Зобов’язальне право. Суб’єкти та об’єкти зобов’язань. Підстави виникнення і припинення зобов’язань

Інститут зобов’язального права поряд з інститутом власності посідає важливе місце в системі цивільного права України. Зобов’язальне право охоплює сукупність цивільно-правових норм, які регулюють майнові відносини, що складаються у зв’язку з передачею майна, наданням послуг, виконанням робіт, заподіянням шкоди або безпідставним придбанням майна. Зобов’язальне право поділяється на дві частини: загальні положення про зобов’язання та окремі види зобов’язань.

Характеризуючи поняття зобов’язання, передусім слід відзначити, що зобов’язання - це цивільні правовідносини. Зміст будь-яких цивільних правовідносин включає в себе суб’єктивне право (в зобов’язальних правовідносинах - це право вимоги) і відповідний йому обов’язок, або, іншими словами, права та обов’язки на стороні кожного учасника правовідносин (наприклад, права та обов’язки продавця і покупця, підрядчика і замовника).

Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сто­рона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, ви­конати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (ст. 509 ЦКУ).

Суб’єктами зобов’язання, як і будь-яких цивільних правовідносин, можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Правомочна сторона у зобов’язальних правовідносинах дістала назву кредитора, а зобов’язана - боржника. У деяких зобов’язаннях один із суб’єктів виступає виключно як кредитор, інший - виключно як боржник. Наприклад, у зобов’язанні із заподіяння шкоди потерпіла особа завжди є тільки кредитором, а заподіювач шкоди - завжди боржником. Однак здебільшого кожен з учасників зобов’язання є водночас і кредитором, і боржником, зокрема продавець і покупець у договорі купівлі-продажу, замовник і підрядчик у договорі підряду, орендар і орендодавець у договорі оренди.

Згідно ст. 510 ЦКУ сторонами зобов’язання є кредитор, тобто особа, якій належить право вимоги, і боржник - особа, яка несе обов’язок, що відповідає праву вимоги кредитора.

Об’єктами зобов’язань є відповідні дії, на реалізацію яких спрямовані права та обов’язки суб’єктів.

Юридичним об’єктом зобов’язання, як і будь-яких цивільних правовідносин, визнається певна поведінка зобов’язаної особи. Однак характерною рисою зобов’язання є те, що на перший план у зобов’язанні виступають позитивні дії боржника, а чисто негативна поведінка (утримання від вчинення певних дій), як правило, виступає лише доповненням або наслідком активної функції, яку виконує боржник. Крім того, якщо обидва суб’єкти водночас виступають як кредитор і боржник, то в такому зобов’язанні можна виділити два юридичні об’єкти - дії кожного учасника, які вчиняються ним при виконанні функцій боржника. Наприклад, у договорі купівлі-продажу і продавець, і покупець водночас виступають боржниками, а саме: продавець зобов’язаний передати майно, а покупець зобов’язаний його оплатити. Таким чином, юридичними об’єктами водночас виступають дії з передачі майна (які здійснює продавець) та дії по оплаті майна (які здійснює покупець).

Що стосується матеріального об’єкта, то в ряді зобов’язань за наявності двох юридичних об’єктів існує тільки один матеріальний об’єкт. Наприклад, у безоплатному договорі зберігання майна буде один-єдиний матеріальний об’єкт - майно, яке здане на зберігання.

Підстави виникнення зобов’язань:

1) договори та інші правочини;

2) створення результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Зобов’язання бувають: договірні та недоговірні.

Договірні: купівля-продаж; дарування; рента; довічне утримання (догляд); найм (оренда); найм (оренда) житла; позичка; підряд.

Не договірні: виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт; послуги, перевезення та інша публічна обіцянка винагороди; вчинення дій у майнових інтересах особи без її доручення; рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної особи або юридичної особи; створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи; відшкодування збитків; набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Згідно зі ст. 546 ЦК України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше май­но, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушен­ня боржником зобов’язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожний день прострочення виконання.

За договором поруки поручитель зобов’язується перед креди­тором боржника про виконання ним свого обов’язку. Поручи­тель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова органі­зація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) вико­нання боржником (принципалом) свого обов’язку. Гарант відпові­дає перед кредитором за порушення боржником зобов’язання.

Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за догово­ром платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання.

У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забез­печеного заставою, одержати задоволення вимог за рахунок за­ставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Розрізняють такі види застав: іпотеку (застава нерухомого майна) та заклад (застава рухомого майна).

Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає пере­дачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невико­нання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшко­дування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зо­бов’язання, забезпечення інших вимог та набуття права на неї третьою особою.

Зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Так, зобов’язання припиняється:

1) якщо виконання проведено належним чином;

2) за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо);

3) при зарахуванні зустрічних однорідних вимог;

4) за домовленістю сторін;

5) внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов’язків;

6) якщо боржник і кредитор - одна особа;

7) за неможливістю його виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає;

8) зі смертю боржника чи кредитора;

9) з ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора),

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконан­ня з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (не­належне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов’язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.