Увіковічнено пам’ять страчених підпільників

 

15 грудня 2003 р., у день 60-річчя трагічної дати страти учасників підпільного, партизанського руху та заручників, до Кодими приїхали і прийшли ті, хто мав відношення до тих подій, а також родичі загиблих.

З Одеси прибув син Яна Бєлінського – Альбін, який вперше побував на місці загибелі батька, брат – Фердінанд Жебровський, внук Владислав. З міста Котовська приїхала внучка Івана Плохотнюка – Алла Плохотнюк та правнучка Ольга з села Городище Піщанського району та смт. Піщанки – рідня Василя Сідлецького: сестри Марія та Ольга, племінниця Тамара Любарська. Прибули син партизана Євмена Кирилішина – В, Є. Кирилішин, дочка партизана О. М. Пражини – Леся Пражина. А також партизани В, Й. Грушецький, Ф. М. Гречанюк, Н. В. Цуркан, підпільники А. Г. Панчина і сусідка Г. Пашкевич – Б. Й. Палій (Буткевич).

Делегація ветеранів, представників влади та гостей взяли участь у церемонії відкриття меморіальної дошки на території залізничного вокзалу (площа Ганни Пашкевич), де 15 грудня 1943 року було страчено підпільників: Василя Кривенцова, Олександра Гусєва, Яна Белінського, Івана Плохотнюка та Ганну Пашкевич.

Право відкриття меморіальної дошки було надано партизану В. Й. Грушецькому та сину партизана А. Л. Белінському.

Серед багатьох подій, які відбулися у нашому місті, це була одна з найзворушливіших. Це була присвята конкретним людям, подіям і пам’яті, яка живе у серцях рідних та близьких.

 

 

Післявоєнна розбудова та розвиток Кодими

 

 

Великого лиха заподіяли окупанти населенню і господарству Кодими. Фашисти розстріляли 243 жителі, в тому числі 79 дітей. Руїни і згарища залишив після себе ворог. Було вивезено або знищено весь сільськогосподарський інвентар. Пограбовано і спалено десятки будинків, культурно-побутових закладів. Окупанти завдали селищу збитків на суму 1,7 млн. карбованців.

В перші ж дні після визволення до Кодими прибула група партійних і радянських працівників, надіслана ЦК КП(б)У. В цю групу входили учасник боротьби за встановлення радянської влади в Кодимі Ю. П. Лавреньов, а також В. І. Якушев, який був обраний першим секретарем райкому партії.

З великими труднощами колгосп „Комунар” придбав кілька коней, було створено свиноферму, молочну ферму з 15 корів. Всі сільськогосподарські роботи виконувались вручну. Завдяки самовідданій праці людей господарство швидко ставало на ноги. Уже в 1944 році в неподільний фонд артіль відрахувала близько 17 тис. крб. Наступного року був засіяний весь земельний клин.

Не покладаючи рук трудилися в колгоспі жінки. Багато горя зазнала під час окупації П. В. Васіна. Її чоловік загинув на фронті. Пелагію Василівну разом з чотирма дітьми фашисти відправили в концтабір. Радянські воїни врятували Васіну та її дітей від смерті. Приїхавши в Кодиму, ця жінка одразу попросилася на найважчу ділянку роботи – тваринницьку ферму. Сутужно було з кормами. Майже всі роботи доводилось виконувати вручну. Тяжка праця дала свої плоди – у 1945–1947 р.р. вона надоювала вже від кожної корови по 1,5–2 тис. кг молока. У 1966 р. П. В. Васіну нагороджено орденом „Знак Пошани”.

Зусиллями трудівників колгосп „Комунар” поступово перетворювався в багатогалузеве економічно міцне господарство. У 1953 р. поголів’я великої рогатої худоби вже перевищувало 800 голів, на відгодівлі перебувало понад 1 тис. свиней, розвивалось птахівництво. За високі виробничі показники колгосп премійовано двома вантажними і легковою автомашинами, а ланкова М. А. Московчук одержала найвищу урядову нагороду – орден Леніна, голова артілі Ю. С. Паламарчук та комбайнер П. І. Бойко були удостоєні орденів Трудового Червоного Прапора.

Підвищився матеріальний рівень життя колгоспників. При доході в 1 млн. крб. колгосп виділив на оплату праці 485 тис. крб. Чимало трудівників артілі покращували своє здоров’я в санаторіях.

Зростали підприємства місцевої промисловості. Не впізнати в консервному заводі маленької повидловарильної фабрики, що існувала до війни. У 1963 р. тут були встановлені потокові автоматизовані лінії по виготовленню консервів зеленого горошку, огірків, томатів і соків, консерви з маркою „Зроблено в Кодимі” можна було зустріти у шахтарському Донбасі, в Сибіру, на Крайній Півночі. У 1967 р. завод випустив понад 15 млн. банок консервів.

На всю Україну звучало ім’я Гладкого Василя Олексійовича – директора Кодимської МТС – заслуженого агронома України, кавалера ордена Леніна і багатьох урядових нагород. Територія цього підприємства тоді була суцільним садом.

Створений у 1956 р. „Міжколгоспбуд” перетворився на високомеханізовану будівельну організацію. Щодоби його цегельний завод виробляв 12 тис. штук цегли. З кожним роком нарощував свої потужності завод залізобетонних виробів.

У 1966 р. „Міжколгоспбуд” спорудив 30 господарських та культурно-побутових приміщень, виконавши робіт на 857 тис. крб. і посів перше місце в республіці. Колектив цієї організації було нагороджено перехідним Червоним Прапором і занесено на обласну Дошку пошани.

За післявоєнний час було повністю реконструйовано залізничну станцію. Широкого розвитку набула автоматизація процесу обробки вантажів, поліпшилася служба ремонту.

Змінився і зовнішній вигляд нашого міста. На вулицях з’явилися двоповерхові будинки. Якщо до 1963 р. їх було всього 8 (на 112 квартир), то за один тільки 1966 р. споруджено 6 (на 64 квартири). Здійснювалось велике індивідуальне будівництво. Тільки за 1959–1967 р.р. в Кодимі було споруджено понад тисячу впорядкованих осель, загальною площею 60 тис. кв. м. У 1963 р. відкрито новий двоповерховий готель, розбито парк.

Поліпшувалась діяльність медичних та культурно-освітніх закладів.

 

Кодима стає містом

 

Кращими роками в історії міста були 70–80-ті роки...

В цей період з державного бюджету виділялися значні кошти на розбудову нашого міста.

Будівництво проводилось в комплексі – разом з розвитком виробництва велося будівництво житла, культурно-освітніх закладів, будувалися дороги та тротуари.

Вирішення проблеми житла розпочалося з виділення земельних ділянок під забудову. Згідно розробленого плану були прорізані нові вулиці. Також будівництво житла для своїх працівників розпочали: хлібоприймальне підприємство (директор Чернійчук М. М.), „Сільгосптехніка” (директор Купчик В.Д.), консервний завод (директор Любінський С. Б.), „Міжколгоспбуд” (директор Горбенко Є.О.), вино-соковий завод (директор Торжинський М. О.), дорожний відділ (Надутик В. П.) та ін.

Активну участь у процесі відродження міста брали командири військової частини Русін М. С. та Байцеров В. В. Завдяки їм була забетонована вул. Садова, прокладена каналізація, побудовано три, п’яти і чотириповерхові будинки.

Таким чином, незабаром вдалося здати в експлуатацію близько 500 квартир. За 1973–1982 р.р. в Кодимі було побудовано майже 20 багатоквартирних будинків, з них: 4 – за рахунок державних капіталовкладень; 4 – на кошти підприємств та організацій; 3 будинки побудувало хлібоприймальне підприємство; 2 будинки і гуртожиток – консервний завод; по одному: райсільгосптехніка, міжколгоспбуд, вино-соковий завод, сільгоспхімія, дорожний відділ та інші.

Позитивні зміни відбувалися і в освіті. До вже існуючого корпусу школи № 1, зробили ”прив’язку”. Головне було розпочати будівництво і знайти підрядчика. Ці роботи виконав „Міжколгоспбуд”.

Розпочалося будівництво школи № 2.

Також було об’єднано другу восьмирічну школу з середньою № 2 і на її базі шляхом реконструкції старого приміщення і добудови нового корпусу одержали дитячий садок на 180 місць.

„Міжколгоспбуд” розпочав будівництво біля вокзалу дитячого садка на 140 місць („Теремок”), який незабаром теж ввели в експлуатацію.

Згодом за рахунок державних капіталовкладень спорудили дитячий садок на 140 місць біля школи № 2.

Після капітального ремонту знову почали працювати районний Будинок культури та кінотеатр „Дружба”. Відкриття цих закладів після реконструкції та ремонту стало справжнім святом для кодимчан.

Паралельно з будівництвом шкіл розвивалась матеріальна база училища механізації (директор Гроза В. І.). Розпочалось будівництво навчального та спальних корпусів, котельної, гуртожитку, полігону.

Покращувалась матеріальна база районної лікарні. Було завершено будівництво лікувального корпусу на 140 ліжок, розпочато спорудження клубу і харчоблоку, котельної, будувався корпус санстанції.

Істинно народною будовою стало будівництво стадіону в м. Кодимі.

Також будувалися приміщення райвідділу міліції, райвійськкомату, вузла зв’язку, газового, комунального господарств та Будинку побуту.

В цей період (70 – 80 рр.) облаштовувались дороги. Рівні стрічки твердого покриття (бетон, асфальт) з’явилися по вул. Леніна аж до містечка, на Червоноармійській, Леваневського, Комсомольській, Єлисєєва, Лазо, Комунарній. По центральній вулиці було прокладено тротуари.

Щоб зменшити потік транспорту через місто побудована об’їзна дорога по вулиці Східній.

Розпочато заміну огорожі по вул. Леніна на зелену. По центральній вулиці висадили молоді липи.

В 1975 р. в честь 30-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні на центральній площі було відкрито Меморіал загиблим кодимчанами, а площа дістала назву – площа Перемоги.

Електрообладнання для освітлення міста було закуплено в Одесі, а з Сумської області завезено електролампи для вуличного освітлення, фотореле, автомати для кіосків. Через деякий час все місто було в яскравих вогнях.

Міськрада заохочувала мешканців до утримання у належному стані обійстя. Визначалися кращі. Їм присвоювалося звання „Двір зразкового порядку” зі встановленням відповідної таблички.

Як в райцентрі, так і в районі нарощувались потужності наших підприємств. Реконструкція і розширення торкнулись майже всіх підприємств Кодими: нафтобази, автопарку, сільгосптехніки. Для виконання агрохімічних робіт у колгоспах було утворено райсільгоспхімію, побудовано комбікормовий завод.

У добудованому приміщенні районного вузла зв’язку була змонтована АТС на 1000 номерів. Завершилась реконструкція РЕМ, АТП, райСТ.

Велика заслуга в розбудові нашого міста районного архітектора - Ковальчука Л.В., який віддав Кодимі 35 років своєї праці.

У 1990 році наш район було відмічено Держбудом України в числі п’яти кращих районів України по будівництву та благоустрою.

Зовнішній вигляд нашого міста змінився на краще. І це дало підстави для присвоєння Кодимі статусу міста.

Указом Президії Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки від 5 листопада 1979 р. селище Кодима стало містом.

 

80-ті роки були і роками тяжких випробувань для нашого народу, пов’язаних з війною в Афганістані та Чорнобильською катастрофою.

Пам’ятаємо Афган...

 

15 років минуло з того дня, коли останній солдат, так званого обмеженого контингенту тодішніх радянських військ залишив територію Республіки Афганістан.

10 років велась афганська війна. З 1980 по 1989 рік з України у Афганістан було направлено понад 160 тис. чоловік. За роки війни в цій країні додому не повернулись 3 тис. 360 українців, з яких 3280 загинули, а 80 зникли безвісти і потрапили у полон. Ця війна пройшла і через Кодимський край.

Серед учасників війни у нашому районі проживають 125 воїнів-афганців. Чотири наших земляки загинули у афганській війні. Це підполковники Віктор Дідейчук і Леонід Чепеневський, сержант Борис Колісник з Олексіївки, рядовий Михайло Баркар.

Вже по війні пішли з життя 8 воїнів: Анатолій Десятник, Олександр Молдовський, Петро Соболевський, Василь Літвінчук, Валерій Пивовар, Олександр Труфанов, Сергій Пуклич, Віталій Чорний.

Близько 20 наших земляків побували в інших, так званих, „гарячих точках” – у В’єтнамі, Ефіопії, Єгипті, на Кубі, в Угорщині, Чехословаччині та Югославії.

Указом Президента України день 15 лютого відзначається як День пам’яті воїнів-інтернаціоналістів. Дай боже, щоб більше не довелося ні нам, ні нашим дітям пережити те, що випало на їхню долю.

 

 

Дзвони Чорнобиля

 

Чорнобиль... Слово це стало символом горя і страждань, покинутих домівок, розорених гнізд. Пройшло 18 років з тих пір, коли з-під контролю людини вийшов, так званий, мирний атом і квітнева ніч 1986 року розділила наше життя на дві частини: до і після Чорнобиля.

Важким колесом „прокотилась” Україною аварія на Чорнобильській атомній електростанції. За минулі 18 років значно зросла смертність серед учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Захворюваність важкими хронічними хворобами виросла у 14 разів порівняно з 1990 роком.

Не може бути винятком і наш Кодимський район. Із 108 учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС – 30 інвалідів. Із 75 осіб переселених із радіоактивно-забрудненої території – 13 інвалідів. 107 дітей – мають статус дитини, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи – серед них троє – інваліди Чорнобиля. 14 учасників ліквідації наслідків аварії вже немає серед живих. Це – О. М. Труфанов та В. М. Начаткін з Кодими; С. Г. Мураховський, Л. Г. Антонечко, І. А. Василенко, П. П. Василенко з смт. Слобідки; П. С. Харковенко, В. В. Івашкевич, О. М. Кирилішин з Баштанкова; В. Г. Кейдалюк із Писарівки; М. Л. Згардан з Лабушного; А. Г. Леснік із Тимкового; В. А. Помазанов із Пиріжної; О. М. Ковбель із Загніткова.

26 квітня – День національної жалоби. День пам’яті про загиблих у Чорнобилі.

Дзвонять дзвони Чорнобиля. У їхньому звуку тривога і благання. Люди! Бережіть землю на якій народилися, не перетворіть її на пустку! Не дайте Чорнобилю розповзтися по всій Україні!

90-ті роки.

З вірою в щасливе майбутнє

 

Кодимчани, як і увесь український народ підтримали Акт про незалежність України, а 1 грудня 1991 року 98,2 % жителів Кодими проголосували за незалежність України.

Процес розбудови української держави ще далеко незавершений, адже зводиться будівля фактично нового суспільства: економічна, соціальна, політична та гуманітарна сфери, долаються глибокі деформації, що виникли на стартовому етапі державотворчого процесу.

2004 рік — є роком становлення нового способу життя, утвердження ринку та демократії. Тенденції до зміцнення нового очевидні, хоч і існує надзвичайно багато труднощів. Проте ситуація з кожним роком стабілізується, покращується.

Відійшли у минуле борги із заробітної плати, виплати пенсій. З кожним роком збільшуються видатки на освіту, охорону здоров’я, фізичну культуру та спорт. Це все ознаки покращення в фінансовій сфері держави та району.

Все більше підприємств нашого району починають рухатися в ногу з часом. Адже ринкові умови диктують свої закони: продукція має бути якісною, конкурентноспроможною. Для цього потрібні нові технології, зниження собівартості продукції, залучення інвесторів. Збільшуються обсяги промислового виробництва, підвищується конкурентоспроможність товарів. Продукція наших підприємств користується попитом за межами району та області. Райдержадміністрацією разом з керівниками розроблено програму перепрофілювання та запуску непрацюючих сьогодні підприємств.

Інвестиції тільки в будівництво склали біля 2 млн.грн.. Зокрема, побудовано 14 магазинів та кафе, будинок центру зайнятості.

Фактично розпочалась газифікація району. На неї виділено з районного, обласного та державного бюджетів близько 1 млн.грн.

Нині є всі можливості для того, щоб Кодимщина була в числі кращих районів області, славилася високими урожаями. Наші поля можуть давати щедрішу віддачу. А залежить вона від рівня турботи, затраченої праці, культури землеробства. Ставка робиться на молоді перспективні кадри, особливо на селі. Нині тут працюють люди, що відповідають вимогам сьогодення.

Духовне відродження — невід’ємна складова частина відродження державного. Відбувається повернення та відтворення культурних цінностей минулого, ріст внутрішньої культури людини. Саме духовність надихає людей на велику спільну справу.

У період відзначення 13-ої річниці незалежності України, ювілею нашого міста, кодимчани в складних умовах економічних негараздів своїми руками, розумом і талантом творять матеріальні і духовні надбання району, добросовісно виконують свій громадський і трудовий обов’язок.

Яким буде наш завтрашній день? Відповідь на це дає день сьогоднішній. Чим більше буде зроблено для розбудови нашої держави сьогодні, тим краще житимемо завтра. А для цього потрібна самовіддана праця, оптимізм і бажання. Змінити життя на краще вже сьогодні — для цього є всі можливості. Кодимчани вірять в правильність обраного нами шляху. Тільки разом ми станемо багатими і дійсно незалежними.

 

 

Наші депутати

 

 

Україна набула статусу незалежної держави в 1991р. Вибори Президента, Депутатів Верховної Ради, місцевих рад проводяться демократично, на альтернативній основі.

За роки незалежності народними депутатами України по Котовському виборчому округу (в тому числі і від Кодимського району) були:

 

Рибальченко Анатолій Андрійович (1990-1994р.р.)

Мельник Петро Якович (1994-1998р.р.) (с. Будеї Кодимського району)

Сокерчак В’ячеслав Михайлович (1998-2002р.р.) (м. Балта)

З березня 2002 року наші інтереси у Верховній Раді захищає народний депутат – Клімов Леонід Михайлович. Леонід Михайлович працює в Комітеті Верховної Ради з питань фінансів та банківської діяльності. Крім активної участі в законотворчій роботі Верховної Ради, він проводить велику роботу в своєму окрузі, зокрема і в нашому районі. Народний депутат Клімов Л.М. допомагає керівникам району в розв’язанні питань економічного характеру, а також постійно опікується матеріальними проблемами своїх виборців - зокрема незахищених верств населення. Також активно підтримує медицину, освіту та культуру.

 

Депутатом Одеської обласної ради від Кодимського району є Григорій Михайлович Піддубний. Це людина активної життєвої позиції, будучи начальником Головного фінансового управління облдержадміністрації, надає району постійну допомогу у розв’язанні багатьох життєвих проблем.

Наші інтереси також захищають депутати облради – Святослав Вікторович Огінський – голова районної державної адміністрації і Микола Васильович Сорочан – голова СТОВ „Промінь”.