Астрономічні основи культу природи

 

Стародавні народи упродовж тисяч років пересувалися навколо Східного Середземномор'я, відбувався безперервний обмін надбаннями культури. Разом з народами мігрували й міфи.

Марксизм здійснив повний переворот у вивченні міфології, вважаючи її не «самопородженням духу», а явищем, цілком залежним від суспільного буття. Як стверджував К. Маркс, минула дійсність знаходить своє відображення [43] у фантастичних уявленнях міфології. Міфологія дозволяє науці вивчати минулу дійсність за її давніми відображеннями.

Досліджуючи джерела діалектичного в історії філософії, В.І. Ленін звертав увагу на «...зв'язок зародків наукового мислення і фантазії» на кшталт релігії, міфології і водночас вказував на подібність структури людського мислення в різні періоди його розвитку. «А тепер! Те саме, той самий зв'язок, але пропорція науки і міфології інша»¹. Це напрочуд цінна вказівка для сучасного дослідника, який прагне достовірно відтворити картину духовного світу наших далеких предків.

З відомостей про язичництво Русі першоджерелом є повідомлення Нестора про встановлення князем Володимиром кумирів: «и постави кумиры на хълму: Перуна й Хърса, Дажбога и Стрибога, Семоргла и Мокошь». І це все. Дослідження показали, що навіть імена богів було вписано пізніше, після Нестора, бо християнська церква забороняла й згадувати про них.

У різних писемних джерелах згадуються й інші боги: Волос, Лада, Купало, Коляда, Сварог, Сварожич, Берегиня, Плуг. Ім'я Сварога є лише в Іпатіївському літописі, текст якого запозичено в болгарського хроніста, а той, у свою чергу, наводить повідомлення візантійського письменника Малали. Коли ж порівняти їх, то виявляється, що Гефесту й Геліосу античних текстів відповідає Сварог і Дажбог Іпатіївського літопису.

У фольклорі України збереглася пам'ять про найдревніших богів астрального культу. Існував бог вогню Цур (староукраїнське Сур – Блиск Неба в значенні зодіаку або Сонця, що летить крізь 12 сузір'їв), зображений в олтарі Софійського собору в Києві символічними свастиками. Справа в тому, що рухоме Сонце на Русі зображалось свастикою, а без однієї гілки було знаком Вогню – триквестера. Те, що Сур був небесним вогнем зодіаку, очевидно з обрядів та ритуалів свята Різдва Всесвіту – Сварога (у вужчому розумінні – Різдва богів астральної тріади: Сонця, Місяця і Зорі). Головні боги Див і Сварог називалися просто Богом. «Бог, про якого говорять договори Ігоря й Святослава, є слов'янський Див або Сварог». Назва Сварог виводилася від Sur (санскр.), Suar, Svar, Svarga, звідки – Сварог. Г. Дядечко, виводячи ім'я Сварог також із Sur (санскр.), вказав на пояснення в

___________

¹ Ленін В.І. Повн. зібр. творів. – Т. 29. – С. 225. [44]

Літописі старочеського Sur (Svor) словом Zоdiасus, тобто зодіакальний шлях Сонця – екліптика. В Іпатіївському літописі «Сонце – царь сын Сварогов еже есть Дажбог», а в «Слові Христолюбця...» син Сварога – Сонце називається Вогнем. «И Огневи моляться, зовут его Сварожнцем». На Україні під небесним Вогнем розумівся блиск самого зодіаку або зодіакальний шлях Сонця, яке в кожному сузір'ї набувало рис і сутності нового божества.

Ще в минулому столітті розглядалися зближення індійського Svar (санскр.) та іранського Ноr (на Русі – Хорc) у звуженому понятті Сонця, але це ім'я вживалося тільки книжниками. У весняне рівнодення бог Сонця був Ярило, а первісно – Яр.

З погляду древньої космогонії, головні боги Див і Сварог справді породжували інших богів.

Таким чином, з'ясувалося, що Сварог не є витвором фантазії якогось окремого племені, а одне з імен астрального божества в стародавніх народів, які свою релігію пристосували до потреб хліборобства.

Багаторічні дослідження автора показали, що дохристиянське язичництво на Русі грунтувалося теж на астральному культі, аналогічному культові стародавніх цивілізацій. Це було поклоніння небесному вогневі й воді, в якому богів символізували небесні світила. Фрагментарно залишки язичницької обрядовості збереглися й до нашого часу. Міфологія грунтувалась на уявленнях про утворення й розвиток Всесвіту, а боги київського пантеону, річні свята й символіка обрядів розкривають риси дохристиянської ідеології та психології.

Небесний вогонь виходив з тріади світил: Сонця, Місяця й Зорі. І якщо в Єгипті та Вавілоні головним божеством тріади було Сонце, а в арабів – Зоря, то на Русі – Місяць. На відміну від політеїзму Вавілону і Єгипту, вітчизняний люнарний культ був монотеїстичний. Існував один прабог неба – Див. Керуючи Всесвітом, він виявляв себе як Сварог – зодіак з його 12 сузір'ями і «Сонцем-Оком», що летить, оберігаючи Прадерево Всесвіту. Всі інші боги були помічниками головного бога. Й це добре видно зокрема з українських колядок, де чути відлуння міфів про світотворення.

У найстародавніших українських колядках про створення світу, що передають міфи, які існували задовго до нашої ери, говориться:

Ой коли було з нащадка Світу,

Тоді не було неба і землі,

Ано було синєє море. [45]

Потім з'являється «першодерево» або «прадерево», що символізувало зоряні галактики.

Кліматичні явища й особливо зміни пір року були пов'язані із розташуванням небесних світил – це люди давно помітили. А систематичні визначення, весняного рівнодення, коли починався рік на Київській Русі, тобто визначення «точки весни» в момент, коли центр Сонця проходить точку перетину небесного екватора¹ (Див) й екліптики² (Сварог), спричинялися до розвитку космогонії й міфології. Стародавні астрономи звертали увагу на зодіакальне сузір'я, під знаком якого щорічно наставала весна. Це сузір'я було великим божеством, яке люди часто ототожнювали з якоюсь твариною. Ця тварина була в деяких народів їхнім тотемом.

Зміна зодіакального сузір'я, яке визначає весняне рівнодення, відбувається через те, що Сонце (Око) за рік трохи не досягає до кінця зодіаку – відстає на 50,2 секунди. Таким чином, «точка весни» повільно пересувається через усі 12 сузір'їв за 25 870 років. За часів славетного грецького астронома Гіппарха, наприклад, який теж вивчав це явище й жив у II ст. до н.е., весняне рівнодення ще припадало на сузір'я Ареса (Овна), але вже з 20 р. н.е. перемістилося в сузір'я Риб, де перебуває й донині.

Так минало приблизно дві тисячі років; тим часом «точка весни» поступово переходила на наступне сузір'я, яке досі вважалося другорядним божеством. Відтак воно ставало головним і починало відігравати провідну роль в астральній міфології народів.

Особливими сузір'ями зодіаку вважалися ті, через які Сонце проходило за півроку сільськогосподарських робіт, тобто від весняного рівнодення до осіннього їх було 6 або 7 (з 12). Число 7 стало математичним символом періодичного закону природи, і йому надавали магічного значення.

Цей великий закон колобігу й відродження життя в природі добре знали на Русі. Його уособленням було Сонце, відзначене сімома знаками зодіаку. Сонце змінювало образ і зміст у кожному знакові зодіаку. Це породило богів рівнодення і сонцестояння. Сонце весняного рівнодення на Русі – бог Ярило (юність, мужність). У протоеллінів і еллінів це були Геракл і Прометей, у

________

¹ Екватор небесний – велике коло на небесній сфері, площина якого перпендикулярна до осі світу.

² Екліптика – велике коло небесної сфери, по якому відбувається видимий рух Сонця; перетинається небесним екватором у точках весняного і осіннього рівнодення. [46]

Римі – Юпітер. Вогняне Сонце літнього сонцестояння – бог Семиярило (літописне Сімаргла). Про нього в стародавньому світі говорили: «сім коней сонця», «сім чистилищ – сім брам Ока Мітри», «сім отар Геліоса» тощо. Свято одруження Семиярила з богинею води Даною відбувалося в ніч на Купала – 23 червня. Це було свято періодичного відродження природи. Бога «семи Ярил», нищівного Сонця, полабські слов'яни, наприклад, зображували у вигляді велета з сімома головами під одним черепом й сірома мечами – атрибутами війни. Восьмий меч він тримав оголеним у руці. Це досить пізнє зображення (І ст. н.е.), й Семиярило тут мав ім'я Руєвит (певно, від епітета руйний, руйновитий – «руйнівне вогняне сонце»).

Відомий філолог-слов'янознавець Г. Дяченко вичерпно дослідив усі літописні джерела і дав бездоганну семантику й етимологію імені Сімаргла. Він узяв найменш пошкоджене, найстародавніше: Симаиръгла, Симаергла, Семаергла. Ім'я складається з двох частин: Сима (Семи) і иръгла (ергла). Сима – сім (укр.), Сема – семь (рос). Друга частина слова: Симаиръгла (Семаергла) – иръгла (еръгла) означає «Ярило». У російських областях також «Ерило». Із Ерило, за допомогою придихового г, утворилося Ерігло, Еръгло, Ерьгло – Ирьгла – Ергла. У «Слові Христолюбця...» зустрічається Ерьгла.

Семиярило – так само, як Семислав, Семикраса, Семирозум. Семиярило – Сварожич, Сонце з зодіакальною характеристикою, показано семиелементним символом. Це Сонце, яке проходить 7 зодіакальних сузір'їв за трудову половину року (весняно-осіннє півріччя) в календарях первісних народів. Щорічні спостереження головного сузір'я (великого божества) у зв'язку з визначенням весняного рівнодення спричинили виникнення древніх наук: астрологи, магії, кабали. «Магічне» священне число 7 – перша частина імені великого божества Семиярила і, як показали наші спеціальні дослідження, є математичним символом періодичного закону також і в сучасному його науковому розумінні (наприклад, закон Д.І. Менделєєва).

Сонце осіннього рівнодення в давніх слов'ян зображувалося беззбройним старцем, він мав чотири обличчя й на заході звався Святовит або Світовид. Бог же зимового сонцестояння мав вигляд новонародженого немовляти на голові своєї матері Лади або яблука в її руці (втілення світла), а в полабських слов'ян – п'ятої голови, що народжується в руках чотириголового Сонця. [47]

На початку існування трипільської археологічної культури (4000 р. до н.е.) «точка весни» визначалася в останніх зірках сузір'я Телець над сузір'ям Оріона – Плуга (укр.). Все це добре було відомо не лише народам Середземномор'я, але й іншим стародавнім цивілізаціям.

Спочатку давні народи розглядали зодіак не тільки як уявний шлях Сонця, але і як шлях Місяця, бо Місяць швидше проходить свій небесний шлях, ніж Сонце. Місяць «оглядає» весь зодіак за 27 діб 8 годин. Звідси – стародавні назви Сонця і Місяця: Око.

У давнину народи ділили зодіак на 28 сузір'їв («мешкань» Місяця). Так було в арабів, іранців, індійців, коптів, китайців. Першим сузір'ям місячного зодіаку в арабів були Роги – (сузір'я Телець), другим – Черево Овна (сузір'я Овн). Лише халдеї завжди ділили зодіак на 12 знаків (12 південних і 12 північних). У дохристиянській Візантії, крім храмів Сонцю, Місяцю і Зорі – Венері, існували також 12 ідолів сузір'ям зодіаку.

У добу, коли головним сузір'ям зодіаку був Телець (до якого входить Волосожар; IV–II тис. до н.е.), на Подніпров'ї головним богом був «небесний бик» – Волос, або Тур (саме слово Волосожар означає «небо Волоса»). У відомому давньогрецькому міфі про викрадення Європи Зевс під виглядом бика викрав доньку фінікійського царя Атенора і переніс її на острів Кріт. Можна зробити висновок, що це було в IV–III тис. до н.е., коли головним божеством був «небесний бик» – Телець (Волос).

В ту епоху навіть богиня Місяця Селена – донька Гіперіона (Перуна на Русі) звалася Селена-Бик. Зевса елліни тоді зображали у вигляді бика. Небо називалося іменем сузір'я Тельця, в межах якого понад 2000 років визначалося весняне рівнодення. А наші предки до назви Сонця також додавали назву головного небесного божества, як назву неба: Яр Тур («Сонце-Бик»), хоча в найдавніші часи це було ім'ям весняного Сонця. Вели-[48]чальне звертання Яр Тур збереглося на Середній Наддніпрянщині до часів Київської Русі. На території України виявлено багато археологічних знахідок, які свідчать про першорядність Волоса в пантеоні племен трипільської культури.

Волос (Тур), а латинською мовою Таurus і скупчення Плеяд (Стожари, Баба, Квочка) – найстародавніші сузір'я і відомих первісним народам. В астрономії Гесіода Плеяди (Квочка, Баба. – укр.) поділяють рік на дві частини: коли вони вперше сходять уранці – початок літа, а коли вранці заходять – початок зими (ось звідки назва бабине літо). На ділянці неба поблизу «небесного бика» Волоса містяться й інші важливі об'єкти астрального культу. Це сузір'я Плуг (Оріон) і зірка Коза (а Візничого) – друга за яскравістю на нашому небі (північної півкулі).

Українській назві Плеяд – Квочка відповідає датське Вечірня курка. У французів – lа ponssiniere, а в атласі Байера (1603) наводитися латинська назва Маssеgallinае. На плані сфери Кіршера над Плеядами зображена курка, а скупчення зір – курячий виводок. Араби називали Плеяди Ладжа-джо-аль-сама ма банчі, тобто і небесною квочкою з курчатами.

Майже у всіх народів Велика Ведмедиця була відома під назвою Віз або Колісниця.

Стародавні досягнення астрономії й космогонії зумовили виникнення на Русі астрального культу природи. Язичницькі боги, яких вважають виявом примітивної міфології, насправді були уявленнями передматеріалистичної філософії й науки наших предків про Всесвіт. В пантеоні богів астрального культу Русі були: Лада – життєвий початок природи, втілення двох першоджерел Всесвіту – вогню й води в єдиній особі, мати Сонця; Див – яскраве небесне склепіння (небесний екватор); Сварог – зодіак (екліптика); Дана (Леля) – втілення води; Полель – втілення світла (Сіріус); Перун (грецький Гіперіон, зендський Пейрамун) – батько Сонця, Місяця й Зорі (астральної тріади Русі), його образ на небі – сузір'я Стрілець; Баба (Плеяди); Волос (Тур) – сузір'я Телець (Волосожар); Берегиня – Прадерево Світу (галактика, також Земля); астральна тріада Русі: Місяць (Дідух – Коляда – Василь); Сонце [Сварожич – Ярило]; Зоря [Венера – Ізар (баск.) – Іштар (євр.) – Астарта (фінік.)]. Доіндоєвропейські протослов'янські назви мали: Коза (Капелла); Плуг (Оріон); Хрест (Лебідь); Борона (Кассіопея); Віз (Велика Ведмедиця); [49] Пасіка (Мала Ведмедиця); Волопас (Волопас.) та ін. Слід зауважити, що сузір'я Плуг (Оріон) треба вважати не божеством, а обожнюваним атрибутом Сварога, зірку Козу (Капеллу, а зірку Візничого) – атрибутом Перуна. Сузір'я та небесні тіла не вважались богами. Вони тільки символізували богів Всесвіту. Місяць на небі вважався лише Короною предка Дідуха – Коляди – Василя.

Стародавнє Різдво Всесвіту на Русі було святом Сварога – зодіаку, але це, власне, народження не Сварога, а тріади богів люнарного культу: Сонця, Місяця й Зорі. Донині по слов'янських землях збереглася традиція зображувати цю тріаду на надгробках.

Поява на небі Зорі – Вістунки (Венери) сповіщає, що Сонце вступило в головне сузір'я – Перуна (Стрільця). На Русі вважалося, що з появою перших зірок сузір'я Перуна в Лади народжується немовля – бог зимового сонцестояння. Коли Сонце проходило центральні зірки сузір'я, урочисто святкувалося народження Місяця (Молодик) – Щедрий Вечір (1 січня), а коли воно залишало головне сузір'я, народжувалась Дана (6 січня). Цей міф треба датувати добою неоліту. За міфами, Сварог дав людям плуг. Ритуали відбувалися до недавнього часу. Звечора проти Різдва плуг вносили до хати й клали під різдвяний стіл, а на Новий рік ходили за плугом, імітуючи оранку і співали відповідні колядки. У скіфів, як повідомляв Геродот, існував культ Золотого Плуга, що начебто впав з неба.

Система астрального культу складалася з цілорічного циклу свят, причому головним святам передували вступні, що роз'яснювали ґрунтовні ідеї культу.

Стародавню космогонію й міфологію астрального культу розкриває різдвяний обряд, останнім часом перенесений на Новий рік: ушанування Прадерева Світу. Колись його символом було священне дерево верба, а пізніше, коли звичай поширився на північні країни, цим символом стала ялинка. Прадерево Світу – це разом і земля, й зоряна Галактика – Чумацький (Молочний) Шлях. Обряди, пов'язані з його народженням, свідчать про те, що головним божеством на Русі був Місяць. Часто на могилах замість хреста ставили зображення Прадерева, яким душі померлих мали підійматись на небо.

А ось інші фрагменти дохристиянського культу. Дерево (ялинку) прикрашають вогнями, щоб воно яскріло, мов зоряне небо, всіма сузір'ями зодіаку. Цукерки й го-[50]ріхи – плоди надбань предка. Сніп жита або пшениці, що ставиться на покуті й зветься на Україні іменем міфологічного прапредка слов'ян – Дідух або Коляда, символізує плоди хліборобства, якого людей навчили Сварог і прапредок Дідух (Коляда), астральним уособленням якого є Місяць. Серед ритуальних страв різдвяного столу обов'язково мусить бути містична риба Виз. В Ірані у схожому обряді також фігурує священна риба Вишап, яка береже Прадерево Всесвіту, традиції й етичні принципи народу. Нагадаймо собі, що зодіакальне сузір'я, де визначається точка весни за нашої ери, це – сузір'я Риб. Християнська церква спочатку забороняла поганські свята Різдва Всесвіту, народження Місяця – Щедрий Вечір, Купальські свята тощо, але потім сама пристосувалась до них, давши їм своє тлумачення (354–378 рр.).

А тепер кілька слів про Перуна, в сузір'ї якого відбувається зимове сонцестояння, а відтак – і головні свята астрального культу. Перун і нині побутує у фольклорі, а вперше його згадано в «Повісті минулих літ» у записах за 907-й й 945-й рр. Ім'я його походить від слова прати, тобто бити й означає «той, що б'є». А бив він громами й блискавками, бо громовержець був. Власне, блискавка раніше теж називалася перуном. Перун їздив по хмарах колісницею, запряженою двома велетенськими козлами, й кресав з хмар іскри та грім, зрошуючи землю благодатними дощами, як це робили й міфічні персонажі інших народів (Парджанья в Індії, Ілля-пророк у слов'ян). Незважаючи на надзвичайну стародавність культу, збереглось багато міфів, повір'їв, легенд, прислів'їв та обрядів, пов'язаних з Перуном. Скрізь він бог дощу, блискавки й грому. А тепер ми знаємо, що це ще й назва зодіакального сузір'я, відомого в науці як Стрілець.

Під знаком Перуна народжується астральне божество Місяця. Про стародавність культу Місяця у слов'ян промовляє його народна назва Дідух, що була рівнозначною й синхронною з іранською Дадвах (Бог-творець), який виник задовго до зороастризму. Відомі ще два імені чи епітети місячного божества – Коляда й Василля, але вони також мають аналоги назв у міфологіях інших народів Східного Середземномор'я.

Знаменно, що церква, неспроможна знищити святкування Щедрого Вечора – свята народження Місяця, змушена була призначити на цей день ушанування християнського святого Василія – саме Василія. Ліплений пиріг був символом Місяця. То була жертовна страва, поширена на Русі та в етрусків у Щедрий Вечір, коли [51] нічному світилові співали величальні гімни – щедрівки, як володареві води й усіх генетичних процесів рослинного й тваринного світу. Місяць вважали предком – Дідухом, але збереглися й такі міфи, за якими він – голова Вужа, що ховається в Чумацькому Шляху, тобто Прадереві Всесвіту. Культ Вужа, символу люнарної богині – Великої Небесної Матері Дани-Води існував на території теперішньої України ще 4–5 тисяч років тому, але його залишки збереглися й дотепер. Цей міф передував біблійному міфові про райське дерево й спокусника Змія. Найголовнішими обрядами, пов'язаними з культом Місяця, були: коління кабана напередодні Щедрого Вечора, древні містерії з козою. Адже коза споконвіку була атрибутом місячного божества, й не тільки в нашого народу; згадаймо для прикладу, що грецьку богиню Місяця Артеміду завжди зображували з ланню або з козою, й це пізніше дало підстави вважати її також богинею полювання.

Стародавність обряду водіння кози на свято Різдва Місяця визначається добою, коли весняне рівнодення було за головування Тельця. Астральна міфологія і обряди на території України зберігалися з часів Трипілля до епохи Київської Русі і наших днів. Вони забувалися в умовах християнства. Таке становище створювалося в сучасній науці всіх індоєвропейських народів та інших народів стародавніх цивілізацій.

В епоху трипільської і давньоямної археологічних культур на Надчорномор'ї, в Єгипті обожнювався бик Апіс (Мемфіс), а Небо зображувалось у вигляді корови, що й досі дивує єгиптологів.

Персонажі єгипетської міфології: Озіріс, Ісіда та Анубіс – священний собака, летючий пес (зірка Сіріус, сузір'я Великого Пса) не описуються у світлі первісного культу тріади Сонця, Місяця і Зорі. Розглядаються вже вироджені антропоморфні культи, коли боги стали подібними до людей зі всіма їхніми слабкостями і коли самі сучасники вже не розуміли своїх богів та обрядів.

Коли головним весняним сузір'ям став Овен, у Дворіччі (місто Ур), у Фівах, був обожнюваним Баран. Можна вважати, що в епоху сузір'я Близнюків, що передувала добі Тельця – Волоса (VI тис. до н.е.), вже процвітав культ небесних Води і Вогню. Відомому грецькому міфові про сузір'я Близнюків передував міф про близнюків Лади: Лелі (Дани) і Полеля – втілених Води і Світла. Пізніше в Римі це близнюки Латони.

Зоряне небо всебічно і на високому рівні вивчала [52] стародавня астрономія. Астральні боги і атрибути богів Русі мали й мають на Україні найстародавніші доіндо-європейські назви.

Археологічні знахідки, міфологія й обряди древнього культу дозволяють нам датувати епоху.

Ось що можна стисло розповісти лише про деяких персонажів багатющої, вже почасти дослідженої нами міфологічної спадщини пращурів. Автор цієї праці намагався зібрати все те, на що досі мало хто звертав увагу, і відтворити астральний культ – передматеріалістичну світоглядну систему наших далеких предків, покликану до життя матеріальними потребами стародавнього землеробства й правічним прагненням людини збагнути незбагненне.

 

Боги київського пантеону

 

Досягнення в галузі точних наук справляють неабиякий вплив на розвиток гуманітарних – історію, археологію, етнографію, фольклористику, лінгвістику. Так, із застосуванням точних методів досліджень у лінгвістиці зросли можливості вивчення стародавньої історії та культури, а також походження народів.

Порівняльне вивчення поганських (язичницьких) богів, культу природи, обрядів і звичаїв, мови і побуту є важливим науковим напрямом при розв'язанні питань історії культури й етногенезу. Однак наукові праці часто лишалися тільки переказом давно відомих міфів та авторських міркувань і припущень щодо них. Вивчення ж міфології вимагає методів точних наук. Адже астральне (астрономічне) поганство, яким воно було, безпосередньо пов'язане з успіхами астрономії ще в III тис. до н.е. («обсерваторії», календарі, писемність на Дніпрі). – Помилкові уявлення, ніби поганство – забобони середньовіччя, призводять до публікацій, в яких Перун, найстародавніший бог Русі та індоєвропейців, видасться переважно за божество княжої дружини. Головні богині Русі та її попередників – Коляда (Колєта) й Купала оголошуються персоніфікацією або назвами бога Сонця (Дажбога).

Автор використав комплексний метод досліджень. За ареал було взято Східне Надсередземномор'я в часі від Трипілля до наших днів, адже астральні боги, які входять до київського пантеону, були відомі ще в епоху три-[53]пільців-пеласгів (протолатинян і безпосередніх предків антів).

Увесь київський пантеон, за літописами, літературними джерелами та фольклором, можна подати у такому вигляді:

1) Дажбог, Хорс, Перун, Стрибог, Сімаргла, Мокош («Повість минулих літ»);

2) Волос, Лада, Купала, Коляда (Густинський літопис і «Сінопсис» Гізеля);

3) Сварог і Сварожич (Іпатіївський літопис);

4) Берегиня, Плуг (інші літописи);

5) Див, Яр, Тур («Слово о полку Ігоревім»);

6) Дана, Леля, Прія, Полель, Ярило, Місяць. Зоря, Баба (давньоруська література і фольклор).

Деякі боги, зауважу, мають по кілька імен через етнокультурні нашарування.

Київське поганство першоджерелами Всесвіту вважало космічні вогонь і воду. Як уже мовилось, культ космічного вогню виявлявся в обожнюванні тріади світил: Сонця, Місяця і Зорі (Венери). Усі інші боги були сузір'ями або небесними тілами. В Єгипті та Вавілоні головним було Сонце, в арабів – Зоря, а на Русі – Місяць. Люнарний культ давньої Наддніпрянщини монотеїстичний і цим відрізняється від язичництва Єгипту й Вавілона.

У наших предків праслов'ян головними богами були: Див, яскраве небесне склепіння; уночі – Сварог [54] (Зодіакус), а його заступником – Перун. Всі інші божества були помічниками цих богів. Язичництво Русі грунтувалося на досягненнях великих стародавніх цивілізацій. Астрономія на Середньому Дніпрі мала великі досягнення з епохи Мадлен – 10–15 тис. до н.е. (Мізинь, Кирилівська, Гінці, Межиріч). Відкриття давньої цивілізації на Середньому Дніпрі можна порівняти з відкриттям Трої. У наддніпрянських протомістах ІІІ тис. до н.е. виявлено кількаповерхові будинки, бронзоливарні виробництва в Донбасі, астрономічні «обсерваторії», календарі, пам'ятки писемності з буквено-звуковим алфавітом. Розшифрування писемності виявило, що трипільці (III тис. до н.е.) були пеласгами й нашими предками, а кіммерійці протослов'янами (II тис. до н.е.). Все це свідчить про високий рівень розвитку культури й науки тієї доби.

Автор зібрав народні назви небесних тіл, дослідив дати й наніс на зоряну карту неба. З'ясувалося, що вони належать до V–ІІІ тис. до н.е. Усі боги київського пантеону князя Володимира, літописів і фольклору виявилися сузір'ями або небесними тілами. Обряди календарних свят Київської Русі відповідали руху сузір'їв і відомостям літописів та фольклору.

На основі цих досліджень автор дійшов висновку, що Русь володіла сукупністю досягнень культу природи, коли небесні тіла вважалися божествами. Отже, якщо боги тієї доби були сузір'ями, то назви сузір'їв були іменами богів.

Як ми вже говорили, стародавні астрономи-жерці звертали увагу на зодіакальне сузір'я, під знаком якого відбувалося весняне рівнодення. Це сузір'я вважалося великим божеством. Минало близько двох тисяч років, І точка весни визначалася вже в наступному сузір'ї. Зміна зодіа-[55]кальних сузір'їв весняного рівнодення відбувається через те, що Сонце, яке робить своє уявне річне коло проти годинникової стрілки, проходить не точно 12 сузір'їв зодіаку. За рік воно не закінчує свій шлях на 50,2 секунди, що й чинить малий протилежний рух за годинниковою стрілкою. На одне сузір'я припадає 30" кола, а поділивши 30° на 50,2 секунди, одержимо 2150 років, які потрібні для пересування «точки весни» на одне сузір'я зодіаку (пересічно). «Точка весни» повільно пересувається і проходить усі сузір'я за 25 870 років. У нашу добу (з початку християнства) весняне рівнодення відбувається в сузір'ї Риб, перед тим – в сузір'ї Ареса (Овна), а 4000 року до н.е. (за трипільців) «точка весни» була в сузір'ї Тельця (Волоса), над Оріоном (Плугом).

Перш ніж ознайомити читача з язичницьким пантеоном, треба ще кілька слів сказати про найголовніших богів Київської Русі. Такими богами були Див (небо, Всесвіт) і Сварог (Зодіакус).

Для того щоб з'ясувати сутність божества Див, розглянемо відповідне місце «Слова о полку Ігоревім»: «Уже вржеси Див на Землю». Сучасною мовою це буквально буде так: «Вже впало Небо на Землю». До речі, Небо – назва халдейського бога, яка поширилась у Дворіччі, Індії, Єгипті та на Русі і означала, як і бог Див, денне яскраве небесне склепіння, на відміну від Сварога, «нічного» бога, що мав ще й назву Зодіакус.

 

Сварог

 

Слов'янознавець і філолог Г. Дяченко знайшов у чеському літописі назву Сварога Зодіакус. Це потверджує те, що Сварог ототожнювався саме із зодіаком і його 12 сузір'ями, Свято Сварога – це Різдво Світу (25 грудня) – тріади світил: Сонця, Місяця й Зорі.

За Іпатіївським літописом, Сварог навчив людей шлюбу, хліборобства й подарував їм плуг. Скіфський культ Золотого Плуга, описаний Геродотом, з усіма обрядами дожив до нашого часу. Усі поганські обряди Різдва, що подекуди виконуються й нині, свідчать, що це свято зодіаку.

Про космічну і міфологічну сутність Сварога говорилось у зв'язку із тим, що в давнину люди спостерігали за небом і головним божеством у сонмі інших астральних богів вважали зодіакальне сузір'я, в якому на той час ви-[56]значалася «точка весни». Хоча в Іпатіївському літописі і згадуються, що Сонце «сын Сварогов», тобто син Сварога в його втіленні, але ніде нема писемних або фольклорних свідчень про вшанування Сварога як єдиного бога на Русі.

У піснях та обрядах, міфах і казках діють усі персонажі пантеону Русі, проте Сварог зустрічається лише в ритуалах святкування Різдва Світу – астральної тріади (25 грудня). Всім його сузір'ям-богам підносяться окремі жертви.

У сусідній з Руссю Візантії, де дохристиянський астральний культ і міфологія були схожими, теж не ставилось кумира Сварогу як єдиному божеству, а завжди 12 кумирів за числом зодіакальних сузір'їв-богів. Очевидно, Сварог вшановувався не як єдине божество, а як синкліт головних богів неба. Такого значення, слід розуміти, надано Сварогу і в повідомленні Іпатіївського літопису. Можливо, Сварога треба розглядати як пантеон раннього неоліту.

В попередньому розділі ми говорили, що свято народин Всесвіту (25 грудня) є святом Сварога-зодіаку, але це народження не Сварога, а тріади богів люнарного культу Русі: Сонця, Місяця і Зорі в сузір'ї Стрільця – Перуна. Поява Зорі напередодні Різдва (24 грудня) сповіщає про момент входження Сонця в головне на Русі зодіакальне сузір'я Стрільця – Перуна. Щороку в цей час стародавні племена на території України та араби їли кутю (кут – давньоарабське «їжа»). Зустрічаються перші зорі сузір'я Перуна, народжується нове Сонце (дитя богині Лади – сонце зимового сонцестояння). Під час проходження Сонцем центральних зір сузір'я Перуна (1 січня) урочисто святкується народження Місяця (Молодика) – Щедрий Вечір, а коли Сонце покидає останні зорі цього сузір'я, народжується Дана, втілена вода (6 січня). Отже, й виходить, що Місяць, Сонце і Зоря – це діти, народжені у головному на Русі сузір'ї зодіаку (Сварога) – сузір'ї прабога Перуна (Стрільця). Цей міф виник у часи неоліту і, очевидно, в III тис. до н. є. був занесений трипільцями й пеласгами на територію майбутньої Еллади. Порівняльне вивчення найстародавніших міфів еллінів дозволило зробити важливі висновки про основи астрального культу Русі і свята Різдва. Міф про те, що Геліос (Сонце), Селена (Місяць) і Еос (Зоря) є дітьми Гіперіона, сина Висоти, підтвердив наші припущення. Було помічено той факт, що ім'я Гіперіон семантично, етимологічно і фонетично тотожні імені [57] Перун. У міфах Давньої Еллади Гіперіон – це один із 12 титанів, що породили богів і були скинуті ними з Олімпу. Про те, що Перун (Гіперіон) – справді зодіакальне сузір'я Стрільця, свідчить зендська назва цього сузір'я Пейрамун, що в перекладі означає «сузір'я місячного зодіаку».

Отже, досліджуючи свято Різдва на Русі, ми несподівано «вийшли» на проблему походження і сутності 12 титанів давньогрецької міфології. Цілком очевидно, що 12 титанів – це 12 сузір'їв зодіаку, з якими вже в II – І тис. до нової ери греки не ототожнювали титанів, бо встигли забути. Від імені цих 12 божеств у слов'ян правив Сварог (зодіак) – бог космічного вогню, хліборобства, ковальства, шлюбу. У предків еллінів синхронний бог звався Кроном. За свідченням еллінських міфів, Крон після його повалення Зевсом утік на Апеннінський півострів і став там богом хліборобства – Сатурном римлян. Можна переконливо довести, що епоха культу грецького Крона – це кінець ІІІ – поч. II тис. до н.е., а епоха праслов'янського Перуна – V–IV тис. до н.е.

Свято Різдва (25 грудня) повністю описано і пояснено Ксенофонтом Сосенком¹. Тому ми зупинимось лише на тих обрядах, які ще не дістали пояснень. Це перш за все звичай заготовляти заздалегідь «з доброго дерева» 12 полін, щоб розвести священний вогонь і приготувати трапезу для Тайної вечері. Страв, що їх готували на різдвяний стіл, також було 12.

Нема сумніву, що число 12 відображає число сузір'їв божества Сварога, кожному з яких підноситься жертва. Дванадцять священних ночей (космічних епох) творення Всесвіту (25 грудня – 6 січня), кожна з яких, за уявленнями етрусків, тривала 1000 років, також пов'язана з 12 сузір'ями зодіаку – Сварога². Особливо прикметний звичай, який, на жаль, залишився без пояснень, був описаний тим же К. Сосенком. Коли господар у ролі хатнього жерця виходить з хлібом у двір і обертається на місці проти годинникової стрілки, то, як припустив дослідник, він виконує ритуал сонячного культу. Однак К. Сосенко не взяв до уваги, чому обрано саме такий напрям обертання, а це надзвичайно важливо: адже проти годинникової стрілки летить зодіакальне сонце –

________________

¹ Сосенко К. Культурно-історичиа постать староукраїнських свят різдва і щедрого вечора. – Львів, 1928.

² Немировский А.И., Xарсекин А.И. Этруски. – Воронеж, 1969. – С. 123. [58]

Сварожич, облітаючи всі 12 сузір'їв – богів Сварога.

Надзвичайно важливим, як зазначалося, є і стародавній обряд вшанування символічного Прадерева – верби (за наших часів ялинки), що символізує в міфологіях зоряну Галактику.

Поетично, з великим художнім проникненням зображено в українських міфах-колядках творчу силу космічних води та вогню:

Пане Господарю!

На твоїм подвір'ї верба стояла,

Тонка, висока, листом широка.

На тій вербі трійця горіла.

Три гистри впало, три морі стало.

Вогонь перетворюється на воду, а вода на вогонь. За давніми уявленнями – це основний принцип існування Всесвіту.

Астральне язичництво, як мовилося раніше, мало цілорічний цикл взаємопов'язаних свят: головним передували попередні, що роз'яснювали основні ідеї культу. 1 листопада було попереднє свято, пов'язане з культом і Плуга. Церква призначила на цей день свято двох святих: Косми і Даміана. Народ об'єднав обидва імені Козма-Дем'ян. На Україні це – Божий Коваль. На його свято готуються обрядові страви: кури й каша, напевно, жертви богу Сонця і богині Дані.

Початок виконування «небесного Плуга» (1 листопада) і час падіння його на землю в свято Сварога (25 грудня) давні астрономи визначили на підставі спостережень за зірками сузір'я Плуга-Оріона. 1 листопада Плуг з'являється на небі о 22-й годині вечора і добре помітний. Заходить о 10-й ранку. Чим ближче до різдва, тим раніше ввечері і краще видно зірки небесного Плуга. У грудні це сузір'я сходить о 7-й годині вечора, а заходить о 7-й годині ранку, коли темно, і його добре видно на небі. 1 листопада Плуг-Оріон сходить у піднятому положенні (Пояс Оріона майже вертикальний), як заходить – не видно. На Різдво ж, у свято Сварога, сузір'я «лежить» над горизонтом (Пояс Оріона) і Плуг немовби падає з неба на землю. Напевно, жерці тлумачили це явище саме так.

На свято Щедрого Вечора, в день народин Місяця, здійснювалося ходіння з плугом (оранка). Цей день на Русі, а ще раніше в етрусків вважався найсприятливішим для започаткування всіляких справ, щоб забезпечити, як думали наші предки, щасливе їх завершення. Слід додати, що вік обрядів культу Плуга, здійснюваних ще [59] до недавнього часу, майже 3500 років¹. Сварог шанувався у вигляді своїх божествених сузір'їв, але його культ носив характер культу прабога – прадіда.

Ось така сутність головного божества слов'ян і символіка найважливіших обрядів і ритуалів свята Сварога на Русі

 

Див

 

Див, очевидно, був ще стародавнішим верховним богом, ніж Сварог. Він втілював яскраве блакитне небесне склепіння. Ім'я бога Див збереглося в українських міфах. Див був чоловічим началом Всесвіту, подібно до Зевса Ірану і Dyaus Pita Індії. Етимологічно їхні імена тотожні. Одне з імен богині Дани – Діва було жіночою формою імені Див.

О. Афанасьєв писав: «Д­ва (від сан скр. Див.)... означає «світла, сяйлива, чиста»². Див як персоніфікований образ небесного склепіння згадується в «Слові о полку Ігоревім». Аналогом праслов'янського бога Дива можна вважати халдейського бога Небо, культ якого в давнину поширювався і на Іран, Єгипет, арабів та інші народи. Найстрашнішою катастрофою в уявленнях людей тієї епохи була загибель неба – падіння небесного склепіння. У текстах пірамід (3000 р. до н.е.) зустрічаємо голосіння Ісіди над убитим Осірісом.

Незмірна сила горя в словах Ісіди: