Самовиховання: суть, умови, етапи.

Самовиховання як вища форма розвитку особистості.

Особистість учня виступає не тільки як об’єкт, але і як суб’єкт виховного процесу. Його розвиток може відбуватися успішно не тоді, коли його шляхи нав’язуються зовні, а тоді, коли вони виводяться із внутрішньоінтенційної суті вихованця. За таких умов у дитини як суб’єкта виховного процесу формуються свідомість і самосвідомість, тобто власне „Я”, що опосередковує всі виховні впливи.

Самопізнання з метою самовиховання та само творення особливо активізується у підлітковому віці. Самовиховання, будучи похідним із виховання, поступово стає вищою формою розвитку особистості, її духовного „саморуху”. Воно виявляється у діях особистості, спрямованих на досягнення ідеалу самого себе в рамках власних уявних потенційних можливостей.

Процес самовиховання, як і процес виховання, теж є системою, у якій як системотворчий чинник здатний виступати згаданий „ідеал висоти”. Ефективне самовиховання буває тоді, коли воно спирається на знання специфічних засобів і дій впливу на самого себе. Для цього у психології, педагогіці та акмеології розроблені системи засобів самопізнання, само-інформування, самовизначення, самонаказу, самооцінки, самовпливу, самоконтролю та самозвіту.

Система взаємозв’язаних стратегій, методик і тактик самовиховання представлена в автосугестопедичній акмеології – новій галузі акмеологічних знань, яка лише започатковує свій розвиток у вітчизняному педагогічному просторі.

Самовиховання учнів

Одним із найскладніших видів діяльності, в яку включаються учні з педагогічних міркувань, є діяльність, спрямована на перетворення власної особистості, тобто самовиховання. Спрямувати активність вихованця на створення власної особистості – значить зробити його у співучасником процесу виховання, суб’єктом, союзником у досягненні виховної мети. Мабуть, це є найскладніше завдання. Тільки за умови його вирішення до кінця реалізуються сутнісні сили двостороннього процесу виховання.

Взаємодія, співробітництво з вихованцем у його вдосконаленні є найбільш органічною формою, яка об'єктивно покликана дати максимальний ефект. Адже кожна людина намагається ствердити своє Я, переживає потребу якнайповніше реалізувати себе у сфері людської діяльності та взаємин. Це намагання природне і для дитини. Педагог покликаний допомогти у досягненні цієї не завжди висловленої мети вихованця – стати особистістю.

Вихователь повинен поважати право вихованця бути суб’єктом власного розвитку, одночасно сформувати у нього довіру до себе, бажання співпрацювати на шляху становлення його особистості.

Знаючи учня, педагог може надати йому кваліфіковану практичну допомогу у самовихованні Вона передбачає три взаємопов’язані і взаємозумовлені процеси:

1. Самопізнання. Вихованець повинен вивчити себе як особистість за допомогою методів і прийомів самоаналізу, порівняння себе з іншими, позитивнішими людьми; сприймання критики від товаришів і друзів; спостереження за собою нібито з боку; систематичного підбиття підсумків дня; оцінювання своїх дій; поступового вироблення об’єктивного ставлення до себе.

2. Самоутрішування від негативних думок, дій, вчинків, поведінки шляхом самонаказу на стримування, самовідмови у випадку нестриманості і нездійснення наміченого.

3. Самопримушування до виконання позитивних дій, вчинків, добрих справ за допомогою тих самих методів і прийомів, що й при самостримуванні, але із „зворотним знаком” – плюсом. Зважування на терезах розуму, совісті, коли потрібно утриматись або коли, навпаки, примусити себе, призводить знову до самооцінки, яка вдруге дає змогу застосувати чи самостримування, чи самопримушування.

Займаючись самовихованням, К.Д.Ушинський розробив для себе спеціальні правила, які виступали в ролі програми його саморозвитку:

1. Спокій цілковитий, у крайньому разі – зовнішній.

2. Прямота у словах і вчинках.

3. Обдуманість дій.

4. Рішучість.

5. Не говорити про себе без потреби жодного слова.

6. Не гаяти часу несвідомо; робити те, що треба, а не те, що трапиться.

7. Витрачати час тільки на необхідне або приємне, а не за пристрастями витрачати.

8. Кожен вечір добросовісно давати собі звіти у вчинках.

9. Ніколи не хвастати тим, що було, ні тим, що є, ні тим, що буде.

10. Нікому не показувати цього журналу.

Самовиховання особистості здійснюється в різних сферах: інтелектуальній, морально-вольовій, духовно-культурній, фізично-гігієнічній.

Самовиховання в інтелектуальній сфері передбачає розвиток пам’яті, мислення, творчої уяви. З цією метою вивчається мнемоніка – прикладна наука про прийоми розвитку і саморозвитку пам’яті; логіка – наука про закономірності, форми мислення; евристика – наука про творчу уяву людини, її можливості, засоби творчого саморозвитку.

Самовиховання у морально-вольовій сфері базується на психології волі і характеру, темпераменту і здібності. Воно полягає у самоконтролі за виявленими у себе недоліками і вадами характеру.

Самовиховання у звично-спортивній або гігієнічній сфері полягає у тренуваннях, проведенні оздоровчих процедур, стеженні за своїм здоров’ям, зовнішністю та ін.

Організація самовиховання здійснюється на засадах органічності (процеси виховання і самовиховання мають бути взаємопов’язані), добровільності, довіри, цілеспрямованості.