Головні складові газетної форми

Єдність змісту і форми, функціонального та естетичного складає основну мету в мистецтві художньо-технічного оформлення періодичних видань. Оформлювальний процес — це і є приведення у відповідність зовнішньої форми газети чи журналу до її тактично організованого змісту, літературних форматів (жанрів), тижневих та індивідуальних особливостей видань. В остаточному вигляді, тобто в поліграфічному виконанні номерів, ми маємо справу з оформленням, як із матеріалізованим результатом цього процесу.

У нашому динамічному столітті з його безмежним потоком інформації функціональність оформлення періодичних видань набуває особливого значення. Газета чи журнал ризикують утратити частину своїх читачів, якщо їхнє оформлення не сприяє швидкому й цілеспрямованому сприйняттю друкованих повідомлень.

Внутрішню форму видання утворюють тематична і жанрова структури. Зміст починає виявляти свою форму під час безпосередньої реалізації редакційних планів у кожному номері видання і на кожній його полосі. Тут він стає особливо організованим змістом: у нього є своя структура публікації різних тематичних напрямків, що об'єднуються в певний ряд, для яких знайдено відповідні їхнім характеру та значущості просторові й розмірні співвідношення. Отже, тематична структура як внутрішня форма є способом організації змісту, з'єднання його частин у єдине ціле. Набуваючи структурних якостей, зміст стає внутрішньо оформленим. Усі розділи, рубрики, окремі матеріали з'єднані між собою так, що сприймаються читачем як відособлені одне від одного і водночас як частини єдиного цілого — полоси, номера, об'єднані в такий систематизований ряд, що підкреслює більшу значимість одних публікацій і меншу інших, внаслідок чого полегшується процес читання газети чи журналу, знаходження того, що більше цікавить читача.

Внутрішня форма настільки злита з її змістом, що ми вбачали б у ній хіба що відбиття останнього, якби вона не переходила в зовнішню форму. Розташування певним чином тематичних частин номера, їхні визначені розміри, розмежування та зв'язки — це вже конкретно сприймається як просторові та графічні способи виявлення змісту. Так від внутрішньої організації переходимо до композиції — головного компонента зовнішньої форми.

Варто зазначити, що нині композицію газети розглядають чи дуже широко, з включенням у це поняття тематичної побудови номерів, чи вузько — як з'єднання в ціле зображальних елементів, ліній, тонів, плям, конфігурацій тощо.

Обидва погляди мають підстави. По-перше, поняття структури й композиції дуже близькі й нерідко вживаються як синоніми. По-друге, немає однозначного тлумачення поняття композиції і в теоретиків мистецтва, звідки воно походить. Деякі з них розглядають композицію, скажімо, картини лише як комплекс зображувальних елементів та їх розташування на площині безвідносно до задуму твору. Інші стверджують, що композиція — це, насамперед, конкретна розробка сюжетно-тематичної основи твору з розподілом предметів і фігур у просторі, а вже потім установлення співвідношень обсягу, світла й тіні, кольору і т. д.

З переходом тематичної структури в графічну композицію процес формотворення ще не завершується. Іншою складовою внутрішньої форми періодичних видань є їхня жанрова структура. Зовнішня форма видання також опосередковується нею, як і тематичною структурою.

Це опосередкування починається вже на рівні типу видання. Вечірні газети виглядають, як правило, яскравішими і жвавішими, ніж ранкові. Дитячі та молодіжні відрізняються від інших більшим динамізмом композиції, насиченістю тонів і фарб тощо.

Характер жанрової структури та її склад безпосередньо позначаються на зовнішньому вигляді видання. Жанрова різноманітність масового журналу разом із якісним набором та глибоким чи офсетним друком надає йому святкового вигляду. У газеті за ще більшої різноманітності жанрової палітри цієї святковості немає, але є інше: чергування аналітичних та інформаційних матеріалів створює динамічні сполучення великих і малих прямокутних фігур, що пожвавлює навіть ті полоси, на яких немає ілюстрацій. Приваблива строкатість вечірньої газети — це й результат переваги в ній інформації, текстової та зображальної. Яскравість дитячого видання — це й численність ілюстрацій, мальованих заголовків до репортажів, нарисів, оповідань.

Суттєво впливаючи на композицію періодичних видань залежно від їхнього типу, жанри водночас конкретизують і власну графічну форму. Місце матеріалу в номері й на полосі насамперед залежить від його теми, актуальності, але не меншою мірою — від літературної форми. Велику статтю читач частіше знайде у «підвальній» частині внутрішніх полос, а спортивні новини, довідки та оголошення — на останніх.

Кожний жанр має фізичні межі. Вони вироблені багаторічною журналістською практикою, зумовлені розмірами видань та їхніх частин — полосами, розворотами, секціями. У стандартних обсягах найчастіше друкуються передові статті, огляди, коментар. Традиційно більше місце, але теж у визначених межах, займають проблемна стаття, нарис, фейлетон.

Жанрові притаманна графічна індивідуальність, що відповідає його стилістичним особливостям. Важливі статті, кореспонденції вимагають відповідного зовнішнього вигляду. Це, передусім, шрифтове оформлення їхніх заголовків і текстів, що не викликає будь-яких побічних художніх емоцій. Офіційні повідомлення виділяються великими кеглями шрифтів, широкими форматами набору. На літературних сторінках, у поетичних стовпчиках часто з'являються мальовані з головки та заставні елементи, рамки. У добірках листів застосовують курсивні накреслення шрифтів, а в довідкових розділах переважає світла й напівжирна нонпарель.

Усі згадані зв'язки — композиційні, розмірні, графічні — є не випадковими, а закономірними, бо випливають із природи жанру, їх, однак, не можна абсолютизувати. Наскільки рухомі межі самого жанру, настільки ж несталими можуть бути і його фізичні можливості, способи ірафічного вираження. До того ж уніфікація, наприклад, шрифтового оформлення веде не до індивідуалізації зовнішньої форми окремого матеріалу за його власними жанровими ознаками, а до графічного вираження загальної документально-публіцистичної природи всіх матеріалів і типу видання в цілому.

Але як тенденція, як природне прагнення змісту знайти свій зовнішній вираз відповідно до жанру ці зв'язки є універсальними. Вони формують не лише сутність, а й індивідуальність видання.

Отже, оформлення газети — творча справа, пов'язана з вибором і застосуванням шрифтів, ілюстрацій, способами розміщення матеріалів, що ґрунтуються на використанні законів контрасту, пропорції та ін. У кожній газеті поступово складається власна композиційно-графічна модель тобто модель тематичної, жанрової та графічної побудови номеї а Ця побудова здійснюється з допомогою макетування і верстка.

З наступної лекції ми починаємо безпосереднє вивчення елементів форми газети і н самперед тих, що присутні в будь-якому номері будь-якої газети, ї постійних елементів.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. У чому полягає мета оформлення газети?

2. Як розвивалася форма газетних видань?

3. Назвіть загальноприйняті елементи оформлення.

4. У чому полягає взаємозалежність форми і змісту?

5. Які завдання стоять перед оформлювачем?

6. Назвіть функції оформлення.

7. Що таке елемент оформлення? Назвіть основні елементи.

8. Що ви розумієте під поняттям «обличчя видання»? Чи мають своє обличчя ті видання, котрі ви постійно читаєте або з якими співпрацюєте?

9. Що визначає обличчя видання?

10. У чому полягає закон пропорції під час оформлення газети?

11. Як дотриматися закону оптичної ілюзії?

12. Як діє закон рівноваги?

13. Як використовуються елементи контрасту в оформленні газети?

14. Назвіть головні складові газетної форми.

 

Література

1. Балат А. В. Техника оформления газетной полосы. — 2-е изд.,испр. и доп. — Минск: Изд-во БГУ, 1977. — С. 3—10.

2. Галкин С. И. Оформление газеты и журнала: от элемента ксистеме: Общее и особенное в художественно-техническом конструировании периодических изданий. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. — С. 7—14.

3. Графічне оформлення і випуск газети: Методичні вказівки для студентів ф-тів журналістики. — К.: КДУ, 1982. — С. 4—5.

4. Гуревич С. М. Оформление и выпуск районной газеты. — М.:Книга, 1969. — С. 22—23.

5. Гуревич С. М., Вычуб Г. С. Организация работы редакции и труда журналиста: Метод. указания для студентов веч. и заоч.отд-ний фак. и отд-ний журналистики гос. ун-тов // Теория и практика советской журналистики. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987.—С. 31 — 35.

6. Киселев А. П. От содержания — к форме: Основные понятияи термины газетного оформления: Лекции. — М.: Изд-во Моск.ун-та, 1974. — С. 6—17.

7. Ковтун В. Ф., Цыганов О. В. Максимум выразительности. —М.: Сов. Россия, 1972. — С. 6—38.

8. Оформление периодических изданий / Под ред. А. П. Киселева. — М.: Изд-во МГУ, 1988. — С. 6—27, 88—96.

9. Оформлення газети: Методичні поради студентам. — К.: КДУ,1978. — С. 1 — 10.

10. Попов Г. В., Гуревич С. М. Производство и оформление газеты: Учеб. пособие для студентов спец. «Журналистика». — 2-е изд.,перераб. — М.: Высш. шк., 1977. — С. 4—19.

11. Староб га we И. И. Техника оформления газеты. — М., 1958.- 188 с.

12. Толкачев Е. В. О техническом оформлении газеты: Заметки выпускающего. — М.: Искусство, 1956. — С. 4—6.

13. Цыганов О В, Режиссура газетного номера. — М.: Мысль,1968. — С. 3-і. I

14. Цыпленком К. М. Лицо газеты. — М.: Моск. рабочий, 1963.—С. 22—39.

15. Чичикина Н. Д. Оформление газеты. — Ростов н/Д: Изд-воРост, ун-та, 1966. — С. 5—6.

16. Шкляр В. И, Методические советы к изучению темы «Техническое оформление газеты, журнала». — Николаев: Б. и., 1988.-С. 6-9.

Тема 2

ПОСТІЙНІ ЕЛЕМЕНТИ ГАЗЕТИ

Ø Заголовна частина газети.

Ø Розділові засоби.

Ø Службові деталі.

У кожному номері газети є визначені постійні елементи. До них належать заголовна частина газети, сторінки номера, кожна з котрих складається з певної кількості текстових колонок, текстові матеріали й заголовки до них, ілюстрації. Для поділу текстових матеріалів та ілюстрацій використовуються різні розділові засоби: лінійки, відбивки, пробіли тощо. До постійних елементів номера відносять і службові деталі — колонтитули, вихідні відомості. Компонуючи и верстаючи номер, оформлювач має враховувати весь комплекс постійних елементів.

Усі постійні елементи номера є обов'язковими елементами макета газети. Бони зображуються на макеті з допомогою умовних позначок, зрозумілих як журналістам, так і працівникам друкарні.

 

Заголовна частина газети

Газета починається з заголовної частини. Саме дивлячись на неї, читач вибирає газету. Тому зрозуміло, яке значення має правильне її оформлення.

Заголовна частина газети складається з декількох основних елементів. Це — назва газети, постійний заклик, зазначення того, чиїм органом є газета, чи її статусу, календарні відомості, порядковий номер, рік видання газети, ціна одного примірника. Іноді вказують періодичність виходу газети і зображують нагороди, присуджені цьому органу.

Назва газети, як правило, складається з одного-двох слів і має символічне значення (наприклад, «Голос «України», «Независимость») чи вказує на характер видання і коло його читачів («Вечірній Київ», «Україна молода», «Київський університет», «Урядовий вісник»).

Іноді назва газети буває набірною, але в більшості видань її замовляють художникові, а потім клішують. Не треба обирати для назви занадто складний малюнок шрифту, бо назва має бути ясною і чіткою, а її оформлення — не дуже відрізнятися від загального стилю поліграфічного оформлення газети.

Водночас назва газети має виділятися серед інших заголовків першої полоси саме розмірами і малюнком шрифту. Шрифт заголовної частини мусить бути чітким, естетично привабливим, не заважати швидкому сприйняттю і запам'ятовуванню назви читачем. Він повинен відображати стильові особливості газети, за розміром бути пропорційним сторінці, не «давити» на полосу. Наприклад, сторінка, де заголовна частина написана грубим, однотонним шрифтом дубової чи рубленої гарнітури, має негарний вигляд.

Читач пов'язує зміст видання з накресленням її назви. Тому не слід часто змінювати накреслення назви газети. Це руйнує уявлення про друкований орган, що склалось у читача.

Над назвою розміщують постійний заклик. У більшості газет він однорядковий.

Постійний заклик набирають, як правило, світлим шрифтом простого, чіткого малюнка кегля 10—12 пунктів. За курсивного накреслення літер назви газети постійний заклик рекомендується для контрасту оформлювати прямим шрифтом, за прямого накреслення літер назви — курсивом. Постійний заклик найчастіше підкреслюють прямою тонкою лінією.

Під назвою газети зазначають її належність і статус, що набираються в один чи два рядки петитом або корпусом, найчастіше прямого напівжирного накреслення.

Календарні відомості — це вказівка дати випуску: назва дня, числа, місяця, року. До них нерідко приєднують порядковий номер, рік видання газети і ціну окремого випуску. Усі ці дані можуть бути оформлені двома способами.

Перший із них — оформлення рядком: усі елементи заголовної частини розташовуються одним довгим рядком під назвою газети. У центрі рядка вміщують назву дня, дату, місяць і рік, ліворуч — рік видання і порядковий номер (як правило, він складається з двох частин — номера випуску від початку поточного року і, в дужках, номера від початку видання цієї газети); праворуч — ціну окремого номера (як нині пишуть — ціна вільна чи договірна). Рядок установлюють між двома прямими довгими лінійками і поділяють короткими лінійками на три частини. Календарні відомості, оформлені рядком, набирають переважно шрифтом напівжирного прямого накреслення кегля 8—10 пунктів. Назву днів тижня іноді виділяють великими літерами того ж кегля чи більшим шрифтом — кегля 12 пунктів.

Інший варіант оформлення календарних відомостей — «календариком»: у рамці з прямих і хвилястих лінійок, які мають вигляд аркуша відривного календаря. Усередині рамки відомості розташовують окремими рядками, як правило, у такому порядку: зверху — номер випуску, що набирається шрифтом кегля 8—10 пунктів, потім — назву дня тижня, що оформлюється великими літерами кегля 10—12 пунктів; число виділяється великим шрифтом кегля 16—24 пункти; під ним ставлять назву місяця, що набирається великими літерами кегля 8—12 пунктів; останній рядок — рік, для оформлення якого застосовують шрифт кегля 8—10 пунктів. Між рядками «календарика» закладають пробільний матеріал розміром 4—6 пунктів. Висота «календарика» має приблизно в півтора раза перевищувати його ширину.

Над «календариком» зазначають рік видання, під ним — ціну окремого випуску. Ці відомості набирають шрифтом світлого чи напівжирного накреслення кегля 8—10 пунктів. Під ціною іноді розміщують дані про періодичність виходу газети. «Календарик», як правило, вміщують праворуч від назви газети.

Якщо потрібно (наприклад, для зміни розміру заголовної частини газети), можна використовувати різні варіанти розміщення календарних відомостей — замінювати звичний рядок «календариком» і навпаки.

Заголовна частина газети здебільшого має постійний розмір. Іноді її розташовують уздовж першої полоси одним великим рядком. Така заголовна частина дуже ефектна. Однак у більшості газет назва заповнює лише частку всього формату полоси і розміщується в один чи два рядки на декількох (двох, трьох, чотирьох) колонках.

Не випадково оформлювачі часто користуються другим варіантом розміщення заголовної частини. Вона надає деякі додаткові можливості для оформлення першої сторінки: дозволяє найбільш раціонально використовувати місце поруч із заголовною частиною, так званий шпігель, а також, якщо треба, пересувати її на полосі. Шпігель використовується для публікації найважливіших матеріалів номера чи закликів і гасел.

У разі необхідності можна змінювати розмір заголовної частини газети, однак обов'язково слід зберігати ЇЇ малюнок. Треба мати в запасі декілька клішованих заголовних частин газети різних розмірів — на дві, три, чотири колонки і на всю полосу — і користуватися ними залежно від обставин.

Традиційне розташування заголовної частини газети — зверху, ліворуч, над першими колонками першої сторінки. Однак у багатьох газетах її досить активно переміщують, іноді зсувають униз. Тоді на вільному місці розміщують важливі повідомлення чи інформаційну добірку.

Зсувати заголовну частину занадто глибоко не рекомендується, щоб не порушити рівноваги матеріалів на полосі. Взагалі так звані блукаючі заголовні частини розташовують у різних місцях, залежно від умов верстки, від макета. Це надає першій полосі деякої різноманітності, допомагає краще розташувати матеріали. Якихось певних правил з цього приводу немає. Однак до назви газети треба ставитися з повагою, не перекидати її з місця на місце. Заголовна частина має бути на своєму, звичному місці. Бо коли заголовки блукають, читачеві важко відразу знайти назву газети. Взагалі, якщо заголовна частина зміщена без достатньо серйозної причини, а лише з метою «пожвавити» полосу, то таке переміщення невиправдане. Якщо заголовна частина розміщена вздовж полоси, то її переміщення неможливе, бо вона може розрізати першу сторінку надвоє.

У деяких газетах заголовну частину друкують (постійно чи в окремих номерах) іншим кольором. Найчастіше так виділяють саме назву газети. Іноді іншим кольором користуються як тлом для всієї заголовної частини.

Навряд чи потрібно робити заголовну частину занадто малою. Якщо її поставлено на дві колонки і до того ж набрано дрібним шрифтом, то вона може легко загубитися серед інших заголовків газети.

Неувага до о ормлення заголовної частини нерідко призводить до появи в газе помилок. Тому корисно під час випуску кожного номера перевір ти всі елементи заголовної частини газети.

 

Розділові засоби

До розділових васобів відносять пробіли, лінійки, кінцівки та різноманітні фігурн елементи — зірочки, ромбики і т. ін. Вони використовуються для поділу текстових та ілюстративних матеріалів на полосах номера для виділення найважливіших із них.

Головне їх призначення — розділяти на зручні для читача одиниці та блоки смислові компоненти номера: умовні та реальні позначення, знаки писемної мови, слова, речення, абзаци, заголовні та службові елементи, матеріали, добірки, колонки, полоси, сторінки, розвороти. Поділ здійснюється завдяки графічному контрасту з шрифтами й зображеннями. До того ж у формі пробілів їм протистоїть загальний тон паперу — білий, жовтуватий чи кольоровий, а лінійки та прикраси контрастують із ними за малюнком і насиченістю. Звідси й межі взаємодії: пробіли потрібні для всіх без винятку графічних елементів, тому що тільки в їхньому оточенні знаки, малюнки, лінійки і т. ін. стають зручними для індивідуального сприймання. Лінійки ж і прикраси можна порівняти з досить великими знаковими утвореннями. Тому вони включаються в роботу вже на рівні фрази, а частіше — на рівні матеріалу, добірки.

Та основна мета — не лише розподіл. У графіці видання якість визначається гармонійною єдністю всіх компонентів. Пробіли, лінійки та прикраси виконують роль сполучних ланок, що цементують будову номера. їхня кінцева мета — роз'єднуючи, об'єднувати графічні елементи номера.

Вимога загальної гармонії підкріплюється й міркуваннями щодо комунікаційної доцільності: чистота каналу зв'язку значною мірою залежить не тільки від вправності друкарів, а й від ступеня зорової активності незмістових компонентів — чим менше вони проявляють себе самостійними одиницями, тим швидше і продуктивніше сприймається газета.

Таким чином, головними якостями розділових засобів мають бути їхня максимальна нейтральність і універсальність. Треба намагатися, щоб в основному вони залишалися непомітними для читача і водночас, пронизуючи всю зовнішню форму номера, складали її міцний каркас. Через те, що газеті потрібне особливе розмежування текстової, заголовної, ілюстративної, службової частин номера, матеріалів та їх сукупностей — розділів, добірок, полос, а також колонок, сторінок, розворотів, розділові засоби вживаються дуже часто.

Неважко помітити, що, виокремлюючи з-поміж інших будь-який різновид зовнішньої форми, ми в такий спосіб виділяємо її з загального потоку графіки номера, видання.

Особливо помітною стає функція виділення під час використання лінійок і прикрас. Тут з'являється протиріччя, що його не завжди вдається розв'язати. З одного боку, не можна переобтяжувати ними полоси — це може утруднити читання, а з іншого — невелика їх кількість приведе до того, що будь-який поділ сприйматиметься як акцентування. До того ж інтереси редакції часто вимагають прямого виділення певної частини тексту, заголовного комплексу, сторінки, і тоді розділові елементи стають переважно акцентними засобами.

Як і в будь-якому складному явищі, ми спостерігаємо тут постійне протиборство різних тенденцій — розділової та єднальної, нейтралізуючої та виділяючої. Завдання ж оформлювачів полягає в тому, щоб знайти відповідну міру цим протиріччям, домогтися їх гармонійного синтезу — з максимальною користю і для редакції, і для читача. Це завдання не лише утилітарне, а й естетичне.

А зараз ми детальніше розглянемо специфіку цих засобів, кожного окремо. Почнемо з пробілів. Пробіли — це вільний простір між друкарськими елементами, що виникає у процесі набору та верстки полос і виявляється на друкарському відбитку. Оформлювачі називають цей простір «повітрям». Метафора підкреслює характерну якість пробілів — вони надають графіці номера свіжості. Не випадково, коли дивишся на дуже ущільнену, з вузькими полями сторінку, відчуваєш її важкість, незграбність. І навпаки, перенасичена «повітрям» полоса має вигляд розрідженої, легковажної.

Отже, пробільні елементи, хоч і не залишають ніяких слідів на папері, можуть «робити погоду». Звісно, для цього потрібні відповідні умови поєднання пробілів з іншими елементами. В усіх періодичних виданнях зустрічаються такі види пробілів, як міжлітерні, міжслівні, міжрядкові, міжколонкові, «повітря» у заголовках і навколо зображальних матеріалів, поля й середник.

Як же домогтися, щоб «повітря» не було замало чи забагато? Насамперед, треба вміти розраховувати. Річ у тім, що пробіли не задаються вільно, вони встановлюються згідно з певними поліграфічними правилами. І оформлювач зобов'язаний передбачити, до яких наслідків призведе, наприклад, вибір певного кегля, формату набору, застосування певного кліше, лінійки, скільки і яких пробілів потрібно в кожному конкретному випадку, чим компенсувати їх нестачу чи нейтралізувати надлишок. Виходячи з діючих у поліграфії нормативів та інструкцій, оформлювач чітко визначає міру своєї участі в роботі з пробілами.

У шрифтовому наборі така участь обмежена. Багаторічна практика розвитку преси затвердила постійні та жорсткі розміри й пропорції, в тому числі у пробілах. Найменші й найважливіші з них — між літерами (апрош) і рядками (інтерліньяж) утворюються автоматично: завдяки заплечикам, що оточують вічко літери. Пробіли між словами та абзацові відступи теж визначаються дуже строго. Перевищення максимально допустимих пробілів між словами — це один із наслідків застосування вузьких — 2—2 ¹/₄ квадрата — форматів набору і відносно великих — 9—10 пунктів — кеглів текстових шрифтів. Ще одне порушення правил — вимушена розрядка. Вона також трапляється у вузькій — 1 ³/₄—2 квадрати — колонці. Причому текст може бути набраний петитом.

За вимогою інструкції щодо набірних процесів мінімальний пробіл між словами має бути не менш як ¹/₄ кегля, а максимальний — не більше ніж ³/₄ кегля. Великі — більше встановлених — пробіли ускладнюють читання, знижують його швидкість.

Міжрядкові пробіли в тексті встановлюються завдяки заплечикам. На практиці іноді трапляються випадки застосування нетрадиційного набору. Наприклад, текст набирається великими літерами чи боргесом на петитній ніжці. У першому випадку зручність читання погіршується як унаслідок незвичності графічних форм і відсутності звичних стоп-сигналів у вигляді великих літер на початку речення, так і через зменшення міжрядкових пробілів (замість співвідношення вічка і пробілу 1 до 1 воно стає 3 до 1, що, звісна річ, позначається на процесі читання). У цьому випадку бажано набирати петитом на боргесну чи корпусну ніжку або ж розбивати текст на шпони.

У деяких газетах застосовують розбивку на шпони як засіб заповнення площі, відведеної під матеріал. Оформлювачі-початківці, яким відома контрастна сила білого простору, часто ним зловживають, руйнуючи зв'язок між рядками, котрі за логікою належать до одного текстового блоку. Формальне використання пробілів нерідко призводить до логічних помилок.

Однакові пробіли максимально нейтральні у процесі сприйняття і забезпечують ритмічно стійке читання тексту. Втручання оформлювана має тут винятковий характер: коли треба виділити «повітрям» частину тексту — слово, вираз, речення, абзац. Виділити — значить пришвидшити чи уповільнити читання, відповідно зменшивши чи збільшивши пробіли.

Уповільнення найчастіше здійснюється з допомогою збільшення пробілів — розрядки. Цей спосіб активний в усіх випадках: для виділення окремих слів та словосполучень і для виділення смислових блоків — тоді частина тексту розріджується завдяки збільшенню міжрядкових пробілів. Розрядка у текстах — досить помітний графічний засіб, тому користуватися ним слід рідше і тільки на невеликих текстових масивах.

А для сучасного заголовного комплексу розрядка є одним з основних робочих засобів. Її часто використовують для розміщення заголовків над усіма колонками, визначеними на заголовний комплекс (повна розверстка).

За часткової розверстки, тобто з виключенням заголовка праворуч, ліворуч чи по центру, розрядка застосовується рідше. У цьому випадку активніше виявляє себе «повітря», що залишається в неповних рядках. Займаючи не більш як третину всього заголовного простору, «повітря» сприяє посиленню яскравості, цілісності. Але варто йому перейти межі дозволеного, стати над іншими графічними компонентами, пробіли відразу ж перетворюються на порожнечу, яку треба заповнити, нейтралізувати.

Небажаний ефект виникає й тоді, коли пробіли в заголовках виходять за межі полоси і зливаються з полями сторінки. Це порушує зорову цілісність полоси, надає їй неохайного вигляду.

Пробільна частина заголовного комплексу зорово зрівнює його друкарські компоненти і вступає в таку саму взаємодію з текстовими і міжколонковими пробілами в матеріалі, з «повітрям» в інших заголовних комплексах і матеріалах на полосі. З ускладненням охоплених «повітрям» утворень посилюється необхідність узгодження утилітарних і єстетичних завдань. Якщо на рівні знаків і найпростіших знакових сукупностей (слів, речень) оформлювані звертають основну увагу на комунікативні якості пробілів, то на рівні текстів, а тим більше заголовків матеріалів тощо, дедалі більше зважають на їхні естетичні якості. І вже з висоти номера, видання в цілому в загальне пробільне тло вносяться естетичні корективи, що забезпечують зорову єдність, цілісність графіки номера.

На практиці такі корективи зводяться до зняття диспропорцій між «повітрям» і друкованими частинами полоси, номера. В одному випадку виникає потреба зменшити чи нейтралізувати завелику білу пляму в заголовному комплексі; в іншому, навпаки, необхідно розширити вільний простір, щоб не зливалися колонки, частини тексту, текст і заголовок; ще в іншому треба уникнути непотрібної розрядки тексту, скоротити пробіли між словами й рядками, якщо вони перевищують нормативні, знищити «коридор» у наборі та ін. Вносячи естетичну правку, оформлювач домагається цим і поліпшення комунікаційних можливостей пробілів.

Під час випуску номера чимало клопоту завдають горизонтальні пробіли. Завдання оформлювана полягає в тому, щоб завчасно зробити детальний розрахунок полос. Детального розрахунку вимагають і вертикальні пробіли, з допомогою яких створюється загальне графічне тло. Це забезпечується уніфікованим набором текстів (усі рядки одного формату) і відповідно однаковим міжколонковим пробілом.

Під час вибору основного формату рядка, крім інших факторів (забезпечення оптимальної швидкості читання, економного використання площі й т. д.), враховується й можливість використання найзручніших у комунікаційному та естетичному аспектах міжколонкових пробілів.

Газетна сторінка з міжколонковими пробілами має кращий вигляд, ніж із лінійними. Без міжколонкових лінійок набірний рядок, як кажуть поліграфісти, «вільно дихає», обмеження його пробілом полегшує читання. Крім того, вилучення міжколонкових лінійок Дозволяє краще виділити найважливіші матеріали номера, чіткіше розмежувати основні рубрики й розділи газети: на полосі можна побачити тільки розмежувальні та виділювальні лінійки. Ширина пробілу, як правило, складає 6—12 пунктів, а ширші пробіли роблять полосу негарною. Намагаючись уникнути цього недоліку, деякі недосвідчені оформлювані встановлюють подвійні розділові лінійки, але становища це не врятовує. У такому випадку рекомендується трохи збільшити формат текстових колонок.

Величина міжколонкового пробілу залежить від формату набору і кегля шрифту. Більшій ширині колонок має відповідати більший міжколонковий пробіл. Отже, вужча колонка вимагає меншого реглета в газеті.

За вузьких текстових колонок усе ж таки бажано застосувати міжколонкові лінійки, щоб запобігти можливому злиттю сусідніх рядків.

У безлінійковій газеті пробіли мають виконувати три завдання: відокремлювати колонки, поділяти матеріали, виділяти добірки та блоки. Цього можна досягти, якщо встановити певні градації. Скажімо, між текстовими колонками ставити 5-, 10-пунктові реглети; матеріали виокремлювати 12-, 16-пунктовими пробільними елементами; добірки та блоки виділяти з допомогою 20-, 24-пунктових пробілів.

Насамкінець зазначимо, що пробіли — дуже активний, ефективний допоміжний графічний засіб. Графічна м'якість і легкість роблять їх універсальним розділово-об'єднувальним засобом, який добре забезпечує умови для сприйняття всіх друкованих елементів, у тому числі лінійок і прикрас.

У газеті використовують різні лінійки. Текстові колонки раніше завжди розділялися з допомогою шестипунктових прямих міжколонкових лінійок. Такі лінійки дозволяють вирівняти текстові колонки.

Для відокремлення сусідніх добірок, розміщених на одній сторінці, а також із метою відокремлення «підвалу» чи іншого великого матеріалу від тексту, що стоїть над ним чи поруч, використовують різні прямі лінійки — подвійні, тонкі, ромбові, хвилясті, шатировані (з частою поперечною насічкою), асюре (з частою подовжньою насічкою) та ін. У малоформатній газеті кегль лінійок — 1, 2, 4, 6, 8 пунктів, у великоформатній можливе його збільшення до 16 пунктів і далі. Для встановлення подібних розділових лінійок слід забезпечити відповідні пробіли. Визначаючи пробіл, зважають на кегль лінійки та необхідність її відбивки з обох боків. На вибір кегля лінійки впливає і насиченість її вічка: напівтупі й тупі лінійки можуть бути меншого кегля, ніж тонкі.

Для відокремлення розташованих один над одним текстів застосовують кінцівки (кінчики) — короткі тонкі лінійки різної величини. З метою виокремлення одноколонкових заміток звичайно застосовують одноквадратні кінцівки, двоколонкових — двоквадратні, трьохколонкових — лінійки в 4—5 квадратів. Чіткіше поділення тексту досягається з допомогою «вусиків» — кінцівок із потовщенням у середині.

Спроби замінити кінцівки збільшеними пробілами між текстами не можна визнати вдалими, бо вони призводять до втрати газетної площі.

Лінійки можуть з однаковою ефективністю виконувати всі функції, покладені на допоміжні засоби, а саме:

Ø дозволяють легко поділяти і легко об'єднувати змістові блоки,не вдаючись до додаткової заміни пунктів і форматів набору,збільшення пробіл в тощо;

Ø проявляють себе і як енергійний виділювальний засіб, здатний наголошувати на текстових, заголовних елементах, а також на матеріалах, добірках, полосах;

Ø є активним декоративним засобом, спроможним змінювати конструкцію сторінки, суттєво впливати на її естетичне сприйняття.

Візьмемо газетну полосу, де світлу (газетну) лінійку використано нібито лише для розділення. Вона прокреслює всі міжколонкові просвітки, відділяє горизонтальний стандартний блок — «підвал» чи «горище». А є це розділення сприймається і в естетичній якості — як сукупність ліній, що надає полосі конструктивності, чіткості, особливої орнаментальності. Тому загальну функцію лінійки правильніше визначити не в одинарному, а в подвійному вимірі, у цьому випадку — як роздільно-естетичну.

Тепер на місці газетної лінійки уявімо сильнішу, скажімо, чотирипунктову тупу. І полоса сприймається вже інакше: зір виділить спершу яскравий лінійний орнамент, а вже потім — досить різкі розділення. Тут уже діє декоративно-роздільна функція лінійки.

Як бачимо, уже в найпростішому — подвійному — сполученні легко допустима зміна провідної якості. Ще вільнішими стають такі переміщення з акцентуванням, що веде до значного розширення і роздільних, і естетичних можливостей лінійки. Загальним виглядом, гармонійним поєднанням із графікою полос лінійки сприяють створенню певного настрою під час перегляду номера (естетична функція), допомагають орієнтуватися в його структурі (роздільна функція), а також привертають увагу до окремих публікацій та їхніх частин (видільна функція).

У практичній площині така тісна взаємодія функцій вимагає від оформлювачів урахування всіх можливостей кожної лінійки. Передусім треба спиратися на її роздільно-об'єднувальні (комунікативні) та акцентні якості. У практиці сучасної преси встановився добір лінійок, придатних і для розділення, і для акцентування: прямі, суцільні, шатировані й пунктирні, шириною до 12 пунктів. Фігурні застосовуються рідко і для невеликих акцентувань, як правило, у заголовному комплексі. Уніфікація текстового набору і збільшення міжколонкових пробілів звільнили лінійку від втручання у структуру текстових блоків. Нині вона встановлюється між колонками лише для виділення і там, де пробіли занадто великі й їх треба нейтралізувати.

Уніфікований набір дозволяє також обходитися без роздільних горизонтальних лінійок. Зазвичай це забезпечується прямокутною версткою матеріалу і відповідними пробілами. У більшості газет головне навантаження виконують лінійки, що поділяють полоси на великі блоки — сукупності матеріалів певних розділів, а в межах цих блоків лінійка (як правило, нейтральна) іноді використовується як суто роздільна. У такий спосіб однаково добре забезпечується виконання і єднальних, і роздільних завдань.

Як уже зазначалося, в газетах лінійки для міжколонкових відбивок майже не застосовуються. Основне їхнє призначення — виділення матеріалів та їх відокремлення один від одного.

Цікавою є історія переходу від тих часів, коли лінійки ставилися між колонками, до сучасного стилю оформлення. Як це характерно для дизайну, стиль замінюється на антистиль. Спочатку замість лінійок двох-трьох малюнків (газетна світла і «підвальна») на газетних шпальтах з'явився весь асортимент — до 12—13 різних лінійок в одному номері. Мабуть, це якось відповідало ламаній верстці, яка тоді превалювала. Хаотичність композиційних схем викликала сумбурність у малюнках лінійок.