Спортивні змагання та спортивні свята серед учнів загальноосвітніх навчальних закладів

Позакласні фізкультурно-спортивні заходи значною мірою втратили б свою привабливість, якби не супроводжувались змагальною практикою. Прагнення позмагатися, помірятися силами притаманна природі людини й особливо яскраво проявляється в дитячому, підлітковому та юнацькому віці. Воно додатково стимулюється тоді, коли учні, регулярно відвідуючи позакласні форми занять і займаючись самостійно, відчувають збільшення своїх фізичних потенцій.

В основі цього прагнення лежить підсвідома потреба в розвитку вітального розуму, бо змагальна практика, як уже відзначалось, є не чим іншим, як моделюванням самого життя з його постійною конкуренцією, змаганнями за місце під сонцем, за свою екологічну нішу, з його вічною грою, де постійно треба робити вибір між різними можливостями.

Окрім цього, у процесі проведення змагань вирішуються ще й такі завдання:

- виявити найсильніших спортсменів і кращі команди школярів;

- забезпечити можливість виконання норм і вимог спортивної класифікації;

- перевірити і об’єктивно оцінити якість роботи з фізичного виховання в школі;

- сприяти пропаганді фізичної культури і спорту;

- сприяти духовному розвитку учнів, формуванню у них патріотичних почуттів.

Учбові змагання доцільно проводити, починаючи з першого класу, постійно ускладнюючи їх і привчаючи школярів до дисциплінованої поведінки, до чесного суперництва, формуючи уміння мобілізовувати всі сили на досягнення хорошого результату.

Змагання на першість загальноосвітнього навчального закладу проводяться з найбільш масових видів спорту, в першу чергу з легкої атлетики, спортивних і рухливих ігор, лижних гонок, гімнастики і, якщо є умови, з плавання. Для старшокласників доцільно також проводити змагання з військово-прикладних і технічних видів спорту за умови наявності в навчальному закладі відповідних гуртків чи секцій.

Незалежно від масштабу і виду змагань, незалежно від того, чи вони проводяться як окреме спортивне свято, чи є складовою більшого фізкультурно-спортивного святкового заходу, до них зокрема і до будь-яких фізкультурно-спортивних свят взагалі ставлять єдині методичні вимоги, що ґрунтуються на особливостях дитячої психології, нормах і правилах етики, дидактичних принципах, специфіці змагальної діяльності. Будь-який подібного роду захід треба проводити ґрунтовно, без поспіху, забезпечуючи його чітку організацію, видовищність, барвистість. Освітній, оздоровчий, а тим більше виховний і пропагандистський ефекти можливі при дотриманні ряду умов: відповідність програми заходу рівню технічної і фізичної підготовленості учасників; методично грамотна його організація; об’єктивність суддівства; вміле управління психоемоційним станом учасників і глядачів.

Досвідченими педагогами, як зазначено в спеціальній літературі[34], сформульовані такі чотири заповіді:

1. Ретельно готувати й організовувати кожний спортивний захід незалежно від масштабу, щоб учні і вболівальники отримали задоволення від причетності до нього;

2. До найдрібніших деталей продумувати хід подій, увесь сценарій, від всеохоплюючого і точного інструктажу суддівської колегії до розмітки майданчика і його видовищного оформлення;

3. Оперативно визначати переможців і призерів і вручати їм нагороди зразу ж після змагань у присутності глядачів;

4. Перед кожним спортивним заходом надавати інформацію про день і місце його проведення, а після – підсумки особистої і командної першості.

В тій же публікації визначено комплекс процедур методичного порядку, які мають місце в підготовці і проведенні спортивних заходів. Це такі процедури:

- створення ініціативної групи чи оргкомітету із 3-5 осіб, що мають досвід організації змагань.

- Розробка “Положення про змагання”, яке затверджується на раді колективу фізичної культури і погоджується з адміністрацією навчального закладу.

- Складання й апробація програми змагань. У ній важливо передбачити не тільки цікавий, творчий зміст ігрових та інших завдань, але і змагання вболівальників, показові виступи, весь ритуал майбутнього свята.

- Розробка сценарію – докладного плану проведення змагань з урахуванням регламенту часу, місць шикувань і переміщень учасників, розмітки майданчика, розміщення глядачів, черговості видів програми, підготовки і прибирання інвентарю, змісту пауз і ін.

- Розподіл обов’язків серед членів оргкомітету, відповідальних за окремі ділянки роботи.

- Підготовка інформації про майбутні змагання. бажано мати для цього спеціальний стенд, а також періодично надавати інформацію по шкільному радіо.

- Проведення нарад фізоргів, представників класів, капітанів команд і ознайомлення їх із програмою змагань, умовами підготовки й участі команд, системою заліку й іншими пунктами “Положення”.

- Тренування команд з використанням різних форм занять.

- Підбір і затвердження суддівської колегії з числа учнів, педагогів, спеціально запрошених спортсменів і ветеранів спорту, родичів, що мають суддівські категорії і досвід суддівства змагань.

- Засідання суддівської колегії разом з представниками оргкомітету з метою ознайомлення з програмою, розподілу обов’язків суддів, уточнення правил змагань, системи заліку, визначення переможців і т.д.

- Підготовка дипломів, грамот, вимпелів, призів і сувенірів для нагородження переможців, учасників змагань і найбільш активних глядачів-вболівальників.

- Визначення складу журі, почесних гостей і своєчасне їх повідомлення – передача запрошень із зазначенням виду, дати, місця і часу змагань.

- Підготовка ведучого і судді-інформатора.

- Підготовка членів комісії з пропаганди – юнкорів, фотографів, юних малярів і т.д. – для збору матеріалу і висвітлення ходу підготовки і проведення змагань.

- Перевірка матеріальної частини – спортивного обладнання і інвентарю, розмітка залу чи майданчика, звукової апаратури, наявності нагрудних номерів, нарукавних пов’язок, емблем для суддів і учасників і ін.

- Підбір і запис музичного супроводу параду учасників, масових гімнастичних виступів, окремих номерів програми змагань, музичних пауз.

- Оформлення місць змагань – підготовка і вивішування прапорів, транспарантів, лозунгів, плакатів і ін. До дня змагань можна приурочити виставки спортивної фотографії, дитячих малюнків, різних виробів.

- Перевірка готовності – коротка інформація напередодні змагань членів оргкомітету і суддівської колегії про виконану роботу і, якщо треба, уточнення функцій і узгодження дій відповідальних за проведення змагань осіб.

- Безпосереднє проведення змагань, починаючи від зустрічі глядачів і закінчуючи ритуалом нагородження і закінченням змагань.

- Оформлення інформаційного стенду з результатами особистої і командної першості, нотатками з обґрунтуванням причин перемог і поразок, бюлетенями, фотографіями, дружніми шаржами, матеріалами особистих вражень учасників і глядачів і ін.

- Обговорення і підведення підсумків та написання звіту про змагання. Цю роботу виконують керівники оргкомітету і головний суддя. До звіту додають робочі протоколи секретаріату і журі.

Отже, як бачимо, багато чого треба передбачати і враховувати у зв’язку з організацією і проведенням спортивних заходів. Та існує ще один дуже суттєвий момент, якого ні в якому разі не слід випускати з поля зору. Проведення свята заради самого свята, позитивних емоцій, прагнення пережити відчуття м’язової радості є недостатнім. Бажано, щоб кожний спортивний захід приурочувався чи то визначній даті історії, чи то визначній події, чи увічненню пам’яті видатних людей, які боролися за волю і незалежність Вітчизни, за утвердження її державності, за покращення її добробуту і процвітання. Тобто кожний захід повинен нести в собі і певне ідеологічне навантаження, а ще краще – сприяти утвердженню рідної духовності та патріотизму.

У зв’язку з цим можливе таке зауваження: оскільки духовність найбільш повно втілюється в тій релігії, яку сповідує народ, то чи немає тут певної натяжки, який зв’язок між військовою, громадською героїкою, героїкою трудових буднів і релігією? Зв’язок безпосередній. У народу, який розвивається самобутньо, плекає свою рідну духовність, військові, громадські, трудові подвиги й інші досягнення, що прославляють Вітчизну і сприяють її поступу, стають і релігійними святинями.

Так, наприклад, у древній Юдеї, яка була поневолена царем Сирії Антіофусом Епіфонієм, з’явилися партизани (борці за національне визволення Юдейського народу) – сини славного Юди, брати макабеї. Жидівське слово “Макабеї” значить у нашій мові “Молотники”. Макабеї в 170 році перед Христом у боротьбі з окупантами-сирійцями були переможені. І розп’яті на хресті. І від того часу юдеї (сповідники Юдаїзму, тобто Рідної Жидівської національної віри) щороку 9 грудня особливо врочисто вшановують у синагогах пам’ять про героїв-братів Макабеїв. Свято це відбувається під назвою Гануккаг. Гебрейське “гануккаг” значить “присвячення”.

І в Україні після її хрещення греками-архієреями було запроваджене це свято. Воно відзначається 1 серпня (за старим стилем). Наші люди вимовляли чужі слова так, як їм зручніше. І вони слово “Макабеї” вимовляли як “маковеї” чи “маковії”.

Українці в церкві Христовій вшановують макабеїв (гануккаг), тримаючи в кошиках яблука, квіти, маки та іншу городину. Форма українська, а зміст чужий, юдейський.

Усі релігійні свята, які мають українці (католики і греко-православні), не створені українцями і зміст цих свят – іноземний. Греки – архієреї, незалежно розпоряджаючись розумом і душею людей України-русі, запроваджували в україні свята придумані римськими папами, візантійськими патріархами та їхніми соборами.

З історії знаємо: Покрова і Спас – неукраїнські свята. Вони були установлені на пам’ять перемоги Візантійського війська над Скитськими і Сарацинськими військами. Візантійський патріарх проголосив (і канонізував) “Свято Похвали Богородиці”, яка помогла візантійцям затопити скитів у босфорі. У п’яту суботу великого посту греки з акафістом хвалять “Покрову” за таке “покровительство”. Ми (після хрещення Русі) стали людьми грецької віри. І це грецьке антиукраїнське свято (свято проклинання українців) відзначаємо, бачачи в рідній церкві рідні святині, національні. Українці-русичі, які не хотіли першого тижня серпня нести плоди святити до церкви (відзначати свято Спаса), були церковниками названі поганцями і бичами гнані до покути. Українець-русич, щоб уникнути кари, проявляв нечесне ставлення до себе: називав чужі свята рідними і за це був похвалений попами.

Ми сьогодні колядуємо, щедруємо, не помічаючи, що первинний зміст колядок і щедрівок давно вихолощений. Ми співаємо про Йордань, про кущі, що ростуть в палестині, про юдейку-Мадонну і т.д. знову ж таки – форма українська, а духовне наповнення її чуже, не наше.

Цікаві в плані наших міркувань і такі історичні події. 1147 рік. Цар Ізяслав, бачачи до чого веде духовне поневолення України-Русі, скликав у Києві Собор єпископів, на якому українець монах Клим Смолятич (книжник і філософ) був поставлений на митрополита Київського і всієї Русі. Грек-єпископ Ніфонт, найдосвідченіша людина Візантії, здібний дипломат візантійський та його однодумці сказали, що нема того в законі, щоб єпископи ставили митрополита без Константинопольського патріарха. Чому так? Якщо імператор Візантії, нікого не питаючи, найменовує того чи іншого архієрея патріархом Константинопольським, то чому цар України (Русі) при згоді Собору єпископів не може найменувати того чи іншого архієрея митрополитом Київським? А тому так, що є пан-християнин і є раб-християнин: те, що дозволено панові – заборонено рабові.

Візантія, бачачи, що Україна-Русь хоче по-своєму розуміти християнське вчення, хоче сама бути творцем релігійних догм, тобто прагне того, що пізніше зробили англійці, німці, французи, росіяни, вирішила зробити з Києва те, що зробив Рим з Картагенами. Київ треба спалити, жителів пограбувати, мечами посікти; Христова Візантія знає, як розправлятися зі своїми православними рабами.

Знаряддям розправи був обраний князь Андрій суздальський (син князя Юрія Довгорукого). За благословенням патріарха Візантійського Луки Хризоверга він в 1169 році палить, грабує Київ, вирізає його жителів. Київ після цього уже на віки перестає бути осередком політичним. І з цього часу північна Русь (колонія України-Русі) зовсім відрізняється від Русі-України і починає зватися спочатку Великим Князівством Московським, а далі – царством Московським.

Права рука князя Андрія Суздальського мордвин Анбал вважає, що награбовані скарби неправильно поділені, і в ніч з 29 на 30 червня 1174 р. разом зі своїми спільниками вбиває його.

Свята церква канонізувала Андрія, назвавши його “Святий Великий Князь Мученик Андрій Боголюбський” (Боголюбський – від назви селища Боголюбове, де стояв княжий двірець). Пам’ять святкується 30-го березня. І сьогодні ще багато українців вшановують пам’ять свого ката.

Зі сказаного випливає, що треба плекати свята рідної духовності, які сприяють духовному самонаснаженню, пробуджують генетичну пам’ять народу. Їх треба відчути в собі. Такі врочистості духовно ошляхетнюють, мобілізують, творять одне народне хвилювання, згоду, одне мислення і один погляд на майбутнє. І такі свята вже створені, існує календар свят[35]. До певних його дат можна приурочувати і спортивні заходи, самостійно творити відповідну ритуалістику.

Так, наприклад, 27 жовтня за цим календарем відзначається День Слави Народних Богатирів. Історія боротьби нашого народу за незалежність, за створення власної державності нараховує багато яскравих особистостей. І однією з найвизначніших постатей є, безперечно, ватажок гайдамацького повстання Іван Гонта.

З історії знаємо, що гетьман максим Залізняк і його соратник, полководець Іван Гонта, підступними діями архимандрита Мелхиседека Значко-Яворського (за намовленням Катерини Другої) були запрошені на “почесний обід” до командувачів москвинських військ Крєчєтнікова і Гур’єва, де й були роззброєні і полонені.

Іван Гонта, як підданий Польщі, був виданий полякам. Поляки, сидячи на Українській землі, і ївши хліб, политий потом українців, домовилися великого сина України мучити такими способами. Перших десять днів із Гонти мали дерти кожного дня пояс шкіри, 11-го відтяти обидві ноги, 12-го обидві руки, 13-го вирізати із живого серце, 14-го відтяти голову; тоді поставити у різних містах України 14 шибениць і на кожній повісити шматок тіла Гонти, а під Могилевом настромити на палю його голову. Але Браницький скоротив диявольський присуд при виконанні його: не можучи знести видгляду тортур, він наказав третього дня стяти Гонті голову і решту присуду проводити вже на трупові. Усі мемуаристи підкреслюють, що Гонта вів себе під час тих звірських тортур надзвичайно мужньо: він ані стогнав, ані не прохав помилування, але ще й посміхався, коли з нього дерли шкіру. На допиті при інквізиційних тортурах заявив: “Знаю, за що гину й не жалію”.

14-го жовтня відзначається День Юних Народних Звитяжців. Їх теж у нашій багатостраждальній Вітчизні багато, починаючи від козацької доби і закінчуючи юнаками, що загинули під Крутами, молодими людьми, що були закатовані в концентраційних таборах тоталітаризму.

7-го липня відзначається День Лицаря-Царя Святослава і т.д.

і завершуючи цей підрозділ, слід застерегти від необачного використання державної символіки: герба, прапора, національного гімну. Пошану до рідної державної символіки треба виховувати, та при цьому пам’ятати, що позитивний ефект досягається за двох головних умов: слушність використання і відмінна організація заходу. Якщо використання символіки не відповідає змісту, ідеї проведення свята, а саме свято організоване на низькому рівні, то будемо мати протилежний ефект: замість пошанування рідних святинь виховуватиметься нігілістичне ставлення до них.

Планування оздоровчо-гігієнічної та фізкультурно-масової і спортивної роботи

оскільки теоретично-методичні аспекти планування роботи з фізичного виховання в загальноосвітніх навчальних закладах будуть далі викладені в окремому розділі підручника, то матеріал цього підрозділу подамо дуже стисло, у вигляді структурно-логічної схеми.

Таблиця 6

Структурно-логічна схема планування оздоровчо-гігієнічних