Тема 3. Організація виробничих підрозділів і розміщення господарських центрів

План

1. Поняття організаційно-виробничої структури аграрного підприємства.

2.  Виробничі підрозділи.

3. Виробничі центри.

Література: под ред. В.Д. Кирюхина Землеустроит. проектиров.-М.:Колос,1976,с. 147...177., Одарюк Т. С., Русіна Н. Г., Басенюк Т. І. Землевпорядне проектування: Навчальний посібник – К.: Аграрна освіта, 2010.- с. 80…86.

 

1. Складання проекту внутрішньогосподарського землеустрою починається з розміщення виробничих підрозділів і господарських центрів.

Відповідно до договірних зобов'язань щодо виробництва товарної продукції та конкретних природно-економічних умов на сільськогоспо­дарських підприємствах формується певна виробнича структура, тобто склад та співвідношення галузей.

Організаційно-виробнича структура аграрного підприємства - це склад, кількісне співвідношення, розміри внутрішніх підрозділів, форм іх побудови і взаємозв ’язку.

Організаційна структура (склад і співвідношення основних вироб­ничих одиниць і різних служб) таких підприємств залежить від їхньої спеціалізації, розмірів, поєднання галузей виробництва, розміщення сільськогосподарських угідь та інших умов. Основними виробничими одиницями у більшості агроформувань є цехи, відділки, ферми. За ними закріплюють або передають їм в оренду засоби виробництва (певні площі сільськогосподарських угідь, будівлі та споруди, машини, поголів'я худоби тощо). У цехах, відділках, на фермах організовують постійні колективи робітників, виробничі бригади, ланки, що працюють на підряді, оренді, а також самостійні кооперативи.

Залежно від конкретних умов господарства розрізняють типи організаційної структури: двоступінчаста (підприємство — цех, відділок (ферма) або бригада, відділок (кооператив)); триступінчаста (підприєм­ство - цех (відділок чи ферма) - бригада (кооператив)). У сільсько­господарських підприємствах рослинницького напряму переважають цехи, відділки, а у тваринницького - ферми. Триступінчаста організаційна структура властива великим сільськогосподарським підприємствам.

На кожному підприємстві створюються допоміжні та обслугову­ючі виробництва, а також підсобні підприємства (ремонтні майстерні, автопарк тощо). Як основні, так і обслуговуючі внутрішньогосподарські підрозділи здійснюють виробничу діяльність на основі господарського розрахунку.

 

2. Визначення оптимальної кількості виробничих підрозділів проводиться в процесі внутрігосподарського землеустрою. Таким чином, під час розміщення виробничих підрозділів і господарських центрів розроблюються питання:

• встановлення розмірів і кількості виробничих підрозділів;

• розміщення господарських центрів;

• розміщення земельних масивів виробничих підрозділів.

Організаційно-виробнича структура сільськогосподарського підприємства залежить від факторів:

■ юридично-правовий статус;

■ спеціалізація господарства;

■ концентрація (розміри) виробництва;

■ загальні природно-економічні умови;

■ наявність і використання трудових ресурсів тощо.

Кількість, розміри і територіальне розміщення виробничих підрозділів та їх спеціалізація визначається з урахуванням рекомендованих для даної агрокліматичної зони розмірів (за площею орних земель, багаторічних насаджень) і спеціалізації господарства, обсягу виробництва, складу, якості та розміщення сільськогосподарських угідь, рельєфу, ґрунтів, наявних трудових ресурсів господарства, існуючої системи розселення.

При вирішенні питань організаційної структури і внутрігосподарської спеціалізації виробничих підрозділів також повинні враховуватись проектні рішення складених планів господарств, схем районного планування з питань розміщення населених пунктів виробничих центрів господарства, розміщення підприємств по переробці сільськогосподарської продукції тощо.

З метою підвищення ефективності сільськогосподарськ виробництва та використання земель проектують спецїалізовані виробничі підрозділи. В господарствах, які мають великі масиви багаторічних плодових насаджень, виноградників, овочевих культур тощо, проектуються спеціалізовані садівницькі, виноградарські овочеві бригади (відділення) та інші.

При розміщенні галузей тваринництва слід враховувати необхідність організації спеціалізованих ферм оптимального розміру (по- виробництву молока, відгодівлі великої рогатої худоби, свиней, вирощування молодняку та ін).

За виробничими підрозділами господарства закріплюються орні землі, кормові вгіддя, багаторічні насадження та інші землі залежно від спеціалізації виробничих підрозділів, територіального розміщення угідь та інших факторів, які обумовлюють ефективність використання земель.

Розміри виробничих підрозділів за площею та склад земель за вгіддями повинні забезпечувати виконання завдань по виробництву валової продукції, впровадження визначеної внутрігосподарської спеціалізації та здійснення передбачених проектом заходів з поліпшення земель і підвищення їх продуктивності. При цьому повинне забезпечуватись високопродуктивне використання всіх угідь, закріплених за виробничими підрозділами, ефективне використання сільськогосподарської техніки і машин, виробничих приміщень та інших засобів виробництва.

 

3. Більшість сільськогосподарських господарств мають госпо­дарські центри (садиби), які відрізняються за економічним значенням виробництва. Господарські центри поділяються на головні та допоміжні.

Головним центром є центральна садиба, яка відіграє важливу роль у господарській діяльності агроформування. В центральній садибі розміщено правління та керівництво сільськогосподарського підприємства, центральні ремонтні майстерні, автопарк, склади, більшість населення, культурно-побутові заклади.

Кожне відділення має свою садибу (бригадний центр), де знаходяться керівний персонал відділення, працівники, виробничі та житлові приміщення, культурно-побутові заклади.

Виробничі будови у сільськогосподарських підприємствах поділяються за призначенням на основні та допоміжні

До основних відносяться:

· господарські двори (машинно-тракторний парк, ремонтні майстерні, складські групи);

· бригадні двори (приміщення для зберігання сільськогоспо­дарських машин і інвентарю, кладові, сховища для насіння, кормів, добрив).

До допоміжних господарських центрів відносяться польові стани, літні табори для худоби та інші підсобні будови.

Господарський центр щодо населеного пункту розміщують нижче і з підвітряного боку. На підприємстві може бути один або кілька господарських центрів. Якщо їх кілька, то виділяють центральну садибу, яка повинна бути зв'язана з іншими впоряд­кованими дорогами. Розміщуючи господарські центри, слід врахову­вати також потребу і забезпеченість робочою силою. Так, молочно­товарні, репродуктивні свинарські ферми, овочівництво закритого грунту, підприємства з переробки й зберігання сільськогосподарської продукції та інші підрозділи, які є трудомісткими, розміщують поблизу населених пунктів. При цьому треба створити найкращі умови для виробництва і життя людини. З цією метою ділянки землі для розміщення господарських дворів, особливо - тваринницьких ферм, потрібно вибирати з урахуванням організаційно-господарських, санітарно-гігієнічних, будівельних і зооветеринарних вимог. Велике значення для скорочення транспортних витрат має найкоротший зв'язок із закріпленими за бригадами земельними угіддями. Бажано також, щоб ці ділянки були компактними за формою й мали невеликий схил для стікання води.

Особливо відповідальним є розміщення господарських центрів великих тваринницьких комплексів. При цьому потрібно виходити з умов:

• ізоляції від населених пунктів;

• необхідної віддаленості від доріг загального користування;

• достатньої водозабезпеченості.

Важлива вимога на комплексах - організація утилізації відходів. Найкращим варіантом вважається будівництво зрошувальної системи поблизу комплексу, для чого потрібні відповідні земельні ділянки.

Для визначення площі виробничих центрів слід користуватись проектами планування та забудови виробничих центрів, а при їх відсутності діючими нормами площі на різні види виробничих комплексів (ферми, господарські двори, ветеринарні установи та інші), комплексів по переробці сільськогосподарської продукції, пунктів технічного обслуговування сільськогосподарських машин тощо.

Ділянки, відібрані під виробничі центри господарства, повинні відповідати організаційно-господарським, санітарно-гігієнічним, зооветеринарним, будівельно-технічним і протипожежним вимогам.

При цьому слід мати на увазі, що додаткові площі під розши­рення існуючих і розміщення нових виробничих центрів необхідно відводити, як правило, за рахунок непридатних для сільсько­господарського використання та малопродуктивних земель.

Контрольні питання

1. Чому кількість і розмір виробничих підрозділів господарств у регіонах України різний?

2. Які фактори впливають на кількість і розміри виробничі підрозділів?

3. Види виробничих центрів.

Тема 4. Планування використання земель у населених пунктах

План

1. Основні принципи і зміст забудови населених пунктів.

2.  Розміщення житлової зони.

3. Планування виробничої зони

Література: І.Г.Тарасюк, Г.К.Лоїк, Д.І.Солярчук Використання земель населених пунктів з основами містобудування.-Львів:ЛДАУ, 2000, 60 с., Одарюк Т. С., Русіна Н. Г., Басенюк Т. І. Землевпорядне проектування: Навчальний посібник – К.: Аграрна освіта, 2010.- с. 80…86.

1. Завдання планування - правильна, комплексна організація території, благоустрій та належні умови проживання населення.

Зміст танування - визначення показників та характеристик поселення, складання схем планування.

Завдання планування забудови населених пунктів - правильна комплексна організація виробничих зон, жилих районів, загальних і культурних забудов, транспорту, інженерного обладнання для створення кращих умов життя населення.

Схема планування розроблюється для окремих сільськогосподарських підприємств або цілих районів на основі землевпорядного плану. Схему складають в масштабі 1:5000, на ній показують розміщення жилої і виробничої зон, вулиці, площі, квартали, інженерні комунікації та інше.

Проект забудови повинен буги ув’язаний із організацією сільськогосподарського виробництва, з влаштуванням території, передбаченим проектом землеустрою, забезпечувати зручний зв’язок з іншими населеними пунктами, виробничими комплексами, сільськогосподарськими угіддями, транспортними магістралями та іншими елементами інженерної інфраструктури господарства, враховувати найбільш розумне економічне використання території. Він складається із графічної та розрахунково-пояснювальної частин. Графічна частина включає схему землекористування господарства, план населеного пункту, генераль­ний план забудови, схему вертикального планування, схему інженерних мереж, розрахунково-пояснювальну частину, вихідні дані, проектні і кошторисно-фінансові розрахунки, пояснювальну записку.

 

2. Населений пункт - це первинна одиниця розселення людей в межах даної забудованої території, яка постійно або сезонно використовується для проживання людей.

Селітебна зона населеного пункту - це територія поселення, що є поєднанням матеріально-просторового середовища та процесів життєдіяльності населення, які відбуваються в її межах.

Житлова група - це комплекс елементів (будинків, господарських будівель, під’їздів, присадибних ділянок) та елементів прилеглої території (річки, ставки), об'єднаних загальною територією.

Громадський центр - це місце концентрації громадського, політичного та культурного життя населення, де розміщуються підприємства та організації громадського обслуговування.

Основний принцип розміщення громадських будівель - створення найбільшого комфорту для обслуговування населення.

Дитячі садки - в стороні від шумних вулиць, доріг та інше, озеленених ділянках.

Школи - в стороні від жилих кварталів, але недалеко будинків.

Адміністрацію розміщують в жилій зоні, але поблизу виробничої. Магазини, їдальні - всередині жилої зони.

Вулиці проектують так, щоб був зв'язок із транслортними дорогами і не співпадали з напрямком вітрів; на підвищених елемент рельєфу, без великих нахилів, їх ділять на головні, жилі, провулки.  Головні - 20-25 м; жилі —     15-20; провулки — 10-12 м. Головні сполучають житлові квартали з виробничою зоною. Житлові квартали в жилій зоні; провулки — всередині кварталів. Вулиці не повинні мати гострих кутів. Присадибні ділянки групують на квартали довжиною до 300 м.

 

3. Планування виробничої зони повинне врахувати:

• раціональну організацію території технологічних процесів зведення до мінімальних затрат;

• механізацію трудомістких процесів в тваринництві;

• дотримання санітарних і зооветеринарних вимог;

• дотримання протипожежної безпеки та ін.

Виробничий комплекс - це група виробничих споруд та будівель, які розміщені на компактній території, зв’язані єдиним технічним процесом, загальними інженерно-технічними комуніка­ціями та лініями обслуговування. Виробничі комплекси поділяють на комплекси по виробництву товарної сільськогосподарської продукції та комплекси загальногосподарського призначення. Комплекси, які розміщені в межах населеного пункту та поблизу житлової зони, утворюють виробничу зону (рис. 3.2).

Склад і кількість приміщень та споруд встановлюють із необхід­ності забезпечення кожного комплексу основними і підсобними примі­щеннями згідно з потребами господарства на перспективу. Площу під окремі виробничі комплекси визначають із нормативів на розрахун­кову одиницю згідно з типовими нормами. Загальну площу отри­мують як суму площ окремих виробничих комплексів.

Перелік приміщень і споруд для окремих виробничих комплексів.

Ферма великої рогатої худоби: корівник, телятник, примі­щення длямолодняку, доїльно-молочний блок, кормоцех, склад концентратів, склад коренеплодів, силососховище, склад грубих кормів, пункт штучного оплідотворення, гноєсховища, ветеринарний пункт, вигульна площадка, службово-побутове приміщення (80-100 м² на одну голову ВРХ). Ферми розмішують на віддалі від населених пунктів, знизу від населеного пункту і за вітряної сторони.

Бригадний двір: бригадний будинок, конюшня, склад кормів, сарай для транспортного інвентарю, кузня, склад інвентарю (100— 200 м² на одну голову коней).

Машиноремонтний комплекс: машиноремонтна майстерня, гараж для  с.-г. машин, гараж для тракторів, гараж для комбайнів, автогараж, склад для запасних часгин, площадки для стоянок машин, мийка машин, заправка і склад палива, службово-побутове примі­щення (90-120 м² на один трактор).

Будівельний двір: пилорама, сушильна камера, столярна майстерня, площадка для круглого та розпиленого лісу, склад готової продукції.

Рис. 3.2. Схема забудови ферми ВРХ:

1 - корівник: 2-приміщення для молодняку; 3 - телятник 4 - доїльний блок^і 5 - пункт игучного осіменіння; 6 - кормоцех; 7 - коренеплодосховище;  8 - склад юнцентратів; 9 - ветеринарний пункт; 10 - бригадний дім; 11 - силосні траншеї; 12 - покрівля для грубих кормів; 13 - протипожежні резервуари 14 - вугільні площадки; 15 - санвузол; 16 - гноєсховище '

 

Складський комплекс: цех обробки зерна, зерносушилка, насіннєзерносховище, картоплесховище, овочесховище, склад матеріальних цінностей, автонавіси, службово-побутові приміщення (6-8 м² на 1т зерна).

Контрольні питання

1. Від ч ого залежить вибір місця для житлової зони?

2. Які факто ри впливають на розміщення виробничої зони?

3. Чому виробнича зона розподілена на сектори і групи?

Тема 5. Розміщення внутрішньогосподарських доріг, інженерних споруд та об`єктів

План

1. Завдання і зміст розміщення шляхів і об'єктів інженерного оснащення території.

2. Методика складання проекту розміщення шляхів.

3. Види об’єктів інфраструктури.

4. Розміщення меліоративних і водогосподарських об'єктів та їх вплив на організацію території.

Література: Под ред. В.Д. Кирюхина Землеустроител. проектиров.-М.:Колос,1976, с.147...177, Одарюк Т. С., Русіна Н. Г., Басенюк Т. І. Землевпорядне проектування: Навчальний посібник – К.: Аграрна освіта, 2010.- с. 91…96.

1. Розміщення магістральних і внутрігосподарських шляхів та інших інженерних об’єктів враховує:

• розміщення основних шляхів;

• розміщення основних об’єктів меліоративного будівництва (ставки, водосховища);

• організацію водопостачання та обводнення території;

• розміщення основних меліоративних і гідротехнічних проти­ерозійних об’єктів.

Вирішення цих питань проводиться комплексно та з дотриман­ням вимог:

■ створити сприятливі умови для господарювання;

■ всі елементи інженерного обладнання розміщувати узгоджено один з одним;

■ інженерне обладнання повинно займати мінімальну площу;

■ забезпечити природоохоронні заходи;

■ мінімальні капіталовкладення.

В сільськогосподарському виробництві здійснюють багато­сторонні транспортні зв’язки як всередині сільськогосподарських підприємств, так і з внутрішніми адміністративними і економічними пунктами. Внутрішньогосподарські перевезення - це нерозривна складова частина сільськогосподарського виробництва та здійсню­ються по дорожній сітці. Дорожня сітка включає автомобільні дороги.

Автомобільні дороги залежно від значення і середньодобової інтенсивності руху розділяють на п’ять категорій.

Місцеві дороги за інтенсивністю руху менше 200 автомобілів на добу відносять до п’ятої категорії.

Місцеві дороги залежно від їх призначення розділяють на дві групи.

До першої групи відносять негосподарські дороги, які з’єдну­ють господарські центри сільськогосподарських підприємств з                                адміні­стративними і економічними пунктами, автомобільними дорогами  дер­жавного і обласного значення, залізнично-дорожніми станціями і пристанями. До цієї групи відносять і дороги, які з’єднують між собою центри сільських рад, с.-г. підприємств, а також підприємства з переробки сільськогосподарської продукції. Дороги першої групи є дорогами загального користування.

Друга група доріг - внутрішньогосподарські. Вони призначені для транспортних та інших функціонально-виробничих зв’язків всередині одного господарства.

Внутрішньогосподарські дороги поділяються на магістральну та польову дорожню сітку.

По магістральних дорогах здійснюються транспортні зв’язки, всередині господарства між виробничими підрозділами і їх господар­ськими центрами. Ці дороги обслуговують виробничий процес сільськогосподарського підприємства в цілому, і в той же час по них обслуговуються сівозмінні масиви. Нерідко по магістральних дорогах здійснюються вантажні і пасажирські зв’язки із сусідніми господарствами та іншими підприємствами. Такі внутрішньогосподарські дороги виконують функції доріг загального використання.

Польові дороги необхідні для обслуговування виробничих процесів. По них перевозять людей, насіння, добриво, пальне, воду урожай, переміщують машини і знаряддя.

Польові дороги — це продовження і розгалуження магістральних доріг, а магістральні дороги часто використовують в якості польових. Розміщення польової дорожньої сітки безпосередньо пов’язане з організацією процесів полеведення і проводиться одночасно з устроєм території сівозміни. В даній складовій частині проекту внутрігосподарського землевпорядкування розглядається розміщення тільки  магістральних доріг.

При розміщенні магістральної дорожньої сітки вирішують питання: визначення трас магістральних доріг і споруд на них; обгрунтування розробленого проекту, визначення черги будівництва..

Розвиток дорожньої сітки планується так, щоб забезпечити постійний і вигідний зв’язок між виробничими підрозділами і їх господарськими центрами, сівозмінними масивами, економічними і адміністративними пунктами. Виходячи з цього,  до розміщення магістральних доріг в сільськогосподарських підприємствах ставляться наступні основні вимоги:

1. Забезпечити мінімум гранспортних затримок і своєчасне виконання транспортних робіт.

2. Забезпечити ув’язку розміщення магістральних доріг з дорогами загального користування і польовою дорожньою сіткою, існуючим впорядкуванням території.

3. Забезпечити мінімум капіталовкладень на будівництво доріг і дорожніх споруд та мінімальні щорічні експлуатаційні витрати

4. Розміщення магістральних доріг слід проводити з урахуванням створення умов для правильної організації території і використання земель.

5. При розміщенні доріг не допускати затоплення сільсько­господарських угідь і їх заболочення, що може бути наслідком створення постійних підпорів або перегородження стоку води.

6. Не допускати концентрації стоку води дорогами, щоб запобігти розвитку лінійної та іншої ерозії.

7. Забезпечити дотримання технічних правил щодо розміщення магістральних доріг.

2. Під час проектування магістральних доріг необхідно мати дані про розміщення виробничих підрозділів і господарських центрів та про внутрішні транспортні зв’язки і транзитні перевезення.

Складання проекту розміщення магістральних доріг проводять в такій послідовності:

• вивчають існуючу дорожню сітку;

• складають схему транспортних зв’язків і визначають напрям доріг;

• визначають середньорічну вантажонавантаженість доріг на перспективу і встановлюють категорію або групу дороги;

• проводять розміщення трас і встановлюють необхідність будівництва дорожніх споруд, вид і розміри їх.

Першочергове значення має проектування на дорогах водовідвідних каналів і водоспускних (труби, мости) споруд, що складають інженерне оснащення території.

Штучні споруди (мости, труби, броди, лотки тощо) проекту­ється одночасно з розміщенням траси доріг.

При розміщенні трас доріг і дорожніх споруд вирішується питання про їх положення, а більш детальні розрахунки проводяться в процесі розробки робочого проекту будівництва дороги.

Кожне проектне рішення повинне бути технічно і економічно  обґрунтоване.

Оцінка проекту розміщення доріг проводиться експлуатаційно-технічними і економічними показниками.

До експлуатаційно-технічних показників відносяться: протяжність і хвилястість траси, поздовжні схили дороги і схили місцевості по трасі, кількість кутів повороту і їх величина, пересічення гідрографічною сіткою і водостоками, протяжність снігозахисних ділянок та ін.

До економічних показників відносяться: площа сільськогосподарських угідь, а особливо ріллі, яка зайнята дорогами, у використання прилеглих полів, умови зв’язку виробничих підрозділів, ціна будівництва, щорічні дорожньо-транспортні витрати.

Найкращими є проектні рішення, в яких витримані всі проектні вимоги, під дорогами зайняті найменші площі сільськогосподарських угідь і ефективні капіталовкладення на будівництво доріг. По транспортному будівництву окупність капіталовкладень встановлено не більше 10 років.

3. Інфраструктура - сукупність галузей та видів діяльності, що обслуговують економіку, виробництво (транспорт, зв'язок, комунальне господарство, загальна і професійна освіта, охорона здоров'я та ін.). Включає основні споруди і послуги, зокрема, системи каналізації, водопостачання, електропостачання, від яких залежить розвиток як окремих населених пунктів, так і економіки в цілому. Розрізняють виробничу і невиробничу.

Виробнича інфраструктура - це інфраструктура, що забезпечує матеріальне виробництво: залізничні та автомобільні дороги, водопостачання, каналізація та ін.

Невиробнича інфраструктура - це інфраструктура, яка опосередковано пов’язана з процесом виробництва: підготовка кадрів, шкільна і вища освіта, охорона здоров'я та ін.

Зони інженерної та транспортної інфраструктур - це зони для розміщення та функціонування споруд і комунікацій залізничного, автомобільного, річкового, морського, повітряного та трубопровідного транспорту, зв'язку, інженерного обладнання.

Інженерна, транспортна та соціальна інфраструктури - це комплекс споруд і комунікацій транспорту, зв'язку, інженерного обладнання, а також об'єктів соціального та культурно-побутового обслуговування населення, що забезпечує стійкий розвиток і функціонування поселень.

Водопостачання - сукупність заходів та споруд, що забезпечують збір, підготовку, акумулювання, подачу води для потреб населення і промисловості.

Система електропостачання - сукупність електроустановок, призначених для забезпечення споживачів електричною енергією.

Теплопостачання - забезпечення теплом будівель і споруд за допомогою передачі гарячого теплоносія.

Транспорт - провідна галузь економіки, яка здійснює перевезення пасажирів і вантажів. Транспорт є основою географічного Розподілу праці і активно впливає на розміщення виробництва.

4. Меліоровані землі становлять цілісну інженерну інфраструктуру, що охоплює такі основні об'єкти, як меліоративна мережа каналів, трубопроводів (зрошувальних, осушувальних, осушувально-зрошувальних, колекторно-дренажних) з гідротехнічними спорудами, насосними станціями, захисні дамби, спостережна мережа, дороги і споруди на них, взаємодію яких забезпечує управління меліоративі систем.

Меліоративні системи бувають трьох видів: загальнодержавні, міжгосподарські та внутрішньогосподарські.

Водогосподарські об'єкти забезпечують використання води, очищення та скид зворотних вод, а саме:

• споруди для акумуляції та регулювання поверхневих підземних вод;

• споруди для забору та транспортування води;

• споруди для скиду зворотних вод;

• споруди, на яких здійснюється очистка зворотних вод (з оцінкою їх ефек т ивності).

Контрольні питання

1. Від чого залежить вибір інженерного оснащення терит орії доріг?

2. Які фактори впливають на розміщення різних видів доріг?

3. Чому меліоративні та водогосподарські об’єкта впливають організацію території с.-г. підприємств?

РОЗДІЛ ІІІ. ВПОРЯДКУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ СІВОЗМІН, КОРМОВИХ УГІДЬ ТА БАГАТОРІЧНИХ НАСАДЖЕНЬ.

Тема 1. Організація вгідь і системи сівозмін

План