Показники вибухопожежонебезпечних властивостей матеріалів і речовин.

       Пожежа – неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується в часі і просторі та створює загрозу життю і здоров’ю людей, навколишньому середовищу, призводить до матеріальних збитків.

Основні причини пожеж:

-електротехнічні – короткі замикання в електромережах, неспрацювання систем захисту на початкових етапах розвитку НС, зростання величини струму і загоряння кабелів, провідників ін.

- загоряння газу внаслідок руйнування газових магістралей будівель і споруд;

- запалення легкозаймистих рідин (ЛЗР), горючих рідин (ГР) та твердих горючих матеріалів;

- необережне поводження з вогнем (паління, використання відкритого полум’я);

- розряди блискавки, статична електрика, самозаймання, випадкове фокусування сонячних променів на горючих матеріалах, іскри тощо.

       Пожежна небезпека – можливість виникнення та (або) розвитку пожежі в будь-якій речовині, процесі, стані.

       Пожежна безпека об’єкта – стан об’єкта, за якого з регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

       Горіння – це екзотермічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням диму,  виникненням полум’я і світінням.

Горіння буває гомогенним та гетерогенним. При гомогенному горінні речовини, що вступають у реакцію окислення, мають однаковий агрегатний стан – газо- чи пароподібний. Гетерогенне – якщо початкові речовини знаходяться в різних агрегатних станах і наявна межа поділу фаз в горючій системі.

       У всіх випадках для горіння характерні три стадії: виникнення, поширення та згасання полум’я.

       За швидкістю поширення полум ’ я горіння поділяється на:

- дефлаграційне горіння – швидкість полум’я в межах декількох метрів за секунду;

- вибухове – надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням енергії і утворенням стиснутих газів, здатних виконувати механічну роботу (руйнування), при цьому швидкість полум’я досягає сотень метрів за секунду;

- детонаційне – це горіння, яке поширюється із надзвуковою швидкістю, що сягає кількох тисяч метрів за секунду (1 – 4 км\с)

(Вибух – явище надзвичайно швидкого горіння речовини; має такі етапи: спалах, вибух, детонація.)

За походженням та деякими зовнішніми особливостями розрізняють такі форми горіння:

- спалах – швидке згоряння горючої суміші без утворення стиснених газів, яке не переходить у стійке горіння;

- займання – горіння, яке виникає під впливом джерела запалювання;

- спалахування – займання, що супроводжується появою полум’я;

- самозаймання – горіння, яке починається без впливу джерела запалювання (теплове, мікробіологічне, хімічне);

- самоспалахування – самозаймання, що супроводжується появою полум’я;

- тління – горіння без випромінювання світла, що, як правило, розпізнається за появою диму.

       Залежно від агрегатного стану й особливостей горіння пожежі поділяються на відповідні класи та підкласи:

клас А – горіння твердих речовин, переважно органічного походження, що супроводжується  тлінням;

клас В – горіння рідин або твердих речовин, які розтоплюються;

клас С – горіння газоподібних речовин;

клас D – горіння металів та їхніх сплавів;

клас Е – горіння електроустановок під напругою.

       Пожежовибухонебезпека речовин і матеріалів – це сукупність властивостей, які характеризують їх схильність до виникнення й поширення горіння, особливості горіння і здатність піддаватись гасінню загорянь. За цими показниками виділяють три групи горючості матеріалів і речовин: негорючі, важкогорючі та горючі.

       Негорючі – речовини та матеріали не здатні до горіння чи обвуглювання у повітрі під впливом вогню або високої температури. Це матеріали мінерального походження (неорганічного)  та виготовлені на їх основі матеріали (цегла, бетон, азбест, мінеральна вата, камінь тощо), метали, гіпсові конструкції.

       Важкогорючі – це речовини та матеріали, що здатні спалахувати, тліти чи обвуглюватись у повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння, обвуглювання. До них належать матеріали, які містять горючі та негорючі складові частини (асфальтобетон, фіброліт, деревина при глибокому просочуванні антипіренами тощо).

       Горючі – речовини і матеріали, які здатні до самозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення. Це всі органічні матеріали. Горючі матеріали поділяють на:

- легкозаймисті – які займаються від короткочасної дії (до 30 с) джерела запалювання незначної енергії (сірник, іскра) без попереднього нагрівання;

- важкозаймисті – займаються від порівняно потужного джерела запалювання.

       Температура спалаху – найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари або гази, здатні спалахувати від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння, тобто має місце тільки спалах- швидке згоряння горючої суміші, що не супроводжується утворенням стиснутих газів.

За температурою спалаху розрізняють:

- легкозаймисті рідини (ЛЗР) – рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61⁰ С у закритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт);

- горючі рідини (ГР) – рідини, які мають температуру спалаху понад 61⁰ С у закритому тиглі або 66⁰ С у відкритому тиглі (мінеральні мастила, мазут, формалін).

Температура займання (спалахування) – найменша температура речовини, за якої в умовах спеціальних випробувань речовина виділяє горючу пару або гази з такою швидкістю, що після їх запалювання від зовнішнього джерела спостерігається спалахування – початок стійкого полум’яного горіння.

Температура самозаймання (самоспалахування)- найнижча температура речовини, при якій відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що призводить до виникнення полум’янистого горіння. Температура спалаху та займання належать до показників пожежовибухонебезпечності лише рідин та твердих речовин.

       Важливими показниками, що характеризують пожежовибухонебезпечні властивості газів, рідин та пилу є концентраційні межі поширення полум’я (запалення). Нижня (НКМ) та верхня (ВКМ) концентраційні межі поширення полум’я – це мінімальна та максимальна об’ємна (масова) доля горючої речовини у суміші з даним окислювачем, при яких можливе займання (спалахування) суміші від джерела запалювання з наступним поширенням полум’я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання. Суміші, що містять горючу речовину нижче НКМ чи вище ВКМ горіти не можуть.

       НКМ (або нижній граничний рівень НГР) називають найменшу концентрацію парів, газів або пилу в повітрі, за якої вже можливий вибух суміші.

       Залежно від значення НКМ поширення полум ’ я пил поділяється на: вибухо- та пожежонебезпечний. При значенні НКМ менше 65 г\м3 пил є вибухонебезпечним (пил сірки, муки, цукру), а при інших значеннях НКМ – пожежонебезпечним (пил деревини, тютюну).

       ВКМ (або верхній граничний рівень ВГР) – називають найбільшу концентрацію парів, газів або пилу в повітрі, за якої ще можливий вибух суміші.

       Концентрацію рідини, парів та газів вимірюють у відсотках, а пилу – у г\м3 повітря.

       Розрізняють також нижню (НТМ) та верхню (ВТМ) температурні межі поширення полум ’ я газів та парів в повітрі. НТМ та ВТМ – це такі температури речовини, за яких їх насичені пари утворюють в даному окислювальному середовищі концентрації, рівні відповідно НКМ та ВКМ. Температурні межі поширення полум’я використовують зокрема для вибору температурних умов зберігання рідин у тарі, за яких концентрація насичених парів буде безпечною з точки зору пожежовибухонебезпеки.

       Треба пам’ятати і про правила сумісного зберігання деяких речовин. До небезпечних речовин, які здатні за їхнього з’єднання створювати вибухові пари, належать, наприклад: мінеральні масла – кисень; скипидар, етиловий спирт – нітратна кислота; етиловий спирт – натрію пероксид та інші.