III. Поступова втрата основними фондами своєї вартості у період функціонування називається спрацюванням.

Розрізняють:

- фізичне спрацювання;

- моральне спрацювання;

- соціальне спрацювання;

- екологічне спрацювання.

Фізичне спрацювання – це втрата основними фондами їх споживчих якостей. Причому. як у процесі діяльності так і бездіяльності.

Існує два методи визначення фізичного спрацювання:

· залежно від строку служби:

(3.8)

· за технічним станом основних фондів.

Моральне спрацювання – виражається зменшенням вартості основних фондів під впливом НТП.

Воно викликане здешевленням відтворення основних фондів – називаємо моральним спрацюванням І виду. Використання більш продуктивних засобів праці – це моральне спрацювання ІІ виду.

М₁=В_п-В_в (3.9)

де В_п – первісна вартість основних фондів;

В_в – відновна вартість основних фондів;

М₁ – моральне спрацювання І виду.

Коефіцієнт морального спрацювання І виду:

(3.10)

 

Моральне спрацювання ІІ виду:

(3.11)

де В_пс – первісна вартість відновлення старих машин;

В_пн – первісна вартість відновлення нової машини;

П_с – річна продуктивність старої машини;

П_н – річна продуктивність нової машини;

Т_сс – нормативний строк служби старої машини;

Т_сн – нормативний строк служби нової машини.

Коефіцієнт морального спрацювання ІІ виду:

(3.12)

Сумарні дії двох видів морального спрацювання:

 

Коефіцієнт двох видів морального спрацювання:

(3.13)

де В_вн – відповідно вартість нової машини.

Соціальне спрацювання – наявна техніка перестала відповідати новим соціальним вимогам.

Екологічне спрацювання – основні фонди, що використовуються увійшли в протиріччя з критеріями сучасних підходів до охорони навколишнього середовища.

Спрацювання буває:

- повне;

- часткове.

Повне – це заміна старих фондів новими.

Часткове – ремонт і модернізація (табл.).

 

Таблиця 3.1. Види фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння засобів праці та форми їх усунення.

 

Грошове відшкодування спрацювання основних фондів проводиться шляхом амортизації.

Амортизація – це процес поступового зношення і перенесення вартості основних фондів на продукцію, що виробляють з метою накопичення коштів для подальшого їх відтворення.

(розподіл первісної вартості по роках)

Амортизації підлягають витрати пов’язані з:

- придбанням та введенням в експлуатацію основних фондів;

- самостійне виготовлення основних фондів;

- проведенням певних видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів (у тій частині. що відноситься до збільшення балансової вартості основних фондів);

- капітальні поліпшення земель не пов’язані з будівництвом.

Не підлягають амортизації:

- земля;

- придбання основних фондів з метою їх подальшої прямої чи опосередкованої реалізації, а також основні фонди, що знаходяться у консервації.

- витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою та житлових будинків;

- придбання та збереження бібліотечного та архівного фонду.

Нарахування амортизації здійснюється щомісячно та зупиняється на період реконструкції, модернізації, добудови, об’єднання та консервації об’єкту.

Амортизаційні відрахування проводяться на основі норм амортизації (розраховані по кожній групі основних фондів, виходячи з економічно доцільних строків спрацювання).

Норма амортизації – це відношення річної суми амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) до балансової вартості основних фондів.

 

IV. Методи амортизації

Підприємство самостійно обирає метод амортизації.

прямолінійний (пропорційний) метод;

 

 

прогресивний метод (наростаючий);

прискорена амортизація.(дигресивний метод)

а) метод зменшення залишкової вартості;

б) метод прискореного зменшення залишків. вартості

в) метод суми чисел (кумулятивний);

г) система прискореної компенсації витрат (СПКВ).

4) виробничий

5) метод складних відсотків: (розмір амортизаційних відрахувань визначається розміром відсоткових ставок на фінансовому та кредитному ринку)

6) податковий

Прямолінійний метод означає, що річна сума амортизації визначається як частка вартості, що амортизується на очікуваний період використання об’єкту ОЗ.

Норма амортизації:

(3.14)

Якщо ліквідаційна вартість дорівнює 0:

 

На = 1 / Тн *100% (3.15)

де Сл – ліквідаційна вартість;

Сп – первісна (балансова) вартість основних фондів;

А – річні амортизаційні відрахування на повне відновлення;

Тн – нормативний строк служби основних фондів.

Метод зменшення залишкової вартості – річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею і результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від розподілу ліквідаційної вартості об'єкта на його первинну вартість.

 

(3.16)

Недолік: це зменшення амортизаційних відрахувань до кінця строку служби.

Сума амортизаційних відрахувань визначається добутком норми амортизації на залишкову вартість ОФ.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості - річна норма обчислюється виходячи з терміну корисного використання об'єкта і подвоюється.

(3.17)

Кумулятивний метод – річна норма амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, і кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується розподілом кількості років, що залишаються до кінця очікуваного терміну використання об'єкта основних засобів, на суму кількості років його корисного використання.

 

(3.18)

 

(3.19)

 

де t – кількість років, що залишаються до кінця терміну служби основних фондів;

åT – сума кількості років служби основних фондів

Метод суми чисел: характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині амортизаційного періоду і поступовим їх зниженням у другій половині.

Перевага: після завершення строку експлуатації залишкова вартість об’єкту дорівнює ліквідаційній.

Виробничий метод – місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) і виробничої ставки амортизації.

Виробнича ставка амортизації обчислюється розподілом вартості, що амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), що підприємства очікує зробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

 

(3.20)

 

 

(3.21)

 

Податковий метод – відповідно Закону Про прибуток з 1.01.2004. встановлені норми амортизації у відсотках до балансової вартості кожної групи ОФ в розмірі:

Група № 1	Група № 2	Група № 3	Група № 4
2%	10%	6%	15%

 

 

Нарахування амортизації на основні фонди групи № 1 проводиться до досягнення кожним об’єктом балансової вартості 100 неоподатковуваних мінімумів громадян (1700 грн).

Нарахування амортизації на основні фонди групи № 2 і № 3, 4 проводиться до досягнення групою нульового значення балансової вартості (тобто балансова вартість = 0).

 

V. Відтворення основних фондів – це процес безперервного їх поновлення.

Відтворення основних фондів буває просте і розширене.

 

Просте відтворення – основні фонди поно влюються у незмінному об’ємі (сума Таблиця 3.2. Схема відтворення основних фондів, балансової вартості ОФ і коштів амортизаційного фонду підприємства – величина постійна)

Розширене відтворення: об’єм ОФ постійно збільшується. За рахунок нормативного строку експлуатації засобів праці, втрат на капітальні ремонти)

Сума балансової вартості основних фондів і коштів амортизаційного фонду підприємства – величина постійна (при простому)

Практичне відтворення вирішується за допомогою ремонтів, модернізації та заміни.

Ремонт основних фондів – це відновлення фізичного спрацювання окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних фондів у працездатному стані протягом всього терміну служби.

За економічним змістом ремонти поділяються на:

- поточний;

- капітальний;

- відновний.

Поточний – породжується випадковими поломками, що принципово не впливають на нормальне використання основних фондів. Має характер дрібних, налагоджених робіт.

Відновний – особливий вид ремонту., що породжується їх зруйнуванням в результаті стихійних лих, тривалої бездіяльності. Фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

Капітальний – породжується закономірним спрацюванням основних фондів і направлений на відновлення їх початкових експлуатаційних характеристик.

Можливі два варіанти щодо ефективності витрат:

1. Капітальний ремонт фізично спрацьованої машини та продовження терміну її експлуатації на один ремонтний цикл;

2. Заміна обладнання, що потребує ремонту на нове.

Для кожного варіанту визначають загальну величину витрат та втрат. Для 1-го варіанту – витрати на майбутній капітальний ремонт (KR_i) та перевищення експлуатаційних витрат по капітально відремонтованій машині над поточними витратами по новій машині (∆Р_е). Для 2-го варіанту – витрати на придбання та установку нової машини (З_н) і витрати недоамортизації діючої машини (П_а). Крім того повинні враховуватись різниця продуктивності та довготривалості ремонтного циклу капітально відремонтованої машини і нової.