Тема 2. Діагностка сім’ї та сімейного виховання.

Мета і завдання теми: визначити основні принципи та підходи до діагностування сім’ї та сімейного виховання; з’ясувати основні поведінкові синдроми батьків під час діагностування; виділити основні групи методик дослідження сім’ї та сімейного виховання.

Основні питання теми та їх зміст:

1. Основні принципи діагностування сім’ї та сімейного виховання.

2. Основні поведінкові синдроми батьків під час діагностування.

3. Загальна схема проведення діагностування сім’ї. Вимоги до складання характеристики сім’ї.

4. Методики дослідження сім’ї та сімейного виховання.

Наибільш гостро діти переживають порушення контакту з батьками в результаті розлучення, тривалої відсутності одного або обох батьків, внутрішньосімейного конфлікту, відсутності батьківського тепла, відмови від дитини і т.п. Тому позитивне спілкування з батьками – найважливіший фактор нормального психологічного розвитку дитини.

Організуючи діагностичний процес, психолог виходить перш за все з принципу розумної достатності. Не слід розширювати діагностику, якщо для цього немає необхідних показань. Зі всієї маси методик слід починати з первинної діагностики – скарг батьків на дитину, а далі, вивчивши обґрунтованість цих скарг, дивитись на причини виявлених порушень.

Ряд спеціалістів вважає, що в основі стратегії діагностики сім’ї і сімейного виховання лежать два положення (Бодальов А.А., Столін В.В., 1989).

Перше (теоретичне) – причини порушень поведінки і розвитку дитини можуть лежати або в особливостях ставлень батьків до дітей і стилі їхнього виховання, або у викривленні внутрішньої логіки і саморозвитку дитини, або у неправильно протікаючих процесах стосунків між батьками і дітьми, або у комбінації цих факторів.

Друге (практичне) – полягає у побудові структури діагностики за принципом розгалуженого дерева: будь-який наступний діагностичний крок робиться лише в тому випадку, якщо отриманий відповідний результат на попередньому. 

Основні принципи психодіагностики сім’ї:

1. В процесі первинної нетривалої психодіагностики психолог виявляє об’єкти і суб’єкти допомоги. Для цього він повинен відповісти на чотири питання: 1. Чи може він сам надати допомогу сім’ї? 2. Якщо ні, то до яких спеціалістів слід направити батьків або дитину? 3. Хто в сім’ї потребує його допомоги? 4. Який характер цієї допомоги?

2. Психолог повинен розібратися в характері скарги батьків, яка може бути обґрунтованою, частково обґрунтованою або необґрунтованою. Від цього залежить характер психодіагностичних процедур.

3. Спілкування, спостереження за поведінкою батьків можуть дати психологу деякі уявлення про сім’ю.

4. Важливо дізнатись, як самі батьки розуміють їхню скаргу, чи правильно бачать її причини і якої допомоги чекають від психолога.

Типові об’єкти скарг батьків:

- порушення психічного і соматичного здоров’я;

- рольова поведінка;

- відповідність поведінки віку, психічним нормам;

- індивідуальні психологічні особливості;

- психологічна ситуація;

- об’єктивні обставини.

Основні поведінкові синдроми батьків під час діагностування:

1. Підозра на душевне захворювання:

- заплутаний виклад, нелогічність, галюцінації;

- неврахування реакції консультанта;

- відсутність емоційних і поведінкових підтверджень самодіагнозу;

- виключна психологічність проблем, сформульованих клієнтом;

- нереалістичність запиту.

2. Синдром пошуку соціальних союзників:

- багато скарг, суб’єктивний локус контролю – «треті особи»;

- проблема клієнта: привести їхню поведінку у згоду з законом, мораллю, справедливістю;

- запит: допоможіть вплинути, як примусити і т.п.;

- ставлення до суб’єкта скарги частіше негативнее;

- ставлення до консультанта утилітарне.

3. Синдром дитячого неблагопрлуччя і батьківської тривожності:

- скарги на дитину;

- фаталістичний самодіагноз;

- хоче допомогти, але безсилий;

- ставлення до дитини жалісливе, песисмістичне;

- ставлення до консультанта ділове;

- гіперболізація порушень у дитини при відсутності достатньо значущих підтверджень.

4. Синдром нелюблячих батьків:

- скарги як і в попердньому вмпадку;

- в обєктивному локусі скарги підкреслено невідповідність поведінки дитини нормативній;

- в якості самодіагнозу: «зла воля»;

- додаються «аномалія», «генетична запрограмованість»;

- ставлення до дитини з антипатією, неповагою;

- запит: допоможіть переформувати, переламати, виправити.

5. Синдром невпевнених батьків:

- скарга на дитину;

- невідповідність дитини ідеалу;

- самодіагноз: невірні дії, слабкість;

- проблема: не знаю, як…;

 - запит: допомога у виробленні позиції і емоційної підтримки;

- ставлення до дитини з симпатією, але без достатньої близькості;

- ставлення до консультанта адекватне.

6. Синдром особистісного неблагополуччя:

- скарга на свої переживання і стани, неадекватні емоції, неправильні дії (схоже на стан неврозів). 

Діагностичне обстеження психічного розвитку дитини включає в себе вивчення змісту контактів батьків з дітьми. За допомогою методик діагностики дитячо-батьківських стосунків психолог може отримати дані про відхилення у психічному розвитку дитини, виявити причини подружніх сварок і конфліктів. Ці методики поділяються на 2 групи:

1) ті, що досліджують міжособистісні стосунки в системі «батько–дитина» очами батьків;

2)  ті, що досліджують міжособистісні стосунки в системі «батько–дитина» очами дитини.