Економічні наслідки першої світової війни для окремих країн

Перша світова війна (1914—1918 pp.) дуже дорого обійшлася людству: 10 млн вбитих, 20 млн. покалічених людей, десятки тисяч спалених сіл і міст, фабрик і заводів, ферм і шкіл.

Економіка Німеччини, яка до 1914 p. займала друге місце у світі після США, зазнала значних втрат. У 1917 p. обсяг і промислового виробництва, і сільського господарства, порівняно з 1913 p. скоротився вдвічі. Почалася галопуюча інфляція. Зростав державний борг. У 1916 p. в країні розпочався голод. Різко скоротилася реальна заробітна плата, робочий день становив 12—14 годин. Німеччина програла війну, капітулюючи перед державами Антанти.

США вступили у війну тільки у 1917 p. Вона торгувала практично з усіма воюючими країнами (втричі збільшилось виробництво промислової продукції). В кінці війни США перетворилися на економічно могутню країну. Тут сконцентрувалося 1/2 золотого запасу світу. Видобуток вугілля становив 1/2, нафти 2/3, виплавка чавуну і сталі — 3/5, випуск автомобілів — 85% світового виробництва. Із боржника США стали кредиторами багатьох країн. Американська валюта посіла панівне місце у світовій фінансово-кредитній системі. Cвітова фінансова столиця перемістилася з Лондона до Нью-Йорка.

Великобританія, хоч і виграла війну, вийшла з неї знесиленою, значно відстаючи від США. Вона втратила третину національного багатства, 2/3 торгового флоту, заборгувала США 4 млрд дол. Вдвічі зменшився експорт товарів, зріс імпорт.

Франція втратила понад 10% працездатного населення, північно-східні житниці країни. У 1914—1918 pp. Франція змушена була розширити зернові посіви в південних департаментах, розвивати промислове виробництво, електростанції. Це дало змогу індустріалізувати колись економічно відсталі райони. Витрати на війну підірвали стабільність французької валюти. Країна перестала відігравати роль світового кредитора, особливо після того, як більшовики відмовилися повернути мільярдні інвестиції, вкладені Францією в Росії.

Японія в роки першої світової війни, значно зміцнила свій економічний потенціал. Як член Антанти вона по суті не брала участі у війні, а лише захопила частину території. Скориставшись воєнними труднощами своїх європейських конкурентів, Японія нав'язала Китаю в 1915 p. кабальний договір. (Японія одержала монопольне право займатися в Китаї промисловою та комерційною діяльністю, кредитувати будівництво залізниць і промислових підприємств. Китаю було заборонено давати в оренду будь-кому (зрозуміло, крім японців) порти). Це дало змогу Японії збільшити втричі експорт промислових товарів, подвоїти у роки війни промислове виробництво на основі нових технологій.

У суднобудуванні вона зайняла третє місце у світі. Сільське господарство відставало від. Зростання цін на рис збагачувало власників землі і погіршувало становище селян-орендарів. Це призвело до так званих рисових бунтів.

 

Версальська система.

Версальський договір був підписаному у 1919 p. 27 країнами-переможницями і Німеччиною. Німеччина повернула Франції Ельзас і Лотарингію, Німеччина передала Франції вугільні шахти Саарської області, частина земель перейшла Бельгії, Данії, Литві, Польщі. Німеччина зобов'язалася визнавати суверенітет Австрії, Чехословаччини, Польщі. Німецькі колонії поділили між собою Великобританія, Франція, Японія та Бельгія.

Німеччина позбавлялася військового флоту, авіації, важкого озброєння, армія могла становити лише 100 тис. чол. Німеччина повинна була сплатити воєнну контрибуцію у сумі 132 млрд золотих марок.

Отже, Версальська система відрізала від Німеччини 1/8 її території, на якій проживало 1/12 населення, позбавила 3/4 родовищ залізних руд, 1/3 вугілля та сталі.

Країни Антанти одержали необмежені права проводити в Німеччині комерційну і господарську діяльність. На певний час Німеччина перестала бути економічним конкурентом Великобританії та Франції, втративши 50 % національного багатства.

 

План Дауеса.

Німеччина втратила зовнішні ринки збуту, через розвал економіки зменшилися обсяги внутрішнього ринку. Занепало сільське господарство. Скорочувалися обсяги промислового виробництва. Імпорт і експорт становили лише 1/3 довоєнного рівня. Частка німецького експорту у світовій торгівлі у 1923 p. скоротилась до 6% (при 13% у 1913 p.). Все це спричинило крах кредитно-фінансової системи Німеччини. Інфляція, повне знецінення національної валюти зумовили зниження, з одного боку, рівня зарплати робітників і службовців, а з іншого — неможливість сплати Німеччиною контрибуції союзникам.

Стурбовані критичним станом німецького господарства, США, Франція, Великобританія вирішили оздоровити економіку Німеччини. 16 серпня 1924 p. на Лондонській конференції держав-переможниць для Німеччини був прийнятий репараційний план Дауеса, розроблений міжнародним комітетом Чарльза Г. Дауеса (віце-президента США в 1925— 1929 pp.). План передбачав надання позик і кредитів, переважно американських, на відбудову господарства та оздоровлення фінансів Німеччини. Передбачалося, що піднесення економіки допоможе Німеччині справно сплачувати репарації Великобританії та Франції, які за цей рахунок покриють воєнні борги США в період першої світової війни.

План Дауеса діяв до 1929 p. Він сприяв стабілізації господарського життя країни. З інфляцією було покінчено. Німеччина не лише подолала розруху, а й збільшила випуск промислової продукції на 13 % порівняно з 1913 p. Найбільше інвестицій надходило з США (70%), які вкладали їх в важку промисловість. Це дало змогу Німеччині випередити Великобританію, збільшивши експорт машин та індустріального устаткування.

За період дії плану Дауеса Німеччина виплатила репарацій менше 10 млрд золотих марок. Зросла роль Німеччини не тільки у світовій торгівлі, а й у розвитку таких галузей економіки, як хімія та електроніка. Однак всі ці успіхи були зведені нанівець внаслідок світової економічної депресії 1929—1933 pp.