Італія в епоху середньовіччя.

Середньовіччя

488 — в Італію вторглись остготи і заснували тут своє королівство.

554 — Візантія установила в Італії своє панування.

568 — північ країни зайняли германські племена лангобардів. Перед тим лангобарди переміщуються зі своєї прабатьківщини Скандинавії на нижню Ельбу, звідти в Моравію і засновують в басейні Дунаю (Паннонія) свою першу державу. Після того, як лангобарди й авари під проводом короля Албойна знищують державу гепідів, вони разом із частиною гепідів вдираються до Італії і утворюють свою другу державу.

572 — лангобарди завойовують Павію. Згодом лангобарди оселяються спершу на рівнині По, а потім і в Північній Тоскані, Умбрії, Сполето іБеневенті.

584 — правління герцогів скасовується після відновлення королівської влади лангобардів над всіма своїми землями. У зв'язку з позбавленням політичних прав підкорених римлян і усуненням римської адміністрації держава лангобардів стає суто германським державним утворенням.

584-590 роки — правління лангобардського короля Аутарія, одруженого з Тойделіндою, дочкою герцога баварів, складаються добрі політичні відносини з Баварією. Залежність (сплата данини) від держави Франків.

590-615 роки — правління Агілульфа, що уклав перемир'я з франками та візантійцями.

636-652 роки — правління Ротарія, що наказує кодифікувати лангобардське народне право - «Edictus Rothari» у 643 році. Близько 650 року завершується завоювання лангобардами північної частини Італії. Поряд з Королівством лангобардів (столиця Павія) існують майже самостійні герцогства: Трієнт, Фріуль, Споленто, Тусція (Тоскана), Беневент. У візантійців в Італії залишаються екзархат Равенни, Істрія, герцогство (дукат) Рим, дукат Неаполь, південний край Італії і Сицилія. Внаслідок цього Італія розпадається на лангобардські і візантійські області.

661-671 роки — правління Грімоальда І, королівство лангобардів досягає найвищої могутньості, завдяки об'єднанню з герцогством Беневентським. Грімоальд здобуває перемоги в битвах проти франків, візантійців, аварів і слов'ян. Перший з королів лангобардів приймає католицизм, що роблять і його наступники. По смерті Грімоальда починається тронний розбрат (влада аристократії).

712-744 роки — правління Лютпранда, що намагається об'єднати Італію шляхом підкорення герцогів Сполето і Беневента і нападів на Ровенну і Рим.

749-756 роки — правління Айстульфа, що 751 року завойовує Равенну: кінець екзархату Равенни і візантійському пануванню в Середній Італії.

756-774 роки - правління Дезидерія, що перд цим був герцогом Тоскани.

773-774 роки — Італія завойована франкським імператором Карлом Великим. Дезідерій змушений зректися престолу. Лангобардська держава об'єднується з франкською, проте герцогство Беневент залишається незалежним.

774-887 роки — Каролінгське правління в Італії. Поряд з герцогством Беневент виникають нові лангобардські володіння (Неаполь, Салерно, ткапуя). 827 року араби втручаються в нижньоіталійську політику. Перше вторгнення угорців на рівнину По. Маркграфи Фріуля, Тусції (Тоскани) і Сполето, які посилюються в прикордонних землях, стають самостійнішими.

У VIII-XI ст.ст. в Південній Італії утворюються морські республіки Амальфі, Гаета і Неаполь, а в Північній Італії зміцнюються республіки Генуя, Піза і Венеція. Арабів (сарацинів) витісняють з Південної Італії та з Сицилії.

888-924 роки — правління Беренгар Фріульський, що по смерті Карла ІІІ коронується королем Італії, однак перед цим його витісняють герцоги Сполето — Відо (891-894) і Ламберт (892-898, які вважають себе спадкоємцями держави лангобардів і примушують пап коронувати їх імператорами Священної Римської імперії.

894 року — Арнульфа Каринтського визнають королем і коронують імператором у 896 році, однак він повертається до Баварії.

900 року, по смерті Ламберта, королем Італії у Павії стає король Провансу (Нижньої Бургундії Людовік ІІІ Сліпий, 901 року Людовіка у Римі коронували імператором Священної Римської імперії. Після того як його 905 року Беренгар скинув і осліпив у Вероні, Людовік повертається до Провансу, де у 928 році помер.

915 року Беренгар коронується імператором. Після його поразки від угорців на Бренті у 899 році відбуваються постійні грабіжницькі походи угорців, яким Беренгар змушений платити данину. Також під час його правління відбулися напади арабів на Реггіо, Орію і Тарент.

922-926 роки — правління Рудольфа ІІ, короля Верхньої Бургундії, якого закликають до Італії, і він скидає і вбиває Беренгара у 924 році. Після смерті свого тестя Бурхарда ІІ Швабського Рудольф ІІ передає владу Гуго В'єнському.

926-947 роки — правління Гуго В'єнського, який утверджується в боротьбі проти обраного протилежною партією Еберхарда Баварського. По смерті Гуго королем стає його син Лотар (котрий був ще 931 року коронований як співправитель; одружений з Адельгейдою, дочкою Рудольфа ІІ, короля Верхньої Бургундії).

950 року, по смерті Лотара, коронується Беренгар ІІ Іврійський. Вдову Лотара він утримує в полоні.

951 року Оттон I Великий, закликаний на допомогу Адельгейдою, здобуває владу у Верхній Італії. Він знову ставить на престол Беренгара як васального короля, однак той разом зі своїм сином Адальбертом вступає в конфлікт з церковною державою. Іван XIII закликає на допомогу Оттона Великого, який у 2-му Італійському поході (961-965 років) зміцнює своє панування у Верхній Італії. Беренгара захоплюють у полон, Адальберт помирає у вигнанні. Утворення Священної Римської імперії (фактично титул її імператора трактувався як титул найсильнішого володаря в Європі). Німецькі королі, після своєї коронації вважають себе володарями Ломбардського королівства (Імперська Італія), яке належить до Священної Римської імперії.

1002-1015 роки — правління Ардуїна Іврійського, якого по смерті Оттона III ломбардська верхівка проголошує королем. Але Ардуїн зазанає поразки від імператора Священної Римської імперії Генріха II. У наступний період в Італії утворюються дві партії: гіббеліни (від назви замку роду Штауфенів - Вайблінген), прибічників імператора, і гвельфи (від назви роду Вельфів), папські прибічники.

XII в. — нормани за часів правління Рожера I захопили Південну Італію і Сицилію, утворивши тут Сицилійське королівство. 1194 р. норманські області переходять під владу німецького короля та імператора Священної Римської імперії Генріха VI.

Після правління династії Штауфенів, що тривало до 1268 р., настає період територіальної роздробленості.

У XIII-XIV ст.ст. Папська область включає в себе значну частину Середньої Італії. Морська республіка Венеція знаходиться на вершині своєї могутності. Флоренція встановлює панування над великими районами Північної та Середньої Італії. У Мілані феодальний рід Вісконті (пізніше — династія герцогів Сфорца) встановлює одноосібне спадкове правління.

1442 р. — Сицилійське королівство перейшло під владу Іспанії. Альфонс V, король Арагону, стає «королем обох Сицилій». Аж до 1713 р. Неаполітанське і Сицилійське королівства підкоряються іспанській короні.

Средневековая Италия

Переселения народов, власть Одоакра, остготов и лангобардов, греков и папы (476—774) [править]

Королевство Одоакра [править]

Основная статья: Переворот Одоакра

Временем падения Западной Римской империи и моментом, когда для Италии начинается, по-видимому, новая, самостоятельная история, считается вторжение Одоакра, во главе войска из герулов, ругиев и других племён. После взятия Павии (22 августа 476) провозглашённый своими войсками королём, он овладел Равенною и Римом и, убив патриция Ореста и устранив молодого императора Ромула Августула, вошёл в соглашение с восточно-римским императором, причём, отказавшись от титула императора, получил звание римского патриция и сохранил за собой обладание полуостровом,Далмацией, Ретией и Сицилией; Корсика и Сардиния остались под властью вандалов. Римские законы и управление остались неизмененными.

Королевство остготов и Византия

Одоакр был вскоре свергнут остготами, которые, в свою очередь, через полстолетия были подчиненыВелизарием и Нарзесом — полководцами Восточной Римской империи.