Керування технічним розвитком підприємства

 

В умовах ринкових відносин ріст ТТБП як об’єкта керування є інтегральним критерієм, що визначає стратегію відновлення і реконструкції діючого виробництва. Організація керування технічним розвитком підприємства охоплює наступні основні етапи:

· оцінка технічного рівня підприємства – здійснюється за допомогою системи показників, що характеризують рівень прогресивності технології, технічний рівень устаткування, ступінь технічної оснащеності праці, рівень механізації й автоматизації виробництва тощо;

· установлення цілей – на підставі оцінки технічного рівня виробництва визначаються пріоритетні напрямки технічного розвитку підприємства: кардинальне поліпшення якості і забезпечення конкурентоспроможності продукції, упровадження ресурсозберігаючих, маловідходних і безвідходних технологій, скорочення частки ручної праці і вивільнення частини трудящих, поліпшення умов праці, підвищення екологізації виробництва;

· вибір варіанта рішення – відповідно до виробленого пріоритетного напрямку технічного розвитку підприємства розробляються конкретні заходи для досягнення встановлених цілей, і розраховується їхня ефективність;

· розробка програми технічного розвитку – усі розроблені заходи погодяться між собою і зводяться в єдиний план технічного розвитку виробництва.

Основним розділом плану технічного розвитку підприємства є визначення пріоритетних видів техніки для відтворення фізично зношеного і морально застарілого устаткування.

Розробка, лабораторні іспити і промислова перевірка зразків нової техніки є дуже складними, дорогими і тривалими процесами і тому непосильними для окремо узятого підприємства чи об’єднання. На цьому етапі головна роль у фінансуванні і координації роботи науково-дослідних інститутів, проектних і конструкторсько-налагоджувальних організацій належить державі. Для здійснення урядових цілей в індустріально розвинутих країнах створені служби керування інноваційним розвитком ТТБП.

У Японії існує «Управління по науці і техніці», що керує і координує міжвідомчими програмами по розробці нової техніки.

В Англії діє науково-дослідна рада, що виконує роль підтримки в створенні і реалізації найбільш прогресивних ідей в області модернізації і відновлення техніки і технологічних процесів на промислових підприємствах.

У США Управління по науці і техніці активно впливає на процес модернізації промислового виробництва і керує роботою основних науково-дослідних організацій.

Головна роль держави в керуванні розвитком техніко-технологічного рівня виробництва складається у визначенні, фінансуванні і стимулюванні пріоритетних напрямків цього процесу з урахуванням використання інноваційних досягнень у передових індустріально розвинутих країнах.

Державний вплив на інноваційні процеси здійснюється через асоціації науково-дослідних і проектних інститутів і безпосередньо через служби об’єднань і підприємств.

Технічний розвиток виробництва, як об’єкт керування на підприємстві, включає планування, аналіз і контроль виконання прийнятих рішень. Керуюча діяльність починається з розробки вищою керівною ланкою підприємства стратегічного курсу і формулювання цілей техніко-економічного зростання виробництва. Стратегічні задачі доводяться до нижчестоящих ланок поточного й оперативного керування. Концепція керування технічним розвитком підприємства базується на зіставленні грошових потоків, що формуються в процесі реалізації інвестиційного проекту, з рівнем планових (прогнозованих) показників. Контроль і керування грошовими потоками здійснюється у звичайному чи у автоматичному режимі.

Грошові потоки формуються під впливом двох основних факторів: цін, що складаються на ринку на готову продукцію, і витратами на її виробництво. Перший фактор визначається кон’юнктурою ринку, і в умовах вільної конкуренції у підприємства практично немає можливості регулювати ринкові ціни. Другий же фактор безпосередньо «підвладно» підприємству. Участь усіх складених ланок виробництва в загальних результатах виробничо-фінансової діяльності підприємства всебічно відображається в собівартості продукції. Використання собівартості як керованого фактора базується на всебічному аналізі господарсько-виробничої діяльності підприємства. У загальному виді схема керування витратами виробництва приведена на рис. 6.2.

Склад собівартості представляється сумою елементів витрат:

 

З = + , (6.1)

 

де Р_с, Р_m – витрати сировини, палива й інших матеріальних ресурсів;

Ц_с, Ц_m – ціна сировини, палива й інших матеріальних ресурсів;

- сума постійних витрат;

- сума інших операційних витрат;

Т – обсяг виробництва продукції.

Така система дозволяє визначити, на скільки собівартість продукції відхиляється від нормативного (прогнозованого) значення і чим обумовлене це відхилення.

Для з’ясування причин невідповідності фактичних витрат виробництва прогнозованому рівню використовуються методи економічного аналізу.

Наприклад, відповідно проекту технічного розвитку підприємства виробництво продукції визначається в кількості 3500т, при витраті заготівлі 1,200т/т і її вартості 300грн./т.

У звітному періоді виробництво збільшилося до 3600т, витрати заготівлі знизилися до 1,150т/т, а їх вартість зросла до 310грн./т. Аналіз впливу окремих факторів виконується в наступному порядку:

· витрати на сировину та основні матеріали відповідно до плану

3500 1,200 300 = 1 260 000 грн.;

· фактичні витрати

3600 1,150 310 = 1 283 400 грн.;

· надпланові витрати склали

1283400 – 1260000 = 23400 грн.

Вплив зростання виробництва продукції, зниження витрати матеріалу і підвищення ринкової ціни визначається наступними розрахунками:

· витрати на матеріали при фактичному обсязі виробництва продукції, планових витратах заготівлі і плановій ціні

3600 1,200 300 = 1 296 000 грн.

Вплив збільшення обсягу виробництва визначається ростом витрат:

1296000 – 1260000 = 36000 грн.;

· витрати на матеріали при фактичному обсязі виробництва, фактичних витратах заготівлі і плановій ціні

3600 1,150 300 = 1 242 000 грн.;

 

· за рахунок зниження витрат заготівлі витрати знизилися на

1 242 000 – 1 296 000 = - 54 000 грн.;

· за рахунок збільшення ціна витрати збільшилася на

1 283 400 – 1 242 000 = 41 400 грн.

Баланс факторів:

36 000 – 54 000+41 400 = 23 400 грн.

Відповідно до результатів розрахунків головним є стимулювання позитивних факторів успіху (зниження витрати заготівлі) і вивчення причин підвищення їхньої вартості.

Організація раціональної структури і методів керування – одне з головних умов безупинного підвищення техніко-економічного рівня виробництва. Від оперативності і надійності роботи системи керування багато в чому залежить успішна реалізація програми технічного розвитку і нарощування інвестиційного потенціалу підприємства.