Вступ. Морфеміка як розділ мовознавчої науки

Плани лекційних занять

 

ЛЕКЦІЯ № 1

ЛЕКЦІЯ № 2

ЛЕКЦІЯ № 3

ЛЕКЦІЯ № 4

ЛЕКЦІЯ № 5

Історичні зміни в морфемному складі слова

План:

1.Основні зміни в морфемній будові слова: спрощення, перерозклад, ускладнення.

2. Завдання та принципи повного морфемного аналізу слова.

Література: основна (2, 4, 5, 7, 9, 12, 15, 16), додаткова (16, 20, 28, 31, 33), довідкова (18).

 

1. Спрощення – це зміна в морфемній структурі слова, внаслідок якої у процесі розвитку мови похідна основа, що мала в своєму складі афікси, перетворюється на непохідну, кореневу: слово «засіб» пішло від займенникової основи соб/і.

2.  Перерозклад – це історична зміна морфемних меж у складі слова, такий мовний процес, в результаті якого в похідному слові змінюються межі між твірною основою і словотворчим афіксом внаслідок переходу звукового елемента однієї морфеми до сусідньої морфеми: від суфікса --ик- утворилися суфікси -ник-, -льник-, -ільник-.

3. Ускладнення – один із видів історичної зміни морфологічної удови слова: перетворення раніше невивідної основи на вивідну. Так, польське слово flaszka було запозичене як слово «фляжка» (слово з невивідною основою), але за аналогією до слів книга – книжка, нога – ніжка воно стало сприйматися як слово з вивідною основою і виникло слово «фляга».

2. Короткий морфемний аналіз слова:

1. Аналізоване слово.
2. Дібрати спільнокореневі слова.
3. Дібрати слова з афіксами, які є в аналізованому слові.
4. Дібрати слова з однотипними основами.
5. Графічна схема.

Наприклад,

- каз/а/ти,

- до каз ати, пере каз ати, від каз ати,

- доказ а ти, докоп а ти, перепис а ти,

- доказа ти, доспіва ти, домалюва ти.

- казати, шукати, кричати,

- графічна схема ◠∧∧.

Повний морфемний аналіз слова:

Аналізоване слово.

Дібрати спільнокореневі слова. Характеристика кореня (поліфонемний / монофонемний; відкритий / закритий; з вільним / зв’язаним значенням; інваріант / варіант; можливі морфи).

Характеристика префікса, якщо є (поліфонемний / монофонемний; простий / складний; словотворчий / формотворчий; гомогенний / гетерогенний; інваріант / варіант; продуктивний / непродуктивний; власне український / запозичений; чи вступає в синонімічні, антонімічні, омонімічні відношення з іншими морфемами).

Характеристика суфікса, якщо є (поліфонемний / монофонемний; матеріально виражений / нульовий; словотворчий / формотворчий; гомогенний / гетерогенний; інваріант / варіант; продуктивний / непродуктивний; чи вступає в синонімічні, антонімічні, омонімічні відношеннями з іншими морфемами, чи властива йому омонімія).

Характеристика постфікса, якщо є (поліфонемний; словотворчий / формотворчий; гомогенний / гетерогенний; інваріант / варіант, продуктивний / непродуктивний; наявність дублетних форм; на що вказує).

Характеристика інтерфікса, якщо є (поліфонемний / монофонемний; словотворчий; гомогенний / гетерогенний; продуктивний / непродуктивний; яку функцію виконує).

7. Характеристика основи слова (проста / складна (композитна); похідна / непохідна; членована (комплексна) / нечленована; з вільним / зв’язаним значенням; перервана / неперервана (суцільна); відкрита / закрита; тверда / м’яка, афіксальна (конкретизувати) / неафіксальна; суплетивна / несуплетивна; словотвірна / словозмінна; усічена / неусічена; мономотивована / полімотивована).

Характеристика закінчення, якщо є (матеріально виражене / нульове; якщо матеріально виражене, то поліфонемне / монофонемне; на що вказує (рід, число, відмінок, дієвідміну, час тощо); яку функцію виконує; чи властива йому омонімія, синонімія).

Проаналізувати морфонологічні особливості морфемного складу слова чи історичні зміни в його морфемній будові, якщо вони є.

Графічна схема.

 

Наприклад,

- Під/каз/к/а.

- Під каз ати, пере каз ати, від каз ати.

-  Корінь - каз - – поліфонемний, закритий, з вільним значенням, інваріант.

- Префікс під - – поліфонемний, простий, словотворчий, гомогенний, інваріант, продуктивний, власне український, багатозначний, омонімічний („одноразова завершена дія”, „наближення”).

- Суфікс - к - – матеріально виражений, монофонемний, словотворчий, гетерогенний, інваріант, продуктивний, омонімічний (може виражати демінутивність).

- Основа підказк - – проста, похідна, членована, з вільним значенням, неперервана, закрита, тверда, афіксальна (конфіксальна), несуплетивна, словотвірна, неусічена, мономотивована.

- Закінчення - а – матеріально виражене, монофонемне, вказує на іменник жіночого роду однини, виконує реляційну функцію, вступає в омонімічні відношення з іншими морфемами (підказк а - зробил а).

- Можливі морфи - каз - / - каж -, - к - / - ок -, - к - / - ц -.

- Графічна схема ◠∧∧ □

 

ЛЕКЦІЯ № 6

ЛЕКЦІЯ № 7

ЛЕКЦІЯ № 8

ЛЕКЦІЯ № 9

Аналізоване слово.

Визначити твірне слово.

Виділити твірну основу.

ЛЕКЦІЯ № 10

Плани лекційних занять

 

ЛЕКЦІЯ № 1

Вступ. Морфеміка як розділ мовознавчої науки

План:

1. Слово як об’єкт морфемного та словотвірного аналізів.

2.  Поняття про морфеміку сучасної української літературної мови. Предмет і завдання морфеміки.

3. Морфема – мінімальна значуща частина слова.

Література: основна (2, 4, 5, 7, 9, 12, 15, 16); додаткова (16, 20, 31, 33),

  довідкова (3, 4, 7, 12, 16).

 

1. Слово вивчають у різних аспектах. Окремі з них – морфемний та

 словотвірний. Морфеміка і словотвір – це взаємозв’язані, але різні дисципліни. Вони мають свої одиниці, закономірності сполучування та пристосування морфів у словах, структурні особливості. Від глибини усвідомлення морфемної підсистеми мови залежить розуміння словотвірної і семантичної будови слова, його зв’язку з іншими лексичними одиницями.

Морфеміка як наука виділилась порівняно недавно. Є багато праць у

 галузі морфеміки, проте ґрунтовно цю проблему досліджують                            Є. Карпіловська та Н. Клименко.

    У морфеміці вивчають морфемну будову слова, приципи морфемного аналізу. У словотворі вивчають словотвірну структуру слова і способи словотворення: наприклад, слово «підказка»

    під (префікс) каз (корінь) к (суфікс) а (закінчення) – морфемний аналіз;

    підказ ати        підказ к а – суфіксальний спосіб словотворення.

Для того, щоб ділити слова на морфи, виводити морфемну структуру слова, необхідно знати правила виділення морфем, які морфеми мають вільне значення, а які зв’язане, а також те, що деякі морфеми є унікальними, а деякі перехідними, афіксоїдами – префіксоїдами чи суфіксоїдами.

    Зупинимось детальніше на співвідношенні морфемної і словотвірної структури слова.

    Морфемна структура слова – це закономірна єдність частин, розташованих у певній послідовності.

    Завдяки мрфеміці і словотвору наш словниковий склад – відкрита система.

    І в морфеміці, і в словотворі – регулярні відношення. Наприклад, у словах «квасолина», «картоплина» суфікс «ин» вказує на одиничний предмет. Інший приклад:

казати

                           до                   писати

робити.

    Морфеміка і словотвір пов’язані з усіма мовознавчими науками, а також із когнітологією, прагматикою, соціолінгвістикою тощо.

    У морфеміці вивчають передусім морфеми, їх варіанти; у словотворі – словотвірні моделі, комплексні словотвірні одиниці, способи словотворення.

    Словотвірна модель – це схема або формула побудови слова: «префікс + дієслово недоконаного виду» (Р + Y нед. виду) – «доказати».

     І морфеміку і словотвір можна розглядати з погляду синхронії і діахронії.

    Оскільки між словотвором і морфмікою є відмінності, то й виникла потреба рогдядати слово у двох аспектах: морфемному і словотвірному.

 

Морфемний аналіз                                  Словотвірний аналіз

Мудр (кор.) ість (суф.) + нульове зак.

мудр ий  мудр ість (морфолог., суфіксація).

 

    Таким чином, при морфемному аналізі основний акцент ставимо на морфемах, а при словотвірному – на твірній основі і словотворчому засобі (форманті).

2. Термін «морфеміка» використовується у двох значеннях:

1) це наука, що вивчає поділ слова на морфеми, формальні семантичні відношення між ними; 2) сукупність морфем, що виділяютьс в словах і використовуються в мові за певними законами сполучуваності: дорог а, дороз і.

    Об’єкт морфеміки – морфеми і морфемні структури слів

    У морфеміці вивчають:

1) поділ слова на морфеми;

2) виділення у словах морфів;

3) склад морфем, їхні класи за роллю в слові, за значенням, за походженням, за ступенем поширеності;

4) сукупність морфемних структур та розподіл їх за частинами мови (кожна частина мов має свої морфеми);

5) закони конструювання морфемних структур.

    Складниками морфеміки є:

1) морфотактика, яка вивчає правила формальної семантичної та стилістичної сплучуваності: зоренятко, вітренятко;

2) морфонологія, яка вивчає звукові зміни в морфемному складі слова (особливо на морфемних швах: празький).

    Морфеміка є розділом граматики, тому що її одиниці, зокрема афікси, служать для вираження і словотвірних, і граматичних значень, наприклад, хлоп ець, вод иц я, біл яв ий.

    Морфеміку розглядають з погляду синхронії і діахронії. Таким чином, морфеміка – це окрема самостійна дисципліна, яка має свій предмет вивчення.

3. Термін «морфема» (від гр. morhe – вигляд, форма) означає найменшу значущу частину слова (Енц., 342).

Морфема – це найменша неподільна значуща одиниця мови;

елементарна, мінімальна одиниця мови, формально не подідільна в межах одного слова, але подільна за семантикою.

    Цей термін вперше в українському мовознавстві в 1907 р. вжив       Є. Тимченко.

- Морфема – двостороння одиниця – вона має значення та матеріальне вираження: синюватий - -юват- виражає значення прикметника і неповноу вияву ознаки;

- Морфема існує тільки у складі слова і є його найменшим компонентом, який наділений значенням;

- Вона не має синтаксичної автономності;

- Морфема – це родове поняття, яке охоплює такі видові: корінь, префікс, суфікс, конфікс, інтерфікс, постфікс, флексія.

Отже, морфеми поділяються на кореневі та афіксальні.

- корінь – основна обов’язкова морфема, афіксальні – службові; вони доповнюють і уточнюють його значення;

- характерна особливість усіх морфем – це їхня відтворюваність і повторюваність у мові (морфема з тим самим значенням зустрічається у ряді слів, принаймні у двох): дощик, столик, носик – суфікс -ик, нульове закінчення;

- морфемі притаманне денотативне (кореням), структурне, стилістичне (у різних стилях), експресивне (позитивне чи негативне заарвлення); класифікаційне (дієвідміни, відміни, розряди слів), диференційне (ім портувати – екс портувати), конфігуративне (здатість одного з елементів сполучатися з іншим) значення;

- є синкретичні морфеми, що водночас виражають ріні граматичні значення, наприклад, прикметникове закінчення вказує на рід, число, відмінок;

- за характером виявлення морфеми увають сегментними (вираженими звуковими відрізками), нульовими (хід, зелень) і суперсегментними (несегментними, що розрізняють слова і форми слів): з а мок – зам о к, з е млі – земл і;

- морфеми мають валентні характеристики: а) з вільним / зв’язаним значенням; б) їм властива полісемія (виклад ач = діяч,  прийм ач = предмет), омонімія (зим а – пис а ти), синонімія (україн ець – груз ин), антонімія (за йти – ви йти);

- морфеми є продуктивні і непродуктивні (ми р, ви р, жи р, да р; цар івн а, княз івн а, сотник івн а);

- морфеми є питомі і запозичені (гідро, аеро, аква, анти, контр).

         Таким чином, морфема – це найменша неподільна значуща одиниця мови, яка виступає як носій лексичного чи граматичного знаень, регулярно відтворюється відповідно до законів мови; це узагальнений тип конкретного значення.  

ЛЕКЦІЯ № 2