Мовний етикет: традиції і сучасність. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Мовний етикет: традиції і сучасність.



Студент повинен вміти: вести ділову бесіду; дотримуватись правил етики та естетики спілкування; добирати необхідні слова і вирази у конкретній мовній ситуації.

Поради студенту:

З’ясувати: особливості культури мовлення лікаря у різноманітних ситуаціях ділового мовлення.

Методичні поради:

Розглядати тему за планом:

1. Особливості культури мовлення лікаря.

2. Мовленнєвий етикет: історія і традиції.

3. Правила оформлення доповідної та пояснювальної записки.

Підготовка до заняття має ґрунтуватися на матеріалах, викладених в основній та додатковій літературі. Крім того, не забувайте заглядати у словники під час виконання домашнього завдання (письмового).

Під мовленнєвим етикетом розуміють “правила мовленнєвої поведінки, узвичаєні в системі сталих виразів, прийнятих даним колективом (колективами) мовців на певному етапі розвитку суспільства в особливих ситуаціях поводження членів колективу.

Вирази мовного етикету, особливо привітання і звертання, якими починається кожна розмова, сприяють налагодженню контактів під час спілкування людей. Останнє є важливою психологічною проблемою нашого часу, оскільки успіх часто залежить не тільки від загального рівня здібностей, а й від мистецтва й техніки спілкування. За невміння спілкуватися людина розплачується не тільки поганим настроєм і щоденними неприємностями, а й своїм суспільним становищем, здоров’ям, стосунками з іншими людьми, включаючи найближчих.

Саме слово “етикет” французького походження. У сучасному вживанні воно розширило значення: від “зведення норм поведінки, порядок дій і правила чемності при дворах монархів, титулованих осіб (придворний етикет), а також у дипломатичних колах” до “установлені норми поведіки, правила ввічливості у будь-якому товаристві”.

Дуже давно у Франції, за короля Людовіка XIV, на одному з бучних королівських бенкетів усім гостям роздали картки з переліком правил поведінки. Від французької назви карток – “етикеток” – і походить слово “етикет”. Згодом воно увійшло в мови багатьох країн, а означає вихованість, вишукані манери, вміння поводитись у товаристві.

Безперечно, етикет сучасний дуже відрізняється від придворного етикету за Людовіка XIV. Проте збереглося чимало звичаїв народів різних країн та епох. З часів Стародавнього Риму прийшов до нас звичай гостинності. Скандінави перші запровадили правило надавати чільні місця за столом жінкам і найбільш поважним гостям. Красиво й безшумно їсти і правильно поводитись із столовими приборами вміли стародавні єгиптяни. У часи середньовіччя ознакою вихованості вважали те, що кавалери сідали за обідній стіл поряд своїх дам. Уважне й шанобливе ставлення до жінок збереглося й до наших днів.

За Петра І тричі видавали книжку для молоді “Юности честное зерцало, или Показание к житейскому обхождению». Там ішлося не лише про абетку й арифметику, а й про те, як сидіти за столом, як тримати виделку й ніж, на якій відстані скидати капелюха, коли зустрічаєш знайомих, як поводитись удома. Вчили поважати батьків („отца и матерь в великой чести содержать”) і чемно відповідати на будь-чиє запитання, картаючи за таку, приміром, відповідь: “Що-о? Як? Що ти теревениш? Чого треба?”

Вміння правильно говорити – це культура мовлення.

Вирази мовного етикету, особливо привітання і звертання, якими починається кожна розмова, сприяють налагодженню контактів під час спілкування людей. Останнє є важливою психологічною проблемою нашого часу, оскільки успіх часто залежить не тільки від загального рівня здібностей, а й від мистецтва й техніки спілкування. За невміння спілкуватися людина розплачується не тільки поганим настроєм і щоденними неприємностями, а й своїм суспільним становищем, здоров’ям, стосунками з іншими людьми, включаючи найближчих.

Як писав колись Гете: “Існує ввічливість, що йде від серця, яка споріднена з любов’ю. З неї формується доброзичлива ввічливість зовнішнього походження”.

Під мовленнєвим етикетом розуміють правила мовленнєвої поведінки, узвичаєні в системі сталих виразів, прийнятих даним колективом (колективами) мовців на певному етапі розвитку суспільства в особливих ситуаціях поводження членів колективу. Особливу увагу слід звертати на тон розмови. Залежно від емоційного стану і характеру людини, навіть чарівне “Будь ласка” може звучати як “Я наказую!”…

Кількість виразів мовного етикету досить значна. Це пояснюється соціолінгвістичними факторами, оскільки мовний етикет “яскраво соціальний за своїм характером”.

Мовленнєвий етикет людей, які спілкуються між собою, визначається віком, статтю, фахом, соціальним станом.

Розглядаючи вирази мовленнєвого етикету в ситуації “Привітання”, спостерігаємо, що абсолютна більшість їх співвідноситься з часовими проміжками доби: “Доброго ранку”, “Добрий день”, “Добрий вечір”. У кожному з цих виразів означенням до іменника виступає слово добрий, семантика якого вказує на одне із основних понять моральної свідомості – добро. “Добрий. 1. Який доброзичливо, приязно ставиться до людей; доброзичливий” [СУМ, ІІ, 321]. Добро, як морально-етична категорія, є “найбільш узагальненою формою розмежування і протиставлення морального і неморального” [Словарь по етике, 76].

Етимологію лексеми добрий виводять зі спільного індоєвропейського кореня dhabh-, dhab-, найдавнішим значенням якого є “форма, посуд, річ, знаряддя, інструмент”. Далі в процесі розвитку ремесл, коли збільшувалося виготовлення різноманітних предметів, у тому числі і ювелірних прикрас, з’являється значення “зробити щось подібне, уподібнити, змагатися в умінні зробити що-небудь”. Звідси час, потрібний для виготовлення тієї або іншої речі (доба). Уміння виготовляти предмети першої необхідності і прикраси породжує значення “вигода, користь, благо”. І як наслідок, виникають оцінні поняття прекрасного, благородного, хорошого. З цього семантичного комплексу кореня доб-, розширеного суфіксом -р-(-о), випливає значення спільнослов’янського слова добро – “майно, щастя” та прикметника добрий – “заможний, знатний, родовитий”, напр. давньоукраїнське добрыи мужи.

Етикет українського народу, в тому числі і мовленнєвий, вироблявся упродовж тисячоліть. Окремі вислови етикету сягають ще дохристиянського періоду і пов’язані з язичеською обрядністю, звичаями, уявленнями слов’ян.

В основі спілкування українського народу лежать такі загальнолюдські морально-етичні цінності, як доброзичливість, любов, лагідність, привітність, шаноба, ґречність. На це звертали увагу і дипломати, і мандрівники, котрі бували в нашім краю. Так, датський посол Юлій Юст, що в 1709-1712 рр. відвідав Росію, а в 1711 р. їхав через Україну, писав у спогадах: “Місцеві мешканці (Королевця), як і взагалі все населення Козацької України, відзначаються великою ввічливістю і охайністю, вдягаються чисто й чисто утримують доми”, а Джозеф Маршаль про Україну 1769-1770 рр. згадував: “Сучасне українське покоління – це моральний і добре вихований нарід”. “Вельми інтелігентними” називав наших предків знаменитий географ, датчанин Мальт Брюн.

Вислови мовленнєвого етикету (привітання, прощання, звертання, подяки, прохання, відмови, похвали тощо) покликані репрезентувати насамперед увічливість співбесідників. Чому саме ввічливість? Звернемося до походження цього слова, його первісного значення. Пов’язується воно з формулою “у вічі”, – тобто ввічливий – “той, хто дивиться у вічі”. Ми знаємо, що первинною функцією багатьох етикетних знаків виступала демонстрація миролюбності, відсутність ворожості. Це повинен був засвідчити насамперед погляд людини, адже недаремно в народі кажуть: очі – дзеркало душі. Отже, спілкуючись, співбесідники дивились у вічі один одному. Поступово прикметник “увічливий” переосмислився і набув переносного значення: “який дотримується правил пристойності, виявляє уважність, люб’язність”. Вищою мірою ввічливості є ґречність і чемність.

Ґречний – “шанобливо ввічливий у поводженні з людьми”. Цей прикметник уживається в українській мові з ХVІІ ст., можливо, запозичений з польської. Утворився він від злиття давнього прийменника “к” з давальним відмінком іменника речі (к речі, до речі). Спочатку він означав “вдалий, відповідний, придатний до чогось”, пізніше набув переносного значення оцінки характеру людини в позитивному плані. Чемний – “шанобливо ввічливий до людей”. Цей прикметник пізнішого походження. В українській мові він уживається з другої половини ХІХ ст. і утворився з форми “кчемний” (пор. нікчемний – ні кто чем-(-у), що первісно означало до чогось придатний”).

Як зазначалося вище, семантика форм привітання виражає часові проміжки доби. В ранішні години найчастіше чуємо “Доброго ранку”, “Добрий ранок”. Форма “доброго ранку” мислиться з модальним дієсловом бажаю або дієсловами, семантично близькими до нього – зичу, хочу. Така форма вживається частіше.

Привітання “Здрастуй(те)!” походить від старослов’янської форми здравствовати – “мати гарне здоров’я” – і стосується вже іншого плану позамовної діяльності – фізичного стану, доброго самопочуття, як неодмінної і найважливішої умови людського добробуту взагалі.

Форма “Доброго здоров’я ” може звучати у відповідь на привітання “Доброго ранку”, “Добрий день”, “Доброго здоров’я”. Цю форму звертання найчастіше можна почути від людей старшого віку.

Функцію привітання може виконувати і дієслово вітати у І особі однини теперішнього часу. У мові інтелігентних людей старшого покоління можна почути “Вітаю Вас ”, яке звучить піднесено, урочисто, а форми “Моє вітаннячко”, “Моє шануваннячко” є фамільярними і вказують на неофіційність обставин та невимушеність взаємин між людьми, які спілкуються.

Слід зазначити, що в мовах народів світу спостерігається тенденція до спрощення виразів мовного етикету та інших церемоніальних прийомів на зразок: “Привіт!”, “Як ти?” тощо.

Найпоширенішою формою серед привітань є “Добрий день ” або “День Вам добрий”.

Значно рідше вживається стягнена форма “Добридень”.

Привітання “Добрий вечір” є типовим у вечірні години. Це привітання також може змінюватися місцями “Вечір добрий” або мати стягнену форму “Добривечір ”.

Вибираючи прощальне слово, ми враховуємо багато різних факторів – вік і стать співрозмовників, ступінь знайомства, особливості взаємин тощо.

Нейтральне й універсальне “До побачення ” трапляється частіше. Побажання “Щастя тобі!”, “Щасти тобі!”, “Хай тобі щастить!” значно емоційніші – не з кожною людиною так прощатимешся. А слово “ щасливенько! ” – вирізняють доброзичливістю, приязню, бажанням висловити глибоку симпатію до адресата і підкреслює відносини – неофіційні, товариські.

Друге за частотністю вживання слово до зустрічі може деталізуватися словами, що означають місце або час: “До зутрічі на зборах!”, “До зустрічі в бібілотеці”, “До зустрічі в понеділок!”, “До зустрічі ввечері!” тощо.

Вираз “До зустрічі завтра ” вживають дуже рідко, значно частіше – просто “До завтра! ”, що й означає “До зустрічі завтра ”. Так само правлять за прощальні вирази “До понеділка!” і “До вечора ”.

У минулі роки найчастіше вживалися вирази “Прощай!” і “Прощавай!”. У письменників ХІХ ст. обидві форми виступають паралельно.

Слово “Прощавай ” ніби несе в собі семантику тичасової розлуки, а “прощай ” – розлука надовго або назавжди.

У наш час усе-таки більш прийнятним слід вважати варіант “Прощавайте! ”: “На цьому прощавайте!”

Слово “прощай”, крім того, має значення пробачити якусь вину. А слово “прощавайте” у такому значенні не вживається.

Отже, більшість слів, що є прощавальними, водночас є побажаннями добра, здоров’я, щастя. До цього слід додати такі вирази, як “На все добре!”, “Усього найкращого!”, “Щасливо!”, “Хай Вам щастить!”, “Щасти вам!” тощо.

Треба розрізняти слова прошу (відповідь на подяку); прошу (звертатися з проханням). Цікавими є також форми-вибачення. Вибачте…, перепрошую…, даруйте…, прошу вибачення…, щиро прошу Вашого вибачення… тощо. Неправомірною є форма-вибачення “вибачаюся”, частка “-ся” у цьому слові означає зворотність процесу, тобто вибачення прошу у себе.

Знайомство супроводжується особливими формами мовленнєвого етикету: Дозвольте відрекомендуватися…; Мене звуть…; Моє ім’я…, моє прізвище…, Дозвольте представити Вам…, Дозвольте познайомити Вас із…, Познайомтеся, це …; Познайомте мене, будь ласка з …; Дуже радий з Вами познайомитись тощо.

В офіційних звертаннях використовуються також вирази: Добродію! Добродійко! Пане! Пані! Панове! Товаришу! Дорогий друже! Шановне товариство! Високоповажні колеги! Вельмишановне панство!

Мова – засіб спілкування і джерело інформації про світ, про народ, якому вона належить. Наше слово до того ж і розповідь про себе. Слово – форма, одяг наших думок, почуттів, переживань. Що кому болить, той про те й говорить.

Лікування для медика завжди залишатиметься мистецтвом. І як мистецтво, вимагатиме від нього розвиненої уяви, інтуїції, гармонії розуму і серця. Ці якості допомагають обрати оптимальний шлях лікування, його стратегію й тактику. Слово лікаря є свідченням його милосердя, чуйності, загальної культури і освіченості.

Слово “врач” з’явилося в мові слов’ян в ХІ ст. і пов’язане з дієсловом “врать” у значенні “заговаривать, уговорить, говорить”. Звідси тлумачення слова “врач” як “утешителя, человека, умеющего заговаривать, действовать силой слова”. Лікар повинен у своїй роботі керуватися принципом: лікувати людину, а не хворобу. Слово лікаря покликане повернути тому, хто потребує, втрачену гармонію з оточуючим світом. Мистецтво слова має унікальні цілющі, пізнавальні, виховні можливості. Сфера його вжитку практично безмежна, оскільки воно не пов’язане з жодним конкретним органом відчуття, як скажімо, музика чи живопис. У цьому значенні слово – справді “найпластичніший матеріал” (Гегель). Воно здатне викликати і прямі образи й асоціації, що відновлюють у пам’яті давно пережите. Скажімо, досить вимовити слово “хірургія”, щоб у більшості людей виникло відчуття, схоже на біль.

Відомо чимало прикладів, коли лікарі-професіонали високого класу ставали і майстрами художнього слова. Софокл і Рабле, Шиллер і А.Конан-Дойль, А.Чехов і В.Вересаєв, М.Булгаков і А.Моравіа, М.Левицький, М.Ломоносов і К.Бернард, В.Коротич і Ю.Щерба. Усі ці письменники мали фах лікаря. Завдяки зверненню до літератури вони змогли узагальнити свій досвід, переконати читача в тому, наскільки наше здоров’я залежить від нас самих.

Сила словесного переконання подеколи не може порівнятися з дією навіть найефективніших медикаментів. Однак користуватися словом потрібно обережно, з добром. Необхідно знати, що, кому й коли говорити. При цьому потрібно враховувати психологічні особливості хворого, його стан, діагноз захворювання.

Велике значення в словесному спілкуванні з пацієнтом займає звукова культура голосу. Розмова і голос, як дзеркало, відображають культуру людини, тому лікарю необхідно стежити не тільки за тим, що говорить, але і як говорить. Усі його зусилля допомогти пацієнтові може звести нанівець нечемне, фамільярне привітання, грубість, неуважність, нетактовність, проявлені під час опитування. Спілкування лікаря з хворим – це бесіда обопільно зацікавлених людей, мета яких – перемогти недугу. Вона вимагає від медика певних зусиль, нервових витрат, щоб залишатися доброзичливим, невимушеним, терпимим. Усе це в свою чергу необхідно для подолання в бесіді з пацієнтом цілком природної його тривожності, дратівливості, виснаженості. Майже завжди соматична хвороба супроводжується страхом, переживаннями, очікуваннями, які здатні спричинити стресовий, депресивний стан. Хворого можуть відштовхнути, налякати навіть темп, висота звучання голосу, інтонація, яку іноді називають душею слова. Воно може підбадьорити, стати “щитом і бальзамом для ран”, і навпаки, знищити, перекреслити всі сподівання. Причому інтонація мовлення лікаря, так само, як і актора, повинна узгоджуватися з його виразом обличчя, жестами. Для пацієнта все це є джерелом інформації, яку він потім прискіпливо аналізує, щоб винести вирок: довіряти чи ні.

Особливого інтонаційного інтересу набувають такі короткі і виразні слова, як “так” і “ні”. Ці слова інколи містять неглибокий і не завжди розкритий зміст.

Між “що сказати” і “як сказати” не існує альтернативи. І все ж принцип “не нашкодь” вимагає від лікаря бути особливо уважним, обреженим у виборі слів, тим більше, коли йдеться про трагічний діагноз і треба зробити вибір: казати правду чи не казати. Тут рецептів на кожен випадок немає. Не можна забувати, що найменша двозначність у мовленні лікаря може травмувати хворого. Часто можна чути в розмові медичного персоналу такі висловлювання: “наш хворий”, “не наш хворий”, “цікавий хворий”, “дивний хворий” або “швидка допомога привезла одні шлунки”. Медична сестра перед ін’єкцією, оглядаючи руку хворого, скрикує: “У Вас же немає вен!” “А де ж вони?” – зі страхом питає хворий. Консультант на обході: “Тут немає селезінки…” і т.д.

Не слід висловлювати думки з приводу попереднього діагнозу. Такі, наприклад, відкрито травмуючі вислови, як: “Вам необхідно терміново лягати в лікарню”, “стан Ваш дуже серйозний”, “схоже на пухлину”, “захворювання Ваше майже невиліковне”, “хворіти вам доведеться ще дуже довго” і т.д. можуть мати катастрофічні наслідки для хвороби. Біля ліжка хворого не можна зловживати медичною термінологією. Вона дратує його, примушує нервувати в очікуванні чогось несподіваного. Адже з окремих, випадково кинутих слів, можна зробити неправильні, спотворені висновки. Під час огляду хворого і розмови з ним лікар не повинен проявляти негативні емоції. Як би він не був вражений неочікуваними обставинами, що відкрились під час обстеження, не потрібно цього показувати хворому.

Односкладні і багатозначні вигуки на зразок: “О-го”, “У-гу!”, “М-да-а” лякають хворого і можуть бути джерелом ятрогеній. Адже хворий прислуховується не тільки до слів, але і до відтінку, голосу лікаря, прагне прочитати свій вирок у його очах.

Є слова-табу, які необхідно виключити із словника медика. Насамперед це зневажливі, грубі, безцеремонні звертання до колег, пацієнтів, запитання, репліки, коментарі в умовах, коли хворий не може бути відвертим, або коли вони змушують його засоромитися, замкнутися. Стосується це і побутового, професійного жаргону. Скажімо, принизливо людину, що страждає, називати за діагнозом: діабетик, астматик, пневматик, гастритик та ін. А ось комплімент, так само як і висловлене співчуття, не тільки покращує настрій, а й, за ствердженням деяких учених, навіть подовжує життя.

“Не страшно вмерти, а страшно вмирати”, – говорив перед смертю великий російський поет Некрасов. Розуміючи, що його чекає, він все ж хотів почути слова втіхи, слова надії, які так потрібні хворій людині. Недарма Вольтер наголошував на тому, що: “Надія на одужування – половина одужування”, адже дуже легко відняти у хворого надію випадково кинутою фразою. Г.А.Захарін строго застерігав у таких випадках: відкривати хворому всі підозри, які виникають у лікаря, – завжди помилка, а інколи і злочин.

Доступність медичної інформації до населення, а також широка інформованість про проблеми і досягнення в медицині, схильність до самолікування, збільшений інтерес до наукових методів дослідження та лікування вносить певні труднощі до процесу спілкування лікаря і пацієнта.

Н.О.Магазаник звертає увагу на пацієнтів, які не бажають виписуватись зі стаціонару та хворих, що вмирають, і зауважує: що “спілкування з такими пацієнтами має свої особливості. Бувають випадки, коли пацієнт неодноразово звертається до лікаря і повідомляє, що стан його здоров’я не покращується. У такій ситуації пошук нових засобів лікування буде даремний, адже хворий приходить не за ними. Він шукає людину, з якою можна було б поспілкуватися, вилити їй душу. Така бесіда не займе багато часу, інколи досить самопочуття, наявність болю, кашлю. Якщо лікар зможе це зрозуміти, то у хворого зникне роздратування, з’явиться співчуття та розуміння”.

Неабияке значення у мовленнєвому етикеті лікаря має так звана “пошанна множина”, тобто звертання до хворого на “Ви”. Адже звертання на “ти” – не що інше, як панібратство, фамільярність. Повага майбутніх фахівців навчального медичного закладу до людини перевіряється вже на першому курсі, особливо під час практичних занять із анатомії, де досить часто небіжчик стає об’єктом студентських жартів. Для одних це спроба перебороти неприємні відчуття або страх, для інших – вияв юнацького скептизму, коли немає нічого святого. Ось чому все більше наполягають на тому, щоб називати труп “фізичним тілом”. Натяк досить прозорий: якщо душа залишила тіло, то це не привід для знущання. Від наруги над небіжчиком один крок до зневаги живої людини.

Лікар завжди повинен пам’ятати настанови видатного хірурга Стародавньої Індії Суперута, який говорив: “Йдучи до пацієнта, заспокій свої думки і почуття, будь добрим і людяним, не шукай в своїй роботі користі… Нехай гуманність стане твоєю релігією!!!”. Ці слова потрібно б запам’ятати кожному лікарю.

Отже, слово у мовленні лікаря відіграє виключно важливу роль. Недаремно Гіппократ говорив: «Існує три типи лікарів. Один з них лікує травами, другий ножем, третій словом. То звернімося до того, хто лікує словом, адже лікуючи тіло, він лікує і душу.»

Питання для самоконтролю

1. Мова медика як словотерапія.

2. Усномовне діалогічне спілкування як важливий елемент професійної діяльності медика.

3. Правила мовного спілкування.

4. Мовний етикет: традиції і сучасність.

5. Культура ділової телефонної розмови.

6. Доповідна та пояснювальні записки. Особливості оформлення.

 

Література

Основна

1. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів: Світ, 1990.

2. Болтарович Ф.Є. Українська народна медицина. – К.: Абрис, 1994.

3. Ділова українська мова. Методичний посібник для студентів 1-го курсу медичного інституту. – Чернівці, 1996. – С. 29-30.

4. Золотухін Г.О., Литвиненко Н.П. Фахова мова медика. – К.: Здоров’я, 2002. – С. 5-15.

5. Корнілка О.М. Мистецтво гречності. – К., 1995.

Додаткова:

1. Білоусенко П.І. та ін. Учіться висловлюватися. – К., 1992.

2. Дороніна М.С. Культура спілкування ділових людей. – К.: Вид. Дім “КМ Akademia”, 1998.

3. Карнегі Дейл. Як здобувати друзів і впливати на людей / Пер. з англ. – К., 1990.

4. Пером і скальпелем. – К.: Дніпро, 1991.

5. Томан Іржі. Мистецтво говорити / Пер. з чес. – К.: Видавництво політичної літератури України, 1989.

 

Вправи до теми

1. Виправити мовні помилки.

Дізнайтесь про це в регістратурі поліклініки. Лікар приймає по понеділкам. Прийміть визов. Мені потрібна справка про стан здоров’я. Хворобу легше попередити, ніж лічити. Потрібний уход за хворим. Вам поставили невірний діагноз. У хворого часта рвота. Хворий бредить. Запалення піджолудочної. У прошлому році лічилася у санаторії. Треба взяти пробу крові. Легке недомогання. Приміняйте цю мазь.

2. Підберіть синоніми до виділених слів.

Імунологія позбавила людство багатьох інфекційних захворювань. Сьогодні ця наука переживає період бурхливого розвитку.

Лімфоцити мандрують майже по всіх тканинах організму. Дозрівання плазматичних клітин та виділення гамма-глобуліну – завершальний етап імунного процесу.

3. Відредагувати речення.

1. Хворий поступив у лікарню.

2. Медик по фаху.

3. Не дивлячись на всі протиепідемічні міроприємства інфекція продовжувала поширюватися.

4. Усій групі зробили прививки від дифтерії.

5. Препарат не годний до вживання.

6. Для лікування віруса приміняється нова сиворотка.

4. Поставити наголоси у словах.

Медикаменти, діалог, навчання, запитання, параліч, ненависть, завдання, дециметр, дозиметр, середина, симптом, кропива, спина, феномен, різкий, пологовий, кишковий, корисний, новий, багаторазовий, фармацевт, український, прокажений, очний, скроневий, грошовий, фаховий, урочистий, одинадцять.

5. Напишіть твір-оповідання з елементами роздуму про випадок з життя, коли результат лікування (добрий чи поганий) значною мірою залежав від дотримання чи недотримання медичним працівником правил етики й естетики спілкування.

6. Поставте наголоси в іменниках на –ія. Сформулюйте і запишіть правила наголошування іменників на –ія.

Асиметрія, невропатія, епілепсія, флюрографія, хірургія, логопедія, ветеринарія, фармація, ортопедія, рентгенометрія.

7. Утворіть вищий і найвищий ступені порівняння прикметників.

Які з наведених якісних прикметників не мають ступенів порівняння. Обґрунтуйте відповідь.

Хворий, досвідчений, освічений, високий, сліпий, дорогий, актуальний, демократичний, популярний, лисий, гуманний, чорнявий, гнідий, контрастний, важкий.

8. Складіть діалог лікар – пацієнт, застосовуючи подану лексику:

Дослідження крові, час згортання крові, знижений вміст білка в крові, гіпопротеїнемія, глюкоза крові на тще, приходьте вранці натще для аналізу крові, результати аналізів, повторний аналіз, дослідження крові на реакцію, лабораторні аналізи нормальні.

9. Складіть діалог фармацевт – відвідувач аптеки, застосовуючи подану лексику:

Необхідний препарат, краплі, мазь, порошок, препарат таблетований, ліки за рецептом, лікарські рослини, вітамінні (знеболювальні, заспокійливі, жарознижувальні) засоби, ліки від кашлю, фармацевтичний довідник, інша аптека.

10. Використовуючи подану лексику, складіть діалог медична сестра – пацієнт:

Температура тіла, необхідні ін’єкції, дотримуйтесь рекомендації лікаря, вам не слід палити, робіть дихальну гімнастику, обмежте вживання борошняних виробів, не вживайте ліків без лікарського контролю, дотримуйтесь дієти.

 


Тема 7. Основні труднощі слововживання у діловому та професійному мовленні. Синтаксичні особливості фахового медичного тексту..

Актуальність теми: Вивчення основних труднощів слововживання у вищому навчальному закладі допоможе студентові у виборі потрібного слова або словосполучення, терміна у конкретній мовній ситуації, націлить на правильний шлях вирішення цієї проблеми у мовленні; допоможе зв’язно, правильно, послідовно підготувати текст ділової документації (у тому числі й професійної).

Тривалість заняття: 4 год.

Навчальна мета:

Студент повинен знати: основні особливості труднощів слововживання, поняття “книжні слова”, “урочисті слова”, “іншомовна лексика”, “універсальні слова”, “терміни” та “професіоналізми”, “емоційна лексика”; види складноскорочень у діловому мовленні; правила оформлення наказу та розпорядження; автобіографії та характеристики.

Студент повинен вміти: обґрунтовувати основні поняття труднощів слововживання, правильно добирати слова у конкретній ситуації у тих випадках, коли в мові налічується не одне, а кілька паралельних висловлювань; оформляти наказ та розпорядження; автобіографію та характеристику.


Поради студенту:

Звернути увагу на поняття “слововживання” в усному та писемному діловому мовленні, “мовна норма” і “правило”.

З’ясувати: шляхи подолання труднощів слововживання у діловому мовленні та фаховій мові медика; основні реквізити наказу та розпорядження, автобіографії та характеристики.

Методичні поради

Підготовку до заняття треба розпочати з перегляду конспекту лекції “Основні труднощі слововживання та словозміни у діловому мовленні. Шляхи їх подолання”. Також слід опрацювати “Методичний посібник, 1996 р.”, рекомендовану літературу, насамперед підручники А.П. Коваль (№ 4) та Є.Чак (№ 3). Не зайвим буде прочитання книги зарубіжного автора – “Мистецтво говорити” Іржі Томана (№ 2), а також виконати всі завдання для самостійної роботи.

Культура мовлення вимагає від мовця доброго знання і дотримання норм літературної мови. Але в процесі спілкування люди допускають помилки. Для правильного спілкування, запобігання і виправлення помилок треба пам’ятати, що кожна помилка – це порушення норми. Оскільки існують норми вимови, слововживання, граматичні, стилістичні, орфографічні і пунктуаційні, то й помилки відповідають нормам.

Розрізняють помилки, що трапляються в усному і писемному мовленні: помилки змісту (тема розкрита неповно, використання зайвих слів, нема послідовності у викладі думки тощо); мовленнєві помилки (зайві слова, вживання “книжних” слів, неправомірне вживання термінів, професіоналізмів, застарілих слів, емоційної лексики тощо); граматичні помилки (морфологічні, синтаксичні: неправильно утворені слова, вжиті не в тій формі; неправильний порядок слів тощо).

Помилки, що трапляються тільки у писемному мовленні (орфографічні та пунктуаційні).

Помилки, що трапляються тільки в усному мовленні (орфоепічні).

Основне у мовленні будь-якої людини – це чіткість, лаконічність, точність і виразність. Тому, складаючи будь-який документ, треба уникати нагромадження зайвих слів, не ускладнюючи викладу надто громіздкими заплутаними синтаксичними конструкціями, двозначності сприймання, семантичної невпевненості читача та ін.

Усі ці вимоги сходяться до того, що в кожній конкретній мовній ситуації ми повинні вибрати потрібне слово, яке було б у кожному конкретному випадку найдоцільнішим.

А це не так легко, тому що ні довідники, ні правопис не зможуть допомогти, адже мало знати тільки правописні норми, треба постійно збагачувати свій словниковий запас, стежити за культурою мовлення, бути всебічно розвинутою людиною, мати чуття мови.

Наводимо кілька прикладів складних випадків слововживання і пояснення до них за допомогою мінімальних контекстів або тлумачень.

АВТОБІОГРАФІЯ (напишіть автобіографію, напишіть свою біографію).

АДРЕС (вітальний) – адреса (моя, моїх батьків).

БІЛЕТ (екзаменаційний, банківський) – квиток (у театр, на поїзд, для проїзду в тролейбусі).

БУДЬ-ЯКИЙ – любий (слово не вживається), а любий – приємний, бажаний.

БОЛІТИ (дуже, нестерпно) – вболівати (за друга, за хокейну команду, за успіх).

ВЗАЄМИНИ (зв’язок між людьми: інтимні, родинні) – стосунки (добросусідські, між колегами, колективами, державами) – відносини (між державами, групами людей).

ВИКЛЮЧНО (лише, тільки) – винятково (дуже особливо).

ВИСВІТЛЮВАТИ – (проблему, питання) – освітлювати (приміщення).

ВИТІКАТИ (фіз. литися) – випливати (бути висновком)

ВІДНОСИТИСЯ (у матем., філос., логіці: а так відноситься до в, як …) – ставитися (прихильно, добре, щиро, байдуже).

ВЛАСНИК – (нейтр.: будинку, книги) – володар (книжн,: світу, дум).

ВСТУПАТИ (до вищого навчального закладу, до хати, у воду) – поступати=чинити (добре, правильно, милосердно).

ВІДНОСНО (чогось), краще щодо (чогось), про щось.

ГРОМАДСЬКИЙ (належить громаді: громадська думка, громадське майно) – громадянський (від громадянин: вчинок, подвиг, обов’язок).

ГАРМОНІЙНИЙ (досконалий, злагоджений, без напруги: характери, розвиток особистості, кольори) – гармонічний (муз. термін).

ГАЛИЦИЗМ (українське діалектне слово, відоме в Галичині – західноукраїнській території) – галліцизм (слово, запозичене з французької).

ГУМАНІЗМ 1) ідейна течія епохи Відродження; 2) світогляд, пройнятий любов’ю до людини – гуманність (людяність: лікаря, вихователя).

ДИСТАНЦІЯ (відстань: далека, коротка, значна) – інстанція (установа: обійти всі інстанції, щоб…, остання інстанція, через офіційні інстанції).

ДЕКВАЛІФІКАЦІЯ (втрата професійних навичок) – дискваліфікація (адміністративне позбавлення права виконувати якусь роботу).

ДОДЕРЖУВАТИ (порядку, чистоти) – додержуватися (поглядів, класифікацій).

ДИФЕРЕНЦІЙНИЙ (розрізнювальний) – диференціальний (рівняння з математики).

ДЕКОРАТИВНИЙ (оздоблювальний: панно, кущі, дерева, цегла) – декораційний (з (для) декорації).

ДЕФЕКТИВНИЙ (недосконалий: людина з фізичними або психічними вадами) – дефектний (зіпсований, з вадою, неповноцінний предмет).

ЕКЗЕМПЛЯР (рідкісний, викопний представник рослинного чи тваринного світу) – примірник (один з тиражу).

ЗАВАЖАТИ (працювати, дивитися, думати) – мішати (борщ, кашу).

ЗАГАЛЬНОПРИЙНЯТНИЙ (раціональний, з яким можна погодитись) – загальноприйнятий (узвичаєний, обов’язковий до виконання).

ЗУМОВЛЮВАТИ (спричиняти) – обумовлювати (наук.: обмежувати якоюсь умовою, застереженням).

ЗАГРОЖУВАТИ (життю, спокоєві, мирові) – погрожувати (розправою, викриттям, бучком).

ЗАПИТАННЯ (формулюється питальними реченнями, на нього просять відповісти – питання (формулюється розповідно-спонукальними реченнями, його з’ясовують, висвітлюють).

ЗБІДНІТИ (зробити бідним) – збіднити (стати бідним).

ЗБІРКА (одно- або кількатомне видання творів одного автора) – збірник (твори художньої літератури або наукової статті, матеріали багатьох авторів, тексти певного призначення).

ЗМІСТОВИЙ (пов’язаний зі змістом: змістова виразність, змістова неточність) – змістовний (багатий змістом: змістовні твори).

ІНДУКТИВНИЙ (лог.: метод пізнання) – індукційний (фіз.: струм).

ІНОЗЕМНИЙ (що належить іншому народові, краєві; іноземна мова) – іншомовний (слово, назва, запозичення).

МИМОХІДЬ (ідучи мимо, проходячи повз) – мимохіть (ненароком, поза бажанням, не бажаючи).

МЕТА (вжив. лише в одн.) – ціль (уроч. вжив. і в мн.).

НЕРВУВАТИ (дратувати когось) – нервуватися (роздратовувати самого себе).

НАПРЯМ (шлях розвитку, течія, кінцева точка) – напрямок (фізичний рух на певну відстань).

ОСОБОВИЙ (склад, напр. навчального закладу, армії, справа як документ, рахунок у банку, особовий займенник, особові закінчення дієслів) – особиста (справа, рахунки з кимось, почуття, щастя, життя).

ПИСЬМЕННИЙ (що вміє писати – грамотний:1) що пише за правилами, 2) розумний освічений.

ПОЛОЖЕННЯ (правило, поза, розташування в просторі) – становище (обстановка) – стан (соціальний, фізичний, моральний, хімічний та ін.).

ПОЗБАВИТИСЬ (попередити якесь лихо, напр., посуху) – позбутись (врятуватися, уникнути неприємностей).

ПРИВЛАСНЮВАТИ (чиюсь річ роботи своєю) – присвоювати (почесне ім’я, звання).

ПРИВОДИТИ (позит.: до мети, до перемоги, додому) – призводити (негат.: до біди, до сутички і под.).

ПРОФЕСІЙНИЙ (навик, звичка, хвороба) – професіональний (спорт, колектив хоровий або танцювальний).

ПОКАЗНИК (успіху, праці, смаку та ін.) – покажчик (напрямку руху, розташування книг в бібліотеці, словопокажчик до словника).

ПРОГРАМНИЙ (підпорядкований певному планові, провідний) – програмовий – (один з програми, за програмою).

ПАМ’ЯТКА (предмет кульктури минулого, зокрема писемна) – пам’ятник (археологічний, споруда).

ПОДВИЖНИК (людина, яка самовіддано бореться за досягнення мети) – сподвижник (чийсь соратник у якійсь важливій діяльності).

ПЛЯМУВАТИ (забруднювати; компрометувати себе) – таврувати (ставити тавро, гостро викривати).

ПЕРИФЕРИЧНИЙ (мед.: нерв) – периферійний (з периферії: театр, письменник).

ПРОПОРЦІЙНИЙ (співмірний фігура, частини) – пропорціональний (величини у матем.).

РЯТІВНИК (людина, яка приносить порятунок у певній непередбаченій ситуації) – рятувальник (людина, що спеціально займається рятуванням, посада).

РОЛЬ (відігравати) – значення (мати).

СПОДІВАТИСЯ (чекати чогось) – надіятися (покладатися на когось).

СКОРО (присл. з часовим значенням: скоро прийду, скоро принесуть) – швидко (присл., що виражає інтенсивність руху: швидко бігти, швидко наближатися, швидко піти).



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-16; просмотров: 1921; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.141.244.201 (0.123 с.)