Теорія капіталу і його структура. Норма додаткової вартості

 

Первинне значення слова «капітал» походить від лат. сapitalis – головний.

Перший науковий аналіз капіталу дав Арістотель, розділивши всю господарську діяльність людини на економіку і хрематистику. Під хрематистикой Арістотель мав на увазі мистецтво наживати багатство, робити гроші, вкладення і накопичення капіталу.

Засновник класичної політекономії А. Смит до капіталу відносив ту частину запасів засобів виробництва, яка призначена для подальшого виробництва і приносить дохід. Д. Рикардо ототожнював капітал з накопиченою працею, засобами виробництва.

Сучасні західні економісти в поняття капітал включають всі засоби і предмети праці.

Крім того, сучасні західні економісти отримання доходу пов'язують не тільки з речовинними чинниками виробництва, але і з людськими чинниками. Тому капітал ділять на фізичний капітал і людський капітал (знання, навики, енергію людей). А інвестиціями в людському капіталі називають витрати на отримання освіти, кваліфікацію, на оздоровлення, виховання дітей і т.д.

Деякі західні економісти ототожнюють капітал з грошима, з фінансовими ресурсами; інші – з часом, яке розглядається як окремий чинник виробництва, який створює дохід.

К.Маркс в «Капіталі» (1867р.) розглядаючи діалектичну єдність речовинного змісту капіталу (засоби праці, гроші, накопичена праця) з його суспільною формою (відносини між людьми) розкрив глибинне єство цієї категорії. Він показав, що капітал – це не тільки засоби виробництва, гроші, але і виробничі відносини, в результаті яких засоби праці, певні матеріальні блага, мінова вартість служать знаряддям експлуатації привласненням частини чужої неоплаченої праці.

Відоме і інше визначення капіталу, дане К.Марксом. Капітал – це вартість (цінність), що приносить додаткову вартість, або «самозростаюча вартість». Зрозуміло, що капітал сам по собі зростати не може. Щоб вартість зросла, необхідна праця найманих робітників.

Не кожна сума вартостей є капіталом. Розглядаючи економічні системи, різні способи здійснення господарської діяльності можна затверджувати, що в основі всіх відносин між людьми лежать відносини власності. При простому товарному виробництві звичайно виробник матеріальних благ був одночасно і власником засобів виробництва: дрібні ремісники, кравці, пекарі, селяни, дрібні торговці. Іншими словами, там, де не використовується праця найманих робітників, немає відносин капиталу.

Сума вартостей стає капіталом лише тоді, коли вона зосереджується в руках капіталістів і використовується для отримання додаткової вартості шляхом експлуатації найманих робітників. По Карлу Марксу капіталістичне суспільство можна поділити на два антагоністичні класи:

- власники засобів виробництва – капіталісти;

- наймані робітники, позбавлені засобів виробництва.

Вступаючи у відносини з найманими робітниками, капіталісти використовують зосереджені в їх руках вартості в цілях експлуатації найманої праці і привласнення додаткової вартості. Тільки при таких виробничих відносинах вартість перетворюється на «самозростаючу вартість», або в капітал.

Поява на ринку особливого товару – робочої сили означало перетворення простого товарного виробництва в капіталістичне. Цьому сприяв процес первинного накопичення капіталу.

Державна влада, використовуючи насильні методи, зіграла велику роль у формуванні класу капіталістів. Основними джерелами первинного накопичення крупних грошових коштів були: колоніальна система, система державних позик на спекуляції, з облігаціями яких збагатили купці і лихварі; податкова система (зростання податків розоряло дрібних виробників і селян); промисловий протекціонізм (високі внутрішні ціни).

В процесі первинного накопичення капіталу робоча сила перетворилася на товар, а гроші – в капітал.

Таким чином, виникненню приватнокапіталістичної форми суспільного виробництва передували процеси розподілу праці, товарно-грошовий обіг і первинне накопичення капіталу, яке сприяло виникненню на ринку особливого товару – робочої сили.

Економічна система капіталізму названа так тому що капітал, багатство знаходиться головним чином в приватній власності того, кого називають капіталістом.

Історично промисловому капіталу передували: торговий капітал, купецький капітал і лихварський капітал.

Торговий капітал зіграв важливу роль в розкладанні феодалізму і виникненні капіталізму, в переході від простого товарного виробництва до капіталізму.

Згідно теорії К.Маркса, в процесі праці беруть участь два чинники. По-перше, об'єктивний або речовинний чинник, тобто засоби виробництва, по-друге, суб'єктивний або особистий чинник, тобто робоча сила. Але ці чинники грають абсолютно різну роль в процесі освіти і збільшення вартості.

Робітник, затрачувавши певну кількість праці, створює нову вартість. Одночасно з цим він перетворює засоби виробництва в готовий продукт. В процесі виробництва засобу виробництва – сировина, паливо, машини і т.д.– споживаються, але утілюються в новій споживній вартості (наприклад, виляск і прядильні веретена утілюються в пряжі). Тому вартість спожитих засобів виробництва не зникає безслідно, а переноситься на продукт.

Вартість засобів виробництва тільки переноситься на продукт, а тому ніякого приросту вони не створюють.

Навпаки, в процесі споживання робочої сили праця найманих робітників створює вартість більшої величини, ніж сама вартість їх робочої сили.

Таким чином, капітал, що функціонує в процесі виробництва, ділиться на дві частини: та частина капіталу, яка втілена в робочій силі, є змінним капіталом, оскільки споживання специфічного товару – робочої сили, тобто праця найманих робітників, створює приріст вартості; та ж частина капіталу, яка втілена в засобах виробництва, утворює постійний капітал, тому що при споживанні засобів виробництва їх вартість переноситься на продукт в незмінній величині, без жодного приросту.

Таким чином, не весь капітал створює додаткову вартість, а лише його змінна частина.

Тому розподіл капіталу на постійний і змінний показує, що джерелом додаткової вартості є неоплачена праця найманих робітників.

Постійний капітал служить лише передумовою для створення додатковій вартості, тоді як змінний капітал створює додаткову вартість.

Вартість засобів виробництва переноситься на продукт лише в результаті додатку до них живої праці. Робітники протягом кожної години своєї праці створюють нову вартість і переносять на продукт вартість засобів виробництва. Цей подвійний результат, що досягається в один і той же час, пояснюється подвійним характером праці.

Витрачая абстрактну працю, наймані робітники створюють нову вартість, яка залежить не від якості, а тільки від кількості праці. Одночасно, витрачая конкретну працю, наймані робітники переносять на продукт вартість елементів постійного капіталу, причому це перенесення вартості залежить від якісної сторони праці.

Подвійний характер праці, властивий ще праці товаровиробників, при капіталізмі одержує нові прояви. Нове полягає в тому, що абстрактна праця найманих робітників створює не тільки вартість взагалі, але і додаткову вартість, а конкретна праця найманих робітників не тільки створює споживацьку вартість, але і переносить на товари вартість елементів постійного капіталу.

Сума грошей, виплачувана підприємцем робітнику, постійний капітал, втілений в засобах виробництва, К. Маркс позначив латинською буквою С (від слова «constants capital»).

Змінний капітал, втілений в робочій силі, він позначив латинською буквою V (від слова «various capital»). Таким чином, весь капітал, вкладений у виробництво позначений буквою К, рівний сумі постійного і змінного капіталів, тобто

K=C + V (6.1)

 

В результаті процесу виробництва капітал зростає на величину додаткової вартості. Додаткову вартість К. Маркс позначив латинською буквою m (від слова «мehrwert»). Збільшений капітал позначається через К', причому

K'=K + m (6.2)

 

Додаткова вартість є перетворення змінного капіталу; тому для визначення рівня додаткової вартості необхідно зіставляти її саме із змінним капіталом.

Відношення додаткової вартості до змінного капіталу називається нормою додаткової вартості.

Норма додаткової вартості позначається через m' і виражається у відсотках.

 

(6.3)

 

Додаткова вартість створюється в процесі виробництва, а реалізується в процесі обігу.

В ході кругообігу від промислового капіталу відособляється товарний капітал у вигляді торгового капіталу і грошовий – у вигляді позикового капіталу, а додаткова вартість розпадається на:

· промисловий прибуток;

· торговий прибуток;

· позиковий відсоток;

· земельну ренту.

Первинна ланка цього процесу – перетворення додаткової вартості в прибуток, який зовні виступає як породження всього авансованого капіталу. В процесі внутрігалузевої і міжгалузевої конкуренції відбувається вирівнювання різних форм прибутку в середню норму прибутку і перетворення вартості в ціну виробництва.

В умовах вільної капіталістичної конкуренції, коли товари обмінюються не по вартості, а за цінами виробництва, суспільна споживна вартість розподіляється між капіталістами за принципом рівного прибутку на рівний капітал.