Школа діалогу культур» В. Біблера. Особливості змісту педагогічної технології «школа діалогу культур».

 Педагогічна технологія «Школа діалогу культур» запропонована сучасним російським філософом Володимиром Біблером та його співвітчизниками психологом Іриною Берлянд і педагогом Сергієм Кургановим.

Школа діалогу культур була створена в Україні в 1979 році в м. Харкові. Тут були вперше проведені та теоретично обґрунтовані (в зв’язку з ідеями видатного російського філософа В.С. Библера) перші уроки-диалоги. (Курганов, Литовський, 1983; Курганов, Соломадин, 1986).

Методологічною основою «Школи діалогу культур» є положення про те, що мислення особистості, яка формується, повинно вступати в діалогічне спілкування з попередніми формами культури (античності, середньовіччя, Нового часу), а також із представниками різних поколінь, які взаємодіють у єдиному часовому просторі. Вчені стверджують, що зрозуміти будь-які поняття, явища можна, лише помістивши їх у простір різних культурних розумінь (від минулого до теперішнього), а також розглянувши у площині сьогодення (у дискусії та взаємодоповненні сучасних культур).

Особливості змісту педагогічної технології «Школа діалогу культур»

полягають у тому,що зміст освіти у «Школі діалогу культур» передбачає зовсім інші, порівняно з традиційними, педагогічні принципи.

1. Дитина може вільно висловлювати свою думку. Відбувається активний діалог педагога і дитини, під час якого дитина виявляє свою неповторну й відповідальну позицію, а не просто засвоює пропоновані їй знання.

2. Основним навчальним матеріалом у «Школі діалогу культур» є не підручник, а антологія найвидатніших текстів конкретної культури. Робота учнів полягає у створенні авторських текстів-творів у контексті діалогу з цією культурою і міжкультурного діалогу. Так, у початкових класах предметом навчання є не окремі цілісні культури, а навчальний діалог, у ході якого звична навчальна дія (наприклад, звуковий аналіз або додавання натуральних чисел) піддається сумніву: «Що таке число?», «Що таке додавання?», «Що таке окремий звук?», «Як виникають звуки музики?», «Чи є термометр живим?», «Як зроблена чарівна казка?» тощо.

    З1993 р. психологічними дослідженнями Школи діалогу культур почала займатися Лабораторія методології ї теорії психології Інституту психології ім. Г.С. Костюка (Г.О. Балл, В.Ф. Литовський).

Дослідження українських вчителїв-діалогістів та їх російських однодумців (А.В. Ахутін, І. Є. Берлянд, А.Н. Юшков, О.Г. Ушакова, В.Г. Касаткіна, Н.І. Кузнєцова та інш.), які виконані під керівництвом В.С. Біблера, показали, що предметом учбової діяльності дитини на першому етапі учбового діалогу може бути формування власного бачення предмета.

 

На наступному етапі учбового діалогу предметом учбової діяльності стає ситуація неспївпадання загального для всіх дітей предмета засвоєння з жодним засобом його розуміння.

 

Дитина стає здатною розуміти, як інша дитина бачить число або явище природи. Дитина ставить питання: чому моє розуміння та розуміння іншої людини не співпадають? Цю ситуацію В.С. Біблер назвав «точкою подиву». В.С. Біблер вважав, що «точки подиву» (що таке слово, число, явище природи? …) складають базовий зміст навчання у початкових класах Школи діалогу культур.

 

Психологічні дослідження показали, що учні, які закінчують початкову школу діалогу культур, мають такї учбові здїбностї («компетенції»):

 

1) Здібність виразити своє ставлення до учбового предмету в слові, малюнку або схемі;

 

2) Здібність оформляти свій власний погляд на предмет засвоєння в учбових творах;

 

3) Здібність розуміти учбові твори інших учнів та вчителів, утримувати в усному та письмовому мовленні, в учбовому малюнку різницю своїй точки зору та точку зору іншої людини;

 

4) Здібність та потребу працювати з творами іншої культури, толерантно ставитися до іншої культури;

 

5) Здібність відтворювати у власних учбових творах їншокультурний погляд на речі з гострим розумїнням різниці цього погляду від власного;

 

6) Здібність працювати з науково-популярною літературою: вміння компетентно відтворити ідеї та образи, якї отриманї з позаурочної учбової літератури «своєю мовою», уникаючи сухості та наукоподібності;

 

7) Здібність задавати учбові питання, інтерес до «вічних проблем буття», якї не мають тільки одного вирішення (А.Н. Юшков цю компетенцію влучно назвав «дитячою учбовою питальністю», Юшков. 1997).