Визначення потреба в матеріалах для поповнення незавершеного виробництва

Потреба розраховується методом прямого рахунку за формулою:

 

де НЗВ_к,НЗВ_п – обсяг незавершеного виробництва відповідно на кінець і початок планового періоду;

Н_м – норма витрати матеріалу на виріб (деталь), нат. од.;

 

Потреба в матеріальних ресурсах у капітальному будівництві розраховується з вра­хуванням джерел надходження матеріальних ресурсів для здійснення будівельно-мон­тажних робіт (замовники, підрядні та спеціалізовані субпідрядні організації).

Потреба в матеріальних ресурсах для дослідно-конструкторських та науково-дослідницьких робіт визначається на основі заявок конструкторських та технологічних відділів.

Для ремонтно-експлуатаційних потреб в основному використовуються допоміжні матеріали, паливо, електроенергія. Для їх розрахунку вибирається облікова одиниця, що в найбільшій мірі відображає витрати даного матеріалу: верстато- (машино-годи­на (для витрат змащувальних матеріалів), людино-зміна (для витрат спецодягу, спец-взутгя), одиниця реалізованої продукції (для витрат тари та пакувальних матеріалів), обсяг роботи внутрішньовиробничого транспорту (для витрат палива і змащувальних матеріалів, ремонтних матеріалів).

Потребу в змащувальних матеріалах на плановий період визначають із врахуван­ням специфіки їх споживання:

де – норма витрати змащувальних матеріалів на одну машино-годину роботи да­ного обладнання, кг;

КО –кількість працюючих одиниць обладнання, од.;

Д_рп - планова кількість робочих днів підприємства на рік, дні;

К₃ - коефіцієнт змінності обладнання;

Тзм - тривалість робочої зміни, год.

Витрати оснащення визначають різними методами залежно від типу виробниц­тва та особливостей експлуатації. В основу розрахунків мають бути покладені питомі норми витрат технологічного оснащення на кожну операцію або середні норми на оди­ницю випущеної продукції (чи верстато-годину роботи устаткування).

У масовому та багатосерійному виробництві норму витрат інструменту визначають, виходячи з обсягу робіт на 1000 (або 100) верстато-годин роботи певної групи верстатів.

У багатосерійному та масовому виробництві витрати визначаються так:

де N_д – кількість деталей, що оброблюється цим інструментом, шт.;

– норма витрат ріжучого інструменту на 100, 1000 деталей, шт.;

У дрібносерійному й одиничному виробництві:

де Т_рв – час роботи верстатів, який витрачається на обробку даної групи деталей, год.;

- норма витрат ріжучого інструменту на 100, 1000 год. роботи верстатів, шт.;

Потреба в матеріалах для виготовлення інструменту розраховується залежно від кількості інструменту, яка повинна бути виготовлена за плановий період, і норм витрат матеріалів на виготовлення кожного типу інструменту.

Потреба в матеріалах на ремонт обладнання (П_рем) залежить від типу і кількості обладнання, що підлягає ремонту, і виду ремонтних робіт.

На підприємствах машинобудування за основу розрахунку беруть норми витрат матеріалів на одну ремонтну одиницю і обсяг ремонтних робіт, виражений в одиницях ремонтної складності:

де - коефіцієнт, що враховує витрати матеріалів на огляди та міжремонтне обслуго­вування;

– норми витрати матеріалів на одну ремонтну одиницю при капітальному ре­монті обладнання, нат. од.;

R₁,R₂,R₃ – сума ремонтних одиниць обладнання, що підлягає відповідно капіталь­ному, середньому і малому ремонтам;

– коефіцієнт, що характеризує співвідношення між нормою витрати матеріалів при середньому і капітальному ремонтах;

– коефіцієнт, що відображає співвідношення між нормою витрати матеріалу при малому і капітальному ремонтах.

Потреба в матеріалах на ремонт будівель на плановий період в нату­ральних одиницях визначається виходячи із питомої ваги матеріальних витрат в за­гальній вартості ремонтних робіт і структури витрат:

де О_рем – обсяг ремонтних робіт, грн.;

МВ_рем – питома вага матеріальних витрат в ремонтних роботах, %;

М_мв – питома вага даного матеріалу в загальних матеріальних витратах, %;

Ц – планова ціна одиниці матеріалу, грн.

Потреба в запасних частинах для забезпечення роботи обладнання встанов­люється на основі прогресивних норм їх витрат і кількості працюючих машин.

В залежності від конкретних особливостей роботи машин, норми витрат можуть встановлюватись в середньому на 100 машин або на основі даних про строки зносу кожної деталі машини.

Потреба в паливі частіше всього визначається шляхом множення обсягу роботи в плановому періоді на норму його витрат, при цьому норми витрат різних видів палива встановлюються в одиницях умовного палива.

Для визначення кількості палива в натуральному виразі розраховану цим методом потребу ділять на тепловий еквівалент (відношення калорійності даного палива і кало­рійності умовного палива).

Потрібна кількість палива на технологічні та енергетичні цілі визначається прямим розрахунком на підставі норм витрат умовного палива, які встановлені на одиницю продукції або робіт за формулою:

де –обсяг виробництва, нат.од.;

– норма витрат умовного палива на виконання оди­ниці продукції;

КЕ- калорійний еквівалент конкретного виду палива.

Потреба в енергії (парі) для опалення будівель залежить від об'єму і теплової характеристики будівлі, температури всередині приміщення і зовні, тривалості опалю­вального періоду і різниці між тепловмістом пари і конденсату.

Потреба в енергії на технологічні цілі визначається виходячи з норм її витрат на одиницю продукції та планового обсягу її виробництва в натуральному або грошо­вому виразі.

Кількість електричної енергії для технологічних цілей розраховується двома шляхами:

а) на планову програму:

де Вп_об– потужність, яка використовується при обробці одного виробу, кВт;

Т_м – норма машинного часу на обробку одного виробу, год.;

– кількість виробів одного найменування, шт./рік;

К_ве –коефіцієнт, який враховує втрати електроенергії.

б) за потужністю встановленого устаткування.

де Вп_у – загальна потужність встановленого устаткування, кВт.;

– фонд часу роботи цеху, год./рік;

К₁, К₂, К₃,К₄ – відповідно коефіцієнт використання устаткування по потужності, кое­фіцієнт використання устаткування по часу, коефіцієнт машинного часу (відношення ма­шинного часу до штучно-калькуляційного), коефіцієнт врахування втрат енергії в мережах.

Потреба в електроенергії на освітлення визначається в залежності від площі приміщення, норми і кількості годин освітлення. На цій основі встановлюється необ­хідна кількість освітлювальних приладів відповідної потужності. Кількість електрич­ної енергії, яка іде на освітлення, визначається за формулою:

де S – виробнича площа цеху, дільниці, м²;

Т_осв – тривалість роботи цеху з освітленням, год./рік;

Вп_осв – питома потужність освітлюваних точок (25 Вт/м²);

К_вт – коефіцієнт втрат в електричних мережах.

Витрати електроенергії на вентиляцію визначаються виходячи з потужності вентиляційних установок і кількості годин їх роботи за плановий період.

Відмінні особливості визначення потреби в обладнанні витікають із різної участі у виробничому процесі обладнання порівняно з матеріалами.

Потреба в додатковому обладнанні для збільшення виробничої потуж­ності підприємства визначається на основі розрахунку необхідної кількості об­ладнання для виконання виробничих планів. Якщо розрахована потреба в облад­нанні більше його наявності, то підприємство повинно придбати недостатню його кількість, звідси величина потреби в придбанні визначається як різниця між потре­бою та наявністю обладнання на підприємстві. Однак, при цьому необхідно врахо­вувати можливість раціонального використання наявних машин, передачі облад­нання з "широких" дільниць тощо.

 

Планування потреби у виробничих запасах.

Виробничі запаси – це сировина, матеріали, паливо, які знаходяться на складах підприємстві і ще не вступили у процес виробництва. Вони створюються в зв’язку з тим, що матеріальні, сировинні та паливні ресурси поступають на підприємство, як правило, окремими партіями через більш або менш тривалий проміжок часу. Проте споживання цих ресурсів здійснюється на підприємстві безперервно і не може залежати від перерви в їх поступленні.

Норма виробничого запасу – це мінімальна кількість певного виду матеріальних ресурсів, які повинні зберігатися на складах підприємства для безперебійного та ритмічного процесу виробництва.

Норма підготовчого (технологічного) запасу. Розрахунок норми починається з встановлення часу, необхідного на приймання, розвантаження, складування, аналіз якості матеріалів (Т_пр), а також часу на технологічну підготовку матеріалів до виробничого споживання (Т_тех).

Після визначення тривалості вказаних операцій розраховується підготовчий запас:

З_під = Т_пр + Т_тех,

де Т_пр – час приймання матеріальних ресурсів, днів; Т_тех – час на технологічну підготовку матеріалів до виробничого споживання, днів.

Норма поточного запасу. Задовольняє поточну потребу виробництва, забезпечує ритмічну роботу між черговими поставками матеріалів.

,

де З_пот – норма поточного запасу, днів;­­ Т_П – інтервал між поставками, днів.

Норма страхового запасу. Має на меті накопичення такої величини запасу, яка забезпечить безперервність виробництва у випадку перебоїв у матеріально-технічному забезпеченні. Планова величина цього запасу постійна, а фактично цей запас може зменшуватися при затримці у поставці нової партії поступлення матеріалів. Відновлюється страховий запас при новому поступленні матеріалів на підприємство.Величина страхового запасу може визначатися декількома методами: як відсоток від поточного запасу (найбільш привабливий при інтервалі поставок до 2-3 тижнів); як задана кількість днів або кількість матеріалів (заснований на передбаченнях фахівців).

Норма виробничого запасу. Після проведення розрахунків поточного, підготовчого і страхового запасу визначають загальну норму виробничого запасу в днях:

Н_з^д= З_під + З_пот + З_стр,

де Н_з^д – загальна норма виробничого запасу, днів; З_під – підготовчий запас, днів; З_пот – поточний запас, днів; З_стр – страховий запас, днів.

Норма виробничих запасів у натуральному вигляді по кожному виду матеріальних ресурсів визначається добутком норми запасу у днях на їх одноденну витрату у натуральному виразі:

,

де Н_з^н – норма виробничих запасів у натуральному виразі, кг (шт., м² тощо); Н_з^д – норма виробничих запасів у днях певного виду ресурсів; М_дн – середньоденна витрата ресурсу у натуральному виразі.Середньоденне споживання матеріалів визначається шляхом ділення загальної потреби в цих матеріалах за певний період на кількість днів у цьому періоді (календарних або робочих).

На підприємстві можуть визначати окремо у натуральному виразі норму підготовчого, поточного, страхового запасу.

Норма запасу у грошовому виразі, тобто норматив власних оборотних коштів на сировину, матеріали визначається добутком середньоденної витрати сировини, матеріалів на норму запасів у днях і ціну певного виду матеріалу:

,

де Н_з^гр – норма запасу у грошовому виразі, або норматив власних оборотних засобів на сировину, матеріали, грн; Н_з^д – норма виробничого запасу у днях; М_дн – середньоденна витрата матеріального ресурсу, кг (шт., м² тощо); Ц – ціна певного виду матеріального ресурсу, грн.

Оптимальний (економічний) розмір замовлення – це така кількість матеріальних ресурсів, що закуповується одноразово у постачальника, при якій сума витрат на замовлення і зберігання матеріалів є мінімальною.

Таким чином, загальна величина витрат на замовлення і зберігання запасів матеріальних ресурсів буде становити

С_з= С_зам + С_збер → min,

де С_з – загальні витрати на транспортування та зберігання запасів ресурсів; С_заг–витрати на замовлення; С_збер – витрати на зберігання запасів.

Виходячи з умови мінімуму загальних витрат, розраховують оптимальний (економічний) розмір замовлення (формула Уілсона):

де О_опт – оптимальний розмір замовлення матеріальних ресурсів, кг (шт., м² тощо); С_зам^од – витрати на здійснення одного замовлення, грн./замовл.; С_збер^од – тариф на зберігання одиниці запасу, грн./кг (шт., м²); П – потреба в матеріальних ресурсах за певний період (місяць, рік), кг (шт., м² тощо).