Рейтинг соціально-економічного розвитку регіонів

Різні регіони України не однакові з економічної точки зору. Вони відрізняються за структурою економіки - на сході країни домінує промислове виробництво, у Криму й Карпатах туризм, а у великих містах головну роль відіграє сектор послуг.

Різняться й обсяги економік регіонів. Так, наприклад, валовий регіональний продукт (ВРП) Києва більш ніж вдесятеро перевищує ВРП Хмельницької, Закарпатської або Волинської областей.

Відрізняється інвестиційна привабливість регіонів, рівні безробіття. Іншими словами, регіони України мають різні рівні розвитку.

Найбільш яскраво це видно на прикладі Києва, який лідирує практично за всіма економічними показниками.

Столиця має найвищий ВРП на душу населення, в місті найкраще розвинені малі підприємства, найнижчий рівень безробіття, й вона одержувала в другій половині 2000 років значно більше інвестицій, ніж будь-який інший регіон.

Однак, економічна модель, яка сформувалася в останнє десятиліття в Києві, виявилася вразливою до кризи. У результаті ВРП Києва в 2010 році був на 13% нижче свого рівня 2007 року, один з найгірших показників по країні в цілому.

Ця уразливість і поставила Київ на друге місце в рейтингу. Перше ж посіла Київська область, яка трохи відстає від Києва по ряду показників, але все одно є одним з найбільш розвинених регіонів країни.

Вона займає 5 місце по ВРП на душу населення, третє - по зайнятості на малих підприємствах, шосте - за рівнем безробіття й друге – за інвестиціями, отриманими у другій половині 2000 років

Для розвитку регіонів, безсумнівно, важливу роль відіграє урбанізація. Першу половину місць у рейтингу займають, в основному, регіони, у яких домінує міське населення, у той час як в іншій половині - здебільшого, регіони зі значною часткою сільського населення.

Особливе значення мають великі міста-мільйонники - саме ті області, які відносяться до них, або вони самі, у випадку з Києвом, займають перші чотири місця рейтингу.

Чисельність населення, природний приріст, смертність, народжуваність

Станом на 1 листопада 2014 року чисельність наявного населення України становила 42 965 000 тис. осіб (без врахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя). Порівняно з 1 січня 2014 року, чисельність населення скоротилася на 108,0 тис. осіб. Міське населення становить 69,1%, сільське — 30,9%. Густота населення — 74,5 осіб/км².

Поточний облік населення в Україні проводять місцеві органи влади, які реєструють народження, смерть, укладання й розірвання шлюбу, в'їзд громадян на територію села чи міста чи виїзд з неї. Відомості передають у районні управління і Державний комітет статистики України, де їх опрацьовують і узагальнюють станом на 1 січня кожного року. Так, на початку 2009 року в Україні проживало 46 144 000 осіб.

Для отримання детальніших відомостей про населення приблизно раз на десять років проводять переписи населення

Різниця між народжуваністю та смертністю становить природний приріст населення. Народжуваність, смертність, природний приріст населення визначають як в абсолютних, так і у відносних одиницях. Абсолютний приріст населення показує різницю між загальною кількістю народжених і померлих за певний проміжок часу (найчастіше за рік). Наприклад, на території України в 1990 році він становив 27 600 осіб, оскільки за рік народилося 657 000 осіб, а померло 629 600 осіб.

Абсолютний приріст залежить від загальної чисельності населення. Тому, щоб порівняти темпи зростання населення, користуються відносними величинами. Для цього абсолютні показники ділять на середню чисельність жителів країни в цьому проміжку часу і визнають кількість народжених, померлих та природний приріст у розрахунку на 1000 осіб населення. Їх називають коефіцієнтами народжуваності, смертність та природного приросту.

Депопуляція населення

Депопуля́ція — систематичне зменшення абсолютної чисельності населення будь-якої країни або території як наслідок звуженого відтворення населення, коли наступні покоління чисельно менші за попередніх (смертність перевищує народжуваність, висока еміграція, існують обставини, що викликають великі втрати людей, наприклад, війна), тобто під час депопуляції спостерігається спад населення.

Низькі показники народжуваності в Україні супроводжуються високим рівнем смертності. Останнім часом показник смертності зріс із 15,7 особи на 1 тис. населення у 2002 р. до 16,4 у 2007 р. Упродовж першої половини 2008 р. смертність досягла показника 17,5 особи на 1 тис. населення. Зауважимо для порівняння, що 1990 р. смертність у країні була значно меншою і дорівнювала 12,1 особи на 1 тис. населення.

Загалом в Україні кількість померлих перевищує кількість народжених. Це означає, що природний приріст від’ємний, а тому кількість населення країни не зростає. Природний приріст – різниця між кількістю народжених живими і померлих.

Таке явище, коли кількість населення країни постійно зменшується, називають депопуляцією (по суті, вимирання нації). Уперше ознаки депопуляції в Україні з’явилися 1991 р., і відтоді ситуація не змінилася й досі.

Серед причин депопуляції в Україні насамперед є низька народжуваність. Вона зумовлена соціальноекономічними чинниками – поганим добробутом людей, скрутним матеріальним становищем більшості молодих сімей, великою кількістю розлучень, зниженням рівня медичного обслуговування тощо. Через низьку народжуваність збільшується частка людей похилого віку. А серед них закономірно вища смертність, яка підсилюється швидким поширенням у країні захворювань і недостатнім рівнем медичного обслуговування. У деяких областях тяжкі захворювання і висока смертність є наслідком чорнобильської катастрофи.

Нафтова промисловість України

Нафту і природний газ в Україні видобувають у трьох регіонах - на Прикарпатті, в областях Лівобережжя та Причорномор'я.

Найдавнішим районом видобутку нафти є Прикарпатський, в якому почали видобувати нафту у 1770 р. Вона придатна для виробництва палива і для хімічної переробки. У результаті геологорозвідувальних робіт у 1950 р. було відкрито Долинське родовище нафти в Івано-Франківській області, а в 1962 р. - Битківське, Північно-Долинське та інші

Основний видобуток нафти припадає на Східний нафтогазоносний район. Його частка у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80 %. Після 1972 р. обсяги видобутку нафти з промислових родовищ України стали скорочуватися і зараз становлять близько 4 млн т за рік.Підприємства нафтопереробної промисловості зосереджені в районах видобування нафти, в портових містах, на шляхах пролягання нафтопроводів. У Прикарпатті вони розміщені в Дрогобичі, Бориславі, Надвірній, Долині, Львові. У Причорномор'ї нафтопереробна промисловість розвинена в Одеському та Херсонському промислових вузлах. У центрі України, де пролягають великі магістральні нафтопроводи, переробка нафти зосереджена у Кременчуцькому промисловому вузлі. На сході України, в районі Донбасу, функціонує один з найпотужніших у Європі Лисичанський нафтогазохімічний комплекс.

Для успішного розвитку нафтопереробної промисловості необхідно постійно удосконалювати системи транспортування нафти і нафтопродуктів.

 

Економічний район

^[

Економі́чний райо́н — територіально цілісна частина народного господарства країни, яка має такі ознаки:

· спеціалізація як основна народногосподарська функція (спеціалізація району на певних виробництвах і послугах відповідає його географічному розташуванню, природним, економічним і соціальним умовам та спирається на раціональний поділ праці з іншими районами)

· комплексність — у широкому розумінні — як взаємопов'язаність найважливіших складників економічної й територіальної структур району

· керованість, себто наявність певних галузевих і територіальних структур, які є матеріальною основою взаємопов'язаності складових частин, що дозволяє трактувати район як цілісну систему та організаційний осередок територіального управління народним господарством.

· За економічним районуванням Україна поділена на Донецький, Карпатський, Північно-західний, Північно-східний, Подільський,Придніпровський, Причорноморський, Столичний, Центральний економічні райони