Вікові особливості дітей старшого дошкільного віку

Новітні погляди на процес формування психологічного світу дитини ґрунтуються на теорії О.В.Запорожця про самоцінність дошкільного дитинства. А це означає, що основний шлях розвитку на цьому етапі – збагачення і наповнення його найбільш значимими формами і способами діяльності. Провідною лінією розвитку, основною метою є розвиток розумових, художньо-творчих здібностей і специфічних видів діяльності дитини. Вирішального значення набуває формування у дошкільника активно-пізнавального ставлення до оточуючої дійсності, уміння успішно орієнтуватися в усьому розмаїтті предметів і явищ, здатності довільно регулювати свою пізнавальну діяльність. Це ті внутрішні передумови, які забезпечують продуктивність розумової діяльності дитини, визначають легкість і швидкість засвоєння нової інформації, здатність її творчого використання у вирішенні широкого кола життєвих завдань.

Варто нагадати і підкреслити, що дошкільне дитинство – оптимальний період для розвитку пізнавальної сфери: це, перш за все, значно вищий у порівнянні з іншими періодами темп розумового розвитку і надто висока ціна промахів і помилок, яких ми припускаємося в розв’язанні проблеми формування передумов загальнолюдських здібностей.

Відомо, що пізнання починається зі сприймання. Повноцінний розвиток сенсорних здібностей, засвоєні сенсорні штампи і дії з ними вже на етапі молодшого дошкільного дитинства – ось необхідний ґрунт для загального розумового розвитку, який немислимий без опори на повноцінне сприймання.

Для дитини-дошкільника основний шлях розвитку – це емпіричне узагальнення свого власного чуттєвого досвіду. Емпіричні знання фіксуються

в наочних уявленнях, а їх узагальнення здійснюються за допомогою образних засобів.

Ось чому в дошкільному віці особливе значення має саме організація досвіду дитини і допомога дорослого в його узагальненні і фіксації у вигляді еталонів, символів, умовних позначень, моделей тощо. Способи означення не задаються дитині, а відкриваються нею як природне узагальнення власного досвіду спостереження і експериментування.

У процесі навчання дітей узагальненим способам обстеження предметів за допомогою спеціально розроблених систем сенсорних еталонів постійно підвищується рівень зорового сприймання, що і допомагає дошкільникам оволодіти такими основними відношеннями дійсності: частина – ціле, предмет – предмет, предмет – система предметів. Оволодіння такими відношеннями збагачує і значно розширює можливості пізнавальної діяльності дітей, вона стає пошуково-дослідницькою. Старший дошкільник вже виявляє здатність по-новому експериментувати з предметами: вдається до різних варіантів поєднання предметів, розглядання їх з різних сторін, щоразу під новим кутом зору. До того ж діти спроможні здійснювати такі дії як практично, так і подумки.

Ще раз підкреслимо, що такі властивості пізнавальної діяльності дитини розвиваються лише за умов, коли витримується повна логічна схема загальної організації пізнавальної діяльності дітей старшого дошкільного віку: від виділення окремих предметів до виділення системи зв’язків між предметами, а за тим виділення окремих властивостей і якостей предметів, їх аналіз і осмислення міжпредметних функціональних зв’язків.

Важливим моментом такого пізнавального процесу є так зване “проживання” дитиною різноманітних життєвих ситуацій, коли вона не лише сприймає дійсність, а й виявляє до неї своє ставлення. Таким слід розуміти оптимальний шлях формування логічних знань у старших дошкільників.

 

У дослідженнях О.Запорожця, Т.Косма, О.Люблінської та ін. вказується на існування певної залежності: якщо у дошкільника розвинене вміння розмірковувати, логічно пояснювати, доводити, робити висновки, то це свідчить з однієї сторони, про рівень мовленнєвого розвитку, а з іншої – про рівень логічного мислення.

Якщо в ранньому дитинстві мислення здійснюється у процесі предметних дій, то у дошкільника воно починає випереджати практичні дії, оскільки він уже навчається переносити раніше засвоєний спосіб дії на іншу, не тотожну першій, ситуацію.

У старшому дошкільному віці дитина розв’язує життєві завдання трьома способами:

- наочно-дійовим (реальне випробування властивостей предметів);

- наочно-образним (оперування конкретними образами предметів і ситуацій);

- завдяки логічним судженням з опорою на поняття.

На вищих етапах розвитку мислення, зокрема, у процесі логічно-понятійного, розумові дії здійснюються за допомогою внутрішнього мовлення, використання різних знакових систем. Однак дошкільник у процесі мислення оперує не стільки знаками, скільки образами, які або відображають конкретні предмети, або є більш чи менш узагальненими і схематизованими. При цьому він уявляє собі розв’язання завдання як ряд розгорнутих дій із предметами чи їх замінниками.

За результатами досліджень Ж. Піаже, особливостями дитячого мислення є відсутність зворотності (можливості, простеживши будь-яке перетворення, здійснити його подумки у зворотному напрямі, відновивши вихідне положення) і вплив наочної ситуації на процес розв’язання завдання.

Образ сприйняття виявився домінуючим над слабшим, нестійким уявленням. Однак, попри те що в окремих випадках образне мислення дошкільника неточне і супроводжується помилками, воно є могутнім інструментом пізнання навколишнього світу, забезпечує створення узагальнених уявлень дитини про речі та явища. Це сповна виявляється у процесі дошкільного навчання.

Сучасні дослідження засвідчили, що багато особливостей мислення дошкільнят, які раніше вважалися невід’ємними ознаками віку, спричинені умовами їхнього життя і діяльності та можуть бути змінені внаслідок використання іншого змісту і методів дошкільного навчання. Так, конкретність (прив’язаність до конкретного випадку) дитячого мислення зникає, поступаючись місцем узагальненим формам суджень, якщо дитину ознайомлюють не з окремими предметами та їх властивостями, а із загальними зв’язками і закономірностями явищ дійсності. Діти п’яти-шести років легко засвоюють знання про деякі загальні фізичні властивості, стани тіл, про залежність будови тіла тварин від умов їх існування, про співвідношення цілого і частин тощо, використовуючи ці знання у своїй розумовій діяльності. За відповідних умов навчання (поетапного формування розумових дій) дошкільники оволодівають поняттями і способами логічного мислення.

Можливість опанувати у дошкільному віці логічні операції, здатність до засвоєння понять не означає, що це повинне бути основним завданням розумового виховання дітей. Ним є розвиток наочно-образного мислення, для якого дошкільний вік найбільш сенситивний і який має велике значення для майбутнього життя, оскільки є невід’ємною складовою будь-якої творчої діяльності.

Розвиток уваги дитини в старшому дошкільному віці. У цьому віці дитина починає спрямовувати свою психічну діяльність на предмети і явища,

які мають для неї важливе значення, цікавлять її. Це є свідченням певного рівня розвитку її уваги — спрямованості і зосередженості свідомості на певному предметі, явищі тощо. Увага як процес і етап налаштування дитини на сприйняття значущої інформації і виконання поставлених завдань у дошкільному віці відображає її інтерес до навколишніх предметів і дій, які вона виконує. Малюк зосереджений тільки до тих пір, поки не згас його інтерес. З появою, наприклад, нового предмета увага переключається на нього. Тому діти рідко тривалий час займаються однією справою.

Упродовж дошкільного віку у зв’язку з ускладненням діяльності дітей та їх поступом у загальному розвитку увага стає більш зосередженою і стійкою. Якщо молодші дошкільнята можуть грати в одну гру 30—50 хв., то в 5— 6 років тривалість її збільшується до 2-х год. Це зумовлене тим, що в їхній грі відтворюються складніші дії і взаємини людей, інтерес до неї підтримується постійною появою нових ситуацій.

Нарешті, слід підкреслити, що старший дошкільний вік характеризується інтенсивним розвитком творчих здібностей дитини. Це період невичерпних запитань, нескінченної фантазії, різноманітних ігрових задумів. А тому надто важливо формувати у дошкільників загальне творче ставлення до оточуючого світу. І тут особливого значення набуває пошук нових ефективних шляхів розвитку пізнавальної активності і самостійності мислення дитини.

Для забезпечення розвиваючого впливу самостійної творчої діяльності дитини важливо і правильне розуміння зв’язку між творчістю і навчанням у педагогічному процесі дитячого садка. Підкреслюючи необхідність навчання для розвитку здібностей, Г.С. Костюк наголошував, що останні не набуваються, як знання та уміння, а розвиваються завдяки набуванню знань, умінь і навичок. Їх розвиток вимагає спеціальної уваги, він не може збагачуватись лише зайнятістю дитини певною діяльністю.

Систематичне виділення часу в режимі життєдіяльності дітей у групі дитячого садка для вільної діяльності націлене на вияв потенційних нахилів дитини, на прояв самостійних, ініціативних кроків у виборі заняття, визначенні його змісту та цілковитої свободи його відтворення. Це почуття свободи та розкутості і є чи не найважливішим джерелом творчих ініціативних дій дитини. Цілком зрозуміло, що забезпечити умови для такої особистісної позиції дитини в запропонованому процесі діяльності не так просто, як здається на перший погляд.

Тут недостатньо створити так звані творчі зони, відповідно обладнавши їх. Найперше психолого-педагогічне завдання вихователя в тому, як виявити індивідуальні уподобання кожного. Попередня інформація педагога, яку він одержує через цільові спостереження за дітьми впродовж усіх різнореґламентованих видів діяльності (як виконують ту чи іншу діяльність, швидко чи повільно оволодівають відповідними уміннями та навичками, легко чи з незначними зусиллями досягають успіху, чи виявляють самостійність і творчість в процесі діяльності тощо), слугують основою для передбачення можливих варіантів перших самостійних кроків дитини. Дбайлива тактовна підтримка їх, терпіння і витримка в керівництві діями дитини обов’язково “відкриють ” скарбничку творчості дитячої душі говорив В.Сухомлинський.

Здібності дитини повинні активно розвиватися в процесі музичної діяльності. Правильно організувати її і спрямувати з раннього дитинства, враховуючи зміни вікових щаблів, — завдання педагога… Інакше часом спостерігається відставання в розвитку. Наприклад, якщо не вчити дітей розрізняти музичні звуки за висотою, то семирічна дитина не зможе впоратися із завданням, яке менша за неї, але відповідно підготовлена дитина легко виконує.

Найсуттєвішими особливостями музичного розвитку є:

 

- слухове відчуття;

- музикальний слух;

- якість і рівень емоційної чутливості до музики різного характеру;

- найпростіші навички, дії, пов'язані із співочим і музично-ритмічним виконавством.

- Найбільш типові показники вікових психологічних особливостей дошкільнят:

- моторна активність;

- сенсорно перцептивна активність;

- інтелектуально-вольова активність,

- мотивація і емоційно-виразна активність (соціальний діапазон життєвих мотивів, здібність їх до емоційно-виразного виявлення),

- здібність (її міра, до включення всіх форм психічної активності в реальну соціальну діяльність, поведінка, спілкування в ім’я їх ефективної побудови, врегулювання і соціальної оцінки).

Перші чотири показника народжуються і природно проявляються в “самодіяльності” дітей цього віку. Останній показник є найбільш складним. Він виділяє в психологічному сенсі позицію дитини вже як школяра діяльність якого характеризується всіма основними рисами суспільно-корисної діяльності.

Відзначимо загальні тенденції музичного розвитку того віку, який ми досліджуємо. Отже, діти п’яти, шести років відносяться до категорії дітей старшого дошкільного віку.

П'ятий рік життя характеризується активною допитливістю дітей. Це період запитань: “чому?”, “чого?”. Дитина починає осмислювати зв'язок між явищами й подіями, може робити найпростіші узагальнення. Вона спостережлива, здатна визначити: музика весела, радісна, спокійна; звуки високі, низькі, голосні, тихі; в п'єсі дві частини (одна швидка, а друга

сповільнена); на якому інструменті, грають мелодію (рояль, скрипка, баян). Дитині зрозумілі вимоги: як треба проспівати пісню, як рухатися в спокійному хороводі і як — у рухливому танці.

Голос у цьому віці набуває дзвінкості, рухливості. Співочі інтонації стають стійкішими, але потребують постійної підтримки дорослого. Налагоджується вокально-слухова координація.

Освоєння основних видів руху — ходьби, бігу, стрибків — дає можливість дітям ширше використовувати їх в іграх і танцях. Одні прагнуть, не наслідуючи одне одного, по-своєму виконати роль (наприклад, у сюжетній грі). Інші виявляють цікавість лише до одного виду діяльності залежно від індивідуальних нахилів та здібностей кожного.

Шостий рік життя - це період підготовки дітей до школи. На основі здобутих знань і вражень про музику діти можуть не тільки відповісти на запитання, а й самостійно охарактеризувати музичний твір, розібратися у його виражальних засобах, відчути різноманітні відтінки настрою, передані музикою.

Дитина може цілісно сприймати музичні образи, що дуже важливо і для виховання естетичного ставлення до навколишнього світу. Та чи означає це, що аналітична діяльність може завдати шкоди цілісному сприйманню? Дослідження, проведені в сфері сенсорних здібностей і музичного сприйняття дітей, виявили цікаву закономірність. Цілісне сприйняття музики не знижується, якщо ставиться завдання вслуховуватися, відокремлювати, розрізняти найяскравіші засоби “музичної мови”. Дитина може вирізнити ці засоби і, враховуючи їх, діяти відповідно до певного образу, слухаючи музику, виконуючи пісні і танцювальні рухи. Це в свою чергу сприяє музично-слуховому розвиткові, засвоєнню необхідних навичок для підготовки до співу по нотах.

У дітей 6 років ще більше міцніє голосовий апарат, розширюється і вирівнюється діапазон, з'являється більша співучість, дзвінкість. Пісні, танці, Ігри виконуються самостійно, виразно і певною мірою творчо. Індивідуальні музичні інтереси і здібності виявляються яскравіше.

Музкерівнику треба творчо застосовувати знання про психологічні особливості дітей і враховувати їх при побудові педагогічного процесу. Інакше він може попасти в тяжке положення, коли психологічні дані не спрацьовують, більше того, суперечать ситуації реальної поведінки дитини на заняттях музики.

Вікові психологічні особливості не догма, а вільний орієнтир для більш чіткого судження педагога про своїх дітей. Вікові психологічні особливості залежать від попереднього психічного розвитку дитини, від їх бажання відгукнутися, як на музичні фактори, так і на виховні дії дорослих.

Фізичний розвиток, запас уявлень і понять, рівень розвитку мислення і мови, бажання йти в школу — все це створює передумови того, щоб систематично вчитися.

Діти старшого дошкільного віку з готовністю і інтересом оволодівають новими знаннями, уміннями і навичками. Так, них продовжує виявлятися властива дітям цього віку необхідність в активній ігровій діяльності, в рухах. Вони готові годинами грати в рухомі ігри, не можуть довго сидіти в застиглій позі, люблять побігати.

Для пізнавальної діяльності дітей старшого дошкільного віку характерною є все ж емоційність сприйняття. Наочна допомога, жарт вчителя, цікава розповідь, музична гра — все викликає у них миттєву реакцію. Такі діти знаходяться у владі яскравого факту, так як їхня реакція, відповіді, рухи, образи - є дуже яскравими.

 

Образність виявляється і в розумовій діяльності дітей. Вони схильні розуміти буквально переносне значення слів, наповнюючи їх конкретними образами. Наприклад, на питання, як треба розуміти слова: “Один в полі не воїн”, — багато хто відповідає: “А з ким йому воювати, якщо він один?” Ту або іншу розумову задачу діти старшого дошкільного віку вирішують легше, якщо спираються на конкретні предмети, уявлення або дії. Враховуючи образність мислення, вчитель застосовує велику кількість наглядної допомоги, розкриває зміст абстрактних понять і переносне значення слів на ряду конкретних прикладів. І запам'ятовують дошкільнята спочатку не те, що є найбільш істотним з погляду завдань, а те, що справило на них найбільше враження: те, що є для них цікавим, емоційно забарвленим, несподіваним або взагалі новим.

Складність музично-виховного процесу визначається низкою моментів. Так, наприклад, музкерівник повинен пам’ятати, що при колективній формі занять необхідно враховувати можливості кожної дитини окремо. Крім того, навіть одна і та ж по змісту задача на різних щаблях загального і музичного розвитку дітей, в залежності від їх віку, вирішується по-різному. Специфічна складність полягає в тому, що кожен елемент заняття з музики повинен залучати діток до музики, бути заняттям – музичне мистецтво. Тому обов’язковим елементом заняття з музики буде емоційна насиченість, творчо активне, естетичне відношення дітей до завдання, що виконується.

Дошкільне дитинство – це період інтенсивного розвитку творчих здібностей дитини, період нескінченних запитань, задумок, невичерпного фантазування. І конче важливо в цей період дбати про формування загального творчого ставлення до оточуючого світу. Розуміння вікових особливостей музичного розвитку дає змогу педагогові уточнити послідовність завдань і змісту музичного виховання дітей на кожному віковому етапі.

Світова психолого-педагогічна наука і передова практика переконливо стверджують, що надто дорого обходиться нехтування можливостями саме в дошкільному дитинстві розширювати і поглиблювати здатність до образного пізнання, тобто збагачувати і максимально розгортати саме ті ціннісні якості, по відношенню до яких дитяча природа найбільш сприятлива (О.В.Запорожець).

Отже, глибокі знання загальних закономірностей психічного розвитку дитини, її фізіологічні властивості, сприяють формуванню особистості дитини на різних вікових етапах, дають змогу вихователеві оптимізувати навчально-виховний процес.

1. Аналізуючи психолого-педагогічну літературу з питань художньо-творчого мислення дітей старшого дошкільного віку ми прийшли до висновку, що проблема розкривається в педагогічній літературі на високому рівні. (Д.Ельконін, Г.Костюк, О.Леонтьєв, Д.Кабалевський, О.Ростовський, О.Рудницька та інш.). Це уможливило формулювання визначення: художньо-творче мислення – це інтелектуальна й практична діяльність, оскільки поєднує в собі пізнання і творче перетворення образів і уявлень, зафіксованих у пам'яті. Це завжди активна зміна діяльності внаслідок розумової праці.

2. Розглядаючи особливості процесу мислення, ми прийшли до висновку, що на його розвиток має вплив форма існування(конкретно-дійова, наочно-образна та абстрактна); характер розумової діяльності (теоретичний та практичний); ступінь оригінальності (репродуктивний та продуктивний).

3. Активізації сприйняття дитини в значній мірі сприяють: педагогічний показ виконуваного твору (чи фрагментів), використання прикладів з інших видів мистецтва, атмосфера спільної творчості, в якій

 

велика роль відводиться емоційному фактору, а також пошуково-аналітична робота дитини на занятті.

4. Дійовим фактором розвитку інформаційного рівня художнього мислення дітей є використання в процесі роботи з дітьми проблемних методів навчання, які сприяють активізації пізнавальної та дослідницької діяльності дітей старшого дошкільного віку, самостійному творчому “добуванню” теоретичних знань, вдосконаленню виконавських умінь в галузі музичного мистецтва.

6. Відповідно до зробленого теоретичного аналізу ми зробили припущення, що розвиток художньо-творчого мислення дітей стане значне кращим за умови активізації процесу слухання музики.