Ефект організації може бути у трьох формах: економічній, соціальній, організаційній.

Економічна форма ефекту найбільш вивчена, для неї роз­роблені відповідні кількісні методи оцінки, загальні для ви­значення економічної ефективності будь-яких витрат (на ре­організацію виробництва, створення нових організаційних структур, впровадження нової техніки). Єдність показників, що використовуються для характеристики віддачі витрат різ­ного цільового призначення, та деяка спільність у підходах з їх визначення обумовлюються практичними цілями тих об'єктів, на яких планується здійснення цих витрат. Так, усі промислові підприємства, не дивлячись на автономність своїх цілей, під­порядковують їх вирішенню основних соціально-економічних завдань: підвищення рентабельності та (або) продуктивності, задоволення мінливих вимог споживача, ринку, працівників.

Соціальна форма ефекту від діяльності організації має свою специфічну оцінку, хоч і не може бути виражена таким єдиним синтетичним показником, як економічна ефектив­ність. При вдосконаленні організації істотно змінюються умо­ви праці та виробництва. Наприклад, розвиток діяльності груп якості та поєднання двох організаційних форм забезпечення якості виробництва — адміністративної та громадської — спри­яють, за оцінками зарубіжних фахівців, підвищенню про­фесійної підготовки працівників, набуттю навиків ухвалення рішень у складних ситуаціях. До соціальних результатів нале­жать підвищення престижності праці, технологічної дисциплі­ни, посилення відповідальності за результати своєї діяль­ності.

Нарешті, організаційний ефект організації виражається у посиленні взаємозв'язку і взаємодії елементів виробничої сис­теми та появі у системи якісно нових властивостей, що відсутні у її елементів. Проявом організаційного ефекту на рівні підроз­ділів організації є підвищення узгодженості та впорядкованос­ті окремих процесів і робіт, якості функціонування виробничої системи. На макрорівні з організаційним ефектом пов'язані такі явища, як можливість реалізації великомасштабних за­ходів щодо реорганізації виробництва, диверсифікація, інтег­рація виробничих стадій і процесів, що призводять до підви­щення цілісності системи і розвитку її емерджентних власти­востей.

Таким чином, сукупний ефект організаційної системи охоп­лює не тільки результати у вигляді збільшення обсягу робіт або послуг, але і певні соціальні та організаційні результати.

Оцінювання ефективності діяльності організації

Одним із способів оцінювання ефективності організації є метод послідовного порівняння за допомогою стандартних оці­нок, коли вимірювання ефективності проводиться шляхом ек­спертного розрахунку значень окремих показників за групами критеріїв і визначення їх відносної значимості за інтервальною шкалою.

Так, на першому етапі цього підходу відбувається ідентифі­кація організаційної системи, яка полягає у виявленні особли­востей функціонування організації. На цьому етапі визнача­ються функції, цілі й організаційні ресурси системи, встанов­люються вимоги, що висуваються, і можливості їх задоволення в конкретних умовах.

Другий етап — формування критеріїв і вимірників ефек­тивності — включає визначення основних напрямів оціню­вання і критеріїв ефективності. Критерії виступають як необ­хідна передумова винесення ухвали про рівень ефективності організації, кожний з яких характеризується за допомогою низки показників. Відбір показників здійснюється на основі таких вимог: використовувані вимірники мають фіксувати фактичний рівень ефективності і одночасно враховувати зав­дання аналізу та управління економічними процесами на ос­нові виявлення різних причинно-наслідкових зв'язків.

Завершальною процедурою формування системи критеріїв є їх ранжування за ступенем впливу на ефективність організа­ції. Ранжування здійснюється за кількісною шкалою в діапа­зоні від 0 до 10. Максимальна оцінка надається характеристи­ці, що має найбільшу перевагу. Якщо позначити оцінку ознаки і у експерта через а.., то відносну увагу показника можна розра­хувати за формулою

На третьому етапі — оцінювання ефективності організа­ційної системи — проводяться розрахунок фактичних значень показників і перетворення одержаних числових оцінок у бали за допомогою шкали корисності. Бальні оцінки використову­ються для побудови профілю ефективності, при складанні яко­го необхідно висловити думку за кожною характеристикою на основі її кількісної оцінки та здійснити порівняння, оперуючи поняттями "добре", "задовільно".

Четвертий етап — аналіз ефективності організації — включає розрахунок резервів зміни ефективності, відноснуоцінку значимості критеріїв для підвищення результативності системи, встановлення напрямів її реорганізації.

Резерв зміни ефективності (К) характеризує величину не­використаних можливостей та підвищення за конкретним критерієм і показує необхідність вдосконалення системи в цьо­му напрямі.

Оцінювання ефективності організаційних систем

Оцінка ефективності організаційних систем проводиться з метою вибору найбільш раціонального варіанта структури або способу її вдосконалення. Ефективність організаційної струк­тури має оцінюватися на стадії проектування, при аналізі структур управління діючих організацій для планування і здійснення заходів щодо вдосконалення управління. Комплек­сний набір критеріїв ефективності системи управління фор­мується з урахуванням двох напрямів оцінювання її функціо­нування:

- за ступенем відповідності результатів, що досягаються, встановленим цілям організації;

- за ступенем відповідності процесу функціонування системи об'єктивним вимогам до його змісту, організації та результатів.

У теорії організації розроблено кількісні методи вивчення залежності між кінцевим результатом, досягнутим організа­цією, і продуктивністю апарату управління, яка може визна­чатися як кількість виробленої організацією кінцевої про дук ції, що припадає на одного працівника апарату управління. Для цього використовуються такі коефіцієнти.

1. Коефіцієнт ефективності організаційної структури управління.

2. Коефіцієнт ланковості.

3. Коефіцієнт територіальної концентрації.

4. Коефіцієнт дублювання функцій.

5. Коефіцієнт надійності системи управління. 

6. Ступінь централізації функцій.

7. Коефіцієнт ефективності використання інформації (Ке.):

Вся робота щодо проектування організаційних структур управління припускає ухвалення нестандартних організацій­них рішень з урахуванням зовнішнього і внутрішнього середо­вища.