Тема№5: Нематеріальні ресурси.

1. Поняття і види нематеріальних ресурсів та активів підприємства.

2. Оцінка і амортизація нематеріальних активів

 

I. Нематеріальні ресурси – це складова частина потенціалу підприємства, здатна приносити економічну користь протягом відносно тривалого періоду, для якої характерні:

1) відсутність матеріальної основи прибутку;

2) невизначеність розмірів майбутнього прибутку від її використання.

До них відносяться:

1) об’єкти промислової та інтелектуальної власності;

2) інші ресурси нематеріального походження.

Об’єкти промислової власності:

o винаходи;

o промислові зразки;

o корисні моделі;

o товарні знаки;

o знаки обслуговування.

Об’єкти інтелектуальної власності:

§ програми забезпечення електронно-обчислювальних машин банки та бази даних

§ банки та бази знань

Інші ресурси:

a) НОУ - ХАУ;

b) раціоналізаторські пропозиції;

c) найменування місця походження товару;

d) гудвіл (імідж, репутація, досвід ділових зв’язків, престиж товарних знаків).

Нематеріальні активи – вкладення грошових коштів підприємства на право використання об’єктів промислової та інтелектуальної власності, а також інші майнові права.

 

 

Таблиця № 5.1. Елементний склад нематеріальних активів.

 

Промислова власність – поняття, яке застосовується для позначення виключного права на використання певних нематеріальних ресурсів.

Винаходом називається позначення істотною новизною вирішення технічного завдання в будь-якій галузі народного господарства, яке дає позитивний ефект.

Головною ознакою винаходу є його новизна, тобто: використання технічних засобів, способів, методів, раніше невідомих в даній галузі техніки.

Промисловий зразок – це нове, придатне до здійснення промисловим способом, художнє вирішення виробу.

Він є новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не відома в даній галузі країни. Оригінальним, вважається тоді, коли його суттєві ознаки є своєрідними.

Корисні моделі – це нові за виглядом, формою або побудовою моделі; від інших об’єктів промислової власності відрізняються тим, що предметом технічного вирішення є тільки конструкція виробу, його форма.

Товарним знаком називається оригінальні позначки, які мають правовий захист та призначення для виділення даного товару серед інших подібних товарів.

Якщо під товарним знаком надаються послуги, то він називається знаком обслуговування.

Інтелектуальна власність – юридичне поняття, яке охоплює авторське право та інше право на інтелектуальну діяльність.

Програмне забезпечення – це сукупність програм, які використовуються в роботі з ЕОМ.

Банк даних характеризується певною сукупністю програмних, організаційних та технічних засобів, призначених для централізованого накопичення та багатоцільового колективного використання.

Ядро банку даних становить база даних.

Базою даних називається іменована сукупність інформаційних одиниць у певній предметній сфері, які відображають стан об’єктів та їх функціональні бази даних забезпечені сукупністю мовних та програмних засобів.

База знань – це сукупність систематизованих основоположних відомостей, які зберігаються в пам’яті ЕОМ.

Банк знань – розглядається, як сховище знань, в якому крім інформації та відповідного опису знаходяться засоби, за допомогою яких здійснюється їх накопичення, збереження, оновлення та використання.

НОУ-ХАУ – (знати, як зробити з англійської), незахищені охоронними документами неоприлюднені знання чи досвід науково-технічного, виробничого, комерційного, фінансового характеру; незапатентовані винаходи.

Раціоналізаторська пропозиція – технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства до якого воно подане, і включає пропозиції щодо вдосконалення використовуваної техніки (непатентоспроможні).

Комерційна таємниця – відомості про виробничо-господарську. Фінансово-економічну, науково-технічну діяльність підприємства, розголошення яких може завдати шкоду підприємству.

Найменування місця походження товару – відображає назву країни. яка використовується при позначенні товару.

Гудвіл – нематеріальний актив, вартість якого визначається як надлишок над балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю.

Організаційні витрати на створення підприємства формуються на етапі його створення.

Нематеріальні активи – права власності на використання об’єктів промислової та інтелектуальної власності, а також інші майнові права.

До складу нематеріальних активів входять:

· права на об’єкти промислової власності – це патенти на винахід, промисловий зразок, корисну модель, а також свідоцтво про товарний знак

· авторське право – система правових норм, які визначають положення авторів наукових публікацій, літературних творів та програмного забезпечення ЕОМ.

· Право на використання створених на підприємстві об’єктів інтелектуальної власності

· Право на користування земельними ділянками та природними ресурсами, ліцензії на здійснення певних видів діяльності.

· Організаційні витрати на створення підприємства

· Права на ліцензійні угоди на використання об’єктів промислової власності

Власник об’єктів промислової власності отримують виключне право на їх використання за допомогою патентів на винахід, промисловий зразок. корисну модель, а також свідоцтво на товарний знак.

Патент – виданий державним органом документ, який дає особі або організації виключне право використовувати зазначене патентом технічне рішення.

Патент має дві частини:

· патентну грамоту (видається патентовласнику);

· патентний опис.

Правова охорона товарних знаків і знаків обслуговування здійснюється за допомогою свідоцтва, яке засвідчує його приорітет.

На моделі на видається патентна грамота. Патент видається на п’ять років.

- товарний знак.

 

- знак обслуговування.

 

НОУ-ХАУ – раціоналізаторські пропозиції.

Гудвіл – є власністю підприємства, немає спеціального правового захисту.

Реалізація прав власності на нематеріальні ресурси здійснюється у формі ліцензійної угоди. Ліцензією називається дозвіл використовувати технічне досягнення протягом певного строку за обумовлену винагороду.

Ліцензійна угода – договір на використання патентів, НОУ-ХАУ, товарних знаків.

Добровільна ліцензія характерна тим, що ліцензіар передає дозвіл використати об’єкти права ліцензіанту на підставі договору.

Примусова ліцензія видається на підставі рішення державного органу проти волі патентовласника.

Звичайна ліцензія – залишає ліцензіару право особистої експлуатації технічного рішення і можливість укладати аналогічні угоди з іншими ліцензіантами.

Виключна ліцензія передає ліцензіанту право виключного користування об’єктом ліцензії, але ліцензіар залишає за собою право користуватися ліцензією.

Безпатентна ліцензія – регулює, щодо об’єктів. які не захищені патентом.

За використання об’єкту ліцензійною угоди ліцензіант сплачує ліцензіару певну винагороду у формі періодичних відрахувань або поутальної виплати (одноразової).

За обсягом прав на використання ліцензії бувають:

· звичайна – залишає ліцензору право особистої експлуатації технічного рішення дає можливість укладати угоди з іншими ліцензіатами.

· виключна – передає ліцензіату право виключного користування об’єктом ліцензії, але ліцензатор залишає за собою право користуватися ліцензією.

· повна – означає перехід до ліцензіата всіх прав

Періодичні відрахування (роялті) встановлюються у вигляді ставок до обсягу чистих продаж або до собівартості продукції.

 

II. У міжнародній практиці існує декілька методів оцінки нематеріальних активів:

1. За собівартістю (власні нематеріальні активи, що створені самим підприємством);

2. За покупною вартістю (якщо нематеріальні активи, купують в процесі діяльності підприємства);

3. За ринковою вартістю (підприємство приймає рішення про продаж будь-яких своїх нематеріальних активів або вкладають в статутний фонд іншого підприємства)

4. За погодженням сторін (при зарахуванні до статутного фонду підприємства таких нематеріальних активів, як організаційні витрати).

Первинна вартість нематеріальних активів зараховується до статутного фонду підприємства, може індексуватись власником самостійно на початок поточного року, згідно з індексом інфляції.

На нематеріальні активи нараховується знос у формі амортизаційних відрахувань (використовується лінійний метод; ,%), де t – строк корисного використання нематеріальних активів.

Для нематеріальних активів, строк корисного використання яких встановити неможливо, норма зносу встановлюється з розрахунку на сто років, але не більше строку дії господарюючого суб’єкту (не більше 10%).

Якщо по закінченню терміну використання нематеріальних активів сума нарахованих амортизаційних відрахувань менша за їх первісну вартість, то вони дораховуються з прибутку.

Амортизаційні відрахування проводяться до досягнення остаточної вартості нематеріального активу нульового значення.

 

 

Таблиця № 5.2. Принципи класифікації та вили ліцензій