Уподібнення приголосних за місцем творення

Іноді при творенні або змінюванні слів виникає збіг двох приголосних, які важко вимовляються. Тоді, як правило, попередній приголосний уподібнюється до наступного. Ці зміни іноді позначаються, а іноді не позначаються на письмі.

Свистячі перед шиплячими переходять у відповідні шиплячі:

	приклади
сч - щ [шч] цч - чч зч - жч зжд - ждж	брязкати- бряжчати [брязк+ати], козацький- козаччина [козацьк+ина], батьківський- батьківщина [батьківськ+ина]

Виняток на письмі становлять присвійні прикметники: мотузка- мотузчин, Васька- Васьчин.

За морфологічним принципом пишуться префікси: безшумний [бежшумний], розжувати (хоч вимовляється як [рожжувати]), а також слово мисчина [мишчина] (похідне від миска)

Спрощення в групах приголосних

Іноді при творенні або змінюванні слів виникає важкий для вимови збіг трьох приголосних. Тоді, як правило, середній приголосний у вимові випадає. На письмі ця зміна позначається не завжди.

Групи приголосних стн і стл спрощуються на сн і сл у вимові і на письмі: честь- чесний, пристрасть- пристрасний, область- обласний, користь- безкорисливий.

Винятки становлять:

· прикметники, утворені від іменників іншомовного походження на ст (баластний, компостний, контрастний, форпостний);

· окремі слова: пестливий, хвастливий, хвастнути, зап'ястний, кістлявий, шістнадцять (у слові шістнадцять, як і в шістдесят та шістсот, звук т у вимові випадає).

Групи приголосних скн, зкн і шчк спрощуються на сн, зн і шк у вимові і на письмі: дощок- дошка, тиск- тиснути, блиск- блиснути, брязк- брязкнути.

Але немає спрощення в словах: брязкнути, випускний, пропускний, скнара, тоскно, рискнути, вискнути (від виск).

В утвореному від іменника писк дієслові допускається двояке написання: писнути і (рідше) пискнути.

У вимові і на письмі відбувається спрощення ще в таких словах:

· серце- при формі сердець,

· скатерка- від скатерть,

· ченця- родовий відмінок від чернець,

· проїзний, виїзний, під'їзний і под.- із коренем -їзд -,

· тижня, тижневий- від тиждень.

Лише у вимові відбувається спрощення:

	приклади
у групах приголосних стськ, нтськ, нтств	студент- студентський [студен'с'кий], студентство [студенство], турист- туристський [турис'кий]
у групах приголосних стц, стч	хустка- у хустці [хус'ц'і], невістка- невістці [нев'іс'ц'і], невістчин [нев'ішчин]

Такі слова пишуться за морфологічним принципом.

Тверді і м’які приголосні

Приголосні бувають тверді і м'які або пом'якшені. Але не всі і не в усіх позиціях.

Приголосний [й] завжди тільки м'який: сім'я [с'імйа], сім'ї [с'імйі], сім'єю [с'імйейу].

Звуки [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н] можуть бути як твердими, так і м'якими:

тверді і м'які приголосні

[д] -[д' ], [т] - [т' ], [з] - [з' ], [с] - [с' ], [дз] - [дз' ], [ц] - [ц' ], [л] - [л' ], [н] - [н' ]

Ці приголосні м'якими можуть стати в будь-якій позиції- як на кінці слова, так і перед наступним приголосним: даль, тінь, дядько, близько, мідь, путь, військо, хвацько.

Інші приголосні, крім [й], у кінці слова і перед наступним приголосним завжди тверді: повірте, голуб, відправте, любов, повір, туш, ніч, мовчиш.

ь Вони пом'якшуються лише перед [і] та зрідка перед іншими голосними: ніччю [н'іч’ч’у], кювет [к’увет], вітер [в’ітер], обличчя [обли’ч’ча], бюро [б’уро].

Звуки [р] і [р'] в літературній мові чітко розрізняються: град- ряд, перу- порю, крук- крюк, гора- зоря, шкура- буря.

Подовжені приголосні і позначення їх

В українській мові звуки приголосні звуки можуть подовжуватися.

Подовжуються звичайно звуки [н], [л], [д], [дз], [з], [т], [ц], [с], [дж], [ж], [ч], [ш].

Подовжені приголосні вимовляються трохи протяжніше, ніж звичайно, і на письмі позначаються подвоєнними буквами: обличчя, віддаль, відкриття, знання, беззмінний, життя.

Але подвоєні звуки не завжди читаються як подовжені: возз'єднаний [возйеднаний], міськком [м’іс'ком].

Найчастіше це трапляється в іншомовних словах: барокко [бароко], Калькутта [кал'кута], фінн [ф’ін], меккський [мекс'кий] ( але: Мекка [мекка])

Подовжені м'які приголосні

Подовжуються м'які [н], [л], [д], [дз], [з], [т], [ц], [с] і пом'якшені приголосні [дж], [ж], [ч], [ш], якщо вони стоять між двома голосними:

в орудному відмінку однини іменників ІІІ відміни	сіль- сіллю, подорож- подорожжю, мазь- маззю, туш- тушшю, ніч- ніччю, тінь- тінню
в іменниках середнього роду	затишшя, знання, колосся, обличчя, бездоріжжя, чуття
у деяких словах	суддя, стаття, рілля, зрання, Ілля, спросоння, попідтинню, навмання, попідвіконню

Подовжується м'який приголосний і в дієслові ллю та його формах.

У похідних словах подовження між двома приголосними зберігається: суддя- суддівський, суддівство, життя- життєвий, життєвість, життєрадісний.

Якщо м'який приголосний стоїть не між двома голосними, то подовження не відбувається: знання- знань, багаття- багать, Поділля- подільський.

Подвоєння букв внаслідок збігу

Подвоються букви на межі значущих частин слова, якщо одна з них закінчується, а друга починається на ту саму букву: віддати (від+дати), беззвучний (без+звучний), піднісся (підніс+ся), годинник (годин+ник).

Подвоюється ч в іменниках, утворених від прикметників на -цьк (ий): Німеччина (німецьк+ина), козаччина (козацьк+ина), Вінничина (вінницьк+ина).

Виняток- Галичина (хоч галицький).

Подвоюються внаслідок різних збігів букви ще в словах бовваніти, ссати, ввесь, овва і похідних.

Написання нн в прикметниках і похідних словах

У прикметниках на межі кореня і суфікса та в суфіксах можуть подовжуватися лише [н] або [н]: нездоланний, ранній, здоровенний, щоденний.

Подвоюється н між голосними в прикметниках на -ний, -ній, якщо ці прикметники утворені від іменників з основою на н: стіна- стінний, туман- туманний, вікно- віконний.

Якщо ж твірна основа кінчається на інший звук, то н у прикметнику не подвоюється: журавель- журавлиний, дерево- дерев'яний, форма- переформений, ждати- нежданий.

Подвоюється н у словах старанний (хоч старатися), притаманний, захланний, а також у наголошених суфіксах -енн(ий), -анн(ий):

у прикметниках, які вказують на більшу, ніж звичайно, чи найбільшу міру якості	невблаганний, незрівнянний, страшенний, здоровенний, нескінченний
у небагатьох прикметниках- старослов'янізмах	огненний (звичайне: вогняний), священний (звичайне: святий), благословенний, блаженний, мерзенний, окаянний

В інших прикметниках (та дієприкметниках) у суфіксах -ен (ий), -ан (ий) буква н не подвоюється: скажений, шалений, жаданий, навіжений ( вказують на незвичайну міру якості ); намальований, незрівняний, з'єднаний, написаний.

У словах, похідних від прикметників, написання нн або н зберігається: письменний- письменник, віконний- віконниця, туманний- туманність, туманно, захоплений- захопленість ( хоч захоплення), шалений- шаленість, шалено.

Подвоєння букв в іншомовних словах

Коли йдеться про подвоєння букв в іншомовних словах, то тут треба розрізняти власні і загальні назви.

У власних іншомовних словах і похідних словах подвоєння букв зберігається: Ніцца, Діккенс, Андорра, андорський, Ніцца, Бонн, Шіллер, Яффа, Голландія, голландець, Марокко, марокканець, Абіссінія, Брюссель, Ассірія, Даданелли, Місісіпі, Апенніни, Лонгфелло, Кассандра, Одіссей, Торрічеллі.

Але немає подвоєння в таких власних назвах: Бразілія, Вашінгтон, Касабланка, Мадакаскар і т.п.

У загальних іншомовних назвах букви звичайно не подвоюються: колектив, каса, група, маса, колона, хобі, алегорія, шосе.

Винятки становлять: бонна, панно, мадонна, манна, тонна, ванна, беладонна, панно, ірраціональний, сюрреалізм, аннали, гунни, вілла, фінн ( але фінка, фінський), булла, нетто, брутто, лібретто, мотто, барокко, іетермеццо, стаккато, мирра, контрреволюція, фортіссімо, ірраціональний, імміграція ( але еміграція, емігрант), сюрреалізм.

В українських іменах відповідно до вимови букви звичайно не подвоюються: Кирило, Сава, Пилип, Агнеса, Іполіт, Інеса.

Але в деяких недавно запозичених іменах подвоєння букв зберігається: Емма, Елла, Віссаріон, Аполлон, Геннадій, Палладій, Алла, Белла. Ізабелла, Нонна, Римма, Сусанна, Ганна, Стелла.

Довідка з правопису української мови:

ПРАВОПИС ПРЕФІКСІВ

З- (ІЗ-, ЗІ-)

1. Префікс з перед глухими приголосними к, п, т, ф, х переходить у с: сказ а ти, спалахн у ти, ств е рдити, сфотографув а ти, схил. Перед усіма іншими приголосними пишемо з (іноді із): зб а вити, звест и, зж и тися, ззирн у тися, зсад и ти, зц і пити, зчеп и ти, зш и ток, ізн о в.

Префікс з-(с-) виступає переважно в словах, корінь яких починається голосним звуком або сполученням приголосного й голосного: зекон о мити, зігнорув а ти, з’їзд, зорієнтув а тися, зум о вити, зг а слий, зм а зати, знадл и вий, скорот и ти, склад і под.

У тих випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних, пишемо здебільшого префікс зі-: зібг а ти, зігн у ти, зідр а ти, зізн а тися, зіпсув а тися, зіст а вити, з і ткнення, зіщ у литися тощо. Префікс зі - вживається також у словах із коренем, перший склад якого становить сполучення губного та йотованого звукосполучення: зів’ я лий, зім’ я ти, зіп’ я стися тощо. У деяких словах префікс зі- чергується із зо -: зігрів а ти й зогрів а ти, зімлів а ти й зомлів а ти, зіпрів а ти й зопрів а ти, зітл і ти й зотл і ти.

БЕЗ-, РОЗ-, ЧЕРЕЗ- та ін.

2. У префіксах – без-, від- (од), між-, над-, об-, перед-, під-, понад-, пред-, роз-, через- – кінцевий дзвінкий приголосний перед глухими не змінюється: безкр а їй, безкор и сливий, відкритт я, в і дстань, міжконтинент а льний, міжплан е тний, надпот у жний, обпал и ти, обтрус и ти, передпл а та, передч а сний, підтр и мка, понадпл а новий, представн и к, розтягн у ти, р о зчин, розхит а ти, черезпл і чник.

ПРЕ-, ПРИ-, ПРІ-

3. Слід розрізняти префікси пре- і при-: префікс пре- вживається переважно в якісних прикметниках і прислівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прег а рний, презавз я тий, прекр а сний, прем у дрий, прекр а сно, препог а но; префікс при- вживається переважно в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, результат дії тощо, а також у похідних словах: приб і гти, прибудув а ти, прикрут и ти, приб о ркати, пришв и дшити; прибутт я, прит у лок, пр и браний, прив а бливо.

Крім того, префікс пре- виступає у словах през и рливий, през и рство й у словах старослов’янського походження: преосвящ е нний, препод о бний, прест о л, а префікс при - вживається в іменниках та прикметниках, утворених від поєднання іменників із прийменниками: пр и гірок, пр и ярок; прибер е жний, прикорд о нний.

Префікс прі - вживається тільки в словах пр і звисько, пр і звище, пр і рва.

ПРАВОПИС СУФІКСІВ

ІМЕННИКОВІ СУФІКСИ

ИК, -НИК та ін.

1. Суфікси -ик, -ник, -івник, -чик (-щик) пишемо з и: брат и к, в у злик, передов и к; гірн и к, кулем е тник; газівн и к, працівн и к; хл о пчик, пр а порщик.

Примітка. Слід відрізняти український суфікс - ик від іншомовних - ик, - ік ( - їк). В іншомовних суфіксах пишеться и або і (ї) відповідно до правил правопису и та і (ї) в словах іншомовного походження: іст о рик, м е дик, ф і зик, але: мех а нік, проз а їк, х і мік.

-ИВ(О)

2. Суфікс -ив-(о), що вживається для вираження збірних, понять, які означають матеріал або продукт праці, пишемо тільки з и: в а риво, д о бриво, к у риво, м е ливо, мер е живо, м і сиво, мор о зиво, п а ливо, п е чиво, пр я диво, але: м а рево (не матеріал і не продукт праці).

-АЛЬНИК, -ИЛЬНИК та ін.

3. У суфіксах -альник, -ильник, -ільник, -альність після л перед н завжди пишемо ь: постач а льник, уболів а льник, фрезерув а льник; волоч и льник, маст и льник; пол і льник, відповід а льність, гені а льність.

-АЛЬ, -ЕНЬ, та ін.

4. Кінцевий приголосний у суфіксах -аль, -ень, -ець (-єць), -ість, -тель завжди м’який, а тому всі слова з цими суфіксами пишемо з ь: ков а ль, скрип а ль; в е летень, в’ я зень; бельг і єць, мовозн а вець, перем о жець; зд а тність, св і жість; вихов а тель, люб и тель.

-ИНН(Я), -ІНН(Я) та ін.

5. Суфікси -инн(я), -інн(я), -анн(я) [-янн(я)] пишемо з двома н.

Суфікс -инн(я) вживається в іменниках середнього роду, що означають збірні поняття: бобов и ння, гарбуз и ння, картопл и ння, павут и ння; але: кам і ння, кор і ння, нас і ння.

Суфікс -інн(я) мають іменники середнього роду, що утворюються від дієслів із голосними основи и та і: гор і ти — гор і ння, нос и ти — нос і ння, ход и ти — ход і ння, шаруд і ти — шаруд і ння.

Суфікс -анн(я) [-янн(я)] мають іменники середнього роду, утворені від дієслів із голосним основи а (я): гук а ти — гук а ння, гул я ти — гул я ння, зрост а ти — зрост а ння, спри я ти — спри я ння.

Суфікс -енн-(я) мають віддієслівні іменники середнього роду, в яких наголос падає на корінь: зв е рнення, напр у ження, підн е сення, удоскон а лення.

-ЕН(Я) [-ЄН(Я)]

6. Суфікс -ен(я) [-єн(я)] вживається в іменниках середнього роду, що означають живі істоти: вовчен я, гусен я, чаєн я.

-ЕЧОК [-ЄЧОК], -ЕЧК(А) [-ЄЧК(А)], -ИЧОК, -ИЧК(А) та ін.

7. Суфікси зменшено-пестливих слів - ечок [-єчок], -ечк(а) [-єчк(а)], -ечк(о) [-єчк(о)] не слід змішувати із суфіксами -ичок, -ичк(а): останні бувають тільки в словах, що походять від іменників із суфіксами -ик, -иц(я): в о гничок, к о шичок, в у личка, п а личка. В інших випадках уживаємо суфікси з е (є): верш е чок, міш е чок, кра є чок; д і жечка, коп і єчка, Мар і єчка, р і чечка; вік о нечко, слов е чко, я є чко.

-ЕНК(О) [-ЄНК(О)], -ЕНЬК(О, А) [-ЄНЬК(О)]

8. Слід відрізняти суфікс -енк(о) [-єнк(о)] від суфікса -еньк(о) [-єньк(о)]: суфікс -енк(о) [-єнк(о)] вживається здебільшого в іменниках, що означають прізвища: Горді є нко, Кр а вченко, зрідка — у загальних назвах: безб а тченко, ковал е нко; суфікс -еньк(о, а) [-єньк(о)] вживаємо для творення пестливих назв: б а тенько, конич е нько, с е рд е нько; н і женька, топ о ленька.

-ИСЬК(О) [-ЇСЬК(О)], -ИЩ(Е) [-ЇЩ(Е)]

9. За допомогою суфіксів -иськ(о) [-їськ(о)], -ищ(е) [їщ(е)] утворюються слова переважно з емоційно-негативним відтінком від іменників усіх родів, причому після приголосного пишемо и, після голосного — ї: гно ї сько, дівч и сько, хлопч и сько; в о гнище, поб о їще, стан о вище.

-ОВИЧ, -ІВН(А) [-ЇВН(А)]

10. При творенні чоловічих імен по батькові вживаємо тільки суфікс -ович: Вас и льович, Д о рошович, І горович, Мик и тович, Олекс і йович, Ю рійович.

При творенні жіночих імен по батькові вживаємо суфікс -івн(а), від імен на - й — -ївн(а): Бор и сівна, Вас и лівна; Горд і ївна, Серг і ївна, Ю ріївна.

Від таких імен, як Григ о рій, Ілл я, Кузьм а, Лук а, Мик о ла, С а ва, Хом а, Я ків, відповідні імена по батькові будуть: Григ о рович, Григ о рівна; Ілл і ч, Ілл і вна; Кузьм и ч (і К у зьмович), Кузьм і вна; Лук и ч, Лук і вна; Микол а йович (і Мик о лович), Микол а ївна (і Мик о лівна); С а вич (і С а вович), С а вівна; Хом и ч (і Х о мович), Хом і вна; Я кович, Я ківна.

Примітка. При творенні імен по батькові в основах імен відбувається чергування і з о: Ант і н — Ант о нович, Ант о нівна; Ф е дір — Ф е дорович, Ф е дорівна.

-ІВК(А) [-ЇВК(А)], -ОВК(А)

11. В іменниках жіночого роду, утворених від іменників та інших частин мови, вживаємо суфікс -івк(а) [-ївк(а)]: гол і вка, дол і вка, ма ї вка, нож і вка, пол і вка, спирт і вка, част і вка, шал і вка, шихт і вка.

У деяких іменниках уживаємо суфікс -овк(а): гол о вка (капусти), дух о вка, зарис о вка, підгот о вка.

-ОК

12. В іменниках чоловічого роду після приголосних уживається суфікс -ок із випадним о в непрямих відмінках: верш о к, гай о к, кий о к, кіл о к, луж о к, струч о к; після м’яких приголосних перед суфіксом -ок пишемо ь: день о к, пень о к.

-ИР, -ИСТ, -ИЗМ, -ІР, -ІСТ, -ІЗМ

13. Іншомовні суфікси - ир, -ист, -изм виступають після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р: бригад и р, команд и р; бандур и ст, дант и ст, пейзаж и ст; класиц и зм, педант и зм, терор и зм; після решти приголосних пишемо -ір, -іст, -ізм: вамп і р, гарн і р, пломб і р; піан і ст, спеціал і ст; модерн і зм, плюрал і зм, але в утвореннях від власне українських коренів пишемо - ист, -изм: боротьб и ст, побутов и зм, речов и зм та ін.

Після голосних у цих суфіксах виступає ї: акме ї ст, геро ї зм, конво ї р.