Схема надійності розвитку народного господарства в цілому

Надійність розвитку народного господарства є комплексною характерою стійкийкості, що залежить від надійності складових його системи. (рис.1)

Рис. 1. Надійність розвтку народного господарства загалом

К – кількість галузевих комплексів;

J_k – множина номерів галузей в k-му комплексі;

j_k – номер галузі k-го комплексу.

Надійність розвитку планованої системи залежить не тільки від невизначеності вихідної інформації, але і від рівнів планових завдань.

Завдання з розвитку атомної енергетики можуть з'явитися одним з джерел недостатньою надійності розвитку ПЕК і народного господарства в цілому. Атомна енергетика як перспективна галузь, незважаючи на величезні дослідження і відчутну частку виробництва електроенергії на АЕС, знаходиться все ж на дослідно-промислової стадії з великим об'ємом пошукових робіт, тобто в тій стадії, коли інтенсивність «відмов» унаслідок новизни ще значна.

Є різні напрями у виборі технічних засобів в для АЕС, включаючи типи реакторів. Надійні характеристики, маневрені властивості різних технологій при цьому різні. Отже, розвиток ПЕК і народного господарства отримують різні надійні оцінки, залежно від орієнтації на ту чи іншу технологію роботи АЕС.

В орієнтації енергетики на АЕС необхідно зважити не тільки технічні аспекти, але й можливості суміжних галузей, охорони АЕС від недозволеного доступу до них, вимоги щодо утилізації або захоронення відходів і т. д.

Будь-яке порушення (тобто збурення) в цій безлічі умов спричинить каскад збурень у всьому технологічному ланцюжку виробництва енергії і позначиться на розвитку економіки країни вцілому. Міра цього впливу залежить від живучості, яка визначається, зокрема, технологічною політикою.

Перераховані проблеми характерні з урахуванням своєї специфіки і для всіх галузей з багатоетапним характером виробництва та техніко-економічних зв'язків. Для подібних систем апарат забезпечення надійності прийняття планових рішень може враховувати специфіку багатоетапні через оцінки живучості.

35. Актуальність прийняття планових рішень.

Актуальність планового рішення визначається широкою сукупністю факторів, і перш за все розміром, рівнем ієрархії економічної системи, глибиною планованих заходів, їх ефективністю.

Проте існує і інший розріз аналізу і оцінки актуальності планових рішень, нейтральний по відношенню до групи факторів, які визначають значення прийнятих рішень. Його можна було б назвати аналізом мінливості і стабільності планових рішень, що приймаються, по складу і рівнях внутрішньоструктурних елементів системи.

Зміни, які необхідно (і можливо) буде внести в склад і рівні структурних елементів системи, визначаються наступними основними групами факторів: розмірами можливих майбутніх змін внутрішніх і зовнішніх умов реалізації планів, допустимими коридорами і областями маневрування, правилами оптимального маневрування.

Природно, якщо передбачається, що змін внутрішніх і зовнішніх умов реалізації планів, у порівнянні з врахованими, не буде, то немає і необхідності змінювати прийняті рішення у відношенні складу і рівнів структурних елементів системи. Коли ж можлива зміна зовнішніх і внутрішніх умов реалізації у порівнянні з запланованою, виникає і необхідність зміни структури рішення. Допустимі можливості маневрування визначаються при цьому гранично можливими прискореннями чи коридорами і областями допустимого маневрування (для одноперіодних і напівдинамічних задач планування). Однак допустима область маневрування не обов’язково повинна використовуватись повністю. Можливі і такі ситуації, коли коридори і області маневрування для деякої сукупності об’єктів і способів достатньо широкі, а способи, об’єкти і інтенсивності стабільні, тобто не міняються при зміні зовнішніх і внутрішніх умов реалізації планів. Все залежить від положення того чи іншого об’єкту і способу у всій планованій системі, від порівняльного рівня його середньо інтегральної ефективності в діапазоні змін внутрішніх і зовнішніх умов (наприклад, в діапазоні змін вектора обмежень). В процесі оптимального маневрування у різних об’єктів, способів функціонування і їх інтенсивностях складаються різні, деколи досить складні, лінії поведінки. Можна виділити і декілька типових ліній поведінки структурних елементів системи в змінних зовнішніх і внутрішніх умовах, характеристика яких дозволяє підійти до питань актуальності планових рішень, що приймаються.

 

 

36. Маневреність як спосіб подолання інерційності плану.

Маневреність рішень – це важливий фактор поліпшення еластичності, підвищення надійності та зниження ризикованості планів. Маневреність розглядається як реакція системи на змінення зовнішніх та внутрішніх умов реалізації плану, а також цільових його стратегій. Затверджені, а особливо реалізовані рішення, набувають властивостей інертності, бо вже здійснені деякі заходи. Змінення умов реалізації плану потребує корекції значень шуканих параметрів. Однак змінення умов відбувається, як правило, в той момент, коли шукані параметри вже внесли відповідний “внесок” необерненості плану. Ця необерненість якраз і розглядається як додаткові обмеження на маневрування елементами системи, що представлені у відповідній моделі шуканими параметрами.Таким чином, кожному інерційному планові можна співставити свою інерційну післядію. Задача полягає утому, щоб на стадіях до затвердження планових рішень врахувати їх післядію, тобто характеристики наступного інерційного поводження кожного з можливих варіантів.

Розглянемо динамічну задачу планування, точніше напівдинамічну лін.форму її представлення, в якій вектор обмежень встановлюється по етапах планового періоду. Є 2 можливих види маневрування всередині оптимізовуваної системи:

1) Способами функціонування, коли здійснюється перехід (при зміні умов виконання плану) від 1-го способу до 2-го або до цільової послідовності способів, певним чином розміщених в часі;

2) Інтенсивностями сспособів функціонування, коли сам набір способів, які включені в базис оптимального плану, не міняється, але можуть мінятися їх інтенсивності в кожному році планового періоду.

В більшості випадків ці два види поєднуються, і маневрування являє собою просто деяку комбінацію цих двох видів внутрішньо системного маневрування.

37. Шляхи маневрування.

Існує широка гамма можливостей маневрування:

1) ресурсами; 2) продукцією; 3) способами функціонування;

4) інтенсивностями способів.

По кожному з перелічених напрямків можливі два способи маневрування:

- зміна об’ємних характеристик;

- організація взаємозаміни у межах наявних можливостей.

Слід зазначити, що маневреність – це категорія, якою можна і треба керувати. Тому вона виступає як важлива характеристика оптимальних планів, на яку суттєво діють некеровані внутрішні та зовнішні фактори, Маневреність через еластичність впливає на рівень ризику. При розробці надійних, з допустимим ризиком, еластичних планів треба виходити із конкретних умов і цільових стратегій, маневрування способами та їх інтенсивностями (переходи від способу до способу і зміна інтенсивностей при змінних зовнішніх і внутрішніх умовах виконання планів) може бути наповнене різним конкретним змістом.

Маневрування в конкретних умовах може полягати в змінах:

§ основних напрямів науково- технічного прогресу з формуванням нових напрямів;

§ інтенсивностей по наявному складі (в просторі і часі);

§ місць і умов розміщення елементів системи і їх зв’язків;

§ техніко-технологічних параметрів і характеристик економічної системи (склад і параметри обладнання, технологічна схема);

§ рівнів концентрації і спеціалізації, форм кооперування і потужностей, номенклатури випуску продукції;

§ організаційних форм управління і організації виробництва.

Всі перераховані зміни характеризуються цілим спектром різних маневрених можливостей і інерційних властивостей, які до того ж у визначеній мірі піддаються управлінню. Чим вища міра маневреності, тим ширша можливість отримання еластичного плану. У одноперіодичній задачі із незмінним періодом [0, Т] знання граничних прискорень дозволяє встановити гранично можливі прирости інтенсивностей і об’ємів використовуваних ресурсів в економічній системі при використанні того або іншого способу, тобто встановити і . Причому, як і раніше

(1)

Незважаючи на наявність різних в загальному випадку значень граничних маневрувань за ресурсом та інтенсивностями, природно, що якщо лімітуючою ланкою виступає граничний приріст інтенсивностей , то надлишок маневреності за ресурсом не зможе бути реалізованим і виконається рівність = , де

Аналогічно, якщо лімітуючою ланкою виявляється маневреність за ресурсом, то не зможе бути реалізована гранична маневренність за інтенсивностями і виконається рівність , де

 

38. Класифікація систем за їх маневреними та інерційними якостями.

Міра інерційності і маневреності визначається композицією

де ⁺х_ij, ^-х_ij- вектори граничних маневренностей відповідно в бік збільшення і зменшення інтенсивностей по всім про об*єктам і способам, що ввійшли в базис плану;

p *(псі) – вектор допустимих відстаней переходів від способу до способу для всіх способів функціонування, складових базису плану;

М - вектор, що визначає міру маневреності прийнятого варіанту плану.

Для введення метрики в просторі образів характеристик маневреності необхідно зафіксувати нульовий елемент цього простору.

В умовах повної інерційності всі компоненти векторів ⁺х_ij, ^-х_ij, р*(псі) дорівнюють нулю. Міра маневреності характеризується при цьому вектором, всі компоненти якого також дорівнюють нулю. Таким чином, нульовий елемент - це образ ситуації повної інерційності. Відстань p_M між цим образом і способом М можна встановити, як і в попередньому випадку, за звичайними правилами визначення відстаней.

Припустимо, що визначені два відстані - від способу повної інерційності р_м^сл і p_M^cер>, причому р_м^сл - границя слабоманеврених систем (варіантів плану), а p_M^cер - границя середньоманеврених систем. Тоді формуються класи:

■ слабоманеврених (високоінерційних) систем: 0 <р_м < р_м^сл ',

■ середньоманеврених (інерційних): р_м^сл '< р_м < p_M^cер,

■ високоманеврених (слабоінерційних) систем: p_M^cер < р_м

До класу високоінерційних відносяться такі плановані системи, для яких характерні найбільш високі значення визначеної сукупності показників, що відображають цю групу властивостей. У таку сукупність можуть, наприклад, входити:

■ частка витрат, реалізованих на підготовчих стадіях;

■ частка витрат (капіталовкладень і ресурсів) в об'єкти інфраструктури структурного характеру;

■ співвідношення повних та прямих витрат (у тому числі ресурсів);

■ частка капіталовкладень і витрат ресурсів, що не залежать від введеної потужності;

■ рівні концентрації одиничного введення потужностей;

■ рівні спеціалізації виробництва та технологічних про-процесів;

■ складність системи, що характеризується обсягом, номенклатурою і складністю внутрішніх і зовнішніх зв'язків, і ін

Для класу систем середньої інерційності та маневреності характер деякий проміжний рівень розглянутої сукупності показників витрат, концентрації, спеціалізації і т. д.

Мірою інерційності та маневреності плану можна управляти, і найбільш радикальний засіб в цьому відношенні - підбір відповідного складу об'єктів і способів в базисі оптимального плану.

Різні об'єкти і способи функціонування з їх інтенсивності є елементами структури рішення оптимізаційної задачі планування, яка і зводиться до вибору оптимального складу і рівнів цих елементів.

До загальному випадку структурні елементи системи мають різні маневрені і інерційні якості, що характеризуються різними областями і коридорами допустимого маневрування.

Можливість внесення якихось змін в прийняття планових рішень щодо розвитку системи в різних частинах цієї системи і по відношенню до різних її елементів неоднакова.

39.Направлення активного впливу на параметри плану

Нехай для одноперіодної лінійної задачі в якості початкового плану прийнято деякий опорний план , для якого справджуються балансові співвідношення:

Де – випуск і-го виду проукції, – витрати і-го виду ресурсу.

В прийнятих вище позначеннях балансові співвідношення мають вигляд

Значення цільової функції для досліджуваного базисного плану визначається так:

Нехай далі необхідно визначити, на яких із способів, об’єктів, видів продукції і ресурсів (іншими словами параметрів) варто в першу чергу здійснити ціле направлений вплив для їх зміни, щоб підвищити ефективність виробництва в системі.

Розглянемо для визначеності активний вплив на план з метою зниження величини цільової функції, що являє собою деякі затрати С.

Оскільки і , то будь-яким приростам параметрів , , , , однозначно відповідають прирости величини .

Із балансових співвідношень слідує, що прирости спричинять зміну цільової функції .,активний вплив, направлений на параметри, які стосуються продукції, в середньому пріоритетніший аналогічного впливу на параметри, що сточуються ресурсів. Тому остаточний напрямок управління економіко-виробничою системою в більшій мірі повинен бути сконцентрований в області активного впливу на її входи і виходи, але не на внутрішні структурні характеристики. Проте це не знижує актуальності впливів на внутрішні параметри системи, оскільки, по-перше, їх зміна, як правило, реалізується відносно швидко і з меншими затратами сил, і, по-друге, накопичення «позитивних» змін в системах сприяє їх еволюції до таких меж, коли створюються сприятливі умови для більш суттєвих міжсистемних активних впливів. Іншими словами, початковим джерелом активних змін потенціалів для цілеспрямованого «руйнування» обмежень являється пошук і реалізація засобів цілеспрямованого впливу на витратні коефіцієнти. Таким чином, одним з найважливіших напрямів науково-технічного прогресу є пошук нових способів залучення ресурсів з низькими оцінками для реалізації позитивних змін параметрів, зокрема для зростання випусків продукції з високими оцінками. У найпростіших випадках ці способи являють собою безпосередні перетворення типу «ресурс–ресурс» або ресурс–продукт»