречення, арабські мислителі стверджували, що людина вільна у визначенні свого життєвого шляху. Ібн Габірол писав: “Кожна людина вільна діяти, як їй хочеться...вона вільна стати мудрою чи дурною, доброю чи жорстокою, мстивою чи великодушною”. Але звідси логічно випливав висновок про відповідальність людини за свої діяння.
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-12-30; просмотров: 249; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.22.100.180 (0.006 с.) |