Як справити перше позитивне враження

 

Мета: пояснити важливість будь-якої інформації, продемонструвати прийоми візуальної діагностики, провести вправи на закріплення наданих знань.

Вправа для розминки „Маятник” (10 хв.).

Хто бажає відчути фізично, що таке – довіряти, підніміть руку. Для початку досить 2-х бажаючих. Об’єднайтеся у дві групи по 8-10 осіб. Сміливець стає в центр групи, обнімає себе руками, заплющує очі і... розслабляється, дозволяючи іншим нахиляти його тіло в різні сторони, як маятник. Будьте обережні. А тепер підніміть сміливця на руки і ніжно погойдайте його. Поміняйтесь ролями. Досить. Прошу вас поділитися своїми відчуттями. Після обміну враженнями розпочнемо роботу.

 

- Цінність інформації

Тренерський вступ (5 хв.): На думку вчених, професія міліціонера відноситься до різновиду професій „ЛЮДИНА – ЛЮДИНА”, які передбачають постійне спілкування з людьми. Головною цінністю для цих професій є ІНФОРМАЦІЯ. Щодня ми отримуємо певні відомості. Ефективніше діє працівник, у якого їх більше, а це той, хто краще уміє їх отримати. Головне пам'ятати, що важлива будь-яка інформація. Ні наші бажання, ні установки не повинні бути перешкодою для її збору. Пам'ятайте мудрість: „Хто володіє інформацією – володіє світом”. Тепер давайте разом подумаємо над тим, яка саме інформація найбільш важлива в нашій професійній діяльності.

Завдання для групової роботи „Інформаційна таблиця” (15 хв.).

Мета – допомогти учасникам тренінгу встановити значущість професійної інформації, визначити шляхи її отримання і виділити перешкоди на цьому шляху.

 

Інформація про людину чи подію:

 

Джерело інформації	Спосіб отримання	Труднощі отримання	Ступень довіри
Потерпілий
Очевидець
Експерт
...

Зверніть увагу на небажання надавати інформацію через недовіру чи антипатію до працівника міліції. Чи можна щось з цим зробити? Що саме?

 

- Формування першого враження

Міні-лекція. Щоб справити перше враження, досить 20-30 секунд; для того, щоб виправити негативне враження, інколи потрібні роки.

Ось чотири правила для бажаючих сподобатися.

1. Ваші перші десять слів мають бути дуже важливі. Це можуть бути, наприклад, слова вдячності: "Дякую, що Ви знайшли час для зустрічі зі мною...”,"Я радий можливості поспілкуватися з Вами особисто”. „Як добре, що Ви прийшли дот нас.”, „Впевнений, що надана Вами інформація матиме велике значення.”

2. Виявляйте увагу. Дивіться в очі, посміхайтесь, реагуйте на слова співрозмовника згодою. Демонструйте впевненість, спокій, енергію. Людям подобаються ці якості.

3. Майте привабливу зовнішність. Слідкуйте за собою, зачіскою, одягом, будьте охайні. Рухайтесь енергійно, але не агресивно, використовуйте природні жести, не напружуйтесь.

4. Дбайте про якість: одягу, взуття, аксесуарів, парфумів, але не намагайтесь виставляти на показ достаток, це дратує.

Ще декілька порад. Зустрічають по одягу, проводжають по розуму. Прикро, якщо добре одягнена людина висловлюється неправильно (робить неправильний наголос, фактичні помилки, вдається до відвертої брехні, грубості). Уникайте жаргонізмів, недоречностей (наприклад, сюсюкання при спілкуванні навіть з дитиною). Обирайте слова максимально точно, щоб вас можна було зрозуміти однозначно. Уникайте надто складних термінів, невлучних жартів. Дотепність подобається, якщо вона „до місця”. Не „хіхікайте”, щоб не здаватися недолугим. Не простягайте руки до співрозмовника. Дотик навіть до плеча може сприйматися як вторгнення в особистий простір. Але і не ховайте руки в кишені чи за спину. Краще, коли руки „на виду”. Будьте чемні та пунктуальні. Ніколи не жуйте гумку при розмові з людиною. Утримуйтесь від покашлювання та сякання носом; хвора людина має бути вдома. Знайте, де ваші носовик, авторучка та записник, візитна карта. Людина, що не може щось знайти у власних кишенях, сумці чи столі, не викликає довіри.

Усвідомлювана довіра в першу залежить від змісту висловлювань (що сказано), а несвідома довіра – від враження, що справляє людина й того, як вона говорить. На думку американських психологів у процесі комунікації „мова тіла” визначає 3/6 загального враження, якості голосу – 2/6; безпосередньо від змісту сказаного залежить тільки 1/6.

Ця думка підтверджується цитатою з книги Дж.Толкієна «Володар кілець» (увага, читайте повільно та виразно!):

«... Вдруг зазвучал голос, негромкий и мелодичный. В нем было непередаваемое очарование. Слышавшие этот голос редко потом вспоминали сами слова, а если все же вспоминали, то удивлялись, ибо в словах этих не было никакой силы. Но сам голос доставлял наслаждение. Все произносимое им казалось мудрым, со всем хотелось согласиться. Любой другой голос по сравнению с этим казался хриплым, всякие другие речи неразумными; а если кто-то осмеливался возражать, в сердцах у зачарованных слушателей вспыхивал гнев. Одного звучание этого голоса было достаточно, чтобы стать его рабом, и это колдовство жило в слушателях, даже когда они были уже далеко. Голос все шептал, приказывал, и они повиновались. Никто не мог слушать его без волнения, никто не мог противостоять его чарам. Устоять могла только твердейшая воля и устремленная мысль».

Обговоріть почуте під час обідньої перерви.

 

А поки що виконаємо невеличку вправу „Чи вартий Я довіри” (15 хв.).

Інструкція. „У кожного на спині буде приколото до одягу лист паперу. На ньому всі присутні будуть писати олівцями оцінку того, наскільки вони схильні довіряти особі (за 10 - бальною шкалою: „0” – не довіряю, „10” – готов йти в розвідку, вийти заміж, а також відкрити душу). Ваше завдання – надати та отримати як можна більше оцінок.

Виконуємо вправу так: всі хаотично рухаються, утворюючі пари. В парі ви деякий час дивитись один на одного, після чого ставите один одному оцінки. Ви маєте визначитися, чому і наскільки можна довіряти людині.

Перерва на обід

СЕСІЯ 3.

Як встановити контакт і правильно визначити ставлення до себе

Вступ тренера (5 хв.): професійна діяльність, як ми вже з'ясували, вимагає від працівника міліції уміння встановлювати контакти з людьми. Це не просто. Люди різні, вони належать до різних верств суспільства, культур, релігій та етносів, по різному мислять та спілкуються. Всі ці чинники необхідно враховувати, аби відмінності не перешкоджали ефективному спілкуванню.

Робота в міні групах „Психологічний контакт” (30 хв.).

Мета – сформулювати визначення поняття „психологічний контакт” та встановити особливості людей, належних до різних верств населення, важливі при встановленні з ними психологічного контакту.

Група об’єднується у декілька підгруп, кожна з яких одержує картку з назвою певної категорії громадян (наприклад, добре одягнений перехожий – випадковий свідок ДТП, підліток з ознаками побиття (гематоми, розбиті ніс, губи), „качок” з кримінальної бригади і т. ін.) і завдання – описати характерні особливості особистості та поведінки представників даної категорії громадян, визначити підходи щодо встановлення контакту з метою отримання корисної інформації. Час на підготовку – 10 хв., після чого кожна група презентує свого персонажа, а інші намагаються вступити з ним у контакт.

 

Групове обговорення і зворотний зв'язок (20 хв.):

Чи легко було виконувати дане завдання?

Які відчуття виникали в процесі роботи?

Що дала нам ця вправа?

Поради тренеру: під час виконання цієї вправи важливо акцентувати увагу учасників занять на власній оптимальній поведінці, а не на недоліках представників вищезгаданих категорій громадян.

Учасники не повинні забувати про те, що інформація важливіша за власні установки і амбіції.

 

Тренерській вступ до вправ. Фахівці з нейролінгвістичного програмування радять розпочинати налагоджувати довірчі стосунки з прилаштовування до співрозмовника (віддзеркалювання), імітуючи поставу і темпоритм його тіла, дихання. При цьому важливо поводитися максимально природно, не завмирати, але й не рухатися надто різко та непередбачено.

А ще важливо уважно спостерігати за співрозмовником і намагатися підібрати „ключика саме до нього”. Для цього важливо зрозуміти, за якими ознаками ми можемо оцінити ставлення до себе інших людей.

 

Вправа 1 (5 хв.).

Складіть список знайомих, родичів (не менш 10 осіб) і оцініть, наскільки ви їм довіряєте: 0 – зовсім не довіряю, 10 – цілком довіряю.

Наприклад: друг Василь – 8, сестра Ольга – 7, сусід Петро Іванович - 4. Обдумайте причини відповідного ставлення.

Вправа 2 (5 хв.).

Знайдіть собі пару. Почніть розмову, нехай співрозмовник рукою показує рівень довіри до Вас. Вам слід експериментувати, міняти позу, голос, темп мовлення, тему, щоб досягти максимально високого рівня довіри. Потім поміняйтеся ролями.

Вправа 3 (5 хв.).

Узагальніть набутий досвід, спробуйте визначити, які саме дії (3 - 5 пунктів) сприяють підвищенню рівня довіри співрозмовника. Наприклад, це може бути:

1. Спокійний голос.

2. Розслаблена поза.

3. Симетричні рухи руками.

4. Вдало обрана тема розмови тощо.

Міні-лекція „Ознаки брехні”:

- немотивовані зміни темпу, тембру інтонації;

- поява тремтіння в голосі;

- поява пауз при відповідях на запитання, які не мали б викликати утруднень;

- неочікувана швидкість у відповідях на запитання, які мали б змусити замислитися;

- поява у мовленні висловів, не типових для особи в повсякденному спілкуванні, відсутність типових для неї слів і оборотів;

- демонстративність (перегравання);

- не дивиться в очі, погляд „блукає”;

- немотивована посмішка як прояв розгубленості;

- мінливе напруження м’язів обличчя. На думку американського психолога Р.Беннета ця реакція - надійний індикатор брехні;

- контроль партнера в момент неправдивого висловлювання. (проявляється в підвищеній концентрації на обличчі партнера, щоб оцінити, наскільки успішно вдалося ввести його в оману);

- розширення зіниць;

- вегетативні реакції (почервоніння, плями на обличчі, шиї), особливо у людей, що не звикли брехати.

Ознаки неправди, що випливають з аналізу повідомленої інформації:

1. Інформація суперечлива, або не відповідає наданій раніше. Неправдиву інформацію важко запам’ятати в деталях. Неправда часто розвивається як „ланцюгова реакція”, надто швидко, щоб все обдумати і запам’ятати. Уточнюючі запитання з опорою на факти дозволяє легко розкрити неправду.

2. Неконкретність відомостей, в неправдивій інформації мало емоцій та дій, адже події, про які розповідає брехун, не були ним пережиті.

3. Надмірна точність в описі подій - наслідок запам’ятання неправдивої інформації.

4. Співпадання в дрібних деталях повідомлень кількох свідків. Одні і ті самі події різні люди сприймають і описують по різному.

5. Відсутність у розповіді несуттєвих деталей, які звичайно містяться в правдивих повідомленнях.

6. Різне пояснення подій на різних етапах спілкування, через забування вже сказаного або спроб інтерпретувати події в корисному для себе контексті.

7. Виключно позитивна інформація про самого себе, відсутність сумнівів у правильності власних суджень. Правдива людина визнає свої вади та помилки, які, можливо, присутні у її свідченнях.

8. Наполегливе неодноразове повторення певного твердження (не зумовлена нейтральними причинами). Східне прислів’я говорить: “Ти сказав перший раз, і я повірив. Ти повторив - і я засумнівався. Ти сказав утретє - і я зрозумів, ти хочеш обманути мене”.

9. Обмовки через зіткнення у свідомості людини правдивої і неправдивої інформації.

10. Немотивовані нагадування про свою всім відому чесність та незацікавленість.

11. Ухиляння від прямої відповіді на пряме запитання, з прихованим бажанням „проскочити” повз нього.

12. Приховування того, чого людина не може не знати чи забути через особисту значущість події.

Неправдива інформація – теж інформація, з неї можна зробити правильні висновки. Але подеколи корисно м’яко зауважити, що ви добре вмієте відрізняти правду і неправду, що казати неправду – хибна тактика, вона шкодить стосункам.

Вам буде корисно знати, що коли в експериментах В.Знакова піддослідних просили дезінформувати співрозмовника, виконавці завдання вдавалися до таких прийомів:

- видавали за власні спогади події, які траплялися з іншими людьми;

- реальні події переносили в іншу обстановку або час;

- вигадані відомості групували в окремі блоки, які передавали стислими, продуманими фразами, щоб не заплутатися у брехні;

- деталізували дезінформацію, аби видати її за правдиву;

- неправдиву інформацію змішували з достовірною (метод напівправди);

- намагались вести себе врівноважено, розслаблено, старалися говорити рівним голосом, швидко та впевнено відповідати на додаткові запитання.

 

Вправа 4 (10 хв.).

Знайдіть собі пару, почніть розмову, намагайтесь викликати довіру. Але тепер співрозмовник вже не показує (як у вправі 2) жестом своє ставлення, Тепер рівень довіри треба визначити за звичайними зовнішніми проявами людини. Через 5 хв. поміняйтеся ролями. Потім обміняйтеся спостереженнями та враженнями.

„Прилади” для оцінки ставлення оточуючих

 

Тренерські поради. Для розуміння та управління стосунками бажано мати зворотній зв’язок. Як добре було б мати прилад, який вимірює симпатію, довіру. Встановив раппорт - лампочка засвітилася. Мрія! Спробуємо її втілити в життя. Прилад ми встановимо в голові. Голова, вона, так би мовити, завжди під рукою, якщо, звичайно не забув її вдома.

Індикатор довіри.

Спочатку створимо внутрішню шкалу вимірювання вашого ставлення до оточуючих. Уявіть собі індикатор із „бігунком” який показує рівень довіри у діапазоні від –10 до +10:

 

–10 – 9 – 8 –7 – 6 – 5 – 4 – 3 – 2 –1 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

 

Уявіть, як цей прилад „реагує” на 2-3 осіб, присутніх в цій кімнаті. Чи будуть його показники однаковими?

Пригадайте людину, якій ви довіряєте найбільше, своє ставлення до неї, і нехай прилад покаже +10.

Спробуйте відчути індиферентне ставлення до людини, яка вам байдужа. Нехай прилад покаже тепер „0” балів.

Пригадайте людину, якій ви зовсім не довіряєте (це не означає, що ви її погано знаєте, злі на неї тощо), нехай прилад покаже –10. Обміркуйте свої почуття до цієї людини.

Калібровка шкали.

Застосуйте прилад для оцінки 3-5 присутніх в кімнаті людей, співвіднесіть показники шкали з власними відчуттями. Зверніть увагу, які почуття і думки супроводжують зміни рівня довіри, який рівень довіри є для вас „критичним”.

Індикатор раппорту.

Раппорт відрізняється від довіри. Довіряти можна й тому, кого не має поряд, але раппорт з ним не встановиш, адже прямий контакт та зворотний зв’язок відсутні. Раппорт не потрібно вимірювати кількісно. Він або є, або відсутній. Раппорт є тоді, коли здається, що ви і ваш партнер не дві різні людини, а одне цілісне „Ми”.

Індикатори довіри та раппорту можна використовувати й для того, щоб оцінити те, як саме ставляться до вас оточуючі. Тренуйтеся регулярно користуватися цими приладами. Побачивши людину – „включайте” прилад, поспілкувавшись, проаналізуйте зміну ставлення та її причини, спробуйте добитися бажаних змін. Присвятіть цьому певний час і результати вас здивують.

 

Перерва (кава-брейк)

СЕСІЯ 4.