Бої за визволення Великого Бурлука.

Розвиваючи наступ, війська Воронезького фронту 3 лютого 1943-го року визволили центр Великого Бурлука, вийшли до річки Бурлук. Залишили фашисти і село Заміст.

“У моїй пам’яті (автора) залишився ранок 3 лютого – ясний, тихий, і тиша була якоюсь оманливою. Жили ми тоді на Замості, у третій хаті від залізниці. Вийшли з хати, до нас підійшли сусідки, бабусі Феня і Луша, почали роздивлятися довкола. Увагу привернула упряж, що рухалася по дорозі від хатнянського шляху до Хутірця. Вона повернула на Заміст, минула переїзд і попрямувала до нас. У санях було троє бійців, які поцікавилися, чи є у нашому селі німці. Жінки відповіли, що на Замості уже німців немає. А на Буряківці... І повернули свої погляди на інший берег річки. З пагорба від крайньої хати Буряківки у напрямку залізничного мосту бігло кілька німців. Було очевидним, що вони хочуть підірвати міст, який пильно охороняли протягом усього часу окупації. Нам здавалося, що досить цим трьом бійцям перекрити шлях ворогам, і міст буде врятовано.

“Вступати в бій ми не маємо права, - сказали солдати, - у нас інше завдання”. Сіли в сани і поїхали вздовж села. А ми ще спостерігали, як німці метушилися під мостом, а потім швидко бігли від нього. Ми сховалися у погребі, а через декілька хвилин село здригнулося від вибуху великої сили. Німці підірвали міст. Кілька хвилин тривала зловісна тиша, а згодом заговорили гармати, запрацювали кулемети, небо наповнилося гулом літаків”.

“Наступила ніч з 3-го на 4-го лютого. В селі Горяне не було ні німецьких, ні радянських військ. Та десь о першій годині ночі по шляху від Підсереднього появилася колона німецької піхоти, тягли гармати. Йшли тихо, без світла. Перед ранком фашисти підпалили вулицю Комінтерна. Густий чорний дим вкрив Сухий яр і все село Горяне. Під покровом димової завіси німці підтягли танки, засіли і закріпилися на Осіянській горі в церковних сторожках та двоповерховій будові, а також на протилежній горі в Червоній школі”. (Із спогадів О.С.Задорожної).

Основні бої у Великому Бурлуку тривали за так звану Червону школу. Жителі сіл Горяне, Буряківка, Заміст, центру Бурлука були очевидцями, а деякі великобурлучани: Микола Петрович Бугайов, Дмитро Павлович Сахно, Андрій Степанович Добролежа – прийняли бойове хрещення у цих боях. На той час їм ледве виповнилося 17. Всі вони були із сіл Шевченкове та Малий Бурлук, їх призвано до армії 2 лютого 1943 року, тобто відразу після визволення сіл.

– Військова частина, до якої ми влилися, йшла через Шевченкове, Хутірець, Заміст, а 4 лютого ми вже брали участь у боях за Червону школу, - згадує Володимир Іванович Рубіжанський. “Школа знаходилася на висотці, - продовжує розповідь Дмитро Павлович Сахно, --з якої добре проглядалася прилегла територія, особливо Буряківка, звідки ми штурмували фашистів, що засіли у школі”.

“Фашисти використали підвали школи, - пригадує Андрій Степанович Добролежа., - обладнали у вікнах, на горищі вогневі точки і, маючи великі запаси зброї, відбивали атаки наших бійців”. Вела бої за Червону школу 303-я стрілецька дивізія полковника Федоровського 57-ї армії.

Бурлучани, очевидці цих боїв, розповідають, що дуже невигідна була позиція наших військ, які штурмували Червону школу. Німці знаходились на висотці, у школі, під прикриттям, наші ж солдати під час атаки були, як на долоні, під прямим прицілом крупнокаліберних кулеметів та автоматів ворога.

Після кожної атаки пагорбок на підступах до школи сірів від шинелей убитих. Біля 200 наших воїнів загинули в бою за Червону школу.

“5 лютого 1943 року продовжувався запеклий бій за Червону школу. На допомогу приреченим на смерть гітлерівцям прийшла німецька авіація. Наступного ранку над Великим Бурлуком з’явилося кілька фашистських літаків. Вони кружляли, пікірували, але бомб не скидали. Раптом з великої висоти на цю зграю спікірували наші винищувачі. Німецькі стерв’ятники скинули, де попало, вантажі на парашутах і миттю зникли за лісом. Це були боєприпаси і продукти для тих, що засіли в школі. Та все те не попало німцям”. (Із спогадів І.Крюка).

6 лютого 1943 року ворог спрямував основні сили танкової дивізії СС “Рейх” проти військ 3-ї танкової армії в районі Приколотного та на окраїні Великого Бурлука.

Під кінець дня 30 ворожих танків намагалися прорватись до Великого Бурлука. Але зустріли сильний протитанковий бар’єр, створений артилеристами 1245 –го винищувального протитанкового полку і танкістами 179-ї танкової бригади під командуванням полковника П.М. Рудкіна. Ворожі танки у тил наших частин не прорвалися.

7 лютого два полки ворожої мотопіхоти при підтримці 30 танків та авіації знову перейшли у контратаку у напрямку Приколотне – Великий Бурлук. Гітлерівці потіснили наші підрозділи і захопили Гогіне. Цей населений пункт кілька разів переходив із рук в руки. 146 – й гвардійський полк змушений був відійти всім правим флангом у Слизневе. У цей час до 20-и ворожих танків з автоматниками увірвалися на північно-західну окраїну Великого Бурлука.

“Наш командний пункт знаходився за два кілометри від Великого Бурлука, - пише Бєлов у книзі “Сини Вітчизни”. – Раптом дзвінок – говорив полковник Федоровський: - Біда! На нас суне колона танків з есесівського корпусу. А біля Великого Бурлука лише кілька гармат.

– Федоровський, друже, тримайся. Відступати не можна, - кричу у телефон.

Сам на машину – і до нього. Ось і дивізія Федоровського. Німецькі танки йшли рівною шеренгою, мов на параді. Для відбиття ворожої танкової атаки мобілізували всі сили, що були у розпорядженні комдива. До гармат стали бувалі воїни, серед них був і я. Ворожі танки наближалися.

– Вогонь! – пролунала команда.

Лісок вкрила чорна завіса. Загорілося кілька німецьких машин. Ворожу піхоту притиснули до землі, а потім примусили відкотитися дружним кулеметним та автоматним вогнем”.

Тривали бої і за висотку. Викурити фашистів з Червоної школи допомогла “катюша”, яка зробила залп по школі з центру Великого Бурлука. 8 лютого висотку зайняли наші війська, очистили від ворога і село Горяне.

Великий Бурлук звільнено. Але нальоти ворожих літаків продовжувались, сутички між радянськими і німецькими літаками переростали в запеклі бої.