Естетичне підґрунтя модернізму

Понятие модернизма используется в науке в нескольких смыслах. В наиболее широком из них оно употреблялось в западной эстетике и искусствознании XX в. для обозначения большого круга явлений

культуры и искусства авангардно-модернизаторского характера, возникших под влиянием НТП в техногенной цивилизации второй половины XIX — первой половины XX в. (или даже несколько шире), начиная с символизма и импрессионизма и кончая всеми новейшими направлениями в искусстве, культуре и гуманитарной мысли XX в., включая все авангардные движения вплоть до его своеобразного антипода — постмодернизма.

Среди главных теоретических предтеч модернизма часто называют Лессинга, Канта, романтиков; к непосредственным теоретическим лідерам относят Ницше, Фрейда, Бергсона и многих неклассических философов и мыслителей XX в., в частности экзистенциалистов и структуралистов. В качестве главных особенностей модернизма указывают на эстетическую стратегию автономии искусства, ринципиальной независимости от каких-либо внехудожественных контекстов (социального, политического, религиозного и т.п.); на предельное затушевывание или полный отказ от миметического принципа в искусстве; акцент на художественной форме (тенденция, достигшая логического предела в формализме любого толка — и художественного, и исследовательского), понимаемой в качестве сущностной основы произведения искусства, тождественной его содержанию; и в результате всего этого — на абсолютизацию визуальной (или аудио) презентации произведения в качестве принципиально нового кванта бытия, самобытного и самодостаточного. В российско-советской эстетике и искусствознании прошлого столетия понятие модернизма чаще всего применяли для обозначения всего комплекса авангардно-модернистских явлений с позиции предвзято негативной оценки. В основном это позиция консервативной линии в традиционной культуре по отношению ко всему новаторско му; в советской науке она в первую очередь определялась партийноклассовыми идеологическими установками. Модернизм представал объектом не столько научного анализа, сколько всеобъемлющей, часто огульной критики. Критиковали модернизм за отход от традиционной (в рамках традиции XIX в. прежде всего) культуры — за антиреализм, эстетство, отход от социально-политической ангажированности, засмыкание с мистикой, за абсолютизацию художественно-выразительных средств, за апелляцию к иррациональной сфере, алогизм, абсурдность и парадоксальность, за пессимизм и апокалиптику, за формализм, за стирание грани между искусством и жизнью и т.п. В общем все в искусстве XX в., выходящее за узкие рамки искусственно изобретенного метода «социалистического реализма» или реализма в модели XIX в., считалось в советской эстетике негативным и обзывалось модернизмом. Модернизм — это как бы академизировавшийся авангард; он утверждает многие из авангардных новаторских художественно-эстетических находок уже в качестве само собой разумеющейся классики. Для модернизма кубизм, абстракционизм, экспрессионизм, сюрреализм, конструктивизм, додекафония, литература Джойса — это классика, органічно продолжившая многовековую историю мирового искусства.

 

Екологічна естетика

Екологічна естетика – проблема відношення людини до навколишнього середовища, як екологічної цінності. Центральною є концепція естетичної природи мистецтва, прекрасного як його відмінної ознаки. Природа виступає як джерело естетичного досвіду. У зв'язку з цим підкреслюється, що естетичний досвід ширший за художній. Разом з тим естетична і художня цінності мистецтва, власне кажучи, ото­тожнюються: артефакт, що не має естетичної цінності, відривається від світу мистецтва. Серцевиною естетики навколишнього середовища є проблема естетич­ного об'єкта. В ході її теоретичного обговорення на перший план вису­вається питання про специфіку навколишнього середовища в порівнянні з іншими естетичними об'єктами.

Дослідження екологічної естетики як частини філософії навколишнього середовища починається з розгляду понятійного апарату екоестетики. Його структуру утворюють основні поняття (навколишнє середовище, природа, ландшафт, вид) і рівні сприйняття прекрасного (зовнішній — внутрішній, формальний — змістовний, візуальний — інтелектуальний, емоційний — раціональний). Якщо для мистецтва базовим є почуття краси, то для навко­лишнього середовища переважне значення має поєднання концептуально-прекрасного й етичного. Вводиться новий термін — «екологічна краса», чия суть полягає в розумінні структури, функціональності, доцільності еколо­гічної системи. Цей тип краси можна порівняти з поняттям концептуальної краси в математиці, фізиці. Така комплексна, складна, раціональна краса оперує категоріями ощадливості, простоти і ін. Питання про те, чи вводить екоестетика в науковий обіг нові категорії, залишається відкритим. У да­ний час нею активно використовуються категорії філософської естетики, мистецтва, природничих наук, повсякденної свідомості.

Аналіз етичної, діяльнісної функції екологічної естетики свідчить, що основою естетичного ставлення до природи є фундаментальна загально­людська туга за прекрасним, визначальне естетичне сприйняття навколиш­нього середовища, регульоване естетичним смаком.

Опозиція «природа — культура» не характерна для екоестетики. Нав­проти, усіляко підкреслюється, що сприйняття природи культурно, кон­цептуально; завдяки описам природа перетворюється в об'єкт культури.

Філософські підходи до естетики природи: когнітивний, когнітивістський.