Змістовний модуль 3.2  Цінова політика держави

Лекція

(Цінова політика як інструмент державного регулювання економіки. Повноваження органів державного регулювання цін. Державне регулювання цін монопольних утворень. Цінова політика іноземних держав)

Література [1;3; 5; 6;7;11]

Методичні вказівки

Головною ознакою ринкової економіки є вільні відносини між суб'єктами господарювання та вільне ціноутворення. Але в будь-якій державі навіть з розвинутою ринковою економікою абсолютно вільного ціноутворення не може бути.

По-перше, діють об'єктивні економічні закони, які обмежують ціни. Так, будь-який виробник або підприємство, яке реалізує товар, не можуть запропонувати нижчу ціну на свій виріб, ніж вартість сировини, матеріалів, комплектуючих, робочої сили, непрямих витрат, тобто нижчу від собівартості. З іншого боку, вони не можуть установлювати вищу ціну, ніж ціна попиту, тобто та, за якою споживач може придбати цей виріб. Якщо ці вимоги не виконуються, то виробник може не отримати навіть ті кошти, які він вклав при виробництві продукту.

По-друге, в умовах ринкової економіки діє система саморегулювання цін. Так, виробник не зацікавлений у встановленні надто високих цін, тому що це об'єктивно зменшує обсяги реалізації його продукції та розміри майбутнього прибутку. В умовах конкурентного ринку постійно відбувається боротьба за ринки збуту, й головним чином це впливає на зміни в цінах товарів. Це дуже складний процес, який має свої правила, норми та яких повинні додержуватись усі суб'єкти, які діють на ринку.

По-третє, у будь-якій державі (чи з розвинутою ринковою економікою, чи з командно-адміністративною системою) державні органи впливають на процеси ціноутворення. Так, в Україні діють різні ціни за ступенем регулювання — фіксовані, регульовані, вільні, індикативні. Треба зазначити, що в деяких країнах частка регульованих цін є досить значною.

Кризові ситуації в різних країнах, особливо світова криза 1929—1933 рр., викликали необхідність збільшення частки і додаткового регулювання цін з боку держави. Теоретичною базою стала робота економіста Дж. М. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей".

 У більшості країн діє так звана змішана економіка, яка базується на ринковій конкуренції та макроекономічному регулюванні з боку держави. При цьому держава займає окремо визначене місце. Перехід будь-якої держави до ринкових відносин у кінцевому підсумку сприяє розвитку економіки в цілому, але при цьому збільшується кількість спадів, кризових ситуацій. Держава повинна втручатись в економічні процеси, щоб знизити наслідки таких негативних явищ. Вплив держави на ціни є спробою зменшити циклічні коливання процесів виробництва та реалізації, перерозподілу фінансових ресурсів між галузями, підприємствами. В цілому вони мають антикризовий характер.

Проте державний вплив на ціни здійснюється не тільки через систему ціноутворення. Держава регулює ставки оподаткування, відсоткові ставки за кредити, розміри орендної плати, зменшення деяких витрат підприємства тощо.

Особливе значення надається антимонопольному регулюванню, яке передбачає різні заходи, санкції проти підприємств-монополістів, причому як природних, так й несумлінних у ділових відносинах. До таких, зокрема, належать:

• дискримінація різних підприємств;

• відмова надання різних знижок деяким клієнтам, особливо посередникам та підприємствам роздрібної торгівлі;

• установлення будь-яких примусових умов при укладанні договорів на постачання товарів, сировини, заздалегідь неприйнятних для споживача (у роздрібній торгівлі така ситуація може виникнути при продажі товарів у наборі);

• примушення підприємств купувати товари тільки в окремо визначеного виробника й заборона укладати угоди з іншими, тобто обмеження конкуренції;

• запропонування демпінгових цін, нижчих, ніж у конкурентів, та нижчих, ніж собівартість;

• відмова у постачанні товарів для окремих підприємств, які реалізують їх, за будь-якою причиною;

• повний контроль за встановленням ціни виробником у роздрібній торговельній мережі в цілому на всій території та ін.

За таких умов тільки антимонопольний комітет може приймати відповідні рішення та припиняти цю практику. Метою державного регулювання цін є:

1) забезпечення співвідношення між монополією та конкуренцією, за якого не виникало негативних наслідків для економіки, проведення соціальної політики держави та захист окремих верств населення;

2) стримування інфляційного зростання цін запровадженням таких заходів, які б усували причини його виникнення. Головною причиною необґрунтованого зростання цін на продукцію державних підприємств є їх монопольне становище. Як наслідок такого підвищення цін з'являється дефіцит товарів, зростають ціни на сировину та паливо, зникає звичайна конкуренція;

3) соціальний захист населення, суть якого полягає в диференційованому підході до встановлення чи зміни роздрібних цін на окремі товари або послуги з урахуванням ролі товарів у формуванні реальних доходів населення, в забезпеченості продуктами (насамперед першої необхідності) різних груп і верств населення з різним рівнем доходів. Особливо це стосується населення з невеликими доходами та які не мають можливості їх збільшити (пенсіонери, діти дошкільного та молодшого шкільного віку, інваліди 1-ї та 2-ї груп тощо). До таких заходів належать пільги за тарифами на житлово-комунальні послуги, проїзд в транспорті, спеціально визначені місця обслуговування та ін.;

4) активна роль держави у формуванні попиту населення та вихованні його смаку. Це відбувається завдяки встановленню знижених цін, пільг з податків на товари, за якими держава прагне збільшити обсяги реалізації. Вирішити цю проблему можна, зменшивши податки для виробників, надавши дотації на продукцію, забезпечивши виробникові збуту продукції через свої підприємства торгівлі та ін.;

5) сприяння обмеженню споживання соціально-шкідливих товарів або тих, які можуть загрожувати життю та здоров'ю людини (наприклад, тютюнові вироби, наркотики та ін.).

Мета державного регулювання цін у будь-якій державі залежить від багатьох чинників, до яких належать: національні особливості, кліматичні умови, наявність сировини, матеріалів, політична ситуація в країні, місце держави у світовому поділі праці.

У цілому регулювання цін може бути прямим (шляхом установлення визначених правил ціноутворення) та непрямим (через механізм економічного впливу на виробничу та комерційну діяльність підприємства) (рис. 14).

Прямі методи

Суть прямих методів така. В умовах ринкової економіки підприємство-виробник самостійно встановлює ціни на свої вироби, враховуючи при цьому чинні в державі законодавчі та нормативні акти. Відхилення від установлених норм і правил виявляється в процесі взаємодії підприємства з партнерами, кредитно-фінансовою системою, банківською системою, податковою адміністрацією тощо.

У період інфляції виникає дефіцит товарів, ціни зростають, грошові кошти знецінюються. За таких умов держава втручається у справи підприємства через регулювання цін на найважливіші товари та послуги для населення, здійснює антимонопольні заходи, намагається зменшити соціальну напруженість у суспільстві. Пряме регулювання здійснюється в галузях суспільного користування (електроенергетика, громадський транспорт, зв'язок, водопостачання, комунальні і житлові послуги та ін.).

 

Рис. 14  Мета державного регулювання цін

Непрямі методи

Суть непрямих методів полягає у спрямованості змін кон'юнктури, встановленні оптимального співвідношення між попитом і пропозицією. Вони здійснюються в різних формах: від державних замовлень до регулювання витрат підприємств через установлення норм та нормативів. Ці методи не мають прямої дії, але сприяють зменшенню зростання цін у масштабі всієї економіки.

Ступінь регулювання цін з боку держави визначається економічними умовами, які формуються в державі. Якщо кризові тенденції знижуються, то й регулювання цін з боку держави зменшується.

Усі методи, якими держава впливає на процеси ціноутворення, умовно можна поділити на економічні та адміністративно-командні (рис. 15).

Рис. 15 Методи державного регулювання цін

 

Економічні методи

До економічних методів належать:

• насичення ринку споживчими товарами. З дефіцитом товарів ціни зростають. Держава, закуповуючи з різних джерел ці товари, насичує ринок, чим і впливає на зменшення цін на них. Наприклад, з появою навесні перших овочів ціни на них високі, але коли їх у продажу стає більше, то ціни зменшуються і стабілізуються. Взагалі у більшості країн з розвинутою економікою ринкові ціни менші, ніж ті, що встановлюються державою;

 • пільгова система оподаткування. її суть полягає в тому, що виробнику товарів, у виробництві яких зацікавлена держава або прагне збільшити обсяги їх реалізації, встановлюються пільги або пільгові ставки оподаткування. В окремих випадках можливе й повне звільнення від сплати певного податку на деякий час;

• система кредитування підприємств. У сучасних умовах розвитку економіки України утворилася ситуація, за якої підприємство не може взяти кредит або йому просто не вигідно брати його. Для усунення цих перешкод потрібно спростити умови отримання кредитів, зменшити ставки відсотків за користування кредитом, спростити систему застав, збільшити строки на його повернення. Особливо це стосується підприємств оптової та роздрібної торгівлі, які обмежені у власних обігових коштах;

• чітке дотримання чинного антимонопольного законодавства. Особливо це стосується державних підприємств-монополістів;

• державна інвестиційна політика. її суть полягає в утворені таких умов, які б формували нормальний інвестиційний клімат, забезпечували недоторканність інвестицій закордонних партнерів, громадян. Іноземне інвестування вигідне для України, тому що задовольняє потреби у грошових ресурсах для розвитку виробництва, дає змогу організовувати виробництво за новими технологіями, впроваджувати нове обладнання, й усе це за умови, що воно залишиться в Україні. Крім того, за нормальної організації виробничо-комерційної діяльності українські підприємства мають також можливість отримати прибуток;

• імпортно-експортна та митна політика. Насамперед це стосується встановлення виважених і диференційованих розмірів тарифів та ставок мита. Потрібно намагатися уникнути подвійного оподаткування між державами, тобто спростити процедуру завезення товарів на територію України. Політика, спрямована на так званий захист вітчизняного виробника, яка нині проводиться державою, не має під собою економічного підґрунтя. Адміністративні обмеження на імпорт виробів на вітчизняний ринок споживчих товарів є не ефективними, що зменшує конкуренцію та сприяє появі вітчизняних монополістів. Потрібно, навпаки, створити для вітчизняних підприємств умови конкуренції з іноземними виробниками, щоб споживач сам мав можливість вибору, а виробник зацікавлений зменшувати ціни. У сучасних умовах більшість вітчизняних виробників випускають конкурентоспроможну продукцію кращої якості та з більшою харчовою цінністю, а в деяких випадках (наприклад, виробництво мінеральних та солодких вод, деяких ковбасних та кондитерських виробів тощо) й за нижчою ціною. Все це йде тільки на користь економіці України;

• державне замовлення. Суть такого замовлення в тому, що держава укладає з окремими виробниками угоди, за якими зобов'язується купити у них продукцію за визначеною ціною у визначені строки за умови дотримання підприємством правил і технологічних вимог виробництва. В більшості країн із розвинутою економікою підприємства прагнуть отримати державне замовлення, оскільки за умов, коли ринок, особливо споживчих товарів, насичений, у них може виникнути проблема зі збутом. Вирішення цієї проблеми бере на себе держава. На жаль, в Україні інша ситуація. При укладанні та виконанні угоди держава не гарантує оплату фінансових коштів за вироблену продукцію. Так, із деякими виробниками сільськогосподарської продукції держава не розрахувалася ще за врожаї попередніх років, що не сприяє укладанню угод підприємств на державне замовлення.

Адміністративно-командні методи

До адміністративно-командних методів регулювання процесів ціноутворення належать:

• встановлення фіксованих цін. Сьогодні фіксовані ціни діють на комунальні та житлові послуги, які отримує населення, тарифи на проїзд у транспорті, тарифи на зв'язок, водопостачання, забезпечення електроенергією, паливом та ін.;

• встановлення регульованих цін. Регулювання здійснюється за верхньою та нижньою межею з обмеженням окремих частин ціни;

• встановлення індикативних цін (умовно до цієї групи методів можна віднести й встановлення дотацій виробникам окремих видів товарів). Зокрема передбачається покриття за рахунок державного бюджету витрат окремих виробників при виробництві певних видів продукції (в основному це виробники сільськогосподарської продукції, продуктів її переробки, деякі виробничі підприємства харчової промисловості — хлібопекарні, виробники дитячого харчування та ін.)? тобто соціально важливих для споживачів. Але, як показують досвід та практика, цей метод неефективний, оскільки враховується економічний принцип організації виробництва, зменшується державний бюджет, населення з невеликими доходами відчутного ефекту не отримує, тому що дотація розподіляється між усіма споживачами.

 У цілому частка кожного з методів залежить від економічної ситуації в країні та вибраних напрямів регулювання економіки загалом.