Особливості словотвору різних частин мови

План:

1. Способи словотворення іменників, прикметників, дієслів та дієслівних форм.

2. Способи творення прислівників, займенників, числівників.

3. Способи творення часток, прийменників, сполучників.

4. Способи словотворення вигуків.

Література: основна (1, 6, 13, 14, 17, 18),

               додаткова (3, 7, 8, 11, 12, 13, 14, 18, 19, 33, 34),

               довідкова (1, 3, 6, 8, 16).

Основна література:

1. Актуальні проблеми українського словотвору: Зб. наук. праць/ За ред. В.Ґрещука. – Івано-Франківськ: Плай, 2002. – 669с.

2.  Безпояско О.К. Городенська К.Г. Морфеміка української мови. – К.: Наук. думка, 1987. – 211с.

3. Білоусенко П.І. Історія суфіксальної системи українського іменника (назви осіб чоловічого роду). – К.: КДПІ, 1993. – 214с.

4. Вакарюк Л., Панцьо С. Українська мова. Морфеміка і словотвір. – Тернопіль: Лілея, 1999. – 220с.

5. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова: Морфеміка. Словотвір. Морфонологія: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1999. – 207с.

6. Горпинич В.О. Українська словотвірна деривація. – Дніпропетровськ: ДДУ, 1998. – 190с.

7. Земская  Е. Язык как деятельность. Морфема. Слово. Речь. – М.: Языки славянской культуры, 2004. – 688с.

8. Карпіловська Є.А. Суфіксальна підсистема сучасної української літературної мови: будова та реалізація. – К.: УкрНДІПСК, 1999. – 298с.

9. Клименко Н.Ф. Основи морфеміки сучасної української мови: Навчальний посібник. – К.: ІЗМН, 1998. – 182с.

10. Клименко Н.Ф. Система афіксального словотворення сучасної української мови. – К.: Наук. думка, 1973. – 186с.

11. Клименко Н.Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові. – К.: Наук. думка, 1984. – 252с.

12. Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А. Словотвірна морфеміка сучасної української літературної мови. К.: УкрДНІПКСЮ, 1998. – 162с.

13. Ковалик І.І. Вчення про словотвір. Вибрані праці. – Ч. І. - Івано-Франківськ – Львів: Місто НВ, 2007. - 404с.

14. Ковалик І.І. Питання українського і слов’янського мовознавства. Вибрані праці. – Ч. ІІ. – Львів – Івано-Франківськ: ЛНУ, 2008. - 496с.

15. Морфемна структура слова. – К.: Наук. думка, 1979. – 334с.

16. Плющ М.Я. Морфеміка // Плющ М.Я. Граматика української мови: У 2 частинах. – К.: Вища школа, 2005. - №1. – С. 7 – 19.

17. Плющ М.Я. Словотвір // Плющ М.Я. Граматика української мови: У 2 частинах. – К.: Вища школа, 2005. - №1. – С. 20 – 68.

18. Словотвір сучасної української літературної мови / За ред.                М.А. Жовтобрюха. – К.: Наук. думка, 1979. – 406с.

19. Вакарюк Л.О., Панцьо С.Є. Українська мова. Морфеміка і словотвір: Навчальний посібник / Вид. 2-ге, переробл. і доп. – Тернопіль: Навчальна книга – огдан, 2010. – 200с.

 

 

Додаткова література:

 

1. Березенко В.В. Відадвербіальне словотвірне гніздо: структура, семантика, потенціал: Автореф. дис.... канд. філол. наук. – Запоріжжя, 1996. – 26с.

2. Бойчук В.М. Типологія внутрішньої форми слова у десубстантивному словотворі: Автореф. дис.... канд. філол. наук. – Івано-Франківськ, 1997. – 18с.

3. Валюх З.О. Словотвірна парадигматика іменника в українській мові: Монографія. – К., Полтава: АСМІ, 2005. – 365с.

4. Валюх З.О. Типологія словотвірних парадигм іменника в українській мові. Автореф. дис.... доктора філол. наук. – К., 2006. – 36с.

5. Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови. – К.: „Пульсари”, 2004. – 400с.

6. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К.: Наук. думка, 1998. – 256с.

7. Вінницький В. Про акцентуальний спосіб словотворення // Мовознавство. – 2007. – №3. С. 12 – 22.

8. Голянич М.І. Внутрішня валентність прикметникових утворень із значенням говоріння // Дослідження з словотвору та лексикології: Збірник наукових праць. – К.: Вища школа, 1985. – С. 64-68.

9. Голянич М.І. Омонімічні слова з коренями мов- та каз- у сучасній українській мові // Українське мовознавство: Збірник наукових праць. – К.: Вища школа, 1985. - №13. – С. 45-50.

10. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. – К.: Наук. думка, 1991. – 191с.

11. Городенська К.Г., Кравченко М.В. Словотвірна структура слова (відіменні деривати). – К.: Наук. думка, 1981. – 199 с.

12. Горпинич В.О. Українська словотвірна дериватологія: Навчальний посібник. – Дніпропетровськ: ДДУ, 1998. – 190с.

13. Ґрещук В.В., Бачкур Р.О., Джочка І.Ф., Пославська Н.М. Нариси з основоцентричної дериватології / За ред. В. Ґрещука. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2007. – 348с.

14. Ґрещук В.В. Український відприкметниковий словотвір. – Івано-Франківськ: Плай, 1995. – 208с.

15. Гринчишин Д.Т. Явище субстантивації в українській мові. – К.: Наук. думка, 1965. – 112с.

16. Гуйванюк Н.В., Кардащук О.В., Кульбабська О.В. Українська мова. Схеми, таблиці, тести: Навчальний посібник. – Львів: Світ, 2005. – 304с.

17. Дідівська Л.П., Родніна Л.О. Словотвір, синонімія, стилістика. – К.: Вища школа, 1982. – 170с.

18. Думчак І.М.Унівебація в українській мові. Автореф. дис.... канд. філол. наук. – Івано-Франківськ, 1998. – 16с.

19. Земская Е.А. Современный русский язык. Словообразование. – М.: Просвещение, 1973. – 304с.

20. Земская  Е. Язык как деятельность.– М.: Ком Книга, 2005. – 224с.

21. Катышев П. Полимотивация как проявление смыслового потенциала словообразовательной формы // Филологические науки. – 2005. – № 2. – С. 35 – 41. 

22. Ковалик І.І. Питання іменникового словотвору в східнослов’янських мовах у порівнянні з іншими слов’янськими – Львів: Вид. ЛУ, 1958. – Ч.1. – 151с.

23. Коржик Л.І. Структурно-семантична типологія відприкметникових словотвірних ланцюжків у сучасній українській мові. – Автореф. дис.... канд. філол. наук. – Івано-Франківськ, 1999. – 23с.

24. Кубрякова Е.С. Деривация, транспозиция, конверсия // Вопросы языкознания. – 1974. - № 5. – Ч. 64-76.

25. Микитин О.Д. Структурно-семантична типологія словотвірних парадигм іменників у сучасній українській мові: Автореф. дис. … канд. філол. Наук. – Івано-Франківськ, 1998. – 20с.

26.  Нелюба А.М. Явища економії в словотвірній номінації української мови. – Х.: Майдан, 2007. – 302с.

27.  Русанівський В.М. Структура українського дієслова. – К.: Наук. думка, 1971. – 305с.

28.   Русская граматика: В 2 т. – Т. 1. Фонетика. Фонология. Ударение. Интонация. Словообразование. Морфология. – М.: Наука, 1980. – 783с.

29.   Соколова С. Словотвірна мотивація в колі суміжних явищ // Мовознавство. – 2004. - №1. – С 62 – 68.

30. Топіка В.А. Множинність словотвірної мотивації дієслів у сучасній українській мові: Автореф. дис.... канд. філол. наук. – К., 1998. – 17с.

31. Цыганенко Г.П. Русский язык. Морфемика. Словообразование. Этимология. – Донецк: КИТИС, 1999. – 314с.

32. Ципердюк О.Д. Словотвірна парадигма в системі комплексних словотвірних одиниць: Науково-методичний посібник. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2008. – 84с.

33. Хрустик М.Н., Хаценко Л.І. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір: Практикум: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 136с.

34. Януш Я.В. Український словотвір // Януш Я.В. Сучасна українська мова: Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2005. – С. 109 – 127.

Довідкова література:

2. Вакарюк Л.О., Панцьо С.Є. Український словотвір у термінах: Словник-довідник. – Тернопіль: Джура, 2007. – 260с.

3. Великий тлумачний словник української мови. – К.; Ірпінь: Перун, 2001. – 1440с.

4. Ганич Д.І. Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища школа, 1985. – 360с.

5. Етимологічний словник української мови: У 7 т. – Т. 1-3. – К.: Наукова думка, 1982 – 1989.

6. Інверсійний словник української мови. – К.: Наук. думка, 1985. – 811с.

7. Карпіловська Є.А. Кореневий гніздовий словник української мови: Гнізда слів з вершинами – омографічними коренями. – К.: Українська енциклопедія, 2002. – 912с.

8. Карпіловська Є.А. та ін. Словник афіксальних морфем української мови. – К.: Наук. думка, 1998. – 435с.

9. Клименко Н.Ф. Як народжується слово. – К.: Рад. школа, 1991. – 287с.

10.Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А., Кислюк Л.П. Шкільний словотвірний словник сучасної української мови. – К.: Наук. думка, 2005. – 214с.

11.Нелюба А., Нелюба С. Лексико-словотвірні інновації (2004 - 2006): Словник. – Х.: Майдан, 2007. – 144с.

12.Полюга Л.М. Антонімія морфем // Полюга Л.М. Словник українських синонімів і антонімів. – К.: Довіра, 2007. – С. 543 – 569.

13.Полюга Л.М. Морфемний словник. – К.: Рад. школа, 1983. – 464с.

14.Полюга Л.М. Словник українських морфем. – Львів: Світ, 2001. – 448с.

15.Сікорська З.С. Українсько-російський словотворчий словник. – К.: Освіта, 1995. – 256с.

16.Тихонов А.Н. Словообразовательный словарь русского языка: В 2 т. – М.: Русский язык, 1990.

17.Українська мова: Енциклопедія. – К.: Укр. енциклопедія, 2000. – 752с.

18.Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: В 4 т. – М.: Прогресс, 1973.

19.Яценко І.Т. Морфемний аналіз: Словник-довідник: У 2 т. – К.: Вища школа, 1980-1981.

 

 

Таблиця 16. Основні види формантів

 

Таблиця 17. Комплексні одиниці словотвору.

 

АБРЕВІАТУРА – скорочене складне слово, утворене з початкових звуків, назв початкових літер чи початкових частин слів, на основі яких твориться скорочення. Розрізняють ініціальні (буквені і звукові) абревіатури, утворені з назв початкових літер: ТСН, БАМ; змішані, буквено-звукові: ДТСААФ; абревіатури, уворені поєднанням частини слова з початковими звуками або назвами початкових літер частин слів: КамАЗ, райвно; абревіатури, утворені поєднанням початкових частин слів: військкор, юннат; абревіатури, утворені поєднанням початкової (-их) частини (частин) слова з повним словом: зарплата, санепідстанція; абревіатури, утворені поєднанням початкової частини слова з початком і кінцем або тільки кінцем другого слова: військкомат, мопед; абревіатури, утворені поєднанням початкової частини першого слова повної назви з формою непрямого відмінка другого слова: завскладом, комроти.

АБРЕВІАЦІЯ – спосіб творення складноскорочених слів (абревіатур) на основі словосполучень. Таким способом утворюються тільки іменники.

АДВЕРБІАЛІЗАЦІЯ – перехід слів з інших частин мови в прислівники. Найчастіше в українській мові адвербіалізуються іменники в непрямих відмінках (без прийменників і з прийменниками) і прикметники: бігом, кругом, напам’ять, до вподоби.

АД’ЄКТИВАЦІЯ – перехід слів з інших частин мови в прикметники. Найчастіше переходять у прикметники дієприкметники: стояча вода, колюча шипшина, сіяне борошно, сушені яблука. При переході в розряд прикметників дієприкметник втрачає дієслівні значення виду, часу, виражає статичну ознаку предмета, втрачає здатність керувати формами непрямих відмінків іменників і визначатися словами з обставинним значенням. Окремі прикметники дієприкметникового походження утворюють ступені порівняння: болючий – болючіший, найболючіший. Ад’єктивовані прикметники можуть відрізнятися від дієприкметників місцем наголосу в а рений, п е чений (дієприкметники), вар е ний, печ е ний (прикметники).

До розряду прикметників можуть переходити порядкові числівники, деякі займенники: Першим учнем у класі став Грицько; Платня нічого – краща, ніж по інших сторонах.

АЛОМОРФИ – морфи тотожні за значенням, спільні за походженням, але різні фонемним складом, що зумовлено їхньою позицією в слові чи сусіднім морфом у цілому як носієм певного значення: рук-, руч-, руц- (рука, рученька, руці).

АНТОНІМІЯ МОРФЕМ – здатність морфем вступати в антонімічні відношення: ви йти – за йти, нос ик – нос ищ е.

АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ СЛОВОТВОРУ – морфологічний (передбачає вивчення словотворчих морфем, що входять у склад похідних слів, оскільки вони одночасно вказують на певні морфологічні ознаки слова), ономасіологічний (спирається на необхідність вивчення семантики похідного слова), структурний (виявляє встановлення структурної відповідності між твірним і похідним словами).

АФІКС – загальна назва всіх морфем, крім кореня, службова морфема, що є носієм додаткового словотвірного або граматичного значення і належить до факультативних (не обов’язкових) у слові. Термін афікс є родовим щодо таких видових понять, як префікс, суфікс, закінчення, постфікс, інтерфікс.

АФІКСАЛЬНА ОСНОВА – основа слова, яка має афіксальні морфеми: над зем н ий, пра давн ій.

АФІКСАЛЬНІ СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ – способи творення слів з допомогою афіксів. До афіксальних належать суфіксальний, префіксальний, суфіксально-префіксальний, постфіксальний, флективний способи.

АФІКСОЇДИ – це морфеми перехідного типу, які займають проміжне місце між кореневими та афіксальними морфемами. Див. префіксоїди, суфіксоїди.

БЕЗАФІКСНЕ СЛОВОТВОРЕННЯ (НУЛЬСУФІКСАЦІЯ) – творення слів без участі афіксів, шляхом усічення твірної основи: перехід, молодь.

БЕЗАФІКСНІ СЛОВА – слова, які мають тільки кореневу морфему (незмінні слова, службові частини мови, первинні прислівники): какаду, хакі, тут, над.

ВАЛЕНТНІСТЬ МОРФЕМ – властивість морфем поєднуватися з певними мовними елементами для творення слів. У лінгвістиці розрізняють семантичну валентність (сполучуваність морфем з урахуванням їх лексичного значення: диплом-ник), примусову валентність (сполучуваність твірної основи (кореневої морфеми) тільки з конкретною афіксальною морфемою: глибоч-інь), вільна валентність (сполучуваність твірної основи (кореневої морфеми) з кількома синонімічними або варіантними афіксальними морфемами: ліс-н-ий, ліс-ов-ий, ліс-ок, про-ліс-ок).

ВАРІАНТИ МОРФЕМИ (ДУБЛЕТИ) – різновиди морфем, тотожні за значенням, які мають спільне походження, відрізняються фонемним складом і можуть взаємно замінювати одна одну. Варіанти морфеми поділяються на повні (вільно варіюються в оточенні будь-яких морфів: на широк ому (ім) полі) та часткові (замінюються в оточенні тільки частини морфів: довір а, довір ’ я (й+а)).

ВІЛЬНА МОРФЕМА – це така коренева морфема, що може або самостійно, або у сполуці з флексією вживатися як окреме самостійне непохідне (з позицій словотворення) слово: весн а, ліс.

ВІЛЬНА ОСНОВА – основа слова, яка має вільну кореневу морфему (див. вільна/зв’язана морфема).

ГЕТЕРОГЕННІ АФІКСИ – афікси, за допомогою яких слово змінює частиномовну належність: тихий – тих- о.

ГОМОГЕННІ АФІКСИ – афікси, при додаванні яких, слово не змінює частиномовної належності: двері – двір- ник.

ГРАМАТИЧНА ОСНОВА – морфологічно незмінна частина слова (словоформи), що обов’язково містить корінь (або кілька коренів), повторюється без зміни звукового складу в усіх граматичних формах слова і є носієм його загального лексико-граматичного значення.

ДЕКОРЕЛЯЦІЯ – це зміна характеру і значення морфем і співвідношень їх у слові при збереженні ним первісної кількості і порядку морфем: у формах теперішнього часу дієслів ходиш, несеш виділяються особові закінчення -иш,   -еш, а в давньоруській мові голосні и, е входили до складу основи.

ДЕРИВАЦІЯ – процес словотворення.

ЗАКІНЧЕННЯ (ФЛЕКСІЯ) – морфема, що займає кінцеву позицію в змінюваному слові і є засобом творення форм слова: весел- ий, посміхал- а -ся, зна- ють.

ЗВ’ЯЗАНА ОСНОВА – основа слова, яка має зв’язаний корінь (див. радиксоїд).

ЗВ’ЯЗАНИЙ КОРІНЬ – див. радиксоїд.

ЗМІННІ СЛОВА – слова, які мають граматичні категорії, що вираджаються за допомогою різних мовних засобів: зима, чекають, скошена, високий.

ІНТЕР’ЄКТИВАЦІЯ – перехід слів з інших частин мови у вигуки: Матінко! Лелечко!

ІНТЕРФІКС – міжморфемна прокладка, яка відіграє в структурі слова з’єднувальну функцію: ліс о степ, шосе й ний, депо в ець.

ІНТЕРФІКСАЦІЯ – поєднання морфем у слові за допомогою інтерфікса: ліс о степ, земл е копалка.

ІСТОРИЧНІ ЗМІНИ В МОРФЕМНІЙ БУДОВІ СЛОВА – див. спрощення, перерозклад, ускладнення, декореляція.

КОМПЛЕКСНІ ОДИНИЦІ СЛОВОТВОРУ – див. словотвірна пара, словотвірний ланцюжок, словотвірний тип, словотвірна парадигма, словотвірне гніздо, словотвірний ряд, словотвірна категорія.

КОМПОЗИТНА ОСНОВА – основа слова, яка складається з двох і більше кореневих морфем: землекопалк а, світловодолікуванн я.

КОНФІКС (ЦИРКУМФІКС) – афікс, що складається з двох компонентів (біморфема) – префікса і суфікса, одночасно вживаних для утворення нового слова: по дорож ник, по -перш е.

КОНФІСКАЦІЯ – творення слів за допомогою конфіксів; префіксально-суфіксальний спосіб творення.

КОН’ЮНКЦІОНАЛІЗАЦІЯ – перехід інших частин мови у сполучники шляхом набуття синтаксичних властивостей і категоріального значення сполучника: Я знаю, що ти маєш на меті.

КОРЕНЕВА МОРФЕМА (КОРІНЬ) – неподільна головна морфема, спільна для всіх споріднених слів, яка є носієм загальної семантичної ідеї цих слів: весн а, весн увати, весн янка, весн яний.

КОРЕНЕВА ОСНОВА – проста основа, до складу якої входить лише один корінь: без, на, тут.

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИЙ СПОСІБ ТВОРЕННЯ СЛОВА – використання існуючих у мові слів для називання нових предметів, понять тощо, переосмислення значення слова: Донжуан – донжуан, каменяр – Каменяр.

ЛЕКСИКО-СИНТАКСИЧНИЙ СПОСІБ ТВОРЕННЯ СЛОВА (ЗРОЩЕННЯ) – утворення нових слів із словосполучень унаслідок зрощення їх компонентів: горицвіт, запанібрата, натщесерце.

МОДИФІКАЦІЯ – тип деривації, утворення похідного слова з новим стилістичним відтінком у значенні: свекруха – свекрушище, тато – татусь.

МОТИВОВАНЕ СЛОВО (ВИВІДНЕ, ПОХІДНЕ) – слово з вивідною основою, утворене від іншого слова, яке щодо взятого є мотивуючим. Воно завжди включає мотивуючу основу й словотворчий засіб (формант): слово залізничник мотивоване словом залізниця.

МОРФ – найменша значуща частина, яка виділяється в складі словоформи, конкретний представник морфеми: морфи гон-, ган-, гін-, жен-, гн у словах гонити ганяти, перегін, женуться, гнати.

МОРФЕМА – найменша неподільна значуща одиниця мови, яка виступає як носій певного лексичного чи граматичного значення слова і регулярно відтворюється відповідно до моделей цієї мови; це узагальнений тип конкретних різновидів морфів.

МОРФЕМІКА – розділ мовознавства, який вивчає морфемну структуру слова. У колі уваги морфеміки – вичленування морфем, їх класифікація і структура, особливості морфемних стиків, а також типи морфемосполучень та різні процеси спрощення і перерозподілу в складі морфем; сукупність морфем, наявних у мові.

МОРФЕМНА ОСНОВА СЛОВА – частина змінюваного слова без закінчення: доброт - а, спати, весел -ять- ся.

МОРФОЛОГІЧНІ СПОСОБИ ТВОРЕННЯ СЛІВ – див. суфіксальний, префіксальний, суфіксально-префіксальний, безафіксний, постфіксальний та ін.

МОРФОЛОГО-СИНТАКСИЧНИЙ СПОСІБ ТВОРЕННЯ СЛІВ (КОНВЕРСІЯ) – виникнення нового слова внаслідок переходу слова чи певної його форми з однієї частини мови в іншу: знайомий, учителька, удень. Див. субстантивація, ад’єктивація, адвербіалізація, прономіналізація, нумералізація, інтер’єктивація, партикуляція, препозиціоналізація, кон’юнкціоналізація.

МОРФОНЕМА – дві або більше фонем, які чергуються в аломорфах однієї і тієї ж морфеми відповідно до морфологічної структури мови: рі к – рі ч ний, кр о в – кр и вавий.

МОРФОНОЛОГІЧНІ ЯВИЩА – див. чергування, усічення, інтерфіксація, накладання (суміщення), наголос.

МОРФОНОЛОГІЯ – розділ науки про мову, в якому вивчається фонема як елемент побудови морфем і словоформ. Це вчення про фонемну комбінаторику морфем, про використання фонологічних протиставлень для вираження тих чи інших морфологічних відмінностей про зв’язок фонології і морфології.

МОРФОТАКТИКА – правила формальної, семантичної та стилістичної сполучуваності морфем.

МУТАЦІЯ – тип деривації, утворення похідного з новим лексичним значенням: дослідити à дослідник, бандура à бандурист.

НАГОЛОС – виділення складу в слові або слова в реченні властивими для певної мови фонетичними засобами (посилення голосу, підвищення тону в поєднанні із збільшенням тривалості звучання).

НАКЛАДАННЯ (СУМІЩЕННЯ) – морфонологічне явище, за якого фонемний склад попередньої морфеми збігається з фонемним складом початку наступної морфеми, а тому їх поєднання супроводжується суміщенням тотожних сегментів: Смоленськ + -ськ- = смоленський.

НЕЗМІННІ СЛОВА – слова, які не мають різних граматичних форм словозміни. До них належать службові частини мови (прийменники, сполучники, частки), вигуки, прислівники, дієприслівники, інфінітиви, невідмінювані іменники, невідмінювані прикметники, окремі присвійні займенники, окремі числівники: в, щоб, не, ой, гарно, сумувавши, співати, таксі, бордо, її, багато.

НЕКОМПОЗИТНА ОСНОВА – основа слова, яка має тільки одну кореневу морфему: сумн-о, гарн -ий.

НЕПОХІДНА (НЕМОТИВОВАНА) ОСНОВА – це основа, значення якої є немотивованим, вона складається лише з кореня: ліс, вод -а, жовт -ий.

НЕРЕГУЛЯРНА МОТИВАЦІЯ – це така мотивація, при якій члени словотвірної пари розрізняються унікальними словотворчими засобами: піп à поп ад я, банк à ва -банк.

НЕСУЦІЛЬНА (ПЕРЕРВАНА) ОСНОВА – основа слова, яка перервана закінченням: перегляда ють ся, налякал а ся.

НУЛЬОВА МОРФЕМА – афікс, що не має матеріального вираження (флексія, суфікс), але є показником похідності слова або граматичної форми, носієм словотвірного та граматичного значення: сад -0, пішохід -0-0, заяв -0- а.

НУМЕРАЛІЗАЦІЯ – перехід слів з інших частин мови в числівники: тьма народу, безліч птахів.

ОКАЗІОНАЛІЗІМ (ІННОВАЦІЯ) – індивідуально-авторське слово, вжите в певному контексті: лілеління, літатенятонько (Микола Вінграновський).

ОМОНІМІЯ МОРФЕМ – здатність морфем бути тотожними за звуковою / графічною оболонкою, але різними за значенням: суфікс - ин - à „одиничність” (стеблина), „присвійність” (материн).

ОСНОВА СЛОВОЗМІНИ – частина слова без закінчення: сонц -е, весн -а.

ОСНОВА ФОРМОТВОРЕННЯ – чпстина слова, яка залишається після відкидання закінчення і формотворчого афікса: ходи -ти.

ОСНОВОСКЛАДАННЯ – утворення похідного слова за допомогою поєднання двох і більше основ. Розрізняють основоскладання чисте (кіловат-година), основоскладання + інтерфіксація (лісосмуга), основоскладання + інтерфіксація + суфіксація (землекопалка), основоскладання + інтерфіксація + нульсуфіксація (пішохід).

ОСНОВОЦЕНТРИЧНА ДЕРИВАТОЛОГІЯ – напрямок дослідження словотвірної системи мови з опертям на твірну основу як типологізувальний чинник.

ПАРТИКУЛЯЦІЯ – перехід інших частин мови в частку: Вона і не знала, що таке життя...

ПЕРЕРОЗКЛАД – це історична зміна морфемних меж у складі слова, такий мовний процес, в результаті якого в похідному слові змінюються межі між твірною основою і словотворчим афіксом внаслідок переходу звукового елемента однієї морфеми до сусідньої морфеми: від суфікса -ик- утворилися суфікси -ник-, -льник, -ільник-.

ПОДІЛЬНІСТЬ ОСНОВИ – здатність членуватися на морфеми: за-сум-ува-ти, в-ловл-ю-ють.

ПОЛІМОТИВАЦІЯ (МНОЖИННА МОТИВАЦІЯ) – це мотивація похідного двома і більше похідними: розвеселити à розвеселитися, веселитися à розвеселитися.

ПОЛІСЕМІЯ МОРФЕМ – наявність в одній морфемі двох і більше пов’язаних між собою значень: суфікс - ар - à  „професія” (пекар), „назви людей за діяльністю” (кобзар).

ПОСТФІКС – афікс, який стоїть у слові чи в словоформі після кореня, суфікса, флексії. Постфікс приєднується в цілому до слова, залишає систему флексій незмінною, словотворче значеня його – модифікаційне. До таких афіксів в українській мові належать -ся, -сь, -но, -бо, -то, -таки, -будь, -небудь, -те: зоглядати ся, глянь- бо, заходь те, що сь, що- небудь.

ПОСТФІКСАЛЬНИЙ СПОСІБ СЛОВОТВОРЕННЯ – утворення нових слів за допомогою постфікса: хитати à  хитати сь, скажи à  скажи- но.

ПОХІДНА ОСНОВА – це основа, що має обов’язкові компоненти (твірну основу та афікс). Її значення мотивується значенням цієї твірної основи: жовт-ень, по-перш-е.

ПОХІДНЕ СЛОВО (ДЕРИВАТ) – це слово, утворене від іншого слова за допомогою тих чи інших словотворчих засобів: село à сільський, тихий à тихо.

ПРЕПОЗИЦІОНАЛІЗАЦІЯ – перехід інших частин мови в прийменник: вздовж дороги, поруч мене.

ПРЕФІКС – це морфема, що стоїть перед коренем (безпосередньо чи перед іншим префіксом) і служить для творення нових слів чи граматичних форм слова: пра -мова, су -цвіття.

ПРЕФІКСАЛЬНИЙ СПОСІБ СЛОВОТВОРЕННЯ – утворення нових слів або граматичних форм слова за допомогою префіксів: йти à за йти, воля à не воля.

ПРЕФІКСАЛЬНО-СУФІКСАЛЬНИЙ (КОНФІКСАЛЬНИЙ) СПОСІБ СЛОВОТВОРЕННЯ – утворення нових слів за допомогою префікса і суфікса: наш à по -наш ому, батьківський à по -батьківськ и.

ПРЕФІКСАЛЬНО-СУФІКСАЛЬНО-ПОСТФІКСАЛЬНИЙ СПОСІБ СЛОВОТВОРЕННЯ – утворення нових слів за допомогою префікса, суфікса і постфікса: жах à у жах нутися.

ПРЕФІКСАЦІЯ – творення нових слів або граматичних форм слова за допомогою префіксів. Префіксація – досить продуктивний спосіб творення дієслів. В іменниках і прикметниках цей спосіб розвинений менше.

ПРЕФІКСОЇД – коренева морфема, що вживається для творення нових слів, виступаючи в ролі словотворчого префікса: пів коло, напів темрява.

ПРОНОМІНАЛІЗАЦІЯ – перехід слів з інших частин мови в займенники внаслідок втрати чи послаблення їхнього лексичного значення і набуття узагальненого вказівного значення.

У такому значенні можуть вживатися іменники (діло було зимою), прикметники (Семенові вчувалась певна мелодія), числівник один (в одній долині, під горою, і високий явір зеленів).

РАДИКСОЇД (ЗВ’ЯЗАНИЙ КОРІНЬ) – корінь, який відомий лише в поєднанні з афіксами (термін О.О. Реформатського): за мик ати, за мок, за мк нути.

РЕДЕРИВАЦІЯ (зворотне словотворення) – утворення слова не шляхом ускладнення морфологічної будови вивідного слова, не додаванням словотвірних морфем, а спрощенням морфологічної будови слова. Так, дояр утворено від доярка.

РЕДУПЛІКАЦІЯ – повне чи часткове повторення словотворчого афікса, кореня, основи слова або цілого слова як спосіб утворення слів, описових форм чи фразеологічних одиниць: ген-ген, сила-силенна, кінець кінцем.

СИНОНІМІЯ МОРФЕМ – збіг за основним значенням морфем: префіксів (з’ єднувати – по єднувати, с покій - су покій), суфіксів (горб ок – горб ик, глиб ин а – глиб інь), закінчень (брат ові – брат у, шест и - шість ом).

СЛОВОСКЛАДАННЯ – один із способів морфологічного словотворення, при якому нове слово утворюється шляхом об’єднання в одне ціле двох чи кількох слів: ліжко-диван, зелений-зелений.

СЛОВОТВІР (ДЕРИВАТОЛОГІЯ) – розділ науки про мову, що вивчає творення нових слів на основі наявних у словниковому складі, які мотивують похідні утворення; це вчення про будову похідних слів, про засоби і способи їх творення. Словотвір встановлює й описує структуру та значення похідних слів, їх складові компоненти, основні засоби й способи деривації, словотвірні моделі, вивчає групування похідних слів у словотвірні ряди і гнізда, з’ясовує принципи побудови й організації словотвірної системи в цілому.

СЛОВОТВІР ДІАХРОНІЧНИЙ (історичний) – вивчає шляхи виникнення похідних слів у різні періоди розвитку мови, їх первісну словотвірну структуру та історичні зміни в ній.

СЛОВОТВІР СИНХРОНІЧНИЙ (описовий) – вивчає систему словотвірних засобів на певному етапі розвитку мови, в тому числі і на сучасному.

СЛОВОТВІРНА КАТЕГОРІЯ – це сукупність похідних утворень із спільним загальним словотвірним значенням, яке виражене комплексом словотворчих засобів: коваль, копач, страйкар.

СЛОВОТВІРНА МОДЕЛЬ – схема структурної будови дериватів, яким властива спільність частин мови твірних і тотожність афікса: заявити à заява, носити à ноша. У лінгвістиці розрізняють такі словотвірні моделі: продуктивні (за їх зразком активно творяться нові слова у певний момент розвитку мови), непродуктивні (за їх зразком майже не утворюються нові похідні слова), регулярні (за їх зразком утворюються довгі ряди похідних), нерегулярні (за їх зразком не поповнюється ряд похідних новими утвореннями).

СЛОВОТВІРНА МОТИВАЦІЯ – відношення між двома однокореневими словами, значення одного з яких або визначається через значення інших (стіл à столик, тобто „маленький стіл”, працювати à працівник, тобто „той, хто працює”), або тотожне значенню іншого в усіх компонентах, крім граматичного значення частини мови (ходити à хід, тихий à тихо).

СЛОВОТВІРНА ПАРА – це мінімальний бінарний ланцюжок, який складається з твірного й похідного слів і є ланкою розширеного словотвірного ланцюжка, наприклад, студент à студентський.

СЛОВОТВІРНА ПАРАДИГМА – це сукупність похідних, які мають одну твірну основу і знаходяться на одному ступені словотворення:

                             конячий

кінь à     кінський

            коник.

СЛОВОТВІРНА СИСТЕМА – сукупність взаємозв’язаних одиниць словотвору певної мови, які функціонують на її синхронному зрізі.

СЛОВОТВІРНЕ ГНІЗДО – це вся сукупність однокореневих слів, упорядкована відношеннями похідності:

грація à граціозний à граціозно

                                     граціозність.

СЛОВОТВІРНИЙ ЛАНЦЮЖОК – це ряд спільнокореневих слів, організованих за принципом послідовної похідності від вихідної ланки до кінцевої: газ à газувати à загазувати à загазований à загазованість.

СЛОВОТВІРНИЙ РЯД – це ряд однотипно побудованих слів з одним і тим же формантом і лексично різними мотиваторами: різати à різник, служити à служник.

СЛОВОТВІРНИЙ ТИП – це формально-семантична схема побудови похідних слів певного способу словотворення, мотивованих словами тої чи іншої частини мови, які мають одне й те саме словотвірне значення: піаніст, арфіст, баяніст.

СЛОВОТВОРЕННЯ – це процес, механізм, система і результат творення вторинних (похідних) слів, що перебувають між собою у типових структурно-семантичних зв’язках.

СЛОВОТВІРНЕ (дериваційне) ЗНАЧЕННЯ – значення похідних слів, яке встановлюється на базі семантичного зіставлення похідних та твірних і є спільним для слів цього типу: похідні яблунька, берізка, дубок виражають словотвірне значення „демінутивність”.

СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ – структурно різні шляхи й прийоми творення нових слів на базі словотворчих ресурсів конкретної мови. Див. морфологічні способи словотворення, лексико-семантичний, лексико-синтаксичний, морфолого-синтаксичний способи творення слів.

СПРОЩЕННЯ – це зміна в морфемній структурі слова, внаслідок якої у процесі розвитку мови похідна основа, що мала в своєму складі афікси, перетворюється на непохідну, кореневу: слово засіб пішло від займенникової основи соб-і.

СУБСТАНТИВАЦІЯ – перехід слів з інших частин мови до класу іменників (вартовий ходив, визволені не забувають).

Розрізняють повну субстантивацію (коли слова з інших частин мови остаточно перейшли в розряд іменників: вожатий, пальне, лісничий, набережна) і неповну (коли слово вживається і в значенні іменника, і в значенні тієї частини мови, до якої належало до субстантивації: операційна, минуле).

Субстантивація – це продуктивний спосіб утворення іменників головним чином від прикметників і дієприкметників. Субстантиви зберігають той тип словозміни, що властивий частині мови, від якої вони утворилися.

СУПЛЕТИВНА ОСНОВА – основа слова, утворена способом суплетивізму (утворення граматичних форм одного й того самого слова від різних коренів або основ): гарно – краще, ловити – піймати, він – його.

СУФІКС – це морфема, що виступає у слові після кореня (безпосередньо чи після іншого суфікса) й утворює нові слова чи граматичні форми: міст- ок, їс- ти, добр- еньк -ий.

СУФІКСАЛЬНІ ЗВ’ЯЗКИ – з’єднувальний матеріал між коренем і суфіксом, який виконує у слові суто структурну (будівельну) роль: індивід – у -ум, схем- ат -изм.

СУФІКСАЦІЯ – творення нових слів або граматичних форм шляхом приєднання суфіксів до кореня чи основи слова. Особливо широко розвинене суфіксальне творення іменників і прикметників.

СУФІКСОЇД – коренева морфема, що виступає в ролі словотворчого суфікса: стале вар, земле мір.

СУЦІЛЬНА (НЕПЕРЕРВАНА) ОСНОВА – морфемна основа солова, яку не перериває закінчення: земленепроникн ий, жив уть.

ТВІРНА БАЗА ПОХІДНОГО СЛОВА (словотвірна база або мотивувальний компонент) – це найчастіше слово, рідше – словосполучення, прийменниково-відмінкові форми чи фразеологізми, які формують семантичну основу похідного слова: весна à весняний, між горами à міжгір’я, точити баляндраси à баляндрасити, карі очі à кароокий.

ТВІРНА ОСНОВА – основа, що є базою для нового вивідного слова. Вона може бути похідною і непохідною: сон à сонний à сонно.

ТРАНСПОЗИЦІЙНІ ВІДНОШЕННЯ – при транспозиції твірного в похідне лексичне значення залишається незмінним, але вивідне слово переходить в іншу частину мови, набуваючи нових категоріальних і граматичних ознак: мовчати – мовчання, величний – величність.

ФЛЕКСІЯ (ЗАКІНЧЕННЯ) – див. закінчення.

ФЛЕКТИВНИЙ СПОСІБ ТВОРЕННЯ – утворення нових слів за допомогою матеріально вираженої флексії: кум – кум а, золото – золот ий. У таких похідних флексія є засобом вираження словотвірного і граматичного значень.

ФОРМАНТ – семантичний, структурний, структурно-семантичний чи інший елемент похідного слова, за допомогою якого воно утворилося і яким відрізняється від твірного: ліс   à ліс ок, дід à пра дід, перший à по -перш е.

ФОРМОТВОРЧІ АФІКСИ – службові морфеми, за допомогою яких утворюється граматична форма слова: ви копати, весел іш ий.

ФУЗІЯ – злиття морфем, яке супроводжується зміною морфемного складу слова: Одес-ськ-ий à Одеський, мінерал-о-логія à  мінералогія.

УНІФІКС – різновид одиничних (унікальних) зв’язаних морфем, подібних до афіксів. Розрізняють суфіксальні (мудр агель, гуль віс а) та префіксальні уніфікси (пер гідроль, ва -банк).

ЧЕРГУВАННЯ – закономірна взаємозаміна звуків в одній і тій самій морфемі в різних словоформах або словах: ло в ити – ло вл ю, но г а – ні ж енька - но з і.