Діагностика раптової кардіальної смерті:

Об'єм заходів для діагностики РСС включає:

1.Визначення ознак клінічної смерті:

- відсутність пульсації  магістральних артерій;

- відсутність тонів серця за даними аускультації та ЕКГ;

- відсутність дихання;

- зникнення функцій ЦНС (втрата свідомості);

- розширення зіниць;

2.Визначення механізму раптової кардіальної смерті (шлуночкова тахікардія, фібриляція шлуночків, асистолія, електормеханічна дисоціація).

3.Прийняття рішення про початок реанімаційних заходів або відмову від них.

 

Ефективність відновлення життєво важливих функцій організму та подальший прогноз визначаються швидкістю надання реанімаційної допомоги. Якщо серцево-легенево-мозкова реанімація після припинення кровообігу розпочата протя­гом 2 хв., то позитивний прогноз досягається у 85-92 % випадків. У разі збільшення цього терміну ефективність реанімації зменшується. Якщо встановлено, що з моменту зупинки серця (при нормальній тем­пературі навколишнього середовища) пройшло більше 6-7 хв, то серцево-легенево-мозкова реанімація не показана, її можна не розпочинати або припинити.

Існують фактори, які подовжують період клінічної смерті: попе­реднє застосування препаратів, які сповільнюють клітинний метабо­лізм, низька температура тіла (перебування в холодній воді). Час проведення реанімаційних заходів подовжується у дітей.

Фактори, які скорочують період клінічної смерті: тяжке захворюван­ня, яке передувало смерті, фізична та психічна перевтома, гостра крово­втрата, висока температура тіла потерпілого (перебування в гарячій воді).

 

Біологічна смерть – це стан, який характеризується виникненням зворотніх змін в органах та тканинах організму, які виникають після клінічної смерті.

Ознаками біологічної смерті є:

- відсутність пульсу на магістральних артеріях;

- відсутність тонів серця за даними аускультації та ЕКГ;

- відсутність дихання;

- зникнення функцій ЦНС;

- розширення зіниць;

- помутніння рогівки ока та її висихання;

- симптом „котячого ока" (при стисканні очного яблука з боків зіниця
звужується і має вигляд вертикальної щілини);

- зниження температури тіла до температури навколишнього середовища;

- трупне заклякання;

- трупні плями.

 

 

Якщо в ході реанімації з'ясовано, що вона є безперспективною, то реанімаційні заходи припиняються.

Відмова від реанімації - це розпорядження лікаря не використо­ву­вати серцево-легенево-мозкову реанімацію для попередження смерті хворого внаслідок зупинки серця або дихання. Рішення лікаря має бути обгрунтовано тим, що хворий знаходи­ться в термінальному стані невиліковної хвороби і може померти протя­гом коро­ткого проміжку часу. Мотивована відмова від серцево-легенево-мозкової реанімації обов'яз­ково фіксується в історії хвороби. Рішення про відмову від серцево-легенево-мозкової реанімації по­винно бути підписане двома лікарями або лікарем і завідуючим відділенням і доведене до родичів хворого з детальним поясненням причин.

Найбільш часто РКС спостерігається при наступних захворюваннях та синдромах: гострі коронарні синдроми (Q-інфаркт міокарда, не-Q-інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія), ішемічна кардіоміопатія, серцева недостатність, гіпертрофічна кардіоміопатія, дилатаційна кардіоміопатія, міокардит, аортальний стеноз, пролапс мітрального клапана, сино-аурикулярна (СА)-, атріо-вентрикулярна (АВ)-блокади ІІ-ІІІ ступеня, синдроми Wolff-Parkinson-White (WPW), Бругада, подовженого інтервалу QT – LQTS (первинні Jervell, Lange-Nielsen – syndrome та Romano-Ward – syndrome; вторинний), аритмогенна дисплазія правого шлуночка, аномальний розвиток коронарних артерій, міокардіальні містки, “спортивне серце” (Рекомендації Українського наукового товариства кардіологів, 2003).

Факторами ризику розвитку РКС у пацієнтів без ознак структурного захворювання серця є минаючі тригерні події (токсичні, метаболічні впливи, електролітний дисбаланс, вегетативні та нейрофізіологічні розлади, ішемія або реперфузія серця, гемодинамічні зміни), порушення реполяризації високого ризику (вроджені синдроми подовженого інтервалу Q-T – Jervell, Lange-Nielsen та Романо-Уорда, набутий синдром подовженого інтервалу Q-T, аритмогенна дія препаратів; взаємодія ліків), клінічно прихованого захворювання серця (нерозпізнаного, або такого, що не розпізнається). Найбільш небезпечними порушеннями серцевого ритму є шлуночкова екстрасистолія (ШЕ), шлуночкова тахікардія (ШТ) (мал. 1) та фібриляція шлуночків (ФШ) – (табл. 7).

Таблиця 7