Потенціал розвитку підприємства як економічна категорія

Підприємства як складні соціально-економічні системи характеризуються значною кількістю взаємодіючих елементів, різнорідністю процесів їх взаємодії та підвладністю закономірностям і дії об'єктивних законів організації.

В теорії управління поширеним є один із законів організаційних систем — закон стійкості — властивість системи зберігати в процесі взаємодії із середовищем значення суттєвих змінних в певних межах, а саме, прагнення організації вижити, використовуючи весь свій потенціал. Розвиток економічної системи відбувається шляхом поступового освоєння потенціалу такої системи, тому для управління таким процесом необхідно визначити межі потенціалу розвитку системи. Потенціал розвитку підприємства значною мірою визначає результати його діяльності через певний проміжок часу. А це дасть змогу власникам підприємства аналізувати пройдений шлях та формувати подальшу траєкторію руху.

В економічній енциклопедії дається наступне визначення поняття «потенціал»: наявні в економічного суб'єкта ресурси, їх оптимальна структура та вміння раціонально використати їх для досягнення поставленої мети.

«Потенціал» визначається також наступним чином: «можливість і готовність суб'єктів ринку спеціалізуватися в тих видах діяльності і виробництва, по яких в кожен момент часу є абсолютні й порівняльні переваги».

В працях, присвячених дослідженню теорії потенціалів, застосовують широку їх класифікацію: економічний, інтелектуальний, природно-ресурсний, науково-технічний, кадровий, виробничий, сільськогосподарський, інфраструктурний, інформаційний, організаційний потенціали, потенціал виробничих сил і виробничих відносин, соціального розвитку, ринковий потенціал.

Основна увага приділяється поняттю економічного потенціалу підприємства. Економічний потенціал необхідно розглядати у взаємозв’язку із властивими кожній суспільно-економічній формації виробничими відносинами, які виникають між окремими працівниками, трудовими колективами, а також управлінським апаратом підприємства, організації, галузі економіки в цілому з приводу повного використання їх можливостей зі створення матеріальних благ та надання послуг.

Під економічним потенціалом розуміють економічні можливості країни, що залежать від рівня розвитку виробничих сил і виробничих відносин, наявності трудових і виробничих ресурсів, ефективності господарського механізму.

Поняття «ринковий потенціал» розглядається як сукупність засобів та можливостей підприємства у реалізації ринкової діяльності.

Не дивлячись на відсутність чіткого пояснення структури ринкового потенціалу підприємства, можна відмітити декілька спільних моментів:

1. В структурі ринкового потенціалу окремим блоком виділяють ресурси, які є в наявності підприємства. При цьому виокремлюють трудові, інформаційні, фінансові та матеріальні (виробничо-технічні) ресурси. Трудові ресурси іноді розглядають як інтелектуальні. Більшість авторів надають їм визначальну роль, оскільки трудові фактори є найважливішим ресурсом будь-якого підприємства та визначають будь-яку систему його управління. З метою стратегічного аналізу трудові ресурси поділяють на складові: 1) особи, що приймають рішення; 2) колектив підприємства; 3) персонал як трудовий потенціал.

2. Поряд з ресурсами виокремлюють блок управління, в якому, як правило, виділяють три підсистеми:

1) планування – спрямоване на виявлення майбутнього потенціалу успіху;

2) реалізації – передбачає створення нового потенціалу та перетворення наявного у фактори успіху;

3) контролю – виконує функції перевірки ефективності здійснення планів і рішень, постійного контролю за достовірністю планових передумов.

Функцію управління поділяють також на п’ять підсистем: планування, організацію, контроль, мотивацію та координацію.

Таким чином, ринковий потенціал є інтегральною характеристикою з точки зору маркетингу локальних потенціалів підприємства, які забезпечують напрямки ринкової діяльності підприємства.

Існують різні точки зору науковців щодо визначення «потенціалу підприємства». Зокрема, «потенціал підприємства» визначають як конкурентоспроможний потенціал підприємства, який є сукупністю виробничо-фінансових, інтелектуальних і трудових можливостей підприємства, які забезпечують йому стійкість, конкурентні позиції на ринку. Ймовірну структуру потенціалу можна представити трьома групами елементів, які в сукупності характеризують стан і можливості підприємства щодо створення, закріплення і розвитку його конкурентних переваг і є функціональними складовими економічної безпеки організації:

– виробничо-фінансовий потенціал;

– інтелектуальні можливості;

– трудовий потенціал.

Проблема оцінки потенціалу підприємства відображає такі складові потенціалу підприємства:

· ринковий потенціал – потенційний попит на продукцію та частка ринку, що зайнята підприємством, потенційний обсяг попиту на продукцію підприємства, підприємство та ринок праці, підприємство та ринок факторів виробництва;

· виробничий потенціал – потенційний обсяг виробництва продукції, потенційні можливості основних засобів, потенційні можливості використання сировини та матеріалів, потенційні можливості професійних кадрів;

· фінансовий потенціал – потенційні фінансові показники виробництва (прибутку, ліквідності, платоспроможності), потенційні інвестиційні можливості.

Потенціал підприємства розглядається також як стратегічний потенціал, що поєднує потенційні можливості підприємства в досягненні стратегічних цілей, які визначають можливості його функціонування у визначених умовах і в певній галузі.

При формуванні стратегічного потенціалу підприємства необхідно виходити з того, що його структура являє собою взаємопов'язану сукупність його локальних потенціалів, елементів конкурентоспроможного потенціалу підприємства, які забезпечують ефективну реалізацію довгострокових цілей і стратегічних напрямків розвитку організації. Слід відмітити, що дані компоненти репрезентують собою конкурентоспроможний потенціал, стан і напрямки розвитку якого обумовлюються цілями формування стратегічного потенціалу, який здатен характеризувати інтегральні спроможності підприємства до реалізації стратегічних цілей й інтересів свого розвитку, задоволення потреб споживачів.

Стійкість підприємства у конкурентному середовищі визначається використанням його, внутрішніх можливостей, вмінням адаптуватися в умовах ринку, тобто здатністю до виживання. Поняття «потенціал виживання» підприємства розглядається як наявна можливість розвитку ситуації за позитивним сценарієм (здатністю до самозбереження), наслідком якого є нормалізація стану господарської системи, відновлення конкурентоспроможності підприємства та забезпечення ефективного розвитку.

Слід відзначити також важливу роль стратегічного потенціалу підприємства, який в перспективі забезпечує успіх цілої галузі через трансформацію потенціалу успіху на фактори успіху і формуючи тим самим конкурентні переваги та конкурентну позицію на певному ринковому сегменті.

Практика показує, що в умовах нестабільного зовнішнього оточення окремим підприємствам вдається ефективно функціонувати, а інші опиняються у кризовому стані. Виникає необхідність з'ясувати: в чому причина різного успіху підприємств. В рамках індустріально-економічного підходу важливе значення надається ступеню привабливості галузі. Саме тому підприємства, розраховуючи на стратегічний успіх, виходять на найбільш вигідні ринки. Поряд з тим результати багатьох досліджень показали що саме специфічні параметри підприємств впливають на відмінність в їх успіху, тобто пріоритетними є власні ресурси і можливості підприємства. Отже, особливого значення набуває питання про формування стратегічного потенціалу успіху організації.

Ефективність та успішність функціонування організації залежить також від рівня нагромадженого потенціалу. У даному випадку під потенціалом розуміють здатність (спроможність) організації успішно протистояти збуренням зовнішнього середовища, змінюючи свій стан зі швидкістю змін зовнішнього оточення, при цьому забезпечуючи перехід на новий щабель розвитку, зберігаючи динамічну рівновагу із факторами зовнішнього оточення.

Завдання полягає в тому, щоб якомога раціональніше перевести потенціал підприємства із одного стану в інший, вищий — необхідний для досягнення стратегічних цілей. Але при цьому не можна визначити єдиної лінії експансії, а лише множину таких траєкторій розвитку, кожна з яких може реалізуватись з певною ймовірністю. Виникає альтернативність шляхів розвитку і функціонування підприємства.

Проаналізуємо далі «потенціал розвитку підприємства» з точки зору загального поняття «розвитку».

У загальновживаному значенні під «розвитком» розуміють процес удосконалення тих чи інших відносин або матеріально-речових складових суспільства чи соціально-економічних і матеріальних систем у цілому та перехід до принципово нових якісних характеристик. Категорія «розвиток» визначається як незворотна, напрямлена (спрямована), закономірна зміна матеріальних та ідеальних об'єктів. Результатом розвитку є виникнення нового якісного стану об'єкту, який виступає як зміна його складу або структури, тобто виникнення, трансформація або зникнення його елементів та зв'язків. А саме порушення рівноваги, коли відбуваються якісні зрушення у пропорціях складових елементів (потенціалів) системи (підприємство розглядається як складна соціально-економічна система) і міжелементних зв'язків, переломів у траєкторії руху, заміна рівномірно-еволюційних на стрибкоподібні революційні форми динаміки. В економічному аспекті розвиток — це сукупність прогресивних та регресивних, керованих та некерованих, регулярних та нерегулярних, випадкових та прогнозованих процесів, які відбуваються в економіці на мікро- та макрорівнях і результатом яких є якісні зміни, що відбуваються в економічних системах, або результатом таких процесів може стати як нова траєкторія руху, так і новий тип економічних коливань.

Теорію економічного розвитку Й.Шумпетер називав специфічною, орієнтованою на дане і похідне із нього утворення і пов'язані з ними проблеми. При цьому під розвитком розуміють, згідно з Й.Шумпетером, такі зміни господарського кругообороту, які породжує сама економіка, тобто лише випадкові зміни «залишеного на самого себе», а не стимулюючі рух імпульси ззовні, народного господарства. Оскільки будь-яка матеріальна система існує і розвивається за своїм власним часом, який залежить від характеру циклічних змін в її структурі і зовнішньому середовищі, швидкості руху, діапазону толерантності. Рушійними факторами розвитку можна вважати протилежності та протиріччя, а також випадкові переплетіння об'єктивних утворень у часі.

Як і кожна економічна категорія, «розвиток» має низку детермінант (критеріїв), які використовуються для його якісного та кількісного вимірювання. Серед показників, які визначають розвиток, виділяють такі групи кількісних та якісних детермінант за їхніми складовими:

– науково-технологічні знання - рівень витрат на одиницю результатів, швидкість оновлення товарів та послуг, наукомісткість продукції;

– основний капітал - ціна одиниці виробничої потужності, фондовіддача, фондомісткість, якість продукції;

– підприємницькі здібності - освіта, здібність, працелюбність, максимізація прибутку;

– природні ресурси - різноманітні для кожного виду, матеріаломісткість продукції;

– сукупний попит - обсяг у вартісному вимірі, соціально орієнтований розподіл факторів;

– трудові ресурси - кількість працездатного населення та його кваліфікація, продуктивність праці;

– фінансові ресурси - кількісні індикатори різновиду фінансових ресурсів, показники, які характеризують якість та ефективність залучення та використання різновиду фінансових ресурсів, показник збільшення вартості підприємства в довгостроковому періоді.

Таким чином, «потенціал розвитку» можна трактувати як динамічну сукупність наявних локальних потенціалів, що оптимально використовується у поточній діяльності підприємства, та приховані невикористані можливості, які під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх факторів спроможні забезпечити якісні та кількісні зміни параметрів системи на макро- і мікрорівні і сприяти переходу на нову, вищу траєкторію руху організації в економічному просторі.

Потенціал розвитку організації (DPO) можна розглядати як функцію вигляду:

,

де a — виробничий потенціал;

b — фінансовий потенціал;

c — маркетинговий потенціал;

d —- комунікаційний потенціал;

e — інноваційний потенціал;

g — стратегічний потенціал;

h - соціальний потенціал;

j - трудовий потенціал;

k — мотиваційний потенціал;

l — техніко-технологічний потенціал.

Отже, потенціал розвитку підприємства розглядається як функція від локальних потенціалів.

Моделювання DPO як функції від локальних потенціалів розвитку створює можливості для формування інноваційно-інвестиційних інструментів регулювання життєдіяльності організації, оскільки потенціал розвитку оцінюється як результат взаємодії потенціалів його складових. Такий підхід сприятиме формуванню нової траєкторії руху підприємства, визначенню його власних пріоритетів розвитку з метою підвищення ефективності управлінських рішень в умовах невизначеності. Проте для забезпечення потенціалу розвитку необхідно не лише визначити суть, місце і значення локальних, внутрішніх потенціалів, а й зовнішніх — відповідно характеристики законодавчого, політичного, екологічного потенціалів та потенціалу зовнішнього середовища.

Таким чином, потенціал розвитку підприємства — це можливості системи ресурсів, компетенції та пріоритетів підприємства, які у сукупності змін різної економічної природи, спрямованості, інтенсивності, що об'єктивно відбуваються у соціально-економічній системі підприємства під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів, призводять до переходу та фіксації підприємства у різних організаційно-економічних станах (відносно стійкого характеру) та є основним джерелом соціально-економічного розвитку суспільства.