Міністерство охорони здоров’ я України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КАМ ’ ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКЕ МЕДИЧНЕ УЧИЛИЩЕ

 

Лекція

Тема: ” Техногенні небезпеки та їхні наслідки. Топологія аварій на потенційно-небезпечних об’єктах ”

 

 

Техногенні небезпеки та їх наслідки.

Механічні небезпеки

Під механічними небезпеками розуміють такі небажані впливи на людину, походження яких обумовлене силами гравітації або кінетичною енергією тіл.

Механічні небезпеки створюються об’єктами природного та штучного походження, що падають, рухаються та обертаються. Наприклад, механічними небезпеками природної властивості є обвали та каменепади в горах, снігові лавини, селі, град та ін. Носіями механічних небезпек штучного походження є машини та механізми, різне обладнання, транспорт, будівлі та споруди та багато інших об’єктів, що діють в силу різних обставин на людину своєю масою, кінетичною енергією або іншими властивостями.

Об ’ єкти, що являють механічну небезпеку, можна поділити за наявністю енергії на два класи: енергетичні та потенційні. Енергетичні об’єкти діють на людину, тому що мають той чи інший енергетичний потенціал. Потенційні механічні небезпеки позбавлені енергії. Травмування у цьому випадку може статися за рахунок енергії самої людини. Наприклад, колючі, ріжучі предмети (цвяхи, що стирчат, задирки, леза тощо) являють собою небезпеку при випадковому контакті людини з ними.

Механічні небезпеки поширені у всіх видах діяльності людей усіх вікових груп: серед дітей, школярів, домогосподарок, людей старшого віку в спортивних іграх, побутовій та виробничій діяльності.

Захист від механічних небезпек здійснюється різними способами, характер яких залежить від конкретних умов діяльності. Добре розроблені також способи надання до лікарняної допомоги та лікування наслідків механічних небезпек.

Механічні коливаня

До механічних коливань відносяться вібрація, шум, інфразвук, ультразвук.

Фізичні характеристики шуму. Шум - це механічні коливання, що поширюються у твердому, рідкому та газоподібному середовищі. Частки середовища при цьому коливаються відносно положення рівноваги. Звук поширюється у повітрі зі швидкістю 344 м/с.

Шум. Будь-який небажаний звук називають шумом. Шум шкідливий для здоров’я, зменшує працездатність, підвищує рівень небезпеки. Тому необхідно передбачати заходи захисту від шуму. А для цього потрібно володіти відповідними знаннями.

Шум — це сукупність звуків різноманітної частоти та інтенсив­ності, що виникають у результаті коливального руху частинок у пруж­них середовищах (твердих, рідких, газоподібних).

Основними фізичними характеристиками шуму є його спектр (частота), інтенсивність і гучність.

Людина здатна відчувати звукові коливання в межах від 20 до 20 000 Гц. Діапазон частот вище ніж 20 000Гц належить до ультразвукових, нижче ніж 20 Гц – до інфразвукових.

Спектр звукових частот коливається у межах від 45 до 11 200 Гц. Такий широкий діапазон зумовлює необхідність під час гігієнічного нормування поділу спектра на окремі проміжки, або октави.

Залежно від частот, які відчуваються, розрізняють звуки:

Ø низькочастотні (16-350 Гц);

Ø середньочастотні (350-800 ГЦ);

Ø високочастотні (більше ніж 800 Гц).

Іншою вважливою фізичною характеристикою шуму є його сила або інтенсивність, яка залежить від величини амплітуди звукової хвилі.

 

Розрізняють такі види шуму:

· ударний (штампування, кування);

· механічний (тертя, биття);

· аеродинамічний (в апаратах і трубопроводах при великих швид­костях руху повітря).

Ультразвук

Ультразвук  (УЗ)  — механічні коливання пружного сере­довища, що мають однакову зі звуком фізичну природу, але перевищують верхній поріг чутливості (понад 20 кГц). Інтен­сивність УЗ вимірюється у ватах на квадратний сантиметр, а за логарифмічною шкалою — у белах (децибелах).

Поширення УЗ підпорядковується основним законам, за­гальним для акустичних хвиль будь-якого діапазону частот. Разомз тим висока частота ультразвукових коливань і мала довжина хвилі зумовлюють специфічні властивості, прита­манні лише ультразвуку. По-перше, це можливість візуально­го спостереження ультразвукових хвиль оптичними метода­ми По-друге, завдяки малій довжині ультразвукові хвилі добрефокусуються, що дає змогу отримати спрямоване і сконцентроване випромінювання. По-третє, це можливість одержання високих значень інтенсивності УЗ при відносно невеликих амплітудах коливань.

Зменшення амплітуди та інтенсивності ультразвукової хвилі з її поширенням у заданому напрямку, тобто згасання, визначається розсіюванням і поглинанням ультразвуку, пере­ходом ультразвукової енергії в інші форми, наприклад у теп­лову.

У медицині УЗ застосовують для діагностики (УЗД), зро­щення кісток, при операціях на оці, для руйнування пухлин, стерилізації інструментарію та матеріалів, а в фізіотерапії — як болезаспокійливий, загальностимулювальний і як засіб, що знижує артеріальний тиск.

УЗ до 120—130 дБ може виникати як супутній чинник при експлуатації технологічного та вентиляційного устатку­вання. При поширенні в середовищі він зумовлює механічний, кавітаційний, термічний і фізико-хімічний ефекти.

Діагностичні устаткування, що використовують лікувально-профілактичні заклади (вітчизняні та закордонні), працюють у діапазоні частот 0,8-20 МГц, частота проходження імпульсів 50-100Гц. Рівні інтенсивності високочастотного контактного УЗ, що діють на руки лікарів, становлять від 0,5-40 мВт/см^2..

В ультразвуковій хірургічній апаратурі частота коливань становить 26,6—44,0—66,0—88,0 кГц. Інтенсивність контакт­ного УЗ перебуває в межах 0,07—1,5 Вт/см².

Класифікація УЗ

За способом передачі  від джерела до людини УЗ поділя­ють на:

v повітряний, що передається через повітряне середо­вище;

v контактний, що передається на руки працівника через тверде чи рідке середовище.

За спектром  УЗ поділяють на:

ü низькочастотний, коливання якого передаються лю­дині повітряним та контактним шляхом (1,2-10⁴—1,0-10⁵ Гц);

ü високочастотний, коливання якого передаються лю­дині лише контактним шляхом (1,О*1О⁵—1,О*1О⁹ Гц).

Ультразвукові хвилі здатні спричинити різноспрямовані біо­логічні ефекти, характер яких визначають інтенсивністю ульт­развукових коливань, частотою, часовими параметрами (пос­тійний, імпульсний), тривалістю впливу, чутливістю тканин.

У реальних умовах можлива як контактна дія УЗ, так і його вплив через повітря. При роботі з інструментом перева­жає контактна локальна дія УЗ на руки. Патологічні прояви полягають загалом у розвитку вегетативного сенсорного полі­невриту рук. У працівників може розвинутися таке професій­не захворювання, як ангіоневроз. Однак як загальні прояви можливі загальноцеребральні порушення і вегетосудинна дисфункція.

За умови тривалого впливу УЗ, який поширюється через повітря, у працівників спостерігають насамперед вегетосудинну дистонію та астенічний синдром, а також інші пору­шення діяльності нервової, серцево-судинної та ендокринно систем, ураження слухового та вестибулярного аналізаторів гуморальні зрушення. Працівники скаржаться на головний біль, розлади сну, дратівливість, стомлюваль-ність, зниження слуху.

Низькі рівні УЗ (80—90 дБ) мають стимулювальну дію, у зв'язку з чим їх використовують як лікувальний і профілак­тичний засіб. Ультразвуковий масаж сприяє нормалізації об­міннихпроцесів, стимуляції рецепторів, нормалізації судин­нихреакцій і розширенню судин, зниженню артеріального тиску.

Рівні УЗ понад 120 дБ чинять виражену ушкоджувальнудію.

Допустимі рівні звукового тиску на робочих місцях не по­винніперевищувати значень, наведених у табл. З (ДСН 3.3.6.037-99).

 

Профілактика несприятливого впливу УЗ.  Профілактичні заходи при роботі з ультразвуковими установками повинні бути спрямовані на попередження контактного озвучування через тверді та рідкі середовища, на боротьбу з поширенням УЗ в повітрі робочої зони і дотримання гігієнічних норма­тивів.

 

Допустимі рівні ультразвукового тиску (за ДСН 3.3.6.037-99)

Середньогеометрична частота 1/3 октавних смуг, кГц	Рівень звукового тиску, дБ
12,5	80
16	90
20	100
25	105
31,5-100	110

 

При роботі потрібно використовувати засоби індивідуаль­ного захисту (рукавички, протишуми), улаштовувати 15-хвилинні перерви через кожні 1,5—2 год роботи з ультразвуко­вими установками. Особам, що працюють з УЗ, призначати масаж, водні процедури, ультрафіолетове опромінення, віта- мінопрофілактику (вітамін С та вітаміни групи В).

Також потрібно систематично контролювати стан здоров'я працівників шляхом проведення періодичних медичних ог­лядів, а при прийомі на роботу — попередніх медичних ог­лядів. До роботи з УЗ-устаткуванням допускають осіб, що досягли 18-річного віку.

 

Інфразвук

Під інфразвуком (ІЗ) слід розуміти звукові коливання з частотами нижче 20 Гц. Для гігієнічного оцінювання вироб­ничого ІЗ практичний інтерес має частотний діапазон 1,6— 20 Гц, що включає чотири октавні смуги із середньогеометричними значеннями частот 2, 4, 8 і 16 Гц.

У сучасному виробництві й на транспорті джерелами ІЗ є компресори, кондиціонери, турбіни, промислові вентилято­ри, двигуни літаків і гелікоптерів, дизельні двигуни суден і підводних човнів, наземні засоби транспорту та інші машини і механізми, що генерують низькочастотні коливання, або турбулентні потоки газів і рідин. При цьому максимальні рів­ні звукового тиску припадають наоктави із середньогеометричними частотами 8, 16 і 31,5 Гц, а максимальні рівні зву­кового тиску коливаються в межах 90—118 дБ.

Характерною особливістю інфразвукових коливань є те, що вони, на відміну від шуму, мають велику довжину хвилі і можуть поширюватися на значні відстані, майже не послаб­люючись при цьому, і здатні оминати перешкоди (дифрак­ція). У зв'язку з цим, ІЗ, що утворюється на промислових підприємствах і транспорті, може з'являтися там, де немає його джерел — у лікувальних закладах, зонах відпочинку та в житловій зоні. Крім того, інфразвукові коливання в лікувально-профілактичних закладах можуть виникати при роботі кондиціонерів, вентиляційних систем.

Накопичені дані свідчать про те, що інфразвукові хвилі несприятливо впливають на організм, особливо на нервову, серцево-судинну, ендокринну та інші системи, завитково- вестибулярний апарат. При 180—190 дБ дія цього чинника є смертельною внаслідок розриву легеневих альвеол. Інші рівні звукового тиску при інтенсивній короткочасній дії зумовлюють появу синдрому різко вираженого інфразвукового дискомфорту, межа переносимості якого у добровольців стано­вить близько 154 дБ.

При вивченні впливу ІЗ дуже важливим є оцінювання суб'єктивних відчуттів дискомфорту, який можна охаракте­ризувати як сенсорно-сомато-вегетативний вісцеральний дискомфорт.Так, спостерігають запаморочення, нудоту, відчугтя тиску на барабанну перетинку, закладеність у вухах, тремор тіла, посилення перистальтики кишок, головний біль, задуху, кашель, відчуття страху. Особливо слід зазначити ви­никнення оніміння піднебіння та шкіри обличчя, які мають, очевидно, сенсорно-кірковий генез. Загалом характер скарг при впливі ІЗ дає змогу говорити про інфразвуковий гіпоталамічний криз (діенцефальний синдром) із сенсорно-сомато-вегетативними та вісцеральними симптомами.

ІЗ сприймає людина всім тілом. Зміни виявляються на клітинному та субклітинному рівнях. Залежно від частоти і тривалості впливу ІЗ зміни в організмі можуть мати функціо­нальний характер або переходити в патологічні. Високі рівні найчастіше викликають відчуття тиску, болю, закладеності у вухах, об'єктивно виявляється гіперемія слизової середнього вуха та помірне підвищення порогів слуху на низьких часто­тах, проте ці явища швидко минають. Також спостерігають підвищену реакцію вестибулярного аналізатора, що вира­жається в статокінетичній нестійкості, вестибулярно-сенсор­них і вестибулярно-вегетативних реакціях. Крім того, відзна­чають зміну об'єктивних показників життєво важливих фун­кцій організму, ступінь вираженості яких залежить від інтенсивності ІЗ та його частоти.

За часовими характеристиками ІЗ поділяють на постій­ний, рівень звукового тиску якого за шкалою шумоміра -Пнійна" на характеристиці "повільно" змінюється не біль­ше ніж на 10 дБ за 1 хв спостереження, та непостійний, рі­вень звукового тиску якого за шкалою "Лінійна" на характе­ристиці "повільно" змінюється більше ніж на 10 дБ за 1 хв. спостереження.

 

 

Нормують ІЗ відповідно до ДСН 3.3.6.037—99.

Його до­пустимі рівні наведено у таблиці

Допустимі рівні інфразвукового тиску

Допустимий рівень інфразвукового тиску в дБ в октавних смугах з середньогеометричними частотами, Гц				Загальний рівень звукового тиску, дБ ін
2	4	8	16	110

 

 

Для профілактики несприятливого впливу ІЗ застосову­ють конструктивні засоби захисту в джерелі утворення, інфраізоляцію та інфразвукопоглинання, глушники ІЗ, архітек­турно-планувальні рішення, застосування організаційно-ад­міністративних, медичних заходів профілактики та засобів індивідуального захисту. Обов'язковими є попередні (при прийомі на роботу) та періодичні медичні огляди.

 

Вібрація

Загальною властивістю цих фізичних процесів є те, що вони пов’язані з перенесенням енергії. За певної величини та частоти ця енергія може справляти несприятливу дію на людину: викликати різні захворювання, створювати додаткові небезпеки. Тому необхідно вивчити властивості цих небезпечних явищ, вміти вимірювати параметри коливань і знати методи захисту від них.

Вібрація — це коливання твердих тіл, частин апаратів, машин, устаткування, споруд, що сприймаються організмом людини як струс

Вібрація — це механічні коливальні рухи системи з пруж­ними зв'язками, що передаються безпосередньо тілу людини або окремим його частинам та несприятливо діють на ор­ганізм.

Вібрація впливає на:

Ø центральну нервову систему;

Ø шлунково-кишковий тракт;

Ø вестибулярний апарат;

Ø викликає запаморочення, оніміння кінцівок;

Ø захворювання суглобів.

Тривалий вплив вібрації викликає фахове захворювання – вібра­ційну хворобу.

За способом передачі на організм людини вібрацію умов­но поділяють загальну і локальну (місцеву) вібрації. Локальна вібрація зумов­лена коливаннями інструмента й устаткування, що передаються до окремих частин тіла.

Загальна вібрація викликає струс всього організму, місцева впливає на окремі частини тіла. Інколи працюючий може одночасно піддаватися загальній та місцевій вібрації (комбінована вібрація).

Вібрація порушує діяльність серцево-судинної та нервової систем, викликає вібраційну хворобу. Особливо небезпечна вібрація на резонансних та навколо резонансних частотах (6-9 Гц), оскільки вона збігається з власною частотою коливань внутрішніх органів людини.

Загальна  вібрація передається через опорні поверхні тіла (сто­пи, сідниці) і поширюється по всьому організму. Локальна вібрація частіше передається через руки, рідше через інші об­межені ділянки тіла. Джерелами локальної вібрації є елект­ричні або пневматичні ручні механізовані машини ударної, ударно-обертальної та обертальної дії. За джерелом виник­нення розрізняють такі види загальної вібрації: транспортна, транспортно-технологічна і технологічна.

Вібрація характеризується частотою — числом коливань за секунду (Гц), а її енергетичну характеристику виражають віброшвидкість (коливальна швидкість) (м/с) і віброприскорення (м/с²) або їхні логарифмічні рівні (дБ). Зміни в ор­ганізмі, що виникають під впливом вібрації, пов'язані з енер­гією коливання, яка є пропорційною до коливальної швид­кості. Коливальна швидкість на рівні 10⁴ м/с є пороговоюдля людини, при швидкості 1 м/с виникає больове відчуття.

Величина коливальної енергії, що поглинається тілом людини, прямо пропорційна площі контакту, часу впливу та інтенсивності подразника.

Особливості впливу виробничої вібрації визначаються частотним спектром і розподілом у його межах максимальних рівнівенергії коливання.

Гігієнічне оцінювання загальної вібрації проводятьудіа­пазоні частот 1—63 Гц, локальної — 8—1000 Гц. За частотним спектром розрізняють низькочастотні, середньочастотні та ви­сокочастотні вібрації. Для локальних вібрацій низькочастот­ними є вібрації з частотою 8—16 Гц; середньочастотними — з частотою 31,5—63 Гц; високочастотними — з частотами 125; 250; 500і 1000 Гц. Для вібрації робочих місць низькочастот­ними вважають вібрації з частотами 1; 2; 4; 8 Гц; середньочас­тотними — з частотами 16; 31,5 Гц; високочастотними — з частотою 63 Гц.

За напрямками дії загальну і локальну вібрацію характеризують з урахуванням осей ортогональної системи (Х, Y, Z). Для загальної вібрації – у вертикальному напрямку-вісьZ₃, горизонтальному повздовжньому напрямку (спини-груди) – вісь Х₃ і горизонтальному поперечному напрямку (плече-плече) – вісь Y³. Для локальної вібрації – паралельної осі місця охоплення джерела вібрації – вісь Х_л, паралельно передпліччя – Z_л та перпендикулярно до осей Х_л та Z_л - вісь Y_л.

За часом загальну та локальну поділяють вібрацію поділяють на постійну, для яких віброприскорення або віброшвидкості змінюється менше ніж у 2 рази (менше 6 дБ за робочу зміну), непостійні, для яких величина віброприскорення або віброшвидкості змінюється не менше ніж у 2 рази (6 дБ і більше впродовж робочої зміни)

У свою чергу непостійні вібрації бувають коливними, рівні яких безперервно змінюються в часі; переривчастими, коли контакт з вібрацією під час роботи переривається, причому тривалість контактів становить 1с.; імпульсними, що складаються з одного або декількох вібраційних впливів (наприклад ударів), кожен тривалістю менше ніж 1 с, при часто­ті їх дії менше ніж 5,6 Гц.

Для вібрації характерним є ефект резонансу, що вияв­ляється в різкому посиленні власних коливальних рухів тіла за умови збігу їхньої кратності з частотою вібрації, що діє ззовні. Власні резонансні коливальні частоти печінки становлять 5 Гц, нирок — 7 Гц, серця — 6 Гц, голови — 20 Гц і т.д. Для тіла в цілому в положенні сидячи резонанс виявляється на частотах 4—6 Гц. У разі збігу частот вібрації джерела: власною резонансною частотою органів небезпека несприятливої дії на організм значно зростає.

Класифікація загальної вібрації за частотним спектром враховує також резонанс біологічних тканин і органів люди­ни. Згідно з нею, розрізняють вібрацію низькочастотну нерезонансну — 0,1—5 Гц, низькочастотну резонансну — 6—10 Гц, середньочастотну резонансну — 11—30 Гц, середньочастотну нерезонансну — 31—50 Гц, високочастотну — понад 50 Гц.

Серед медичних працівників впливу вібрації зазнають пе­реважно стоматологи, масажисти та медсестри фізіотерапев­тичних відділень, які працюють з вібруючою апаратурою (стоматологічне устаткування, електромасажер тощо), а та­кож персонал швидкої та невідкладної допомоги.

За умови тривалого впливу вібрації на організм, особливо в поєднанні з несприятливим мікрокліматом і шумом, у працівників може розвинутися вібраційна хвороба, що виявляється в порушеннях периферійного кровообігу, болях у верхніх кінцівках, розладах вібраційної, больової та температурної чутливості, деформаційних артрозах та артритах великих суглобів (при дії локальної вібрації), деформаційних остеоартрозах, дискозах, вестибулопатії, дисфункції травних залоз (від дії загальної вібрації).

Граничні значення виробничої загальної та локальної вібрації регламентують ДСН 3.3.6.039-99.

У профілактиці шкідливої дії вібрації провідна роль нале­жить технічним заходам, які полягають у впровадженні дис­танційного керування вібронебезпечними процесами, удоско­наленні ручних інструментів через зменшення вібрації в дже­релі її утворення та на шляху поширення, установці амортизаторів під устаткування та сидіння стільців на робочих місцях. Важливим є ефективне забезпечення раціональ­ного режиму праці та відпочинку, застосування засобів ін­дивідуального захисту.

Крім того, не слід нехтувати фізіотерапевтичні процеду­ри: сухі ванни для рук, масаж і самомасаж, виробнича гімнас­тика, ультрафіолетове опромінення. При роботі з ручним інструментом слід уникати переохолодження рук. Перерви в роботі поєднують з відпочинком у теплому приміщенні. Важ­ливим є дотримання гігієнічних нормативів вібрації на робо­чому місці. До роботи з джерелами вібрації допускають осіб, що досягли 18 років. Медичні огляди проводяться 1 раз на рік при дії локальної вібрації і 1 раз на 2 роки при дії загаль­ної вібрації.

Гранічно допустимі рівні локальної вібрації

Середньогеометрічні частоти октавних смуг, Гц	Гранічно допустимий рівень по осях Хл, Yл, Zл
	віброшвидкість		вібросприскорення
	м\с * 10^-2	дБ	м\с	дБ
Коригований, еквівалентний коригований рівень	2,0	112	2,0	76

 

Гранічно допустимі рівні загальної вібрації категорії 1 (транспортна)

Середньогеометрічні частоти смуг, Гц	Гранічно допустимий рівень вібросприскорення				Гранічно допустимий рівень віброшвидкість
	м\с		дБ		м\с * 10^-2		дБ
	Z3	ZоYо	Z3	X3Yо	Z3	Z3Y3	Z3	X3Y3
Коригований, еквівалентний коригований рівень	0,56	0,4	65	62	1,1	3,2	107	116

 

Гранічно допустимі рівні загальної вібрації категорії 2

(транспортно-технологічна)

Середньогеометрічні частоти октавних смуг, Гц	Гранічно допустимий рівень по осях Хл, Yл, Zл
	віброшвидкість		вібросприскорення
	м\с	дБ	м\с * 10^-2	дБ
Коригований, еквівалентний коригований рівень	0,28	59	0,56	101

 

Гранічно допустимі рівні загальної вібрації категорії 3

 (технологічна типу "а")

Середньогеометрічні частоти октавних смуг, Гц	Гранічно допустимий рівень по осях Хл, Yл, Zл
	віброшвидкість		вібросприскорення
	м\с	дБ	м\с * 10^-2	дБ
Коригований, еквівалентний коригований рівень	0,1	50	0,2	92

Іонізуюче випромінювання

Іонізуюче випромінювання – це будь-яке випромінювання, взаємодія якого із середовищем призводить до утворення електричних зарядів різних знаків. Розрізняють:

Корпускулярне – потік елементарних частинок із масою спокою, від­мінною від нуля, що утворюються при радіоактивному розпаді, ядерних пе­ретвореннях, або генеруються на прискорювачах. Це α- і β-частки, нейтрони, протони та ін.

Фотонне – потік електромагнітних коливань, що поширюється у вакуумі з постійною швидкістю 300 000 км/с. Це γ-випромінювання, рентгенівське і ультрафіолетове випромінювання.

Випромінювання характеризуються за своєю іонізуючою і проникаючою спроможностями. Іонізуюча спроможність випромінювання визначається питомою іонізацією, тобто числом пар іонів, що утворюються частинкою в одиниці об’єму, маси середовища або на одиниці довжини шляху. Різнома­нітні види випромінювань мають різноманітну іонізуючу спроможність. Про­никаюча спроможність випромінювань визначається розміром пробігу, тобто шляхом, пройденим часткою в речовині до її повного зникнення.

Джерела іонізуючих випромінювань поділяються на:

Природні іонізуючі випромінювання – випромінювання, що утворю­ються в результаті природного розпаду радіоактивних речовин і впливу космічного випромінювання.

У результаті сумарної їх дії на Землі склався радіаційний фон, який є нормою для всього живого і не викликає радіоактивних уражень.

Людина зазнає опромінення двома способами – зовнішнім та внутріш­нім. Якщо радіоактивні речовини знаходяться поза організмом і опроміню­ють його ззовні, то у цьому випадку говорять про зовнішнє опромінення. А якщо ж вони знаходяться у повітрі, яким дихає людина, або у їжі чи воді і по­трапляють всередину організму через органи дихання та кишково-шлунковий тракт, то таке опромінення називають внутрішнім. Внутрішнє опромінення в середньому становить 2/3 ефективної еквівалентної дози опромінення, яку людина одержує від природних джерел радіації.

Штучні джерела іонізуючих випромінювань – енергію випромінювання яких звільнили люди (ядерні вибухи, ядерніустановки для виробництва 120енергії, ядерні реактори, прискорювачі заряджених частинок, рентгенівські апарати).

За декілька останніх десятиліть людство створило сотні штучних раді­онуклідів і навчилося використовувати енергію атома як у військових цілях – для виробництва зброї масового ураження, так і в мирних – для виробни­цтва енергії, у медицині, пошуку корисних копалин, діагностичному устат­куванні й ін. Усе це призводить до збільшення дози опромінення як окремих людей, так і населення Землі загалом. Індивідуальні дози, які одержують різні люди від штучних джерел іонізуючих випромінювань, сильно відрізняють­ся. У більшості випадків ці дози незначні, але іноді опромінення за рахунок техногенних джерел у багато тисяч разів інтенсивніші, ніж за рахунок при­родних. Проте слід зазначити, що породжені техногенними джерелами ви­промінювання звичайно легше контролювати, ніж опромінення, пов’язані з радіоактивними опадами від ядерних вибухів і аварій на АЕС, так само як і опромінення, зумовлені космічними і наземними природними джерелами.

Серед техногенних джерел іонізуючого опромінення на сьогодні людина найбільш опромінюється під час медичних процедур і лікування, пов’язаного із застосуванням радіоактивності, джерел радіації.

Радіація використовується в медицині як у діагностичних цілях, так і для лікування. Одним із найпоширеніших медичних приладів є рентгенівський апарат. Також все більше поширюються і нові складні діагностичні методи, що спираються на використання радіоізотопів. Одним із засобів боротьби з раком, як відомо, є променева терапія. В розвинених країнах річна колективна ефективна еквівалентна доза від рентгенівських досліджень становить при­близна 1000 Зв на 1 млн. жителів.

Біологічна дія іонізуючих випромінювань полягає в тому, що під впли­вом іонізаційного випромінювання атоми і молекули живих клітин іоні­зуються, в результаті чого відбуваються складні фізико-хімічні процеси, які впливають на характер подальшої життєдіяльності людини.

Згідно з одними поглядами, іонізація атомів і молекул, що виникає під дією випромінювання, веде до розірвання зв’язків у білкових молекулах, що призводить до загибелі клітин і поразки всього організму. Згідно з іншими уявленнями, у формуванні біологічних наслідків іонізуючих випромінювань відіграють роль продукти радіолізу води, яка, як відомо, становить до 70% маси організму людини. При іонізації води утворюються вільні радикали Н+ та ОН-, а в присутності кисню – пероксидні сполуки, що є сильними окис­лювачами. Останні вступають у хімічну взаємодію з молекулами білків та ферментів, руйнуючи їх, в результаті чого утворюються сполуки, не власти­ві живому організму. Це призводить до порушення обмінних процесів, при­121 ноблення ферментних і окремих функціональних систем, тобто порушення життєдіяльності всього організму

Також необхідно відзначити деякі особливості дії іонізуючого випромі­нювання на організм людини:

Ø органи чуття не реагують на випромінювання;

Ø малі дози випромінювання можуть інтегрувати і накопичуватися в орга­нізмі (кумулятивний ефект);

Ø випромінювання діє не тільки на даний живий організм, але і на його спадкоємців (генетичний ефект);

Ø різні органи організму мають різну чутливість до випромінювання. Най­сильнішого впливу зазнають клітини червоного кісткового мозку, щитовидна залоза, легені, внутрішні органи, тобто органи, клітини яких мають високий рівень поділу. При одній і тій самій дозі випромінювання у дітей вражається більше клітин, ніж у дорослих, тому що ν дітей всі клітини перебувають у стадії поділу.

Захист від випромінювань

Захист часом полягає в тому, щоб обмежити час t перебування в умовах опромінення та не допустити перевищення допустимої дози.

Захист відстанню грунтується на наступних фізичних засадах. Випромі­ню­вання точкового або локалізованого джерела поширюється у всі сторони рівно­мі­р­но, тобто є ізотропним. Звідси випливає, що інтенсивність випромінювання зменшується із збільшенням відстані R до джерела за законом обернених квадратів.

Принцип екранування або поглинання грунтується на використанні процесів взаємодії фотонів із речовиною.