Факторы розміщення виробництва

Факторы розміщення виробництва

До основних факторів розміщення виробництва на території країни належать природні, демографічні, історичні, організаційні, транспортні, науково-технічні, економічні, соціальні, географічні, державно-політичні та інш. Природні фактори характеризують умови поведінки людей в області розміщення виробництва залежно від наявності, різноманіття і якості корисних копалин, гідроенергетичних (водних), лісових ресурсів, а також залежно від особливостей рельєфу місцевості (рівний, яружний, гірський, кам’янистий і т. д.), видів грунтів (тверда грунт, піски, болота, глинозем, чорнозем і т. д.), кліматичних умов (помірний клімат, жаркий, тропічний, північний і т. п.), сейсмічності, схильності іншим природним екстремальним катаклізмів., В східних районах 2 березня осіб / км, в північних менше 1 людина / км), умов відтворення, загальної освіти та професійного навчання, зростання кваліфікації. Соціальне суспільство має прагнути до рівномірного розселення населення на території країни, але це вимагає великих витрат на житлове та культурно-побутове будівництво. Тому в регіонах з низькою щільністю населення, як правило, розміщуються видобувні галузі і галузі, здійснюють первинну обробку сировини і матеріалів. Історичні чинники визначають розміщення традиційних галузей. Відомі своїми традиціями галузі виробництва в м. Іваново, Тулі, Новоросійську, Сочі, Санкт-Петербурзі, Москві.

Поясніть механізм бюджетного регулювання.

Бюджетний механізм та реалізація ефективної політики у сфері державних фінансів займають достатньо важливе місце у процесі регулювання економічного розвитку держави. Одним з основних інструментів державного регулювання економіки є бюджетний механізм, який суттєво впливає на соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальних одиниць та держави в цілому. Від якості та своєчасності прийняття рішень з питань формування дохідної частини бюджету, проведення податкової політики, державних видатків та міжбюджетних відносин залежить збалансованість державних фінансів, рівень ефективності державного регулювання економічних процесів. Забезпечення цілеспрямованого впливу на темпи та якість економічного зростання потребує формування відповідної системи бюджетного регулювання, спрямованої на управління результатами на основі використання сукупності механізмів бюджетної підтримки, удосконалення інституційного забезпечення фінансово-економічних перетворень. На етапі ринкової трансформації економіки необхідне, з одного боку, переосмислення системи фінансово-бюджетних знань, поглядів і парадигм, що склалися в країнах з розвинутою ринковою економікою стосовно можливості їх застосування в країнах орієнтованих на ринкову економіку, з іншого – здійснення поглибленого аналізу тенденцій бюджетного процесу в Україні та його впливу на економічний розвиток держави. Зазначене дасть змогу поглибити розуміння сутності бюджету як економічної категорії та бюджетної системи як важливого регулятора економічних процесів і надасть можливість приймати оптимальні рішення стосовно роз­витку фінансово-бюджетних відносин в Україні.

3. Мінера́льно-сирови́нний ко́мплекс у 1990 — 1991 роках забезпечував 23 —25% національного продукту. З добуванням та використанням корисних копалин пов'язано 48% промислового потенціалу України і до 20% її трудових ресурсів. Ці показники наближаються до показників розвинутих країн з потужною гірничодобувною промисловістю, де зосереджено від 20 до 40% загальних інвестицій та до 20% трудових ресурсів.

Державним балансом запасів на 1 січня 2001 p. враховано близько

· 8 тисяч родовищ

· 96 видів корисних копалин,

· 3 349 родовищ освоєно промисловістю

· понад 2 000 гірничодобувних підприємств функціонують на їх базі.

Вартість розвіданих запасів з розрахунку на душу населення України становить близько $150 тис., а за оцінками західних експертів — понад $200 тис.. Більш як третину експортного виторгу Україна отримувала від реалізації мінерально-сировинної продукції.

Деякі корисні копалини України представлені унікальними за запасами і якістю сировини родовищами, які розташовані у досить сприятливих умовах для створення гірничопромислових комплексів.

На початку 1990 років МСК України забезпечував 23-25% валового національного доходу і третину валютних надходжень від експорту. З видобутком і використанням корисних копалини було пов’язано 48% промислового потенціалу країни і до 20% її трудових ресурсів, працювало близько 400 шахт, 1100 кар’єрів, десятки гірничо-збагачувальних комбінатів, нафто- і газовидобувних комплексів. Річний випуск продукції гірничовидобувного комплексу в 1990 році становив 20,1 млрд дол. США. На початку XX ст. з мінеральними ресурсами і продуктами їх переробки пов’язано 42 % ВВП і 60 % валютних надходжень від експорту.

Вугільна промисловість України

Географічно вугільні запаси зосереджені в п'яти областях України — насамперед у Донецькій, Луганській, Дніпропетровській. Переважна частка запасів вугілля зосереджена в Донецькому вугільному басейні. Вугілля характеризується порівняно великою зольністю — близько 25% і високою сірчистістю — 2,5%.

Запаси вугілля України зосереджені в Донецькому, Львівсько-Волинському, Дніпровському басейнах, а також в Новодмитріївському родовищі Дніпровсько-Донецької западини та Ільницькому, Рокосовському родовищах Закарпатської вугленосної площі. Кам'яне вугілля розповсюджене в Донецькому і ЛьвівськоВолинському басейнах, буре вугілля – в Дніпровському, Донецькому басейнах, Дніпровсько-Донецькій западині й на Закарпатській вугленосній площі^[

Станом на 2014 рік -У зв'язку з проросійським сепаратиським рухом на Донбасі та українсько-російською війною 2014 р. експерти оцінили падіння видобутку українського вугілля за 2014 рік на 60% Видобуток вугілля за жовтень 2014 року становив 1 140 млн. і скоротився порівняно з жовтнем 2013 року на 64,9% або на 2 108 млн. тонн.

 

Які відмінності між екстенсивним та інтенсивним шляхами розвитку економіки?

- Екстенсивний тип відтворення — розширення масштабів виробництва на незмінній технічній основі за рахунок додаткового залучення матеріальних і трудових ресурсів.
Екстенсивний тип характерний для країн, які мають резерви трудових і сировинних ресурсів.
У високорозвинутих країнах завжди настає момент, коли кількісне нарощування чинників виробництва стає неможливим, можливості екстенсивного розвитку вичерпуються, виникає необхідність переходу до більш розвинутого та ефективнішого типу відтворення — інтенсивного.
- Інтенсивний тип відтворення — зростання масштабів виробництва шляхом якісного вдосконалення чинників виробництва: застосування прогресивних засобів праці, підвищення кваліфікації робітників, удосконалення використання наявних ресурсів.
Це новий тип економічного зростання, який має якісно нові орієнтири: підвищення ефективності використання засобів виробництва і збільшення обсягу та якості продукції за незмінних матеріальних і трудових ресурсів.
Аналізуючи інтенсивний тип економічного зростання, необхідно вирізняти:
Фактори інтенсифікації — за їх рахунок відбувається вдосконалення засобів виробництва та робочої сили.
Інтенсивні чинники економічного зростання — результативні показники, що впливають на збільшення суспільного продукту, а саме: зростання продуктивності праці, підвищення фондовіддачі, зниження матеріалоємності.

Продуктивність праці — виробництво певного обсягу продукції за одиницю часу.

 

Чорна металургія України.

Чорна металургія України — галузь народного господарства України. Україна є одним із лідерів країн-виробників металів у світі і займала до 2008 року 7 місце за обсягом виробництва сталі і 3 місце — за обсягом експорту металопродукції. Країна входить до десятка найбільших виробників і експортерів металу. Частина продукції, яку виробляють металургійні підприємства, становить 30 % загалом у промисловому виробництві і 42 % від загальних обсягів експорту України. Понад 80 % металопродукції експортується до країн Європи, Азії, Близького Сходу, Південної Америки.
Україна є одним із світових лідерів виробників металів і займала до 2008 року 7 місце за обсягом виробництва сталі і 3 місце — за обсягом експорту металопродукції. Країна входить до десятка найбільших виробників і експортерів металу. Частина продукції, яку виробляють металургійні підприємства, становить 30% загалом у промисловому виробництві і 42% від загальних обсягів експорту України. Понад 80% металопродукції експортується до країн Європи, Азії, Близького Сходу, Південної Америки. В Україні на 2013 р. найбільшими є Криворізький залізорудний басейнта Нікопольський марганцевий басейн.

Найбільші підприємства галузі в Україні: «Запоріжсталь», «Азовсталь», «Криворіжсталь», «Дніпроспецсталь», Харцизький трубний завод, Авдіївський коксохімічний завод, Дніпропетровський металургійний завод, Дніпропетровський металургійний комбінат, Єнакіївський металургійний завод, Макіївський металургійний комбінат, Нікопольський південнотрубний завод та ін.

За підсумками 2013 Україна скоротила експорт чорних металів на 6,4% порівняно з 2012 роком, до $ 14,3 млрд (близько 8% ВВП), при цьому їх частка в експорті країни становить близько чверті. У кращі часи, наприклад у 2008 році, Україна експортувала чорних металів на $ 25 млрд, а частка в експорті досягала 40%

Депопуляція населення

Депопуля́ція — систематичне зменшення абсолютної чисельності населення будь-якої країни або території як наслідок звуженого відтворення населення, коли наступні покоління чисельно менші за попередніх (смертність перевищує народжуваність, висока еміграція, існують обставини, що викликають великі втрати людей, наприклад, війна), тобто під час депопуляції спостерігається спад населення.

Низькі показники народжуваності в Україні супроводжуються високим рівнем смертності. Останнім часом показник смертності зріс із 15,7 особи на 1 тис. населення у 2002 р. до 16,4 у 2007 р. Упродовж першої половини 2008 р. смертність досягла показника 17,5 особи на 1 тис. населення. Зауважимо для порівняння, що 1990 р. смертність у країні була значно меншою і дорівнювала 12,1 особи на 1 тис. населення.

Загалом в Україні кількість померлих перевищує кількість народжених. Це означає, що природний приріст від’ємний, а тому кількість населення країни не зростає. Природний приріст – різниця між кількістю народжених живими і померлих.

Таке явище, коли кількість населення країни постійно зменшується, називають депопуляцією (по суті, вимирання нації). Уперше ознаки депопуляції в Україні з’явилися 1991 р., і відтоді ситуація не змінилася й досі.

Серед причин депопуляції в Україні насамперед є низька народжуваність. Вона зумовлена соціальноекономічними чинниками – поганим добробутом людей, скрутним матеріальним становищем більшості молодих сімей, великою кількістю розлучень, зниженням рівня медичного обслуговування тощо. Через низьку народжуваність збільшується частка людей похилого віку. А серед них закономірно вища смертність, яка підсилюється швидким поширенням у країні захворювань і недостатнім рівнем медичного обслуговування. У деяких областях тяжкі захворювання і висока смертність є наслідком чорнобильської катастрофи.

Економічний район

^[

Економі́чний райо́н — територіально цілісна частина народного господарства країни, яка має такі ознаки:

· спеціалізація як основна народногосподарська функція (спеціалізація району на певних виробництвах і послугах відповідає його географічному розташуванню, природним, економічним і соціальним умовам та спирається на раціональний поділ праці з іншими районами)

· комплексність — у широкому розумінні — як взаємопов'язаність найважливіших складників економічної й територіальної структур району

· керованість, себто наявність певних галузевих і територіальних структур, які є матеріальною основою взаємопов'язаності складових частин, що дозволяє трактувати район як цілісну систему та організаційний осередок територіального управління народним господарством.

· За економічним районуванням Україна поділена на Донецький, Карпатський, Північно-західний, Північно-східний, Подільський,Придніпровський, Причорноморський, Столичний, Центральний економічні райони

 

Електроенергетика України

Електроенергетика — базова галузь економіки України. Вона одна з найстарших у країні. Виробництво електроенергії ґрунтується на спалюванні вугілля, мазуту, природного газу, використанніатомної енергії, енергії води та Сонця.

Найбільші ТЕС розташовані в Донбасі (Вуглегірська, Старобешівська, Миронівська, Курахівська й ін.), на Придніпров'ї (Придніпровська, Криворізька), у Харківській (Зміївська), Київській (Трипільська), Івано-Франківській (Бурштинська), Львівській (Добротвірська) областях, у Запоріжжі, Одесі й ін. Більшість цих електростанцій виробляє й тепло (ТЕЦ).

В розвитку гідроенергетики особливе значення у ХХ ст. відіграв каскад ГЕС на Дніпрі: Дніпрогес, Каховська, Дніпродзержинська, Кременчуцька, Київська, Канівська. Побудовані ГЕС на Дністрі (Дністровська), Росі, у Закарпатській області (Теребле-Ріцька).

В останні десятиріччя швидкими темпами розвивалася атомна енергетика. Працюють Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька, Запорізька АЕС.

Південні райони країни значно гірше забезпечені електроенергією власного виробництва, ніж Донбас, Придніпров'я, центр країни.

Понад 47 % електроенергії в Україні дають АЕС (Рівненська, Запорізька, Південно-Українська та Хмельницька). ТЕС є основними станціями, що забезпечують електричною енергією в напівпікові та, разом з ГЕС та ГАЕС, у пікові години^[3].

 

24. Поняття „трудові ресурси”, „економічно активне населення", „робоча сила".

Трудові ресурси — це населення працездатного віку (чоловіки від 16 до 60 років, жінки від 16 до 55 років), яке працює або не працює, а також пенсіонери й підлітки, які працюють. Зрозуміло, що основна частка трудових ресурсів припадає саме на населення працездатного віку, за винятком інвалідів І і II груп та пенсіонерів, що отримують пенсію на пільгових умовах. Проте пенсіонери і підлітки, які на даний момент зайняті у суспільному виробництві, також становлять запас (ресурс) робочої сили.

Економічно активне населення — це частина населення обох статей, яка протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили для виробництва товарів і надання послуг.Кількісно економічно активне населення складається з чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, до яких за цією методикою відносять чітко визначені групи людей.

Робо́ча си́ла — здатність людини до праці, сукупність фізичних і духовних здібностей, що людина використовує у своїй діяльності^.Робоча сила у статистиці — кількість людей, готових працювати за наймом. У різних країнах цей показник розраховується по різному. Зазвичай він включає кількість працюючих з додаванням зареєстрованих безробітних. Існують вікові й інші обмеження. Наприклад, американська статистика враховує людей, не молодших від 16 років. Є певні методологічні питання — наприклад, чи включати в цей показник «самозайняте» населення (дрібні підприємці, фермери, художники), чи тільки працюючих за наймом

Монофункціональні міста

Монофункціональні міста -міста, що являють собою відкриту, складну, цілісну територіальну суспільноекономічну систему, яка розвивається на базі однієї домінуючої галузі спеціалізації підприємств, організацій, установ, а також населення міста.

Монофункціональні міста посідають важливе місце у структурі міських поселень України. Поряд з цим обмежені можливості економічного розвитку внаслідок вузької виробничої спеціалізації, а також недосконалість фіскально-бюджетних відносин, зумовлюють наявність низки проблем, що перешкоджають створенню сприятливого життєвого середовища у таких населених пунктах.

Помітно виділяються за рівнем економічного розвитку монофункціональні міста з потужними енергогенеруючими об’єктами. Це, зокрема, м. Кузнецовськ Рівненської області (Рівненська АЕС), м. Южноукраїнськ Миколаївської області (Південно-Українська АЕС), м. Енергодар Запорізької області (Запорізька АЕС, Запорізька ТЕС) тощо. Таким чином, простежується чіткий поділ монофункціональних міст України, залежно від рівня соціально-економічного розвитку, розвиненості інфраструктури та життєвих умов, на такі групи:

1) міста-лідери – демонструють вищі за середньоукраїнські показники соціально-економічного розвитку, характеризуються більш розвиненою інфраструктурою та відносно невеликим техногенним навантаженням. До цієї групи можна віднести, наприклад, м. Вільногірськ Дніпропетровської області, м. Енергодар Запорізької області, м. Кузнецовськ Рівненської області, м. Нетішин Хмельницької області.

2) міста із середнім рівнем розвитку – мають показники соціально-економічного розвитку на рівні середньоукраїнських, розміщені в зоні тяжіння великих міст, на перетині транспортних магістралей. Це, наприклад, м. Вугледар та м. Авдіївка Донецької області, м. Красноперекопськ АР Крим.

3) міста, що демонструють ознаки депресивності – повністю залежать від одного підприємства, помітно відстають за рівнем розвитку, володіють, як правило, практично вичерпаним природно-ресурсним потенціалом і характеризуються вкрай несприятливою екологічною ситуацією. Це, зокрема, м. Дебальцеве, м. Дзержинськ, м. Димитров, м. Добропілля, м. Докучаєвськ, м. Кіровське Донецької області.

 

 

Агломерації.

Міські агломерації на території України. Чисельність населення — в тисячах осіб.

Агломерації сформовані біля великих міст (наприклад — Київ, Львів) і в промислових регіонах України (наприклад — Донецьк, Кривий Ріг).

Донецько-Луганське скупчення агломерацій може розглядатися як конурбація з населенням 4 750 тисяч осіб.

Зараз виділяють 19 найбільших агломерацій в Україні: Київська, Харківська, Донецько-Макіївська, Дніпропетровська, Одеська, Криворізька, Львівська, Горлівсько-Єнакіївська, Чернівецька, Центрально-Луганська (Алчевсько-Стаханівська), Вінницька, Івано-Франківська, Краматорська,Тернопільська, Хмельницька, Південно-Луганська (Краматорська), Херсонська, Закарпатська, Кременчуцька, Лисичанська, Шахтарська, Нікопольська. У 19 найбільших міських агломераціях України проживає біля 17 млн осіб, 36% населення країни. Значними є також біцентрична Лисичансько-Рубіжнянська, моноцентричні – Криворізька, Кременчуцька, Нікопольська, та ін. міські агломерації. З’являються й

протоагломерації. Серед них вирізняється Запорізька агломерація.

Земельні ресурси

Виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об'єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежно від їх ці­льового призначення, господарського використання і особ­ливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.

Водні ресурси

Це поверхневі і підземні води, придатні для вико­ристання в народному господарстві. Частина користувачів (промисловість, сільське і комунальне господарства) безповоротно забирають воду з рік, озер, водосховищ, водоносних горизонтів. Інші використовують не саму воду, а її енергію, водну поверхню або водоймище загалом (гідроенерге­тика, водний транспорт, рибництво).

Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та у життєдіяльності населення.

Лісові ресурси

Вони відіграють важливу роль у збереженні навко­лишнього середовища та господарській діяльності людей, слугу­ють важливим сировинним фактором для розвитку галузей на­родного господарства.

Рекреаційні ресурси

Забезпечують відновлення та розвиток І життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров'я і підтримки працездат­ності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму.

Рослинництво України.

Росли́нництво — галузь науки, що займається вивченням особливостей реакції нових сортів, гібридів культурних і дикорослих видів рослин на дію біотичних, абіотичних та антропогенних факторів середовища; розробляє сортові технології вирощування стабільно високих урожаїв якісної продукції на засадах інтенсифікації, енергоощадження й екологічної безпеки.

Дослідження та розроблення, спрямовані на розв'язання теоретичних і практичних проблем підвищення продуктивності культурних та дикорослих рослин, якості й екологічної чистоти продукції.

Найважливішою зерновою культурою в Україні є пшениця, особливо озима, яка на чорноземах дає добрі врожаї. Озиму пшеницю висівають восени, щоб використати осінню і весняну вологу в груйті. Вона займає третину всієї площі зернових. Вирощують озиму пшеницю переважно у степовій і лісостеповій зонах. Посіви ярої пшениці займають незначні площі у східних областях України, де клімат більш континентальний і взимку випадає мало снігу, який не може захистити посіви від вимерзання.

Жито є теж цінною продовольчою культурою, яка може рости в районах з порівняно холодним кліматом, на бідних піщаних грунтах. Сіють його на Поліссі, рідше у Лісостепу.

Ячмінь — один з невибагливих злаків, скоростиглий, посухостійкий, з дуже коротким вегетаційним періодом (60-90 днів). Завдяки цим особливостям посіви його розміщені в північних районах Степу й Лісостепу, в передгірних і гірських районах Карпат.

Зернобобові (горох, квасоля,, кормовий люпин, соя) — важливі продовольчі й кормові культури. їх посіви зосереджені на Поліссі і в Лісостепу.

з круп'яних культур в Україні виділяються просо, гречка і рис. Просо, завдяки його посухостійкості, вирощують переважно в степових областях. Гречка, навпаки, дуже важко витримує посушливий клімат і поширена в лісостепових та поліських областях, на вологих піщаних грунтах.

 

Машинобудування України

В даний час машинобудування України включає близько 1500 підприємств та організацій, де працюють майже 1,6 млн. осіб. Крім того, в галузі функціонують понад 2 тис. малих і спільних підприємств, кооперативів. Продукція українських машинобудівників в цілому, за винятком окремих видів товарів, неконкурентоспроможна як на світовому ринку, так і на внутрішньому ринку. Це зумовлено багатьма чинниками. Одним з них - скорочення витрат на науково-конструкторські роботи, що призвело до зниження якості продукції, гальмування процесу її оновлення, втрати завойованих раніше ринкових позицій.
Машинобудівний комплекс України охоплює понад 20 спеціалізованих галузей, тобто практично всі галузі машинобудування (крім годинникової). Вінслужить основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази господарства. У сучасних умовах машинобудуванню належить винятково важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Випускаючи засоби праці для різних галузей господарства, машинобудуваннязабезпечує комплексну механізацію та автоматизацію проізводства.На машинобудівний комплекс припадає понад 40% усього промислово-виробничого потенціалу індустріального виробництва України; частка продукції комплексу в загальному обсязі продукції промисловості становить 29%. Це трудомістка галузь промисловості і разом з тим належить до металомістких галузей.
ВВП галузі зменшилася з 27% до 7,8%. Обсяг виробництва продукції в ньому скоротився до 37.0%. Найбільший занепад простежується в сільськогосподарському машинобудуванні (на 87%), автомобілестрое-ванні (86%). Проблемною є реалізація продукції з-за її високої ціни. Рентабельність галузі становить 7,2%. Науковими дослідженнями займаються 116 організацій. Пріоритетні галузі - авіаційна, ракето-космічна, суднобудування, електронна, виробництво міських транспортних засобів, оборонної галузі експортного спрямування, виробництво зернових комбайнів, енергозберігаючого обладнання.

Сутнісні характеристики АПК

Агропромисло́вий ко́мплекс — складова частина економіки, що поєднує в собі виробництво сільськогосподарської продукції, її сільськогосподарську переробку, матеріально-технічне обслуговування села.

Об’єднує галузі, що виготовляють засоби вириобництва та обслуговування комплексу, а також галузі зі збереження, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції.

В АПК входять три великі сфери галузей.

Перша сфера АПК – тракторне і сільськогосподарське машинобудування; машинобудування для харчової промисловості; агрохімія (виробництво мінеральних добрив і мікробіологічна промисловість); комбікормова промисловість; система матеріально-технічного обслуговування сільського господарства; меліоративне і сільське будівництво.

Друга сфера – рослинництво, тваринництво, рибальство.

Третя сфера АПК – харчова промисловість; холодильне, складське, спеціалізоване транспортне господарство; торговельні й інші підприємства й організації, що займаються доведенням кінцевого продукту до споживача, включаючи оптові ринки, роздрібну торгівлю і суспільне харчування. До кожної сфери варто також віднести відповідні галузі науки і підготовку кадрів.

Агропромисловий комплекс — багатогалузева виробнича система, в якій певна галузь виконує свою специфічну функцію.^[1

 

Мультимодальні перевезення

Мультимодальне перевезення - це змішане перевезення, яке здійснюється на підставі договору змішаного перевезення, з місця в одній країні, де вантажі надходять у ведення оператора змішаного перевезення, до обумовленого місця доставки в іншій країні. При цьому оператор змішаного перевезення, який організує перевезення, бере на себе відповідальність за все перевезення й видає документ мультимодального перевезення. Безпека змішаного перевезення небезпечних вантажів може бути забезпечена, якщо розглядати змішане перевезення як єдиний процес. Отже, організовувати й відповідати за змішану (мультимодальну) перевезення повинна одна організація. У якості такої організації виступає оператор змішаної (мультимодальної) перевезення.

Факторы розміщення виробництва

До основних факторів розміщення виробництва на території країни належать природні, демографічні, історичні, організаційні, транспортні, науково-технічні, економічні, соціальні, географічні, державно-політичні та інш. Природні фактори характеризують умови поведінки людей в області розміщення виробництва залежно від наявності, різноманіття і якості корисних копалин, гідроенергетичних (водних), лісових ресурсів, а також залежно від особливостей рельєфу місцевості (рівний, яружний, гірський, кам’янистий і т. д.), видів грунтів (тверда грунт, піски, болота, глинозем, чорнозем і т. д.), кліматичних умов (помірний клімат, жаркий, тропічний, північний і т. п.), сейсмічності, схильності іншим природним екстремальним катаклізмів., В східних районах 2 березня осіб / км, в північних менше 1 людина / км), умов відтворення, загальної освіти та професійного навчання, зростання кваліфікації. Соціальне суспільство має прагнути до рівномірного розселення населення на території країни, але це вимагає великих витрат на житлове та культурно-побутове будівництво. Тому в регіонах з низькою щільністю населення, як правило, розміщуються видобувні галузі і галузі, здійснюють первинну обробку сировини і матеріалів. Історичні чинники визначають розміщення традиційних галузей. Відомі своїми традиціями галузі виробництва в м. Іваново, Тулі, Новоросійську, Сочі, Санкт-Петербурзі, Москві.