Тема 2. Динаміка дитячо-батьківських стосунків.

Тема 2. Динаміка дитячо-батьківських стосунків.

Мета і завдання теми: актуалізувати знання з питань вікової психології; проаналізувати вікову динаміку дитячо-батьківських стосунків; визначити основні задачі і проблеми батьківського виховання на різних вікових етапах; проаналізувати основні проблеми батьківського виховання в умовах сучасного українського суспільства.

Основні питання та їх зміст:

1. Вікова динаміка дитячо-батьківських стосунків. Основні задачі і проблеми батьківського виховання на різних вікових етапах.

2. Проблеми батьківського виховання в умовах сучасного українського суспільства.

Становлення батьківської поведінки, пристосування до ролі батьків – одне з головних напрямків особистісного розвитку дорослої людини. Трудність цієї задачі в тому, що вона не може бути вирішена раз і назавжди: по мірі росту, дорослішання дитини батьківська роль багаторазово видозмінюється, наповнюється все новим і новим змістом. «Гаряча і міцна прив’язаність членів сім’ї – це живительний грунт, на якому розквітає особистість дитини. Міцні стосунки, однак, не те ж саме, що незмінні. Стосунки повинні визрівати, розвиватися. Дитина в своєму розвитку проходить через певні стадії, але і її батьки проходять один закономірний етап за другим, при чому у кожного етапу своя специфічна задача, особливості, небезпеки, труднощі. Важливо, щоб духовний розвиток дитини був гармонійним з життєвим визріванням його батьків та інших вихователів, щоб ці процеси були ритмічними і узгодженими», – зазначає чеський психолог З.Матейчек, глибоко дослідивший проблему психічного здоров’я дітей.

Новонародженість.

На початковому етапі розвитку вирішальна умова виживання новонародженого – це доросла людина яка, задовольняє всі його життєві потреби. Період новонародженості кризовий: дитина фізично відділена від матері, але фізіологічно пов’язана з нею, має гостру потребу у взаємодії.

В нормі у відповідь на випереджальну ініціативу близьких дитина вже в кінці першого – початку другого місяц життя починає реагувати зоровим зосередженням на обличчі і очах дорослого і так званю «соціальною посмішкою». Емоційне пожвавлення, рухове прагнення до дорослого, вокалізація, сміх – всі ці ознаки дитячої поведінки дають батькам та іншим близьким відчуття поділеності почуттів, симпатії, зміцнюють взаємну прив’язаність.

Немовля.

Батьки на першому році життя не тільки доглядають дитину і  задовольняють її основні життєві органічні потреби в їжі, сні, теплі, комфорті і т.д. Безпосереднє емоційне спілкування з дорослим (перш за все з матір’ю) складає основу психічного розвитку в немовлячому віці. Обменюючись проявами уваги, радості, інтересу і задоволення від взаємодії, дитина і батьки знаходяться в ситуації нерозривної емоційної єдності.

Необхідна уважність, чутливість по відношенню до ознак емоційного неблагополуччя дитини, що виникає в умовах «дефіциту спілкування», уваги і тепла. При несприятливих умовах в сім’ї, коли дорослі зайняті економічними, матеріальними питаннями або власними конфліктами, або в умовах, коли дитина виявляється психологічно «не прийнятою» матір’ю через будь-які причини, наприклад через невідповідність її статі очікуваній, у дитини можливі порушення поведінки, затримка розвитку як прояву «синдрому госпіталізму». Виникають своєрідні викоивлення контакту з дорослим. При знайомстві така дитина занадто боязлива, довго адаптується, приглядається або, навпаки, миттєво, некритично, навіть нав’язливо вступає у взаємодію з незнайомою людиною. В подальшому спостерігаються різноманітні емоційні та вольові порушення, труднощі встановлення вибіркових контактів, любові і близькості з людьми.

Гармонійне, емоційно приймаюче, підтримуюче батьківське ставлення, компетентне, впевнене і пластичне, сприяє формуванню у дитини базової довіри до оточуючого, інтересу до матеріального світу, до предмету, засвоєнню форм ділової взаємодії з іншою людиною.

 Батьки пілуються про створення збагаченого середовища для вдосконалення сприйняття дитини, її зорових і слухових здібностей, тактильної чутливості: підбирають іграшки, допомагають роздивитись, торкнутись, прослідкувати рух. Батьки емоційно підтримують, стимулюють прогресивні рухи і дії дитини – хапання, утримування, маніпулювання іграшками, сидіння, повзання і т.д.

Раннє дитинство.

Батьки підтримують і заохочують нові здібності самостійного пересування дитини – ходіння, бігу, лазання по сходинках і т.п. Розширення доступного простору, прагнення досліджувати предмети по-новому ставлять питання надійної фізичної і емоційної безпеки дитини. Якщо батьки не хочуть утримувати дитину годинами в манежі або щосекундно в полі зору, то перед ними встає задача зробити будинок «доброзичливим» для дитини: прибрати небезпечні предмети і речовини, закрити електричні розетки заглушками і т.п.

Найголовніші досягнення в психічному розвитку в ранньому дитинстві пов’язані з засвоєнням соціальних функцій і способів дій з предметами. Дорослий виступає як суб’єкт ситуативно-ділового спілкування, співпраці, як зразок для наслідування, керівник, контролер, а також джерело емоційної підтримки.

На другому-третьому році життя виникають нові види діяльності дитини – ігрова, продуктивна. Батьки можуть допомогти зародженню гри – підібрати іграшки і необхідні предмети, показати ігрові (замісні, символічні) дії, проявити живу зацікавленість, співучасть, порадити, як ускладнити, урізноманітнити гру.

Другий-третій роки життя – сензитивний період для мовленнєвого розвитку. Важливо створювати сприятливі умови для розуміння чужого мовлення і формування власного активного мовлення дитини: говорити чітко і ясно, коментувати словесно побутові ситуації, розглядати і називати реальні предмети та їхні зображення, залишати «місце» для висловлювань дитини, звертатися до неї з проханнями, питаннями, що потребують вербальної відповіді.

Необхідно заохочувати активність, самостійність дитини як суб’єкта спілкування і пізнання, її тенденцію до вольової форми поведінки («Я сам»). Вже в перші роки батьки зіштовхуються з массою проблем при годуванні, привчанні до акуратності, вкладанні спати, засвоєнні прийнятих способів поведінки, дисципліни і повинні знайти способи справлятися з ними в межах авторитетного (демократичного) стилю виховання.

Дошкільний вік.

Орієнтуючись на назву віку, багато сучасних батьків вважають, що головне – це підготувати дитину до навчання в школі. А для цього слід по можливості раніше почати його вчити – читати, писати, рахувати. Таке вузьке розуміння шкільної зрілості уже давно відкинуто в психології і педагогіці. Навіть якщо мати на увазі мету добитися шкільної готовності, то прийти до її реализації можливо лише створивши умови для повноцінного проживання дошкільного дитинства, розкриття його унікального потенціалу.

Необхідна не акселерація, а ампліфікація дитячого розвитку – широке розгортання і збагачення змісту специфічних дитячих форм ігрової, практичної, образотворчої діяльності, досвіду спілкування з дорослими і однолітками, максимальний розвиток «специфічно дошкільних» і разом з тим перспективних психофізіологічних якостей.

Дошкільний вік – сензитивний період розвитку образного пізнання оточуючого світу: сприйняття, наочно-образного мислення, уяви.

Розвиток допитливості, пізнавальних інтересів, уяви, образного мислення лежить в руслі основних вікових тенденцій і досягнень. Складання першої узагальненої картини світу неможливе без особливих типів спілкування з дорослим – позаситуативно-пізнавального та позаситуативно-особистісного. Дорослий зберігає своє центральне місце у світі дитини, яка прагне наслідувати його і одночасно відчуває потребу в шанобливому і серйозному до себе ставленні. Батьки виступають як ерудити, джерело пізнання, партнери по обговоренню причин і зв’язків у світі природи і техніки; як цілісна особистість, що володіє знаннями, уміннями, моральними нормами.

Неприпустимо відношення до дитячої гри як до пустого, неважливого заняття. Усвідомлення незамінного внеску гри в розумовий, мовленєвий розвиток, розвитак почуттів, емоційної саморегуляції поведінки, у формуванні довільності психічних процесів повинно налаштувати батьків на шанобливе ставлення до ігрової діяльності. Спосереження за тим, які сюжети, які ролі приваблюють дитину, допоможе батькам краще зрозуміти її, підказати нові можливості збагачення змісту сюжетно-рольових ігор.

Молодший шкільний вік.

Задача батьків – сприяти сприйняттю дитиною майбутнього вступу до школи як бажаної і значущої події, ознаки дорослішання; сприяти створенню реального образу школи і правильного ставлення до учбової діяльності – ставлення взятої на себе відповідальності.

Шкільна успішність впливає на всю систему соціальних стосунків дитини. Безумовна батьківська любов витримує випробовування першими багаточисленими шкільними труднощами. Близькі уважно слідкують за успіхами і виражають незадоволення, якщо не все іде добре. Необхідно побудувати нову гармонію взаємостосунків батьків і дитини-школяра, допомогти їй в подоланні труднощів адаптації до початку шкільного навчання (нового режиму дня; нового, нерідко першого, колективу – шкільного класу; до переліку шкільних правил і обмежень; до нового неухильного рівня вимог у взаємостосунках з вчителем і т.д.).

Надаючи допомогу дитині у вирішенні однієї з основних задач молодшої школи – формування «уміння учитися», слід звернути її увагу на виділення учбової задачі (що саме необхідно засвоїти), використання адекватних учбових дій (способів, методів розуміння і заучування), навичок планування, самоконтролю і самооцінки.

Але при цьому не пред’являти завищених вимог, не чекати стрімких результатів. А саме головне – уникати зайвої центрованості сім’ї тільки на шкільному аспекті життя дитини, не зводити своє ставлення до неї переважно з точки зору успіхів у навчанні; зберігати і підтримувати почуття безумовної любові і прийняття.

Підлітковий вік.

Цей віковий період дітей вимагає особливої уваги батьків до тих змін, які відбуваються з дитиною, яка росте, особливої гнучкості їхньої педагогічної тактики, великого терпіння, врівноваженості, уміння бачити позитивне та істине у викликаючій поведінці підлітка. Батьки повинні враховувати складність підліткового періоду і для самого підлітка, характерні для етапу гормональної перебудови організму нестійкість настрою, фізичного стану і самопочуття, ранимість, неадекватність реакцій.

Теоретично визнати нові потреби і нові здібності дітей, що дорослішають, батькам легко, але набагато складніше відмовитись від «дитячих» форм контролю, підібрати взаємоприйнятні способи визнання дорослішання підлітка. Передача відповідальності і свободи дій дитині – важлива задача «розширення меж» дозволеної поведінки на основі спільності моральних цінностей. У зв’язку з цим велике значення батьківського прикладу як моделі побудови життя, обраних стратегій подолання труднощів (уникнення, компроміс, співпраця). Зразки дорослого чоловіка, люблячого чоловіка (чи ловеласа), розумного батька (чи деспота) небайдужі для підлітка, хоча вплив може бути не тільки прямим – у вигляді наслідування, але і за принципом «негативного наслідування», тобто наслідування протилежної моделі поведінки. Від батьків вимагається готовність гідно оцінити паростки нового розуміючого ставлення до дорослих – появу емпатії, прагнення розділити переживання дорослих, допомогти, підтримати. Відткритості у взаємостосунках з підлітком в сім’ї не можна добитися силою, її можна тільки заслужити. Необхідно сприяти формуванню нового рівня самосвідомості, здатності до пізнання себе як особистості і становленню вибірковості інтересів, виділенню стрижневих, постійних особистісних інтересів, які характеризуються «ненаситністю».

В сучасних складних соціально-економічних умовах спостерігаються нові негативні тенденції у ставленні дорослих до підлітків – 10 –15-річні діти стали сприйматися більш дорослими, ніж вони є в реальності. Самі підлітки стали не тільки більш розкріпаченими по відношенню до дорослих, але і нерідко поблажливо-презирливо ставляться до батьків (особливо ті, хто реально включений в процес заробляння грошей).

Юнацький вік.

 Соціальна ситуація «порогу дорослого життя» потребує від молодої людини рішення найважливіших, таких, що визначають подальшу долю, питань професійного та соціального самовизначення. Далеко не всі старшокласники усвідомлюють значущість моменту, тому спрямувати їх роздуми в потрібному напрямі, простимулювати придивитись до того, які є професії – першочергова турбота батьків. Важливо звернути увагу на узгодження вимог професії та індивідуальності молодої людини, стимулювати і підтримувати в розробці життєвого плана, що включає не тільки кінцевий результат, але в способи, шляхи його досягнення, об’єктивні і суб’єктивні ресурси, які для цього знадобляться. При цьому батьки не повинні бути занадто настирливі у відстоюванні своєї думки стосовно майбутнього їхнього сина чи доньки. У динамічних умовах життя сучасного суспільства старші не можуть бути абсолютно впевнені в правильності свого розуміння ситуації. Кінцевий вибір повинен бути зроблений юнаком самостійно.

Цей період називають іноді часом «виривання коріння», певного дистанціювання молоді від батьків, які вимушені з розумінням ставитись до зростаючої емоційної незалежності дітей. Однак багаточислені дослідження показують, що і підлітки, і юнаки продовжують гостро нуждатися в контакті з дорослою, більш досвідченою людиною. Особливо актуальна потреба у неформальному, нерегламентованому, довірливому спілкуванні з дорослим при визначенні перспектив майбутнього, при обговоренні моральних проблем (ціль і образ життя, любов, заміжжя, вірність та ін.). Діалог старших і молодших повинен продовжуватись на основі взаємоповаги, зростаючої довіри і рівності.

 

За останні 10-12 років соціальна ситуація, в якій відбувається становлення і розвиток дітей і молоді в Україні суттєво змінюється, що, безумовно, накладає помітний відбиток на психічний розвиток підростаючого покоління. Домінантною характеристикою даної ситуації є значне збільшення ролі стихійних соціальних факторів (телебачення, преси, комп’ютерних технологій) у порівнянні з цілеспрямованими факторами, якими є навчання і виховання, як в родині, так і в навчальних закладах. Велика зайнятість батьків та вчителів, або недостатня їх мотивація щодо виховання підростаючого покоління, призводять до того, що «вихователями» останнього стають телевізори, комп’ютери, преса, тоталітарні деструктивні угрупування та ін. Крім того, що практично нівелюється живе, безпосереднє спілкування молодого покоління зі старшим – основне і незамінне джерело повноцінного психічного розвитку дитини – репутація нових «вихователів» та «вчителів» є дуже сумнівною. Агресія, сексуальна розбещеність, егоїзм, безвідповідальність, антипатріотизм – далеко не весь перелік того, чому вони «навчають» молоде покоління.

Сучасне українське суспільство має ряд особливостей і проблем, які досить часто здійснюють деструктивний вплив на психічний розвиток та особистісне становлення всіх його членів, а особливо на наймолодших – дітей, підлітків, молодь. Серед головних таких проблем ми вважаємо за необхідне виділити наступні:

1. Руйнування культурного ядра народу.

2. Ослаблення або руйнування інституту сім’ї.

3. Постійне перебування у колі психологічно агресивної інформації, що передається через ЗМІ, комп’ютерні технології, масову культуру.

4. Поширення різних форм психічної залежності (наркотичної, алкогольної, віртуальної, ігрової, патосексуальної).

5. Розповсюдження у суспільстві тоталітарних деструктивних культів, які здійснюють деструктивний маніпулятивний вплив на психіку людини.

Катастрофічні наслідки даних проблем стають все більш помітними, вони все швидше і глибше знищують фізичний, психічний, культурний, духовний потенціал нашого народу. Швидко прогресуючий ріст наркоманії і алкоголізму поєднується із помітним зниженням вікових меж залежних від цих хвороб. За даними ВООЗ, Україна займає 1 місце в Європі за кількістю ВІЛ-інфікованих. Із всієї кількості немовлят, зачатих в Україні, 2\3 гинуть в абортаріях. Процент розлучень становить приблизно 60 % від створюваних шлюбів. І це все є наслідками тієї «сексуальної революції», яка охопила країну в останні 10-15 років. Нові форми психічної залежності, такі як віртуальна, патосексуальна, ігрова, отримують статус епідемії і вражають при цьому наймолодших членів суспільства. Ми втрачаємо приблизно 1 мільйон населення за рік. Тож якщо так піде і далі, то через кілька десятків років ми взагалі зникнемо як нація. Даний процес має глибокі негативні наслідки та вимагає суттєвих та невідкладних заходів, як локального, так і державного рівня.

 

Література:

1. Андреева Т.В. Психология современной семьи. Монография. – СПб.: Речь, 2005. – 436 с.

2. Медведева И., Шишова Т. Дети нашего времени. – М.: Изд-во храма Трех Святителей на Кулишках, 2003. – 256 с.

3. Родители и дети. Хрестоматия. Учебное пособие для факультетов психологии, социологии, экономики и журналистики. \ Сост. Райгородский Д.Я.– Самара: Издательский дом «Бахрах-М», 2003. – 784 с.

4. Психология семейных отношений с основами консультирования. \ Под ред. Е.Г. Силяева. – М.: Издательский Центр «Академия», 2002.

5. Райгородский Д.Я. Подросток и семья. – Самара: Издательский дом БАХРАХ-М, 2002. – 656 с.

6. Абраменкова В. Во что играют наши дети? Игрушка и АнтиИгрушка. – М.: Яуза, Эксмо, Лепта Книга, 2006. – 640 с.

7. Ануфриев А.Ф., Костромина С.Н. Как преодолеть трудности в обучении детей. – М.: Ось-89, 2003. – 272 с.

8. Личко А.Е. Эти трудные подростки. – М., 1983.

9. Медведева И., Шишова Т. «Кто соблазнит малых сих…»: СМИ против детей. – М.: Изд-во «Христианская жизнь», 2006. – 320 с.

10. Славина Л.С. Знать ребенка, чтобы воспитывать. – М., 1976.

 

 

Змістовний модуль ІІІ.

Додатки

Тема 2. Динаміка дитячо-батьківських стосунків.

Мета і завдання теми: актуалізувати знання з питань вікової психології; проаналізувати вікову динаміку дитячо-батьківських стосунків; визначити основні задачі і проблеми батьківського виховання на різних вікових етапах; проаналізувати основні проблеми батьківського виховання в умовах сучасного українського суспільства.

Основні питання та їх зміст:

1. Вікова динаміка дитячо-батьківських стосунків. Основні задачі і проблеми батьківського виховання на різних вікових етапах.

2. Проблеми батьківського виховання в умовах сучасного українського суспільства.

Становлення батьківської поведінки, пристосування до ролі батьків – одне з головних напрямків особистісного розвитку дорослої людини. Трудність цієї задачі в тому, що вона не може бути вирішена раз і назавжди: по мірі росту, дорослішання дитини батьківська роль багаторазово видозмінюється, наповнюється все новим і новим змістом. «Гаряча і міцна прив’язаність членів сім’ї – це живительний грунт, на якому розквітає особистість дитини. Міцні стосунки, однак, не те ж саме, що незмінні. Стосунки повинні визрівати, розвиватися. Дитина в своєму розвитку проходить через певні стадії, але і її батьки проходять один закономірний етап за другим, при чому у кожного етапу своя специфічна задача, особливості, небезпеки, труднощі. Важливо, щоб духовний розвиток дитини був гармонійним з життєвим визріванням його батьків та інших вихователів, щоб ці процеси були ритмічними і узгодженими», – зазначає чеський психолог З.Матейчек, глибоко дослідивший проблему психічного здоров’я дітей.