Розвиток соціально-психологічних якостей менеджера

 

Основним принципом розвитку особистості менеджера є такий його розвиток, коли при засвоєнні соціального, морального, професійного досвіду і умов здійснюється перехід від абстрактної можливості володіти соціальним, моральним, професійним статусом, функціями, якостями в реальну можливість і перетворення останньої в дійсність як результат, сукупність всіх реалізованих можливостей, що надані менеджер.

Позбавлена моралі людина позбавляється і основних важілів для здійснення процесу самовдосконалення. І навпаки, високий рівень моральної культури особистості дозволяє людині не тільки свідомо і систематично долати негативні риси свого характеру, але й інтенсифікувати свою інтелектуальну і фізичну працю.

Можна відокремити соціально-психологічні і моральні якості менеджера.

До соціально-психологічних якостей відносяться:  управлінська культура, розум, психологічна компетентність, лідерські здібності, уміння керувати своєю поведінкою та психологічними станами, уміння керувати конфліктами, толерантність, колегіальність, оптимізм, екстравертність, риторичні здібності, почуття гумору, вміння створювати позитивний імідж тощо;

До моральних: патріотизм, національна свідомість, державницька позиція, порядність, почуття обов’язку, людяність, чесність, повага гідності іншої людини, доброзичливість, громадська позиція, та інші морально-вольові якості.

Діапазон якостей менеджера, що впливають на ефективність його управлінської діяльності, достатньо широкий. В той же час практика засвідчує, що значна частина менеджерів недооцінює особистісний фактор в результативності своєї управлінської діяльності та професійного розвитку, не може використовувати при вирішенні управлінських задач такі якості особистості, як вміння розумно ризикувати, протистояти стресам, комунікабельність, ввічливість, самостійність, незалежність. Не стає сучасним керівникам візуальної культури спілкування, доброзичливості і поваги до партнерів по бізнесу. Конкретний аналіз практики показує, що менеджери часто-густо порушують етичні норми ділової взаємодії. Мова йде про недотримання таких моральних вимог порядності, скромності, справедливості, відповідальності, чесності та ін. При цьому керівники часто не усвідомлюють, що зовнішня сторона постаті менеджера це не тільки прояв внутрішньої культури, але й професіоналізму.

У структурі особистості виокремлюють як загальні, так і специфічні якості. До загальних якостей особистості управлінця були відносять:

товариськість, як готовність і потреба у спілкуванні з оточуючими людьми, відкритість для інших людей;

активність – уміння діяти енергійно та швидко приймати рішення;

практичність розуму - здатність застосовувати знання в будь-якій ситуації; наполегливість, як уміння доводити справу до кінця, прояв сили волі;

самовладання – здатність контролювати себе за будь-яких умов; працездатність, як уміння не втомлюватися тривалий час;

організованість проявляється в умінні дотримуватися і підкорятися необхідному режиму; планувати свою діяльність, у зібраності, послідовності;

спостережливість, як уміння відзначати найбільш важливе.

Науковці підкреслюють, що кваліфікований управлінець повинен сприймати організацію як цілісну систему і чітко виділяти взаємозв’язки між її елементами, уміти взаємодіяти в команді, та мати спеціальні технічні знання й уміння, необхідні для виконання конкретних функцій. Саме уміння і бажання досягати результатів є провідним чинником, який визначає успіх в організаторській діяльності. Немає менеджера, якій би володів універсальними здібностями і однаково ефективно діяв у будь-якій ситуації. Всі особистісні якості проявляються у конкретній поведінці людини та розвиваються у діяльності, тому важливим є формування у менеджерів і культури поведінки, яка, складається із культури спілкування, культури мовлення, культури зовнішності та культури побуту.

Особливої уваги заслуговує уміння управляти самим собою, тобто самоменеджмент. Менеджеру край необхідно навчитися володіти собою, стримувати емоції і почуття, розвивати такі якості, як організованість, ввічливість, зібраність, дисциплінованість. Здатність людини керувати собою визначається як саморегуляція, що базується на сприйнятті і усвідомленні власної поведінки та психічних процесів. Вміння людини свідомо регулювати власну поведінку або діяльність за для досягнення поставленої мети, визначають як самоконтроль, який тісно пов’язаний з вольовими якостями особистості.

Дуже важливою для професійної діяльності менеджера є здібність людини до рефлексії – самооцінці, що тісно пов’язана з рівнем домагань особистості. Рефлексія є психологічним механізмом самоусвідомлення, а цінності – вершинними еталонами шкали оцінок як навколишнього світу, так і самого себе.

Самооцінка являє собою самоповагу, почуття компетентності та ефективності. Доведено, що успіх підвищує домагання, а невдачі, як правило, знижують. У. Джемсом запропонована формула самоповаги, остання є в прямій залежності від успіху і в зворотному від рівня домагань:

 

самоповага = успіх /домагання

 

Саме завдяки волі, яка основана на принципах моралі та високоморальних якостях, поведінка людини набирає цілеспрямованості, й особистість може стримувати та регулювати миттєві впливи й потреби. Людина має нести відповідальність за власні вчинки хоча б тому, що їй притаманна свобода волі, свобода вибору, вона здатна осмислено, з урахуванням можливих наслідків обрати той чи інший варіант поведінки. Воля – це думка, яка переходить у дію, і характеризується свідомою цілеспрямованістю, усвідомленням певної мети, до якої прагне людини, застосовуючи ті чи інші дії або засоби.

Справедливість фіксує саме той належний порядок людського співжиття, яке і має бути встановлене унаслідок відповідального виконання людьми свого обов’язку. На відміну від більш абстрактних понять блага і зла, справедливість оцінює окреме явище не взагалі, а співвідносячи декілька явищ з точки зору розподілення блага і зла між людьми. Якщо йдеться про повагу особистістю прав інших людей, то справедливість виступає доброчинністю, яка буде виступати вимогою морального закону тільки тоді, коли особистість перетворить її в принцип власного обов’язку, а не того, що вимагає держава.

Як особистісна форма морально-емоційного контролю визначається науковцями совість, як компонент моральної свідомості, що виступає ціннісною шкалою в результаті самооцінки (визначається поняттями добра і зла, справедливості і порядності), є рефлексивною емоцією, болісним самоусвідомленням людиною своїх вад, моральної недосконалості.

Усвідомлена оцінка людиною своїх знань, моральних якостей і зацікавлень, ідеалів і мотивів поведінки, цілісна оцінка самої себе як особистості здатної до чуття, емоцій, мислення, вияву волі й характеру, активності та діяльності, – це самосвідомість. Основними функціями якої є осмислення, контролювання, санкціонування та критичний перегляд моральних настанов людської суб’єктивності.

Стриманість як уміння керувати бажаннями, здавалося б, найпростіша, а насправді дуже складна звичка людини, є джерелом людяності, чуйності та внутрішньої самодисципліни, без якої нема совісті, немає справжньої людини.

Отже, професіоналізм керівника, безумовно, ґрунтується на організаторському таланті, навичках системного аналізу та прогнозування ситуації, знанні шляхів вироблення раціональних рішень, умінні формувати і реалізовувати ефективну стратегію розвитку свого підприємства та особистісних морально-психологічних якостях, таких, як: гуманізм, чесність, відповідальність, працелюбність, справедливість тощо, які не існують автономно, а є проекцією об’єктивного внутрішнього світу людина і тих цінностей, які вона обирає. Професійні знання та уміння, особистісні морально-психологічні якості особистості утворюють структуру професійно-етичної культури менеджера організації.

Говорячи про психологічні якості менеджера неможливо не відмітити харизматичні здібності менеджера, коли якості керівника настільки привабливі для виконавця, що він хоче брати з нього приклад. Для здійснення такої влади керівник має бути харизматичною особою.

Харизматичні характеристики лідера:

¾ енергійність; у оточуючих створюється відчуття, що керівник випромінює енергію;

¾ поважна, впливова зовнішність, обов’язкова привабливість;

¾ незалежність характеру;

¾ гарні ораторські здібності, вміння переконливо говорити, спілкуватися з іншими людьми;

¾ адекватне сприйняття похвал щодо своєї особи; харизматичні особи не обтяжуються від захоплення з боку оточуючих, але при цьому не стають гордовитими або егоїстами;

¾ упевнена манера триматися в різних (у тому числі несприятливих) ситуаціях;

¾ гідні та впевнені манери поведінки.

Харизматичні особи справляють великий вплив на інших людей, при чому цей вплив стійкий. Крім того, така особа може зародити віру в себе одним-единим виступом.

 

Висновки

 

Якості особистості керівника — найстійкіші характеристики, що мають вирішальний вплив на управлінську діяльність.

Важливе місце й роль у колективі відіграє авторитет керівника, який розпочинається з появи його в колективі.

Для успішного ведення бізнесу та вирішення різних корпоративних проблем виробничого характеру сучасні менеджери повинні володіти низкою характерних професійно-ділових якостей, які впливають на ефективність роботи менеджерів, на становлення їх фахівцями з управління, а також на їх професійний розвиток та особистісних морально-психологічних якостях.

Професійні знання та уміння, особистісні морально-психологічні якості особистості утворюють структуру професійно-етичної культури менеджера організації.

 

Питання для самоконтролю:

 

7. Що представляють собою етичні норми менеджера?

8. У чому різниця між реальним й формальним визнанням авторитету керівника може?

9. Визначте головні професійно-важливі якості керівника.

10. Поясніть поняття «професійна відповідальність менеджера»

11. Поясніть різницю між комунікативністю та комунікабельністю

12.  Як впливають соціально-психологічні якості менеджера ефективність його управлінської діяльності?

13. В чому полягає особливість харизматичного керівника?