Редакційна чесність і незалежність.

Незалежність ЗМІ як від інтересів держави, так і від будь-яких партійних, бізнесових чи групових інтересів забезпечує впевненість аудиторії в тому, що на на рішення журналістів не впливає жоден економічний чи політичний тиск.

Служба інтересам суспільства.

Енергійність і професійність у пошуку суті кожної події чи проблеми, спроможність у потрібний час і в потрібному місці чесно і відверто запитати будь-яку компетентну особу не зважаючи на займану посаду, рівень прибутків чи походження, забезпечує надання аудиторії соціально значимої інформації та реальне функціонування форуму для публічних дискусій.

Справедливість.

Для ЗМІ не існує поділу людей за походженням, посадами, прибутками, статтю, расою й національністю, релігією, мовою, звичаями й культутрою. Це забезпечує відкритість, прямоту та взаємну повагу.

Недоторканість приватного життя.

Повага недоторканості приватного життя забезпечує те, що хоч публічні особи і мають нижчий рівень охорони приватності, навіть до них застосовується правило, згідно якого їх поведінка у побуті, листування, бесіди не стають надбанням громадськості, якщо тільки вони не набувають ваги суспільного зацікавлення.

Не завдання шкоди і образ

ЗМІ діють у складному суперечливому світі і показують його таким, яким він є, одначе при цьому врівноважують своє право на оприлюднення нової і суперечливої інформації своєю відповідальністю стосовно захисту вразливих людей.

У своїй роботі ЗМІ виходять з того, що за будь-яких обставин не надають жодних переваг:

політичним партіям і рухам,

фракціям парламенту, обласних, міських та районних рад,

Президенту, його секретаріату, Кабінету Міністрів України, обласним, міським та районним держадміністраціям,

Органам місцевого самоврядування,

профспілкам та громадським організаціям,

релігійним громадам,

бізнес-групам та окремим бізнес-структурам,

об’єднанням громадян та окремим громадянам.

У висвітленні будь-якого питання ЗМІ виходять з безумовного і педантичного дотримання:

Конституції України,

чинного законодавства,

норм міжнародного права, які визнано державою Україна,

 

Найважливішими цінностями, які за всіх згаданих умов обстоюють ЗМІ і кожен їх співробітник, є:

дотримання конституційних прав, свобод та обов'язків кожного громадянина,

дотримання чинного законодавства органами влади всіх рівнів,

забезпечення свободи слова,

розбудова громадянського суспільства в Україні,

розвиток України як держави.

Непорушним принципом роботи ЗМІ є те, що інформаційні програми є чітко, ясно і недвозначно відокремленими від будь-якої (комерційної, політичної чи соціальної) реклами.

Частина I. ОСНОВНІ СТАНДАРТИ ПОДАЧІ ІНФОРМАЦІЇ

Будь-яка інформація, що пропонується ЗМІ своїй аудиторії, повинна безумовно відповідати таким стандартам новинної журналістики, як:

оперативність,

точність,

достовірність,

збалансованість,

відокремлення фактів від коментарів та оцінок,

повнота,

простота.

1. ОПЕРАТИВНІСТЬ ПОДАЧІ ІНФОРМАЦІЇ

СУТЬ ОПЕРАТИВНОЇ ПОДАЧІ ІНФОРМАЦІЇ

Невчасно подана новина не є новиною!

Будь-яка новина подається ЗМІ у найближчому (або якщо це є необхідним — у екстреному) випуску новин. ЗМІ прагнуть того, аби будь-яку новину знаходити і повідомляти своїм користувачам раніше за інші ЗМІ.

2. ТОЧНІСТЬ ПОДАЧІ ІНФОРМАЦІЇ

Неточна інформація – це дезінформація!

2.1. СУТЬ ТОЧНОЇ ПОДАЧІ ІНФОРМАЦІЇ

Факти, що їх подають користувачу інформаційні редакції ЗМІ, повинні точно відповідати реальним подіям чи даним. Будь-які висловлювання у ЗМІ повинні цитуватися або переказуватися без спотворення первинного змісту.

Будь-яке поєднання відеоряду та інтершуму з журналістською начиткою, аудіоряду з журналістською начиткою, фото з текстом інтернет-повідомлення, не повинно спотворювати реальність і не може бути предметом маніпуляцій. В подіях, де головною є „картинка”, вона і має домінувати в подачі інформації: тобто коментуємо картинку, а не ілюструємо написаний текст. Відтак для таких подій (як, наприклад, кількість учасників масових акцій) „картинка” має бути всеохопною, а не фрагментарною.

2.2. ВИМОГИ ДО СПІВРОБІТНИКІВ ЩОДО ТОЧНОСТІ

Будь-яка інформація, яку ЗМІ, повинна бути гарантовано точною, що вимагає серйозного, прискіпливого її збирання, обробки і подачі. Стандарт вимагає від співробітників докладати щоразу максимум зусиль для перевірки кожної інформації.

За точність інформації, яку подають ЗМІ, відповідає насамперед репортер. У оперативній ситуації, коли немає інших джерел, або неможливо знайти інші джерела, редактори повністю покладаються на те, що репортер докладно розібрався у своїй темі. Маючи суперечливі відомості від репортера та з інших джерел, редактори вживають заходів для з”ясування істини і, якщо це не вдається, дають дозвіл на оприлюднення інформації репортера. З цих причин, відповідальність за точність фактажу насамперед лежить саме на журналістові – авторі повідомлення.

При пошуку інформації, інформаційні редакції ЗМІ повинні докладати всіх можливих зусиль для того, щоб отримати її самостійно від першоджерела. І лише, якщо це неможливо, отримувати її від тих, хто в свою чергу отримав її від першоджерела.

Але попри те, що конкретну інформацію перевіряють ті, хто має це зробити за своїми посадовими обов'язками, точність має бути справою честі всієї редакції і кожного її співробітника. Тому кожний співробітник редакції може бути цілком незалежним додатковим «контролером точності» і докласти власної ініціативи до уточнення будь-якої інформації, яку редакція готує до оприлюднення.

Інформація, отримана від співробітників прес-служб, прес-секретарів, речників, пресс-аташе, які уповноважені робити заяви від органів влади, установ, організацій, партій, рухів, парламентських фракцій і груп, окремих народних депутатів чи політиків, розцінюється ЗМІ, як офіційна позиція останніх. Ця інформація оприлюднюється із обов”язковим зазначенням джерела, яке несе відповідальність за її точність.

Вимагаючи від своїх співробітників дотримання стандарту точності, ЗМІ нагадують їм, що будь-яка особа, що надає журналісту певну інформацію, може бути недостатньо компетентною, а може й свідомо подавати неякісну або неправдиву інформацію зі своєю корисливою метою. Тому, повідомляти про подію, яку не бачили на власні очі відповідальні співробітники редакції, або ж про факти, відомі лише зі слів сторонньої особи, слід лише перевіривши їх щонайменше ще у двох джерелах інформації. Якщо йдеться лише про попередні дані і ця інформація є надзвичайно суспільно значимою, слід обов'язково загострювати увагу користувача ЗМІ на цій обставині. Таку інформацію можна давати лише у надзвичайних випадках!

У будь-якому разі, якщо у редакції є сумніви в точності певної інформації, а перевірити її з певних причин неможливо, від такої інформації слід відмовлятися, якою б цікавою вона не виглядала. І ще одне застереження: що більш сенсаційною чи скандальною виглядає інформація – то ретельнішою має бути її перевірка!

3. ДОСТОВІРНІСТЬ ПОДАНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Недостовірна інформація – є лише чуткою або пліткою, може бути приводом до перевірки, але не більше!

3.1. СУТЬ ДОСТОВІРНОСТІ ПОДАЧІ ІНФОРМАЦІЇ

Інформація, яку подають своїм користувачам ЗМІ, повинна завжди мати авторитетне джерело походження (у тому числі – авторитетне саме для конкретної новини).

Крім того, на джерела інформації службиЗМІ мають посилатися чітко і недвозначно. Посилання на джерело інформації є для користувача ЗМІ єдиним доказом того, що йому розповідають про речі, які відбуваються насправді, а не про фантазії журналістів. Інформацію завжди слід отримувати з першоджерела (лише якщо це об'єктивно неможливо — з того джерела, яке стоїть найближче до оригіналу).

Що більш сенсаційна новина, то важливіше посилання на авторитетне джерело інформації! До будь-якої інформації слід ставитися зі зваженим скептицизмом.

3.2. РЕПОРТЕР НА МІСЦІ ПОДІЇ

Репортер ЗМІ працює на місці події (в тому числі робить прямі включення в ефір), або робить звідти репортаж чи створює інформаційне повідомлення. Це — власна інформація програми, джерелом інформації є сам репортер (першоджерелом, коли розповідає про пригоду, джерелом, коли переповідає розповідь ньюзмейкера).

Переповідаючи слова сторонньої особи, завжди слід зазначати спосіб спілкування („телефоном”, „ на прес-конференції”, „в інтерв'ю нашому кореспонденту”, „під час прямого включення”, „в студії” тощо).

Якщо репортер ЗМІ не бачив новини на власні очі і не чув на власні вуха, слід посилатися на те джерело, з якого він довідався про новину, але далі докласти зусиль до підтвердження і уточнення інформації з інших джерел.

3.3. АНОНІМНІ ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ

За чинним українським законодавством журналіст і редакція мають право не розкривати своїх джерел інформації.

Інформацію з посиланням на анонімне джерело можна давати, коли збігаються такі обставини: інформація є суспільно значимою, джерело є безумовно компетентним стосовно характеру інформації, редакція переконана в добросовісності джерела, джерело з вагомих причин не хоче, щоб його ім’я було оприлюднене.

У таких випадках можна посилатися на:

„авторитетні джерела”, тобто ті, які мають вплив на події, а не лише доступ до інформації,

„офіційні джерела” або означені (наприклад, “з джерел, наближених до Міністерства оборони”), якщо вони мають доступ до інформації, передбачений їхніми службовими обов'язками,

„поінформовані джерела”, тобто якщо вони просто мають доступ до інформації (таке посилання є найслабкішим).

До анонімних джерел слід також віднести випадки, коли людина погоджується на інтерв’ю, якщо її обличчя або фігура або голос не можуть бути впізнані. В разі, якщо інформація є суспільно значимою, таке інтерв’ю може бути розміщено в ефірі. Відповідальність за компетентність та добросовісність інтерв’юйованого повністю бере на себе автор матеріалу, або група авторів. Про особу інтерв’юйованого він повинен попередньо повідомити редактора.

Слід пам'ятати, що посилатися на анонімні джерела можна лише тоді, коли повідомляється про факти чи події, але НЕ МОЖНА цього робити, повідомляючи про коментарі чи думки!

Слід також пам'ятати, що, посилаючись на анонімне джерело, автор або група авторів, і інформаційна редакція беруть на себе повну відповідальність за достовірність і точність інформації. Тому посилатися на анонімне джерело можна лише у тому випадку, якщо інформаційна редакція повністю переконана в авторитетності цього джерела, але не має іншої змоги подати новину, крім як пославшись на анонімне джерело.

Рішення про допустимість посилання на авторитетне анонімне джерело ухвалює редактор. Репортер повинен поінформувати редактора щодо цього джерела.

У інформаційних випусках ЗМІ заборонено використовувати посилання „джерела повідомляють” (без зазначення характеру джерел), „як стало відомо”, “кажуть” і подібні. Не допустимими є також посилання „експерти вважають”, „спостерігачі зазначають”. У цих випадках слід чітко ідентифікувати експертів та спостерігачів.

3.4. ІНФОРМАЦІЙНІ АГЕНТСТВА ТА ЗМІ

Користуючись продукцією інформаційних агентств та засобів масової інформації, слід виходити з авторитетності цих джерел (стаж роботи на інформаційному ринку, дотримання стандартів журналістики, історія помилок та їх спростувань). Поза тим, слід пам'ятати, що в інформаційних агентствах та в засобах масової інформації також працюють люди, які можуть помилятися. Тож інформаційним редакціям Громадського мовлення все одно слід докладати власних зусиль до підтвердження і уточнення інформації. Якщо неможливо зробити це до найближчого випуску новин, то у наступному вже має йти інформація, підтверджена авторитетними джерелами для Громадського мовлення.