Історична спадщина зони Дніпровських схилів.

 

Найважливішим компонентом у формуванні неповторного міського ландшафту Києва є його яскраво виражений рельєф. Особливо це стосується схилів та круч правобережної частини міста, що здіймаються над Дніпром та разом з історичною забудовою, що відкривається з лівобережжя, виступають, так би мовити, його візиткою карткою. Саме ці пагорби і були обрані для заснування на них міста. Таке місцерозташування було вигідним не тільки для влаштування переправ та зв'язку лівого берега з правим, але також і в стратегічному відношенні, - київська підвищенність правого берега здіймається майже на 100 м над рівнем Дніпра (80 м у місці розташування Великої Лаврської дзвіниці) і порізана глибокими ярами та балками на ряд окремих невисоких гір, пагорбів та невеличких плато. З одного боку - Дніпро, з іншого - Либідь, що проткала в глибокій (до 40 м) балці, огороджували Київ зі сходу та заходу. Хрещатицька долина на півдні, яка поділяла нагірну частину майже на дві рівні - Старокиївську та Печерську, глибокі балки та струмок Сирець доповнювали картину природних рубежів міста. Власне, вони і обумовили розміщення поселень в районах Андріївської та Михайлівської (сучасна Володимирська) гір та на Подолі. Кручі, що здіймалися над береговою лінією від Киселівки до гирла ріки Либіді в районі Звіринця, завдяки північно-східній орієнтації майже не мали насаджень і тому були вигідні в оборонному відношенні. Поступове освоєння цих круч відбувалося в напрямку з півночі на південь.

Після локалізаії міста на Старокиївській горі в 8-10 ст., вниз по течії Дніпра, південніше села Угорське, де нині знаходиться Аскольдова могила, поблизу позаміського княжого маєтку Берестове в середині 11 ст. виникає Печерський монастир, довкола якого поступово розвивається ще одне поселення міського типу. А ще південніше - Видубичі зі своїм монастирем. Саме бровка наддіпровських круч стала місцем розташування більшості київських монастирів, які в свої часи відігравали і значну оборонну роль: Михайлівський Золотоверхий (12 ст.), Києво-Печерський (11 ст.), Микільський військовий, Покровський, Видубицький (11 ст.).

Після зруйнування Києва монголами в 13 ст., як Відомо, центрами стали Печерська та Подільська частини міста. Довкола Печерського поселення 1679 р. під керівництвом гетьмана І. Самойловича було зведено земляну фортецю. На рубежі 17-18 ст. на схилах Дніпра були зведені високі кріпосні стіни та башти. В 1708 р. на базі укріплень Печерського поселення було закладено Стару Лаврську фортецю. Напередодні Вітчизняної війни 1812 р: для підсилення контролю над Наводиицькою дорогою було зведено Звіринецьке укріплення. В середині 19 ст. Київська фортеця втратила своє оборонне значення. Передбачалося укріплення перетворити в фортові. Але за браком коштів біля впадіння р. Либідь в Дніпро було зведено лише один - Лисогірський форт (1872 р.).

Після відвідин Петром І Києва на початку 18 ст., в місті почали закладатись сади: Лікарський - на Андріївській горі, Шовковичний - на Печерську та Липках, інші. В 1748 р. на кромці Дніпровських схлів був закладений Царський (ниш Міський) сад. Особливістю його стало направлення головної композиційної вісі на якій розміщено палац, не перпендикулярно схилам (традиційна схема), а паралельно течії річки.

У підніжжя схилів, в місці де струмок Хрещатик впадав в Дніпро, у 1802-1808 рр. за проектом архіт. А. І. Меленського було споруджено пам'ятник на честь повернення Києву магдебурзького права. До нього 1912 р. за проектом архіг. М. П.Бобрусова від Володимирського узвозу було споруджено сходи. За проектом того ж Меленського в с. Угорське на місці вбивства новгородським князем Олегом київського князя Аскольда замість дерев'яної 1810 р. було споруджено церкву-ротонду та створено кладовище (надбудова другого ярусу 1936 р. - архіт. П. Г. Юрченко; реставрація первісного вигляду 1999 р. - архіт. В. Хромченков).

На північній межі дніпровських круч на Андріївській горі, яка стрімко здіймається над Подолом, в 1739-1753 рр. за проектом ведомого російського архітектора італійського походження В. В. Растреллі в формах українського бароко було збудовано Андріївську церкву, яка завершила панораму дніпровських схилів з північного заходу. Для поєднання Печерська з Подолом в 16 ст. було протрасовано Володимирський узвіз, який прорізав бровку наддніпровських схилів у північному напрямку під Михайлівською горою. 1828 р. по ньому було пущено перший в Російській імперії електричний трамвай. 1853 р. за проектом французького інженера Ч. Віньйона було побудовано перший в Києві стаціонарний (ланцюговий) міст через Дніпро. Для сполучення Подолу з ним у підніжжя дніпровських схилів в середині 19 ст. було прокладено Набережне шосе, до якого 1848 р. з головної площф Печерська, Володимирської (нині пл. Слави) було протрасовано Дніпровський узвіз.

В 1802-1912 рр. по території колишнього "Царського саду" було прокладено Петрівську алею, яка розділила його на дві частини - Марийський парк (ниш Міський) та Сад купецького зібрання (нині Хрещатий). 1904 р. через нее було перекинуто металевий місток, що поєднав обидва парки. Територія поміж Петрівською алеєю та Дніпровським узвозом була відома в старому Києві над назвою Провалля або Козловка (на ім'я доктора

Козловського, який збудував в цьому місці 1915 р. лікарню для дітей хворих на поліомеліт, пізніше міська лікарня № 13). Це була природна тераса, на якій ще в другій половина 19 на початку 20 ст. існував ставок природнього походження (в районі нинішнього ресторану "Зозуля").

Будівельний бум, що розпочався в другій половині 19 ст., викликав будівництво великої кількості цегляних заводів, які розмістилися у підніжжя дніпровських схилів поміж Поштовою площею та Наводницькою балкою і які для виробничих потреб використовували глину, яка видобувалася тут же на місці цих схилів. В поєднані в тим, що схили були зовам голі (не мали насаджень за винятком балок та невеликих гайків) та постійним підмивом течії річки посилились зсувні процеси. Для їх запобігання па схилах почали висаджувати зелені насадження та в деяких місцях робити підпірні стіни та дренажні системи. Взагалі ж перші підпірні стіни для запобігання зсувам були зроблені ще в 1199-1200 рр. київським зодчим Петром Мілонегом на території Видубицького монастиря. В 1872 р. в місті було збудовано водопровід. Компресорна станція була розміщена на дніпровських схилах і збереглася до наших днів поміж пішохідним мостом та стацією метро "Дніпро".

1905 р. верхня тераса Михайлівської гори була з'єднана фунікулером з вулицею Боричів тік, що вела на Поділ, лінія якого в 1928 р. була подовжена до Поштової площі.

Озеленення дніпровських схилів за законами паркової композиції почалося після будівництва в 1853 р. на середній терасі Михайлівської гори пам'ятника князю Володимиру (70 м над рівнем Дніпра) висотою з постаментом 20,4 м, який став композиційним центром закладеного на цій та верхній терасах парку, який став першим в місті парком загального користування, отримавши назву "Володимирська гірка".

Таким чином, загальна панорама дніпровських схилів на початку ХХ сторіччя при спогляданні з лівого берега Дніпра (зліва на право, як ми читаємо) була сформована архітектурними домінантами - Видубицький монастир, дзвіницею на Дальніх печерах, Великою Лаврською дзвіницею та Успенським собором, Микільським Військовим собором, церквою-ротондою св. Миколая на Аскольдовій могилі, Колоною Магдебурзького права, пам'ятником князю Володимиру, Михайлівським Золотоверхим собором та його дзвіницею, Андріївською церквою. Ця панорама стала, так би мовити, візитною карткою міста на певний період його існування.

В подальшому, після Жовтневої революції, особливо, коли 1934 р. Київ став столичним містом, почалося поступове руйнування цієї панорами. На місці Михайлівського Золотоверхого монастиря, який було знищено 1935 р. для вивільнення майданчика під забудову, передбачалося створення урядового центру. Найкращим в конкурсі на забудову було визнано проект, в якому передбачалося встановлення на бровці схилів 70-метровоі статуї В. І. Леніна, фланкованої двома урядовими будинками, від якої широчезні сходи (на кшталт Потьомкінських в Одесі) вели до Дніпра. Але до початку другої світової війни встигли збудувати лише один будинок Обкому КПРС (нині МЗС України) за проектом архітектора Лангбарда.

У середині 30-х років було також знищено Микільський військовий собор та багато інших культових споруд в Києві. Висадження в повітря 1941 р. Успенського собору Києво-Печерської лаври повністю зруйнувало історичну панораму міста. Натомість виникло багато інших домінант та акцентів в силуеті Правобережжя. Перш за все, це стосується монумента Батьківщині-матері з музеєм Історії Великої Вітчизняної війни (1980 р.). До цього ще можна додати і споруди готелів "Салют" та "Київ" і перлину вітчизняного монументального мистецтва - арку Дружби Народов (на честь возз'єднання України з Росією (1982 р., скульп. М. О. Скобліков, архіт. І. М.Іванов, С. Г. Миргородський, К. К. Сидоров).

В той же час, одразу ж після закінчення Великої Вітчизняної війни почалося впорядкування та озеленення Дніпровських схилів. Ще до війни Набережне шосе, по якому проходила залізниця, що зв'язувала Поділ з Дарницею і на якому розміщувались численні дрібні промислові, складські, торгові та інші споруди, було впорядковане, а в

1935-1938 рр. вдягнуте в граніт. Було встановлено чавунну огорожу та прокладено широкі сходи до води (архіт. В. О. Осьмак). До початку 50-х рр. 20 ст. було заасфальтовано У 70-х рр. граніту обличковку було подовжено до мосту ім. Патона.

В 1946 р. на схилах Дніпра почалося створення міського Центрального парку культури та відпочинку, який об'єднав нагірні парки - Володимирську гірку, Піонерський, Аскольдову могилу та інші території. Крім планувальної організації (прокладка в 1948 р. паркової дороги, влаштування прогулянкових доріжок, місць відпочинку, інженерних комунікацій, підпірних стінок, сходів тощо), в 1949 р. на ній з використанням підпірної стіни Нової Печерської фортеці (середини 19 ст.), за проектом архітекторів О. В. Власова та О. І. Заварова був побудований Зелений театр, що став одним з найулюбленіших місць відпочинку киян (реконструкція 1978-1980 рр., зараз знов в занедбаному стані). Було проведено також посадку зелених насаджень на оголених ділянках схилів з метою їх закріплення та влаштування оглядових майданчиків (бельведерів). 1957 р. на кромці дніпровских схилів поміж вулицями січневого повстання, Суворова та Дніпровським спуском колипшній Аносівський сад було перетворено на парк Вічної Слави з влаштуванням меморіалу та пам'ятника невідомому солдату (архіт. А. М. Мілецький), з верхньої тераси якого відкриваються найкрасивіші види та панорами Лівобережжя.

1978 р. на схилах Дніпра поміж Наводницькою балкою (вул. Старонаводницька) та Києво-Печерською лаврою було створено Печерський ландшафтний парк з Співочим полем, який став не ильки місцем масового відпочинку, а й місцем проведення різних фестивалів, виставок квітів тощо, що по суп стало завершенням будівельного освоєння дніпровських схилів, хоча генеральним планом розвитку міста передбачено ще створення ландшафтного парку на Лисій горі південніше Звіринця.

Таким чином, очевидно, що містобудівельна та архітектурно-планувальна організація дніпровських схилів майже повністю завершена. В подальшому, на нашу думку, належало б обмежитись їх впорядкуванням та ландшафтною реконструкцією зелених насаджень, яка почалася 2000 р. з Марийського міського саду та парку "Володимирська гірка". І хоча красування дерев, видалення сухостою, влаштування оглядових "вікон" та інше дещо покращили загальний вигляд, це стало грубим порушенням діючого законодавства про охорону пам'ятників історії та культури, бо відбувалося спонтанно, без заздалегідь розроблених та погоджених у встановленому порядку проектно-кошторисних матеріалів. Таке поводження з парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва, які є "зеленим намистом" Києва, може призвести до втрат ними своєї неповторної ландшафтної самобутності, До того ж, цій "реконструкції" не передувала реконструкція всієї інженерно-технічної іфраструктури (каналізація, водопровід, поливна система та дренажна система, підпірні стіни тощо), що по суті стало "косметичним ремонтом". За думкою автора проекту, в подальшому такі дії слід заборонити, а при порушенні заборони - притягувати до відповідальності у встановленому порядку.

Формування Мистецького Київського культурного центру «Музей міста», за думкою автора проекту, не здатне погіршити загальну композиційно-просторову ситуацію в зоні Дніпровських схилів, але сприятиме остаточній організації й завершенню важливого містобудівного вузла столиці – перетину Хрещатика, Володимирського спуску та вул. Грушевського

5.Архітектурно-планувальне рішення

Кожному типу громадської споруди притаманні свої просторові схеми взаємозвۥязків приміщень, Але в загальному вигляді основу композиції плану повинно складати ядро та структурні вузли (вестибюльна группа, вертикальні та горизонтальні комунікації), навколо яких групуються другорядні елементи – приміщення певного функціонального призначення. В Київському культурному центрі «Музей Києва», який є досить видною громадською спорудою при великій кількості різноманітних за призначенням функцій, приміщення групуються, утворюючи горизонтальні та вертикальні зони.

Незважаючи на велике різноманіття громадських будівель, їх обۥємно-планувальна організація зводиться до кількох типів схем: чарункової, анфіладної, зальної, павільйонної та змішаної. В данному випадку Культурний центр як комплекс має змішану схему, бо застосовано вісьовно-чарункову схему (вона застосовується, коли основний функціональний процесс проходить у невеликих приблизно однакових приміщеннях, які групуються навколо коридора). В одних випадках Простір зальних приміщень вирішується в одому випадку без проміжних колон, в інших – розбивається рядом колон з кроком 7,5 м.

В будь-яких громадських спорудах незалежно від їх призначення можна виділити загальні для всіх обۥємно-планувальні вузли: вестибюль, центральні сходи, гардероб, с/в. Крім цього звۥязки між окремими приміщеннями здійснюються за допомогою горизонтальних та вертикальних комунікацій (коридорів, сходів, ліфтів), розміщення та розміри яких залежать від функціонального призначення цієї споруди, його композиційної побудови, санітарних та протипожежних вимог.

В основу планувального рішення Культурного центру «Музей міста» покладено ядро, яке сполучає різні за призначенням зони. Горизонтальна вісь це сполучення блоків. Композиція плану складається з трох обۥємів розташованих вієроподібно один до одного. До автостоянки передбачені також зручні та безпечні для пішоходів під’їзди. Функціонально споруда ділиться на адміністративно-обслуговуючу та виставкову частини споруди. Бічним західним фасадом «Музей міста» розгорнутий до міської магістралі – вул.. Володимирський узвіз, центральний же вхід Культурного центру знаходиться на південному боці, виходячи на схили Дніпра, центральний вхід розташований зі сторони Арки Дружби народів споруди, з внутрішнього двору Державної Філармонії та володимитського узвозу розташовані службові та технічні підїзди. В проектованому Культурному центрі є п»ять входів: один центральний зі сторони Арки Дружби народів також звідси є другорядний вхід через дах першого поверху, виходить на прогулянкову терасу, також звідси є вхід до вестибюлю, два бічних на третьому та четвертому поверхах(на нижній терасі).Підїзди для службових автомобілів, великогабаритних автомобілів знаходяться зі сторони внутрішноьо двору Державної філармонії та Володимирського узвозу. Музей міста має планування, яке вирішене на основі формування вузла мистецьких закладів (Філармонія, Медіа-центр, Український дім) з центральним єдиним зовнішнім простором та входом у вестибюлі культурного комплексу.

Увійшовши, відвідувачі потрапляють у хол(вестибюль) з сходами та ліфтом. На першому поверсі розташовані вістебюль, в який відвідувач потрапляе через головний вхід, одразу біля головного входу під сходами розташовані приміщення охорони, каси, гардероб, магазин сувенірів та книг, сан.вузол – ці приміщення розташовані дуже зручно для відвідувачів. Ядром споруди є пандус,що спускаеться спіраллю до четвертого поверху, він знаходиться в центрі будівлі і навколо нього розташовані всі приміщення.

Для зручності перебування відвідувачів у приміщеннях споруди та з метою дотримання усіх протипожежних норм, важливо вірно розташувати горизонтальні та вертикальні комунікації. Вони нерозривно повۥязані з загальною планувальною та просторовою структурою обۥєкту. В цілому вся система комунікацій грає найважливішу роль в споруді – вона є одніим з засобів організації функціонального процесу, має велике архітектурно-художнє значення та слугує шляхами евакуації відвідувачів.

Коридори: горизонтальні комунікації, які сполучають різні приміщення. В деяких місцях щоб освітити коридор передбачаються склянні, або з матового скла, або склоблочні перегородки. Ширина коридорів розраховується з урахуванням інтенсивності людських потоків, для основних коридорів становить не менше 2 м, для другорядних – не менше 1,5 м.

Оздоблення фасаду вирішено з традиційних та сучасних матеріалів. Стіни будівлі вирішенні з термоскла з подвійним склопакетом, що надає просторовості внутрішнім приміщенням споруди.

В наш час роль музеїв змінилась – вони перестали бути центрами інформаційно-виховного середовища суспільства: є інші форми отримання інформації – Інтернет, газети-журнали; з»явилися також індивідуальні джерела інформації – родинні та корпоративні бібліотеки (хоча в Україні цей процес в силу об»активних причин певною мірою гальмується).

Проектування Київського культурного центру «Музей міста» як постійно діючий науково-просвітницький та культурний центр для всіх верст населення. В Культурному центрі передбачені місця як для наукової роботи, так і для відпочинку. В в виставкових залах планується ряд рекреаційних зон, облаштованих зручними меблями, фіто- і водо композиціями, озелененням. До послуг відвідувачів картинні галереї, зали для перегляду відеоматеріалів(для цоього може бути використан конференц зал), бібліотека. Також на з-ому поверсі є кафе, де можна швидко і смачно поїсти, випити кави, поспілкуватись з колегами. Цифрове зберігання інформації дає необмежений доступ до архівів бібліотеки. Кожен поверх має вихід на відкриту озеленену терасу для прогулянок.

Проект будівництва музею історії Києва, розроблений з урахуванням норм та правил, що діють в Україні. Проектування індивідуальне, згідно з завданням до проектування. Проект музею є актуальним для міста Києва.

Як вже вище згадувалось,будівля має пандусну систему. Центральною частиною будівлі є атріум, навколо якого по спіралі спускається пандус, якиє символом спуску в історію, адже експозиція починаеться на першому поверсі і поступово спускається в низ, занурюючись в історію, починаючи з сьогодення і закінчуючи Київською русю на четвертому поверсі. Також в середині атріуму є два великих ліфти, розраховані на інвалідів, на кожен поверх відвідувач може потрапити на ліфті.

Генеральний план

Ділянка знаходиться в центральній частині м. Києва між вулицями Володимирський узвіз і Набережне шосе, на схилах Дніпра.

З півночі ділянка обмежена існуючою забудовою (філармонія). На півночі - відкрита візуальна траса на схили та Дніпро.

Головний вхід запроектовано з сторони Арки Дружби народів, навпроти репетиційного залу філармонії. Технічний під’їзд та службовий вхід передбачені нижче по Володимирському узвозу.

Генеральним планом забудови передбачено гармонійне поєднання архітектурної форми, та існуючого рельєфу, таким чином, що музей стає природною частиною схилу, та архітектурною окрасою міста. Вікна музею максимально орієнтовані на краєвиди Києва, так що відвідувачі можуть не тільки заглибитися в історію міста, а й насолодитися сучасною панорамою.

Сучасний стан території – задовільний, однак вона потребує благоустрою, укріплення схилу, улаштування підпірних стін і т.д. Також проект музею передбачає реставрацію старих сходів та колони Магдебургського права, які мають стати значним довершенням архітектури музею.

Проект розроблено відповідно до діючих норм та правил протипожежної безпеки, передбачені необхідні під‘їзди для пожежних машин, та шляхи евакуації людей.

Це один з найпривабливіших для туристів районів Києва. Це місце вибрано через його історичну значущість, зручне розташування відносно центру міста і історичних пам"яток, близьке розташування станцій метро Арсенальна та Майдан Незалежності, досить зручні транспортні під"їзди; також ділянку оточують Європейська площа, Маріїнський парк,вниз по Володимирському узвозі знаходиться Почтова площа, Дніпровська набережна.

Хоча запроектований музей має значні габаритні розміри, через особливості рельєфу, забудови та просторово-композиційного рішення самого об"єму, він не перекриває вид на такі важливі об"єкти як Арка дружби народів… Таким чином сучасна архітектурна форма не сперечається з історичною забудовою, хоча і знаходиться в її оточенні.

Музей має орієнтацію на вулиці:Головний, центральний вхід виходить на оглядовий майданчи арки Дружби народів, технічні та службові підїзди виходять до Володимирського узвозу, також два допоміжні виходи для відвідувачів виходять в парк на схили під Маріїнським парком, вони можуть слугати як євакуажійні виходи, вхід для персоналу знаходиться на першому поверсі, виходить до арки Дружби народів. Архітектурне рішення будівлі складае тирасси з озелененням. На терассу першого поверху можна потрапити чере сходи, які ведуть через дах першого поверху, через ці сходи можна потрапии в вістебюль, цей вхід можна вважати другим центральним входом. З кожного поверху є вихід на озеленену терассу для відпочинку та прогулянок. Кожна терасса з»єднана між собою сходами. Терасса першого поверху має два виходи до оглядового майданчика: один службовий, другий для відвідувачів.

 

Й поерх.

На першому поверсі розташований вістебюлю, каси, гардероб, магазин сувенірів та книжок, сан.вузол, виставкова зала для тимчасових виставок та адміністративна частина, яка має свій окремий вхід: вестибюль для персоналу, приміщення для персоналу, кабінет директора, заступника директора, секрета, бухгалтерія, коцелярія; приміщення для прийому та зберігання експонатів. Адміністративна частина поверху відокремлена від зони експозиції, на якій перебувають відвідувачі. Під сходами центрального входу знаходяться технічні приміщення. Поверх має вихід на озеленену терассу для прогулянок. Весь головний фасад зроблен зі скла, тому з поверху відкриваеться чудовий краєвид на схили Дніпра. Зі сторони володимирського узвозу є технічний вхід, розрахований на завезення експонатів, підїзду крупно габаритних автомобілів. Біля технічного підїзду знаходяться приміщення прийому та зберігання експонатів.

Експлікація приміщень 1-го поверху:

1.Головній вхід

2.Вестибюль, 794

3.Пандус 460

4.Ліфт

5.Виставкова зала 334

6.Приміщення охорони 15 18.Приміщення для персоналу 112

7.Каси 12 19.Коридор

8.Гардероб 60 20.Приміщення прийому експонатів 55

9.Магазин сувенірів, книг…40 21.Службовий вхід

10.Сан.вузол 30 22.службовий вхід

11.Кімната чергових екскурсоводів 50 23.Тераса для прогулянок 1395

12.Службовий вестибюль 85 24.Приміщення зберігання експонатів 55

13.Кабінет секретаря, 30

14.кабінет директора 25

15.Бухгалтерія, концилярія 30

16.Кабінет заступника директора 25

17.Підсобне приміщення 21

Другий поверх.

Більшу частину поверху займає виставкова зала. На цьому поверсі планується розташувати експозицію присвячену історії Київа періоду СССР та новітнього часу. Також на поверсі розташовані фонди для зберігання експонатів, макетна, реставраційна, столярна та слюсарна майстерні, кмера зберігання експонатів, сан вузол, вихід на терассу.

Експлікація приміщень 2-го поверху:

1.Зал для експозицій та вставок 2086

2.Пандус 460

3.Ліфт

4.Вихід н терасу

5.Адміністративне приміщення 115

6.Підсобне приміщення 28

7.Сан.вузол 30

8.Фонди зберігання експонатів

9.Макетна та модельна майстерня 48

10.Столярна майстерня 20

11.Слесарня 20

12. Реставраційна майстерня 60

13. камера зберігання експонатів 90

Третій поверх.

На третьому поверсі розташований виставковий зал періоду Російської Імперії та Речі Посполити. Виставкова зала займає центральну частину поверху. Також на поверсі розташованп бібліотека (читальний зал та книгосховище) 930 метрів квадратних, коференц зал на сто осіб. В частині де розташовані коференц зал та бібліотека є додатковий вихід, який може служити як евакуаційний. В протилежному крилі поверху розташовані кафе. Приміщення кафе мають свій службовий вихід, він розрахований на під’їзд великогабаритних автомобілів для ввезення продуктів та вивезення сміття. Також кафе має свій вихід на терассу для літнього майданчика для столиків, ця терасса є окремою від основної прогулянкової терасси і зєднананеевликим місточком.

Експлікація приміщень 3-го поверху:

1.Виставковий зал 1800

2.Пандус 460

3.Ліфт

4.Біблиотека (читальний зал, книгосховище) 930

5.конференц зал 315

6.Евакуаційний вихід

7. Кафе 230

8.Зона для столиків кафе 430

9.Сан.вузол 30

10.Науково-дослідницький відділ 77

11.Науково-методичній відділ 65

12.Кабінет завідувача фондами

Четвертий поверх.

На четвертому поверсі знаходиться найбільша за площею виставкова зала, в якій представлена експозиція пресвячена періоду Великого Князівства Литовського та Київської Русі. На цьому поверсі розташовані приміщення для різноманітних мистецьких студій та майстерень, редакційний відділ, архів та фонди зберігання експонатів. Поверх має два ввиходи на вулицю.

Експлікація приміщень 4-го поверху:

1.Висьавковий зал 3056

2.Пандус 460

3.Ліфт

4.Приміщення для студій 900

5.Сан.вузол 30

6. Фонди зберігання експонатів 700

7.Редакційний відділ 125

8. Архів 115

9. Сан.вузол 30

 

ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ

1. Орієнтовна площа земельної ділянки - 1,04 га

2. Площа забудови - 6724.4 м2

3. Площа 1-го поверху - 3060.6 м2

4. Площа 2-го поверху - 4585 м2

5. Площа 3-го поверху - 5764.26 м2

6. Площа 4-го поверху - 6724.4 м2

7. Площа озеленення - по узгодженню

8. Поверховість - максимальна кількість поверхів - 4

Концепція проекту

Споруда музею буде розташована між Володимирським узвозом, та набережним шосе, коло філармонії, арки Дружби Народів, на колоною Магдебургського права.

Таке розташування, для музею, є вдалим, тому що знаходиться в історичному районі Києва, на перетині туристичних маршрутів, та традиційних маршрутів прогулянок киян та гостей міста.

Основною ідеєю проекту є гармонійно вписати будівлю в навколишнє середовище. Доповнити та організувати панораму міста відповідно головним архітектурним осям. А також орієнтація музею на краєвиди, таким чином щоб зробити їх невід’ємною частиною експозиції. Фасад орієнтованій на краєвиди, схили Дніпра, повністю зроблений з скла, що дає змогу відвідувачеві насолоджуватись касою Киева, а також забезпечує велику кількість денного світла в виставкових залах. В головному фасаді скло розтшоване під нахилом, що ніби заливае приміщення світлом. В інтересі майже не має капітальних гухих перегородок та стін, що дає змогу світлу розтікатися по приміщенням.

Архітектура будівлі має форму терас, що ніби сходинками,які спускаються до Дніпра. Терасси озеленені. Відвідувач має змогу вийти н атерассу з кожного поверху та прогулятись по затишним алеям серед зелених насаджень. Таке архітектурне рішення покликане зберегти якомога більше зеленіх насаджень та вписати будівлю в існуючий ландшафт, доповнюючи його, прикрашаючи. Таке рішення також е дуже екологічним. Таке рішення деже актуальне для великих міст, які страждають на парниковий єфект та перегрівання, зелені насадження на дахах зменшують температур уна зовні та в середені примішення, також вони вбирають в себе вологу, тим самим зменшуючи дощові потокина вулицях міста, можливість зсувів грунту. Рослини зменшують викиди вуглекислого газу та шменшують шум великого міста. Кім того великі міта, і Київ так само, все більше забудовується хмарочосами, ріними житловми будівлями, залишаючи все менше місця для природи. Зелені дахи вирішують велику кількість проблем великого мегаполісу починаючи з естетичних та закінчуючи екологічними. В плані будівля ніби повторює лінії природного ландшафту, плавно спускаючись по Дніпровським схилам.

Одинин з основних задумів є пандус, який є спіраллю всієї будівлі. Він є символов «спуску в історію». Проходячи по пандусу, відвідувач спускається, «занурюється», в історію Києва. Кожен повер відведений під окремий період історії Києва: експозиція історії починається з 2-го поверху, на якому представлена експозиція історії Києва періоду СССР та Новітній час, на 3-му поверсі представлена експозиція періоду Російської Імперії та Річ Посполити, 4-й поверх представляе експозицію періоду Великого Князівства Литовського та Київської Русі. Виставкові зали, службові технічні, адміністративні приміщення розбиті в функціональній зручності і доступності.

Має гнучкість цільового призначення приміщень, які застосовані не постійній експозиціі.

Головна ідея побудувати споруду в якій зберігаються експонати в належних умовах, відродити культурниу спадщину, щоб передати дух історії нашого міста.