Стародавня космогонія й народні звичаї

 

Давно вже відомо, що надбання духовної культури у формі вірувань, традицій, звичаїв та обрядів або міфів стародавні народи зберігають іноді довше, ніж зберігаються залишки матеріальної культури.

Цікавим є вивчення народних традицій і звичаїв, Пов'язаних із святами зимового календаря. Ці свята і обряди втілювали досягнення стародавніх природничих знань, передматеріалістичних уявлень про будову і походження Всесвіту, про єдність законів живої й неживої природи. Свята оберігали ритм і циклічність хліборобського життя.

Різдвяні й щедровечірні (новорічні) свята пов'язані з космогонією наших предків, з культом плуга, хліборобства й родинного життя. Відколи почалися ці народні традиції? Про що розповідають нам звичаї й обряди зимових свят? Тепер усі знають, що вони існують ще з язичницької доби.

Виявилося, що вітчизняне язичництво було астральним культом стародавніх цивілізацій Східного Надсередземномор’я. Це був культ природи в найширшому розумінні Всесвіту і першоджерел його існування: космічної Води й космічного Вогню, коли боги символізувалися небесними світилами. Космічний Вогонь уявляли як зодіак, а конкретніше – уособлювали в тріаді світил: Сонце, Місяць і Зоря. В Єгипті й Вавілоні головним божеством було Сонце, в арабів – Зоря, а на Русі – Місяць. Космогонія й міфологія наших предків грунтува-[209]лися на уявленнях та ідеях про утворення, будову й розвиток Всесвіту. Існував один прабог добра Див («яскраво-блакитне небесне склепіння»). В Індії бог неба звався Dyaus Pita, а в Ірані – Зевс. Ці назви етимологічно й семантично тотожні. Пізніше на Північне Надчорномор'я прийшла халдейська назва божества – Небо. Божество слов'ян Див, тобто Небо, виявляло себе, керуючи Всесвітом, як Зодіак-Сварог Іпатіївського літопису. Прабог Русі Сварог був зодіак, а його дванадцять сузір'їв теж вважалися великими божествами. Головним сузір'ям зодіаку було сузір'я, в межах якого відбувається зимове сонцестояння. Це сузір'я в давнину звалося Перун і було богом блискавки й грому. Нині воно зветься Стрілець. За світотворчими ідеями наших предків вважалося, що космічний момент утворення Всесвіту відповідає перебуванню Сонячної системи в межах сузір'я Перуна. Тоді символічно народилася тріада астральних світил й космічна Вода. У цей час святкувалося на Русі Різдво Світу (Всесвіту). За найстародавнішими міфами еллінів, Сонце (Геліос), Місяць (Селена) й Зоря (Еос) теж народилися від титана Гіперіона, що був одним із 12 титанів, які символізували 12 сузір'їв зодіаку. Грецьке ім'я Гіперіон має ім'я зодіакального сузір'я – божества Русі – Перуна, що підтверджує зендська назва цього сузір'я – Пейрамун. Назви Перун і Пейрамун тотожні. Головним сузір'ям зодіаку в Єгипті й Вавілоні було сузір'я Телець, що на Русі звалося Тур або Волос (небесний бик»).

В народі й нині збереглося декілька назв сузір'я Плеяди: Баба, Квочка, Стожари. За космогонією єгиптян вважалося, що світ утворився в момент, що відповідає літньому сонцестоянню. Тоді ж у Вавілоні відзначали початок Всесвіту. Зміна зодіакальних сузір'їв при уявному русі Сонця, яке звалося Оком, протягом року породжувала чергових богів. Вважали, що й Сонце змінює притаманний йому образ і характер божества під кожним знаком зодіаку. Сонце весняного рівнодення – це бог Арес (Яр – Ярило; Яровіт полабських слов'ян на острові Руяні – Рюгені). Сонце літнього сонцестояння купальської ночі – Семиярило (змінене літописне Сімаргла) – Руєвіт. Бог Сонця осіннього рівнодення – Свя-товіт (Поревіт) – зображувався в слов'ян беззбройним старцем, а бог зимового сонцестояння новонародженим немовлям. Язичницьке свято Різдва Світу (25 грудня) в своїх обрядах і ритуалах є святом космічного Вогню – зодіаку астральних богів: Сонця, Місяця і Зорі. [210]

Як же народні традиції, звичаї різдвяних свят пов'язані з найстародавнішою космогонією світу?

Зупинімося лише на тих звичаях, що й досі не мали собі пояснення.

Коли в канун¹ Різдва (24 грудня) вістунка Зоря (Венера) з'являється на небі, вона за традицією «сповіщає» про момент, коли Сонячна система вступає в головне на Русі сузір'я Перуна (Стрільця). Тоді дозволялося їсти кутю – жертовну страву на честь Сварога – зодіаку.

Обряди й ритуали Різдва засвідчують, що це свято зодіаку. На Русі традиційно готували 12 полін хорошого дерева, щоб розвести вогонь для приготування «тайної вечері». Колись «живий вогонь» видобували тертям. Дванадцять полін є жертви 12 сузір'ям зодіаку. Готували й 12 страв на різдвяний стіл – жертву божествам Сварога – зодіаку. Дванадцять священних ночей (космічних епох) міфічного творення Всесвіту (25 грудня – 6 січня) теж відповідали 12 сузір'ям зодіаку. Існує, як мовилося раніше, ритуальний звичай, коли хазяїн у ролі хатнього жерця виходив з хлібом на подвір'я і обертався на місці проти годинникової стрілки. Так уявно летить Сонце – Сварожич, неначе облітаючи 12 сузір'їв зодіаку – Сварога (насправді Земля обертається навколо Сонця).

Різдво світу – це свято культу родинного життя, й святкувалося воно завжди тільки в колі сім'ї.

На покуті обов'язково ставили сніп жита або пшениці, що зветься Дідух або Коляда. У переддень свята вносили плуг і клали під святковий різдвяний стіл, а на Щедрий Вечір (1 січня), в день народження Місяця (Дідуха-предка), ходили з плугом, імітуючи оранку, й співали відповідних колядок. Так само символічно засівали й грали в щедровечірні весільні пари. Вважалося, що все, розпочате в день народження Місяця, завершиться щасливо. Тому римський імператор Юлій Цезар у 46 р. до н.е. призначив початок нового року на це стародавнє свято. Церква довго й суворо забороняла святкувати Різдво Світу й Щедрий Вечір. Лише в 360 – 373 рр. дозволили свято Різдва, надавши йому хри-

_______

¹ Слово «канун», що нині набрало змісту календарного позначення – «переддень свята», ще н княжому Києві означало корзину з жертовною їжею богам. Віддавши жертву богам (жерцям), починали свято ще напередодні. За часів християнства служителі культу забороняли носити канун до церкви.

[211]

стиянського тлумачення й залишивши поганські обряди й ритуали. Свято Щедрого Вечора лишилося забороненим, але народи традиційно святкують його під назвою Нового року.

Традиції та обряди вшанування плуга теж надзвичайно давні й пов'язані з астрономією і космогонією. Вперше про культ плуга повідомив нам грецький історик Геродот, котрий приїздив до Скіфії в V ст. до н.е. Плугом на Русі зветься сузір'я Оріон, що знаходиться поблизу Тельця – Волоса (сузір'я Волосожар).

Геродот повідомив, що за півтори тисячі років до н.е., за царя Таргитая, начебто з неба впали золоті речі: плуг, ярмо, сокира й чаша. Вони символізували волю головного божества – космічного вогню. Відтоді й почалися канонізація хліборобства й культ плуга. Існував цілорічний цикл космогонічно поєднаних свят, а головним святам передували вступні, роз'яснювальні. Вступним до Різдва було свято, пов'язане з культом плуга. Церква призначила на цей день (1 листопада) свято Косми й Доміана – своїх святих. Народ об'єднав обидва імені в одне: «Кузьма-Дем'ян, божий Коваль». За І стародавнім звичаєм в цей день готують ритуальні страви: курей і кашу. Це – жертви Сонцю і Сварогу-зодіаку, котрий навчив хліборобства. Саме цього дня, за. міфами, починає куватися небесний Золотий Плуг. Першого ж листопада просять Сварога-зодіака скувати й весілля і водять хороводи на честь нього. Усі міфи й ритуали, пов'язані з плугом, пояснюються спостереженнями стародавніх астрономів за сузір'ям Плуга (Оріон).

1 листопада Плуг з'являється на небі о 22-й годині увечері, коли його добре видно. Сузір'я начебто підведене (пояс Оріона – майже прямовисний). За народними переказами – це божий коваль підняв сузір'я і почав кувати Золотий Плуг. Заходить Плуг 1 листопада о 10-й годині ранку, коли його не можна бачити через те, що настає день. Чим ближче до Різдва, тим раніше звечора й краще видно небесний Плуг. У грудні Плуг сходить о 7-й годині вечора, а заходить о 7-й ранку, коли ще темно – тому його добре видно на небі.

На Різдво сузір'я приймає майже поземну поставу над обрієм (пояс Оріона) й плуг неначе падає на землю.

Жерці, мабуть, пояснювали, що Сварог дарує людям Золотий Плуг, який у день Різдва світу падає на землю, а народ на власні очі бачив, що відбувається на небі.

Так ще за часів царя Таргитая (II т. до н.е.), власне ще перед скіфами, за кіммерійція-фракійців-гетів, при-[212]вчали людей вірити, що хліборобство почалося за волею богів разом із початком світу. Задовго до н.е. точилася ідеологічна боротьба з племенами й родами пастухів (кочовиків), котрі нищили поля хліборобів, і відбулася державна уніфікація сільського господарства.

Багато народних традицій, звичаїв, переказів та легенд, пов'язаних з космогонією Русі і астральним культом плуга, збереглося на Україні. Відомі міфи про Змійові вали – ці грандіозні оборонні споруди, що будувалися задовго до н.е. Легенди розповідають, що вали проорав Змій, запряжений у величезного плуга. Коваль, котрий викував цей плуг, погнав Змія аж до Чорного моря, де той, розпашілий, перепив води й луснув. У легенді про Кирила Кожум'яку є такий образний вираз: розігрів Кирило Змія, «як коваль леміш у горні». Коли на Україні селянину траплялося полегшити душу, він казав: «Як плугом одорав».

Ми вже казали, що в давнину існував звичай на свято Щедрого Вечора ходити з плугом і співати відповідні колядки. Співалося й про суспільно-громадський устрій у наших далеких предків-хліборобів. Колядки розповідали про ті далекі часи, коли соціально-громадський розподіл населення здійснювався за статевою ознакою. Тоді орали землю, сіяли й жали самі дівчата. Існували окремі села для дівчат, котрі обробляли поля, і окремі села для старих батьків з малими дітьми. Парубки ж козакували в степу. Парубоцькі гурти випасали худобу на безмежних просторах Наддніпрянщини й Надчорномор'я і робили збройні напади на сусідні народи. Коли ж, за якої доби це відбувалося? Чи був цей устрій у скіфів орачів та скіфів-хліборобів, котрі вже мали культ небесного золотого плуга?

Якесь плем'я скіфів іранського походження, можливо, й прийшло в Надазов'я і в Надчорномор'я близько VІІ ст. до н.е. Геродот повідомляє, що культ плуга існував уже в XV ст. до н.е. за царя Таргитая, тобто царя гетів. Тоді територію Скіфії посідали племена фракійців-гетів, котрих іранські скіфи-кочовики потіснили до Дністра і далі. У фракійських племен гетів і даків: (серед яких були племена: русава, куява, полтава, аківа) у II – І тис. до н.е. існував суспільний устрій за статевою ознакою, описаний нами відповідно до текстів українських колядок. Жінки гетів займалися польовими роботами, чоловіки до плуга радо не бралися. Вони все життя проводили у сідлі і в бою. На території нинішньої Болгарії, що, за літописцем Нестором, була місцем первіс-[213]ного розселення слов'ян, збереглася (з часів, що передували приходу болгар) стародавня ритуальна пісня. Вона виконувалася дівчатами на честь Плуга. В обряд брали участь самі дівчата. Наводимо уривок пісні за О. Партацьким – відомим вченим, мовознавцем, істориком та етнографом:

Кличе з неба золота мати:

– Гей, ясні звізди-зориції

Завтра святочний день, празник,

Великий Дривинів день.

Ось на землі вже дівчата зійшлись

У старця старого,

Віють там цвіти на плуг,

На приздобу – окрасу –

Славлять Дривина вони,

Бо юнак то над юнаками.

Він то вчив, наставляв,

Як плугом треба орати,

Як біле сіяти збіжже.

Цю чудову ритуальну пісню про культ плуга болгари зберегли від придунайських гетів (фракійців) з доби первісного розселення слов'ян. Про Дривина розповідають болгари, що він зійшов з неба на землю і перший вчив людей, як орати поле. У слов'ян збереглося повір'я, що Дідо (Великий Сварог – зодіак. – О.З.) ходив колись по землі в образі старця і вчив людей рільництву.

Можна зробити висновок, що Дривин, згаданий у болгарській пісні «старий старець» – це Дідо (Дід) слав'янських повір'їв – учитель рільництва. Згадайте всім відому пісню:

А ми просо сіяли, сіяли,

Ой Дід¹, Ладо, сіяли, сіяли.

Цю пісню видатний український мовознавець О. Потебня датував принаймні добою вед² Міфи тієї доби відбилися в ритуальних колядках, пов'язаних із астральним культом Золотого Плуга в скіфів і пізніше в українців.

Історик і мовознавець О. Партицький так повідомляє про звичай приготування короваю в русинів на свято плуга, яке відбувалося дуже урочисто. Бралося борошно «семерака» (пшениця з сімох копиць). Це надавало звичаєві таємничої, містичної урочистості. В обрядових піснях до короваю співалося про космічну тріаду Русі: Сонце, Місяць і Зорю. Коровай називався «Господом» (прабог Сварог. – О.З.) і згодом він мав стати головним!

_________

¹ Дід – протослов'янське «великий» (діді – «велика»).

² Добою Троянської війни й кіммерійців-фракійців на території України. [214]

атрибутом весілля. Такої давнини наші обрядові звичаї, Що пов'язані з космогонією та міфологією. Вони є неоціненним матеріалом для вітчизняної історичної науки. Зокрема, звичаї з Плугом пов'язують етногенез слов'ян безпосередньо з фракійськими племенами, котрі й стали називатися згодом слов'янами. Міфи й звичаї, пов'язані з астральним культом плуга, збереглися на Русі протягом трьох з половиною тисяч років. Інші народні традиції ще давніші.