Способи і засоби пожежогасіння.

Пожежогасіння – комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі. Основою пожежогасіння є примусове припинення процесу горіння. Існують слідуючі способи припинення горіння:

1. спосіб охолодження – поверхню горючої речовини слід охолодити нижче температури запалювання. Для цього використовують воду, водні розчини, снігоподібну вуглекислоту.

2. спосіб розведення – для зменшення концентрації кисню вводять в повітря інертні гази та пару ззовні або розводять кисень продуктами горіння (у ізольованих приміщеннях). Для цього використовують діоксид вуглецю, інертні гази, водяну пару.

3. спосіб ізоляції – ґрунтується на припиненні надходження кисню повітря до речовини, що горить. Для цього використовують ізолюючі вогнегасні речовини (хімічна піна, порошок, пісок).

4. спосіб хімічного гальмування реакцій горіння – введення в зону горіння галоїдно-похідних речовин (бромисті метил та етил, фреон, хладон, спеціальні порошки).

5. спосіб механічного гасіння – сильним струменем води, порошку чи газу.

6. спосіб вогнеперешкоди – створюються умови, за яких полум’я не поширюється через вузькі канали, переріз яких менше критичного.

Засоби пожежогасіння:

1. Гасіння водою - кожне підприємство обладнують пожежним водопроводом, що може бути об’єднаним з господарсько-питним. Основними елементами устаткування водяного пожежогасіння є пожежні гідранти, пожежні крани, пожежні рукави, насоси та інше. Пожежні гідранти використовують для відбору води із зовнішнього водопроводу. Біля місця їх розташування встановлюються показчики: «ПГ», цифрове значення відстані в метрах від показчика до гідранта, внутрішнього діаметра трубопроводу в мм, вид водопровідної мережі (тупикова чи кільцева). Пожежний кран – це комплект пристроїв, що складається з вентиля, встановленому на пожежному трубопроводі і обладнаного пожежною з’єднувальною головкою, пожежного рукава з ручним стволом. Пожежні крани розміщуються у вбудованих або навісних шафах, на яких вказано «ПК», його порядковий номер та номер телефону для виклику пож. охорони. Пожежні рукави слід утримувати сухими, складеними в «гармошку» або скатку, приєднаними до кранів та стволів, 1 раз на 6 місяців їх треба розгортати та згортати заново.

Водою не можна гасити легкозаймисті рідини (бензин, гас), карбіди та селітру (вони виділяють при контакті з водою горючі речовини), металевий калій, натрій, магній та його сплави, електрообладнання, що знаходиться під напругою, цінні папери та устаткування.

2. Первинні засоби пожежогасіння – застосовуються для ліквідації невеликих осередків пожеж та гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналу об’єкта. До них належать: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати), пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо).

Вогнегасники розподіляють:

1) за способом транспортування на:

- переносні (ручні та ранцеві);

- пересувні;

2) за видом вогнегасної речовини на:

- водні;

- повітряно-пінні;

- порошкові;

- вуглекислотні;

- хладонові;

- комбіновані.

Пінні вогнегасники застосовують для гасіння твердих та рідких горючих матеріалів, за виключенням речовин, які здатні горіти та вибухати при взаємодії з піною. Також ними не можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою. За способом утворення піни вони поділяються на хімічні та повітряно-механічні..

Вуглекислотні вогнегасники – застосовують для гасіння рідких та твердих речовин (крім тих, що можуть горіти без доступу повітря), а також електроустановок, що знаходяться під напругою до 1000В. Вуглекислотно-брометилові вогнегасники за будовою мало відрізняються від вуглекислотних, зате завдяки бромистому етилу їх продуктивність в 4 рази вища за вуглекислотні.

Порошкові вогнегасники – призначені для гасіння твердих, рідких та газоподібних горючих речовин та електроустановок під напругою до 1000В.

Хладонові та брометилхладонові – використовують для гасіння горіння рідких речовин (клас В) та електроустаткування (Е). Користування хладоновими вогнегасниками аналогічне до вуглекислотних.

Громадські будівлі та споруди промислових підприємств повинні мати на кожному поверсі не менше 2х ручних вогнегасників. При захисті приміщень, у яких знаходяться ЕОМ, оргтехніка, телефонних станцій, архівів тощо, необхідно враховувати специфіку вогнегасних речовин, що можуть призвести до псування обладнання під час пожежі. Такі приміщення рекомендується забезпечувати вуглекислотними вогнегасниками. Максимально допустима відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника має бути: 20м – для громадських будівель та споруд, 30м – для приміщень категорії А, Б, В (горючі гази та рідини); 40м – для приміщень категорії В і Г; 70м – для приміщень категорії D.

Порядок дій при користуванні вогнегасником:

- взяти однією рукою за рукоятку, другою рукою витягти запобіжну чеку;

- натиснути на важіль рукоятки, в результаті чого голка руйнує мембрану балона з газом, і направити струмінь на джерело горіння, керуючи від периметру в центр.

Для гасіння великих загорянь у приміщеннях категорій А, Б, В застосовують стаціонарні установки водяного, газового, хімічного та повітряно-пінного гасіння.

До розповсюджених стаціонарних засобів гасіння пожежі відносять спринклерні та дренчерні установки. Вони являють собою розгалужену мережу трубопроводів зі спринклерними або дренчерними головками і розташовуються під стелею приміщення.

Кількість спринклерних головок визначають з розрахунку 12м² на 1 головку, вони одночасно є датчиками і спрацьовують при підвищенні температури.

Вмикання дренчерної установки здійснюється за допомогою пускового вентиля, який відкривається вручну, або за допомогою спеціального клапана, що об’єднує до 8 дренчерів.