Особливості методики розробки завдань до уроку фізичної культури

1. оскільки є незаперечним положення, що на уроках фізичної культури повинні вирішуватись і освітні, і оздоровчі, і виховні завдання, то мінімальна їх кількість в конспекті уроку буде рівна трьом (по одному завданню із кожної групи). Та насправді їх буває більше. Може бути декілька завдань із якоїсь однієї групи (найчастіше із групи освітніх завдань), а то й із усіх трьох.

2. Усі завдання формулюються в дієслівній формі. Можуть використовуватись як дієслова доконаного виду (наприклад, навчити), так і недоконаного (наприклад, навчати).

Дієслова доконаного виду використовуються при формулюванні тих завдань, які можуть бути повністю вирішеними на одному уроці. Частіше всього така вимога може бути дотримана при формулюванні освітніх завдань, рідше – оздоровчих, і ще рідше – виховних. Це тому, що результати навчання можуть бути фіксованими уже на одному уроці, результати ж оздоровчої і особливо виховної роботи помітити значно важче, вони стають добре видимими лише після серії уроків.

3. Найбільшу складність, особливо для вчителів-початківців, являє постановка освітніх завдань. Причому не тих, що стосуються навчання теоретичному матеріалу, а тих, що пов’язані із формуванням рухових умінь і навиків.

При формулюванні таких завдань необхідно враховувати ряд моментів.

Перший. Треба визначитися, яке дієслово використовувати при постановці освітніх завдань на окремий урок. У методичній літературі пропонується для цього багато дієслів і їх поєднань: навчати, навчити, вчити, розучувати, виробити, ознайомити, продовжувати навчання, закінчити навчання, закріпити, вдосконалювати і т.д.

На нашу думку, недоцільно використовувати надто широкий спектр дієслів. Доцільно зупинитись на тих, які відбивають динаміку оволодіння новою руховою дією, а вона (динаміка), як знаємо, чотирьохетапна, і ця етапність добре визначається такими дієсловами: ознайомити, навчати, продовжувати навчати, закріпити. На першому етапі, як відомо, відбувається ознайомлення з новою руховою дією, формуються нервово-м’язові уявлення про основні її фази. І тут, стосовно кожної фази, може використовуватись або ж весь набір указаних дієслів, або ж (коли потрібне нервово-м’язове уявлення формується легко) лише одне із них – “навчити”. На другому етапі, де приступають до навчання новій руховій дії в повній координації, використовують дієслово “навчати” з додатком “в повній координації”. На третьому – “продовжувати навчати” з тим же додатком. А на четвертому – “закріпити”, і знову ж, зрозуміло, з додатком “в повній координації”.

На четвертому етапі можна використовувати і дієслово “вдосконалювати”, та стосовно учбової роботи на уроках фізичної культури в загальноосвітніх навчальних закладах більш точним буде використання дієслова “закріпити”.

Другий. Ним акцентується увага на питанні, яке дієслово належить використати при формулюванні освітніх завдань на більш тривалий, ніж один-два уроки, термін навчання. В цьому випадку доцільно застосовувати дієслово “навчити”. Воно підкреслює кінцевий і обов’язковий результат навчання, який може бути досягнутий після серії уроків, у кінці чверті, в кінці навчального року.

Третій. Тут передбачено дати відповідь на питання, які дієслова використовувати, коли мова йде про ознайомлення із вправами, які будуть вивчатися в більш пізні строки, ознайомлення з теоретичними відомостями, правилами змагань, а також, коли мова йде про оцінювання зробленого. В першому випадку доцільно застосовувати дієслово “ознайомити”. Наприклад: “Ознайомити з правилами змагань по баскетболу”. В другому маються на увазі завдання, пов’язані з поточним або підсумковим обліком. Тут можна використати дієслова “проконтролювати”, “оцінити”. Наприклад: “Проконтролювати виконання навчальних нормативів з бігу на 60 м”; “Оцінити виконання акробатичної комбінації”.

Четвертий. Ним передбачено дати відповідь на найсуттєвіше питання – як визначити конкретність освітнього завдання, яке сформульоване на даний урок. Для цього пропонуються такі критерії. По-перше, в конкретному завданні повинна бути закладена інформація, яка б указувала на провідний напрямок роботи в процесі навчання. По-друге, із формулювання конкретного завдання повинно бути ясно, на якому етапі відбувається навчання руховій дії в повній координації. Покажемо, як на практиці слід дотримуватись названих критеріїв. Розглянемо, наприклад, таке завдання: “Навчати лазінню по канату способом у три прийоми”. У такому формулюванні завдання є неконкретним. І ось чому. Знаємо, що навчити даній руховій дії на одному-двох уроках неможливо, бо ж в ній дві провідні фази, одночасний контроль яких піл силу лише рухово обдарованим виконавцям, а тому, при навчанні цій руховій дії школярів, її доцільно розучувати за частинами і лише згодом вдатися до методу навчання в цілому, а це вимагатиме серії уроків.

Із вищенаведеного формулювання незрозуміло, чи на уроці будуть розучувати якусь одну частину вправи, чи по частинне розучування уже відбулося і подальше навчання лазінню здійснюватиметься уже цілісним методом. Це непорозуміння було б зняте, якби завдання було сформульоване так: “Навчати лазінню по канату в три прийоми в повній координації”. А взагалі ж вся серія навчальних завдань стосовно даної вправи могла б виглядати так.

- Навчити утримувати прямі руки в положенні вису на канаті під час піднесення ніг для його захвату.

- Навчити способам захвату каната ступнями ніг.

- Навчати лазінню по канату способом у три прийоми в повній координації.

- Продовжувати навчати лазінню по канату способом в три прийоми в повній координації.

- Закріпити уміння лазити по канату способом у три прийоми.

П’ятий. Він зводиться до відповіді на питання, скільки освітніх завдань можна поставити на один урок. Питання це риторичне, точної відповіді на нього бути не може, бо ж кількість поставлених на уроці освітніх завдань визначається багатьма перемінними: і засобами їх вирішення, і санітарно-гігієнічними умовами, і матеріально-технічним оснащенням, і підготовленістю та керованістю учнів, і дидактичними здібностями педагога і т.п. А тому, зважаючи на ці змінні, кількість завдань може бути більшою чи меншою навіть за умови одного і того ж, призначеного для вивчення навчального матеріалу.

4. При постановці оздоровчих завдань немає необхідності накладати якісь обмеження на вибір відповідних дієслів, тут усе визначається, головним чином, уподобаннями учителя, його баченням конкретного стану дітей. Найчастіше ж використовуються такі дієслова та їх поєднання: розвивати, сприяти розвитку, формувати, підвищувати опірність, комплексно впливати, сприяти покращенню і т.д.

5. При постановці виховних завдань теж немає необхідності накладати якісь обмеження на використання відповідних дієслів, але, як показує практика (особливо у випадку вчителів-початківців), тут нерідко виникають утруднення у визначенні змісту завдань, що, в свою чергу, лишає підґрунтя у виборі потрібного дієслова.

Визначення змісту виховних завдань значно полегшується, якщо пам’ятати і чітко усвідомлювати, що він залежить від двох головних чинників: 1. Рівня етично-естетичного розвитку (дисциплінованість, порядність, чесність, відповідальність, взаємоповага, точність, повага до старших, охайність, підтягнутість і т.д.) того колективу, з яким доведеться працювати учителю; 2. Змісту вправ, яким може передбачатися наявність у виконавців певних якостей особистості (сміливість, рішучість, здатність концентрувати чи розподіляти увагу, здатність до передбачення, здатність до ефективної взаємодії з іншими, здатність до моторного мислення, настирливість, цілеспрямованість, працелюбство, терплячість і т.д.).

Зрозуміло, що підібрані учителем у цьому випадку дієслова повинні бути недоконаного виду, бо названі якості особистості неможливо сформувати на окремому уроці і навіть на серії уроків. Більшість із них піддається формуванню лише тоді, коли відповідні впливи діють роками, та й то коли в людині вдається розбудити прагнення до самовдосконалення.