Шлюб за сімейним законодавством. Недійсні шлюби

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (ст. 21 СКУ).

Існують такі ознаки шлюбу:

    а) це союз жінки та чоловіка. Це - фізіологічна ознака, бо СК України дозволяє укладати шлюб тільки між особами різної статі, а звідси створення союзу двома жінками або двома чоловіками не тягне за собою виникнення у них прав та обов’язків подружжя;

     б) це не просто союз жінки та чоловіка, а саме сімейний союз, що припускає спільне проживання і не тільки в фізичному сенсі, а й моральному, тобто спільний побут, взаємні права та обов’яз­ки (ч. 2 ст. З СК);

в)це союз, який зареєстрований у державному органі РАЦС. Ця ознака конститутивна, бо передбачає обов’язковість державної реєстрації такого союзу, необхідність утілення його у встановлену форму, яка може мати тільки громадянський (світський), а не релігійний характер. Звідси випливає, що коли жінка та чоловік проживають однією сім’єю без державної реєст­рації шлюбу, в них не виникає прав і обов’язків подружжя, хоча сімейний союз існує. Не змінює цього положення навіть і той факт, що вони укладають певний шлюбний обряд за звичаями тієї чи іншої народності, або шлюбний релігійний обряд (вінчання). Хоча у випадках, передбачених законом, шлюбу, що укладений за релігійним обрядом, надається юридичне значення. Це стосуєть­ся шлюбів, що укладені за релігійними обрядами до створення або відновлення державних органів РАЦС (ч. 2 і ч. З ст. 21 СК)

Згідно зі ст. 21 СК України, проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу також не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов’язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.

Принципами сімейного права є добровільність шлюбу та одношлюбність.

Добровільність шлюбу передбачає те, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а та­кож з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, не допускається.

Одношлюбність полягає в тому, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попе­реднього шлюбу.

СК України визначає загальні засади укладання шлюбу. Ним визначені наступні положення: для укладення шлюбу необхідна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку. Шлюбний вік встановлюється у 18 років для чоловіків і в 17 років - для жінок. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

   Сімейним кодексом України визначені категорії осіб, шлюб між якими заборонений. Так, відповідно до ст. 26 СК України, у шлюбі між собою не можуть перебувати особи:

1) які є родичами по прямій лінії споріднення;

2) рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра (повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків, неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька);

3) двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця. За рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним;

4) усиновлювач та усиновлена ним дитина. Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути зареєстровано лише в разі скасування усиновлення.

Особи, які вступають у шлюбні відносини, мають право:

a) бути взаємно обізнаними про стан здоров’я один одного;

b) вибору прізвища (одного із подружжя, збереження свого або приєднання до свого прізвища другого з подружжя);

c) вирішувати питання про місце проживання;

d) вибору занять, професії;

e) спільно вирішувати питання життя та виховання дітей та ін.

Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором особисто. Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену, можуть подати їх представники. Якщо реєстрація шлюбу у визначений день не відбулася, заява про реєстрацію шлюбу втрачає чинність через три місяці від дня її подання.

Шлюб реєструється через один місяць від дня подання осо­бами заяви про реєстрацію шлюбу. За наявності поважних при­чин керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану дозволяє реєстрацію шлюбу до закінчення цього строку. В разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви. Якщо є відо­мості про наявність перешкод до реєстрації шлюбу, керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану може відкласти реєстрацію шлюбу, але не більше ніж на три місяці. Рішення про таке відкладення може бути оскаржене в суді.

Перед укладенням шлюбу особи можуть на свій розсуд здій­снити заручини. Зарученими вважаються особи, які подали за­яву про реєстрацію шлюбу. Заручини не створюють обов’язку вступу в шлюб. Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов’язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нарече­ної чи нареченого, прихованням нею (ним) обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо).

У разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв’язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом. У разі розірвання договору особа зобов’язана повернути річ, яка була їй подарована, а якщо вона не збереглася - відшкодува­ти її вартість.

СК України визначає окремі випадки, в яких шлюб може бути визнаний недійсним.

Так, недійсним визнається шлюб:

• зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;

• зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою;

• зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною.

СК України розмежовує випадки, при яких шлюб обов’язко­во визнається або може визнаватися недійсним за рішенням суду. Так, шлюб визнається недійсним за рішенням суду:

• якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства;

• у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком, або одним із них, без наміру створення сім’ї та набуття прав та обов’язків подружжя.

Згідно зі ст. 40 СК України, шлюб також може бути визна­ний недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований:

• між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням вимог, установлених СК України;

• між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою (дядьком) та племінником (племінницею);

• з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для іншого з подружжя і їхніх нащадків;

• з особою, яка не досягла шлюбного віку, і якій не було надано права на шлюб.

    Від визнання шлюбу недійсним слід відрізняти визнання шлю­бу неукладеним. Якщо для визнання шлюбу недійсним суттєвим є відсутність фактичного складу позитивних умов його укладен­ня або наявність хоча б однієї з негативних умов, то для визнання шлюбу неукладеним суттєвим є порушення самої процедури реє­страції шлюбу, а саме реєстрація його за відсутності нареченої (або) нареченого (ст. 48 СК).

Підстави припинення шлюбу (ст. 104 СКУ):

1. Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим.

2. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання:

2.1. органами Державної реєстрації актів цивільного стану:

2.1.1. за заявою подружжя, яке не має дітей,

2.1.2. за заявою одного з подружжя, якщо інший з подружжя

- визнаний безвісно відсутнім,

- визнаний недієздатним,

- засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше, ніж на три роки;

2.2. за рішенням суду:

2.2.1. за спільною заявою подружжя, яке має дітей;

2.2.2.  за позовом одного із подружжя.

Подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто буде прожива­ти окремо, а також про умови здійснення ним права на осо­бисте виховання дітей.

Згідно зі ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути поданий одним із подружжя. Разом із тим, позов про розірвання шлюбу не може бути поданий під час вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину щодо другого з подружжя або дитини. Чоловік, дружина мають право подати позов про розірвання шлюбу в період вагітності дружини, якщо бать­ківство зачатої дитини визнане іншою особою, а також до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою, або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини.

Суд обов’язково повинен вживати заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспіль­ства, з’ясовувати фактичні взаємини подружжя, справжні при­чини позову про розірвання шлюбу, брати до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд виносить рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збе­реження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтере­сам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути за­реєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану, за заявою колишньої дружини або чоловіка.