Сутність і структура економічних потреб суспільства.

 

Необхідність задовольняти потреби – властивість людського суспільства, кожної людини.

Потреби багатоманітні, їх можна класифікувати по різних критеріях:

- потреби в засобах існування, тобто благах, що задовольняють різні потреби людей (їжа, одяг, житло і т.д.);

- потреби в соціально-культурних засобах життя людини (освіта, культура, дозвілля і т.д.);

- потреби в засобах діяльності (предмети для виробництва товарів, послуг і т.д.);

- потреби для задоволення соціально-престижних благ (туристичні послуги, предмети розкоші і т.д.).

З погляду економіки важливо відзначити принципову властивість динаміки потреб – з розвитком суспільства відбувається зростання і постійна зміна потреб по їх структурі, якості і кількості.

З'являються не тільки нові потреби, але і відмирають старі, змінюється співвідношення між видами потреб і т.д.

Це знаходить вираз в законі піднесення потреб:

1) Фізіологічні потреби є необхідними для виживання. Вони включають потреби в їжі, воді, притулку, відпочинку.

2) Потреби в безпеці і упевненості в майбутньому включають потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек із сторони навколишнього світу і упевненість в тому, що фізіологічні потреби будуть задоволені в майбутньому.

3) Соціальні потреби, іноді звані потребами в причетності – це поняття, включаюче відчуття приналежності до чого або кому-небудь, відчуття, що тебе приймають інші, відчуття соціальної взаємодії, прихильності і підтримки.

4) Потреби в пошані включають потреби в самоповазі, особистих досягнень, компетенції, пошана з боку оточуючих, визнанні.

5) Потреби самовираження – потреба в реалізації своїх потенційних можливостей і зростанні як особи.

По теорії Маслоу всі ці потреби можна розташувати у вигляді строгої ієрархічної структури (рис. 3.1).

 

 

Рис.3.1. Ієрархія потреб А.Маслоу

 

Цим він хотів показати, що потреби нижніх рівнів вимагають задоволення і, отже, впливають на поведінку людини перш, ніж на мотивації почнуть позначатися потребі більш високих рівнів.

Виробництво, тобто створення продуктів, складає початковий пункт і першу ознаку економічної діяльності людей. Саме в процесі виробництва, трудовій діяльності відбувається:

- пристосування початкових ресурсів до людських потреб;

- створення благ, що задовольняють ті або інші потреби людей.

Потреби задовольняються не тільки створеними у виробництві продуктами.

Благо – це будь-який предмет, як матеріальний, так і не матеріальний, здатний задовольнити певні потреби споживача або бути використаним для відповідної мети виробництва.

Благими є як речі, так і їх властивості (у тому числі здійснювані ними зміни в інших предметах).

В ринковій економіці їх звичайні (хоча і неточні) назви – товари і послуги.

Блага можна розділити на економічні і неекономічні.

Неекономічні блага люди одержують від природи без зусиль праці, в необмеженій кількості (повітря, морська вода, сонячне тепло).

Економічні блага – це блага, які створюються в результаті трудової діяльності людини, вони існують в обмеженій кількості і в умовах товарного виробництва набувають форму товару.

Зростання потреб і їх зміна створює найсильніших спонукальний мотив для створення благ, тобто предметів, призначених для задоволення потреб людей.

 

3.2 Економічні інтереси, їх класификація та взаємозв′язок.

 

Сутність економічних інтересів. При з'ясуванні економічних по­треб йшлося про їх нерозривний зв'язок із економічними інтересами, що є першою методологічною передумовою наукового визначення ос­танніх. Іншою вимогою є усвідомлення того, що економічні інтереси є формою вияву економічних відносин і, передусім, відносин економічної власності, її різних типів і форм. Наступною вимогою є виявлення взає­мозв'язку економічних інтересів із цілями, що ставлять перед собою різні суб'єкти економічних відносин, відтак і з їхніми діями для досяг­нення таких цілей.

Економічні інтереси — це усвідомлені економічні потреби окре­мих людей, соціальних верств, груп та класів, що є формою відносин економічної власності, і, у свою чергу, знаходять свій вияв у поставле­них цілях, конкретних завданнях та діях щодо їх досягнення.

Економічні інтереси визначаються становищем та роллю суб'єктів господарської діяльності в економічній системі, а їхні соціально-еко­номічні інтереси — місцем і роллю в системі суспільних відносин.

Оскільки економічна система формується у процесі взаємодії про­дуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних та ви­робничих відносин (або відносин економічної власності) і господарського механізму, ступінь розвитку кожної з цих підсистем визначає рівень розвитку економічних інтересів, які органічно взаємопов'язані з еконо­мічними законами. У найзагальнішій формі такий взаємозв'язок зу­мовлений тим, що для якнайповнішого задоволення своїх економічних потреб люди повинні у своїй господарській діяльності керуватися ви­могами об'єктивних економічних законів. Крім того, економічні інте­реси як об'єктивні та суб'єктивні спонукальні мотиви економічної діяль­ності людей зумовлені, насамперед, розвитком їхніх матеріальних по­треб. Як форма вияву економічних відносин економічні інтереси є вод­ночас формою вияву та реалізації економічних законів.

З усієї сукупності економічних відносин економічні інтереси взає­мопов'язані, передусім, із такими підсистемами, як продуктивні сили і відносиниекономічної власності, притаманними їм економічними за­ковами. Зв'язок економічних інтересів із розвитком продуктивних сил виявляється у тому, що основною продуктивною силою є сама людина зі своїми потребами, інтересами, цілями та волею. Зв'язок економічних інтересів із відносинами економічної власності виражається в тому, що економічна власність є відносинами між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, предметів споживання, послуг, інтелектуальної власності тощо в усіх сферах су­спільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні). Тому прогрес економічної власності найшвидше здійснюється тоді, коли форми власності (а отже, й форми привласнен­ня) найповніше забезпечують задоволення потреб та інтересів людей.

Структура економічних інтересів та їх взаємодія. Оскільки еко­номічні інтереси — найконкретніша форма вияву відносин економічної власності, то відповідно до існування у сучасній структурі таких відно­син трьох основних типів власності (приватної, колективної, суспільної, у випадку розвитку державної власності в інтересах всіх членів су­спільства) виділяють індивідуальні (особисті), колективні та суспільні економічні інтереси. Водночас економічні інтереси є формою вияву відпо­відних видів економічних потреб, їх усвідомлення окремими індивіда­ми, трудовим колективом та суспільством. Тому разом з економічни­ми потребами економічні інтереси — це рушійна сила розвитку су­спільного способу виробництва.

У західній економічній літературі, а останніми роками й у вітчиз­няній, визначається поділ економічних інтересів лише на суспільні та приватні, а колективні інтереси нерідко ігнорують або розглядають як форму вияву приватних економічних інтересів. Якщо виходити з практики еволюції капіта­лістичного способу виробництва, то з середини XIX ст., тобто від часу масового виникнення акціонерних компаній, в яких об'єднується капі­тал кількох індивідуальних підприємців, власність стає колективною (груповою, асоційованою) капіталістичною, її суб'єктом вже не є лише індивід. Привласнення прибутку здійснюється залежно від суми капі­талу, яку вносить до акціонерної компанії капіталіст. Відтоді існують колективні еко­номічні інтереси, тобто акціонерна власність змінює сутність капіталі­стичної власності не повністю, а частково.

У наступний період еволюційних перетворень капіталістичного спо­собу виробництва ця форма власності закріплюється в розвитку акціо­нерних компаній закритого типу, акції яких не продаються на фон­довій біржі. У США їх називають "партнерствами". Кількість акціо­нерів у них не перевищує 300 осіб, які часто пов'язані родинними зв'яз­ками. Проте ці компанії не відіграють вагомої ролі в американській економіці. Тому в процесі подальшої еволюції капіталістичного спосо­бу виробництва в його межах відбуваються глибші зміни у відносинах власності, зумовлені виникненням і розвитком акціонерних товариств відкритого типу, акції яких котируються на фондовій біржі. Суб'єктом трудової колективної форми влас­ності є лише трудовий колектив, члени якого залежно від трудового стажу, кваліфікації тощо володіють неоднаковою кількістю акцій і отри­мують неоднакові суми дивідендів. Про її колективну природу свідчить, зокрема, той факт, що у разі звільнення робітник може претендувати тільки на вартісний еквівалент частини майна, а саме майно підприєм­ства дрібнитися не може. Ця вимога стосується і типових акціонерних компаній.

Особисті інтереси виражають необхідність задоволення різноманіт­них потреб окремої людини; колективні потреби (передусім, матері­альні) — трудових колективів, а суспільні — сукупних потреб суспіль­ства. Інтенсивний розвиток інтегрованої капіталістичної власності про­тягом останніх десятиліть у країнах Західної Європи формує новий тип економічних інтересів — інтеграційних, в яких усвідомлюються спільні потреби кра'їн ЄС.

Внаслідок поділу суспільства на класи, соціальні верстви, прошарки і неоднакового їх стосунку до власності на засоби виробництва та ство­рений продукт, наявності у руках певної верстви чи класу економічної або політичної влади в суспільному інтересі різною мірою відобража­ються економічні інтереси індивіда, колективу, окремих прошарків на­селення тощо.

Економічні інтереси більшості сучасних найманих працівників спря­мовані на отримання предметів споживання та послуг, а інтереси влас­ників засобів виробництва — на збільшення різних видів власності (цінних паперів, нерухомого майна, коштовних металів тощо). Тому за­собом реалізації економічних інтересів працівників є отримання заро­бітної плати, а власників засобів виробництва — привласнення при­бутків.

Економічні інтереси більшості найманих працівників є особистими інтересами (на відміну від приватних, які є формою вияву приватної трудової власності). Засіб реалізації особистих інтересів — отримання заробітної плати, а приватних інтересів — отримання доходу від реалі­зації створених товарів і послуг.

Колективні інтереси також існують у двох основних формах: 1) трудові колективні інтереси, тобто інтереси працівників, які викупи­ли підприємство. Значна їх кількість формально існує і в Україні після переходу частини державної власності до рук трудових колективів через створення за­критих акціонерних підприємств або викуп за приватизаційні сертифі­кати; 2) колективна капіталістична власність, що утворюється внаслі­док злиття капіталів кількох підприємств.

Економічні інтереси стають могутньою рушійною силою соціально-економічного прогресу, коли оптимально поєднуються особисті (у тому числі приватні), колективні та суспільні інтереси. Таке поєднання необхідне на рівні окремого підприємства, галузі та держави. На рівні підприємства воно здійснюється через впровадження прогресивних форм заробітної плати, раціонального розподілу прибутку та стимулювання праці, розширення масштабів виробництва й відрахувань до державного бюджету тощо. Світова практика засвідчує, що оптимальне поєднан­ня колективних та суспільних інтересів має місце у тому випадку, коли до державного бюджету вилучається не більше 40 % прибутків.

Оптимальне поєднання економічних інтересів на рівні держави відбу­деться тоді, коли отримані державою через механізм оподаткування кошти раціонально розподіляються на соціальні витрати (розвиток освіти, охорони здоров'я, захист навколишнього середовища, розвиток економіки, оборону тощо).

З-поміж різних типів економічних інтересів нині домінують колективні інтереси, насамперед, трудові колективні інтереси. Це зумовлене тим, що на підприємствах, де переважає колективна праця, створюються матеріальні і нематеріальні блага. При цьому мають оптимально поєднуватися особисті та колективні інтереси, кожен член трудового колективу має бути впевнений, що створений спільними зусиллями дохід підприємства, в тому числі частина прибутку, буде раціонально розподілений відповідно до кількості та якості праці.

"Економічні відносини кожного суспільства проявляються насамперед як інтереси" — ці слова належать Ф. Енгельсу. Усвідомлення потреб і прагнення задовольнити їх зумовлюють мотивацію поведінки людини, спонукаючи її до певної цільової дії. У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів.

Інтерес (від лат. interesse — мати важливе значення) — форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до її задоволення.

Економічні інтереси є сутнісною характеристикою рушійних сил формування та розвитку економічних суб'єктів.

Економічні інтереси — усвідомлене прагнення суб'єктів господарювання до задоволення економічних потреб, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.

За своєю сутністю економічні інтереси є об'єктивними. Вони відображають місце і роль суб'єктів господарювання у системі суспільного поділу праці та економічних відносин. Водночас економічні інтереси є суб'єктивними і завжди мають своїх носіїв.

Суб'єкти економічних інтересів— окремі індивіди, домо-господарства, колективи (групи) людей, суспільство в цілому.

Об'єкти економічних інтересів— економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Плюралізм економічних потреб породжує багатоманітність економічних інтересів, які утворюють складну та динамічну систему, багатовимірну у фазах відтворення, у просторі та часі, у статиці та динаміці. Економічні інтереси суспільства можуть бути класифіковані за різними критеріями, а саме:

За суб'єктами:

— особисті;

— колективні, групові;

— суспільні.

За нагальністю, важливістю:

— головні, першочергові;

— другорядні.

За часовою ознакою:

— поточні;

— перспективні. За об'єктами:

— майнові;

— фінансові;

— інтелектуальні тощо.

За ступенем усвідомлення:

— дійсні;

— уявні.

За можливостями реалізації:

— реальні;

— утопічні.

Суб'єкти економічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів. У ринковій економіці:

— економічні інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію загальної корисності з урахуванням існуючих Цін і доходів;

— економічні інтереси підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкуренто­спроможності продукції;

економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому.

За територіальною ознакоювиокремлюють такі економічні інтереси:

— муніципальні;

— регіональні;

— національні;

— об'єднання держав;

— загальнолюдські (глобальні).

Територіальний зріз системи економічних інтересів окремої країни формується на основі розподілу повноважень між органами державної влади та місцевого самоуправління. Муніципальні та регіональні інтереси спрямовані на реалізацію економічного потенціалу окремої території з метою забезпечення потреб певної територіальної спільноти.

Водночас державні та муніципальні службовці, покликані здійснювати заходи щодо практичної реалізації зазначених інтересів, є носіями особистих потреб, які не завжди збігаються із суспільними. Зазначена суперечність породжує корупцію — негативне соціальне явище, пов'язане зі зловживанням державною владою, корисливим використанням службовцями офіційних повноважень, авторитету та можливостей їх реалізації для отримання особистих вигод в особистих чи вузькогрупових корпоративних інтересах.

Основні форми корупції: хабарництво, зловживання посадовим становищем, перевищення владних або посадових повноважень, розкрадання державного або колективного майна, нецільове використання бюджетних коштів тощо.

Згідно з Міжнародною конвенцією проти корупції, прийнятою 29 березня1996 р., корупція — це спроба отримати прямо чи опосередковано урядовим чиновником чи особою, яка виконує публічні функції, будь-якого предмета, що має грошову вартість або іншу користь (подарунка, послання, обіцянки, преваги) в обмін на будь-яку дію чи бездіяльність під час виконання службових обов'язків; пропозиція або надання прямо чи опосередковано такої користі; будь-які дії чи бездіяльність під час виконання урядовими чиновниками або особами, які виконують публічні функції, своїх обов'язків з метою отримання незаконного доходу для себе або третьої сторони; шахрайське використання або приховування майна, отриманого внаслідок зазначених дій.

Практиказасвідчуе, що основними інструментами подолання корупції є:

— контроль за дотриманням законності та забезпечення прозорості діяльності органів державної влади;

— чітка специфікація прав власності;

— конкурсне розміщення державних і муніципальних замовлень, надання прав на оренду нерухомості тощо;

— гласність у питаннях надходження та використання бюджетних коштів;

— впровадження принципу "єдиного вікна", за якого всі необхідні документи для реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності розглядає уповноважений орган управління.

Система взаємопов'язаних і взаємодіючих інтересів суспільства завжди суперечлива. Тому кожне суспільство постає перед проблемою пошуку ефективного механізму їхнього узгодження. Єдність інтересів досягається у процесі їхньої взаємодії та взаємореал ізації.

Шляхи поєднання економічних інтересів:

— субординоване підпорядкування одних економічних інтересів іншим;

— координоване узгодження різнобічних інтересів усіх економічних суб'єктів.

Проблема співвідношення та пріоритетності інтересів економічних суб'єктів залишається до цього часу дискусійною. Механізм їхнього узгодження визначається сутністю економічної системи.

Командно-адміністративна економіка характеризується жорсткою субординацією економічних інтересів (рис. 2.5) на основі пріоритетності та абсолютизації державного інтересу, який ототожнюється із суспільним і протиставляється колективним та особистим інтересам. При цьому субординація і підпорядкування інтересів забезпечується централізованим директивним плануванням та ідеологічною пропагандою.

У міру розвитку суспільства та ускладнення економічних інтересів жорстке адміністрування і відсутність оберненого зв'язку починають суперечити принципам функціонування складних систем, що самоорганізуються. Ігнорування ролі та значення особистого інтересу як потужного чинника соціально-економічного прогресу, підпорядкування його державному в умовах командно-адміністративної економіки спричиняє неузгодженість системи економічних інтересів, у тому числі:

— спотворення мотиваційної поведінки економічних суб'єктів;

— пригнічення стимулюючої ролі потреб;

— послаблення відповідальності та стимулів до високоефективної праці;

— втрату трудових цінностей і соціальних установок населення;

— розвиток психології утриманства й економічної залежності від держави.

На відміну від командно-адміністративної системи у ринковій економіці домінує особистий інтерес споживача. Практика успішного розвитку передових західних країн засвідчує, що не субординація, а координація інтересів є найефективнішим засобом їхнього узгодження та реалізації (рис. 2.6).

За умов економічної свободи та конкуренції суб'єктів господарювання створюються передумови для формування цілісної, органічної системи взаємопов'язаних і взаємообумовлених економічних інтересів. їх суперечлива взаємодія заснована на принципах зворотного зв'язку та самоорганізації, має творчий характер і сприяє прогресивному розвитку суспільства.

Процес еволюції сучасних розвинених країн на основі соціально орієнтованої та регульованої ринкової економіки створює передумови для координації та гармонійного розвитку системи економічних інтересів громадянського суспільства. Водночас кор-поратизація економічного життя породжує проблему узгодження економічних інтересів власників, менеджерів та найманих робітників з метою недопущення їхньої опортуністичної поведінки. Важливу роль в узгодженні індивідуальних та корпоративних інтересів у сучасних змішаних економіках відіграє держава.

Відстоювання та сприяння реалізації інтересів окремих груп у сучасному суспільстві набуло форми лобізму. Лобізм (від англ. lobby — кулуари) — вплив на законодавців і чиновників, спрямований на підтримку окремих підприємств, галузей, соціальних груп, верств, шляхом особистої зацікавленості посадовців.

На думку відомого західного дослідника М. Олсона, лобістська діяльність єсвогороду колективним благом, яке потребує певного рівня організованості групи. При цьому менші за чисельністю та краще організовані групи часто виявляються ефективнішими у відстоюванні власних інтересів. Яскравим прикладом такої діяльності є надання податкових пільг окремим фірмам або галузям, наслідком чого є зростання податкового тиску на інші групи підприємців, на суспільство в цілому. Як зазначаєМ. Олсон: "Організовані та активні інтереси малих груп схильні перемагати неорганізовані і незахищені інтереси великих груп. Часто порівняно мала група або галузь домагається митного тарифу або податкових знижок за рахунок мільйонів споживачів або платників податків, незважаючи на нібито домінуюче правило більшості".

 

 

Змістовий модуль 4

Соціально-економічний устрій суспільства. Економічна система і закони її розвитку

 

План

4.1 Сутність і структура продуктивних сил і виробничих відносин.

4.2 Відносини власності, їх типи і форми.

4.3 Концепції історичних етапів економічного розвитку.