Поняття світового господарства та етапи його розвитку

Світове (всесвітнє) господарство – це сукупність національних господарств, взаємозв’язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами.

Світове господарство – сукупність національних економік країн світу, поєднаних мобільними факторами виробництва.

Сучасне світове господарство – це сукупність національних економіки, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, глобальний економічний організм, підпорядкований об’єктивним законам ринкової економіки.

Світове господарство – це сукупність міжнародних економічних відносин у взаємозв’язку з продуктивними силами та відповідним механізмом регулювання й управління.

Найповнішим можна вважати таке визначення:

Світове господарство – це сукупність національних господарств, взаємопов’язаних міжнародними економічними відносинами з відповідним механізмом регулювання та управління.

Етапи розвитку світового господарства:

І – кінець ХІХ – початок 20 – х років ХХ ст.;

ІІ – друга третина 20 – х років – кінець 80 – х років ХХ ст.;

ІІІ – кінець 80 – х – початок 90 – х років ХХ ст. і продовжується нині.

Характерними рисами сучасного світового господарства є:

1. розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім у формах ввезення – вивезення капіталу, робочої сили і технології;

2. зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК;

3. економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;

4. виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об’єднань.

Для характеристики структури світового господарства на первинному рівні, тобто на рівні відносин між країнами, використовується прийнята в міжнародній практиці класифікація, згідно з якою всі країни світу поділяються на три основні групи:

• розвинуті країни з ринковою економікою;

• країни, що розвиваються;

• країни з перехідною економікою.

Група розвинутих країн з ринковою економікою включає 24 країни. Вона поділяється далі з метою аналізу на частково подібні класифікаційні підгрупи великих промислово розвинутих країн, а саме:

• сім країн з найбільшими обсягами валового внутрішнього продукту (ВВП) в групі розвинутих країн з ринковою економікою (РКРЕ). Це - Німеччина, Італія, Франція, Канада, Велика Британія, США та Японія;

• країни Західної Європи; Північна Америка, яка включає Мексику, Канаду і США.

Це найрозвинутіша частина системи світового господарства, ядром якої є три головні центри сили: США, Японія, Західна Європа.

Країни, що розвиваються (колишні колонії та залежні країни. Їх ще називають країнами "третього світу", "периферією" світового господарства.) — це близько 140 країн Азії, Африки, Латинської Америки, Океанії, Європи. Вони займають майже 70% території Землі, їх населення становить понад 80% усього населення земної кулі. Валовий внутрішній продукт (ВВП) сягає близько 20% загального світового обсягу. До країн, що розвиваються, відносять держави, які часом значно відрізняються одна від одної, проте мають такі спільні риси, проблеми та інтереси, котрі дають підстави об'єднувати їх в одну підгрупу. Цими рисами є:

• залежне становище в системі світового господарства;

• багатоукладний характер економіки;

• в цілому усе ще низький рівень розвитку продуктивних сил, відсталість промисловості, сільського господарства, виробничої та соціальної інфраструктури порівняно з промислово розвинутими країнами.

Виділяють три підгрупи країн, що розвиваються:

1. найрозвинутіші країни,

2. середньорозвинуті

3. найменш розвинуті.

Про відмінності в рівнях розвитку цих підгруп можна судити на підставі таких даних: середньодушовий доход у першій підгрупі країн, що розвиваються, перевищував відповідний рівень "середняків" у 3,4 разу, а нижчої підгрупи - у 15,2 разу. Найбільш динамічні з них це, насамперед, нові індустріальні країни (НІК) Південно-Східної Азії та Латинської Америки (Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Аргентина, Бразилія, Мексика) — НІК першого покоління; Малайзія, Таїланд, Індія, Чилі — НІК другого покоління; Кіпр, Туніс, Туреччина, Індонезія — НІК третього покоління; Філіппіни — НІК четвертого покоління. До цієї підгрупи входять також деякі країни Перської затоки - Катар, Кувейт, ОАЕ, а також Багами, Бермуди.

Для НІК характерна експортна орієнтація виробництва, поступовий перехід до розвитку капіталомістких і наукомістких галузей, активне використання прямих зарубіжних інвестицій (ПЗІ) і зростаюча участь у вивезенні капіталу.

Група країн з перехідною економікою включає: країни Центральної та Східної Європи (Албанію, Болгарію, Угорщину, Польщу, Румунію, Чехію, Словаччину) і нові країни, що виникли після розпаду СРСР і Югославії.

Перед цими країнами стоять проблеми, які багато в чому схожі з проблемами країн, що розвиваються. Це —проблеми зміни економічних структур і адаптації поведінки населення та законодавства до ринкової економіки, модернізації виробничого апарату та інфраструктури, міжнародної заборгованості, вибору шляху і форм інтеграції зі світовим господарством тощо.

Міжнародна економічна інтеграція – процес зближення та взаємопроникнення національних господарств групи країн, спрямований на створення єдиного господарського механізму.

Історично інтеграційні процеси виявились у Західній Європі. З самого початку вони були зумовлені необхідністю відбудови економіки країн цього регіону після Другої світової війни.

Історично найактивніше регіональна інтеграція проходить у Західній Європі. Тут існують два регіональні блоки:

• Європейський Союз (ЄЄ): Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Португалія, Люксембург, Велика Британія, Данія, Ірландія, Греція, Іспанія, Австрія, Швеція, Фінляндія, а також 10 нових членів з Центральної і Південної Європи (Польща, Чехія, Словенія, Угорщина, Словаччина, Мальта, Кіпр, Естонія, Латвія, Литва).

• Європейська Асоціація Вільної Торгівлі (ЄАВТ): Ісландія, Норвегія, Швейцарія, Ліхтенштейн.

Міжнародна економічна інтеграція, що найбільш послідовно здійснюється в Західній Європі, поступово поширюється і на регіони інших континентів. При цьому Європейський Союз є взірцем, моделлю для інтеграційних організацій будь – якого регіону.

Сьогодні у світі є близько 20 економічних угруповувань. Серед них можна виділити: в Західній Європі – ЄС і ЄАВТ, в Північній Америці — Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА): США, Канада, Мексика, в Азіато – Тихоокеанському регіоні – Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС) - Австралія, Бруней, В'єтнам, Індонезія, Канада, Китай, Кірибаті, Малайзія, Маршаллові Острови, Мексика, Нова Зеландія, Папуа - Нова Гвінея, Республіка Корея, Перу, Сінгапур, США, Філіппіни, Чилі, Японія, а також Росія, в Латинській Америці — "Меркосур": Бразилія, Аргентина, Парагвай, Уругвай; Андський пакт: Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія; Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН): Бруней, Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни. Найбільшою з африканських інтеграційних груп країн є ЕКОВАС (Економічне співтовариство країн Західної Африки). До складу ЕКОВАС входять 16 країн Африки: Бенін, Гамбія, Гана, Гвінея, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігерія, Буркіна-Фасо, Кот-д'Івуар, Кабо-Верде, Гвінея-Бісау, Нігер, Сенегал, Сьєрра - Леоне, Того.

Всесвітній поділ праці формує світове господарство як єдиний наднаціональний єдиний світогосподарський простір, який утворює другий, більш адекватний поняттю "світове господарство" рівень світогосподарських відносин.

Єдиний світогосподарський простір — це наднаціональне середовище підприємства (бізнесу), в рамках якого діють єдині економічні, технологічні, правові і соціально-культурні вимоги до суб'єктів виробничої та комерційної діяльності.

Світове співтовариство перебуває поки що на самому початку формування єдиного світогосподарського простору.

Структура єдиного світогосподарського простору, представлена підсистемами:

• технологічною;

• економічною;

• правовою;

• соціально-культурною.

Технологічна підсистема — це сукупність вимог, які пред'являє НТР, що забезпечують конкурентоспроможність на світовому ринку. Ці вимоги технології можуть бути зведені до таких основних параметрів:

• інформаційно-комп'ютерний характер технології;

• наукомісткість;

• ресурсозберігаючий, безвідходний та екологічно чистий тип технології;

• біотехнологічність, тобто технологія, яка ґрунтується на природних процесах.

Такі параметри забезпечують витримування світового рівня ефективності, продуктивності, якості та новизни продуктів, реалізацію принципів сучасного менеджменту. Реалізація цих вимог практично неможлива і малоефективна в рамках відособлених національних технологічних просторів.

Економічна підсистема — це єдиний економічний простір вільного пересування товарів і послуг, капіталів і робочої сили, інформації через кордони національних держав, а також вільний взаємообмін національними валютами.

Економічна підсистема формується в міру вироблення і реалізації єдиних вимог до міжнародної торговельної, виробничо-інвестиційної та валютно-фінансової діяльності.

Правова підсистема — це зведення загальних правил підприємницького права і норм господарської поведінки. Вони складаються в єдине правове поле в міру вироблення норм міжнародного приватного, цивільного та патентного права.

Соціально-культурна підсистема формується значно повільніше і суперечливіше, ніж інші підсистеми єдиного світогосподарського простору. Процес формування єдиного соціально-культурного простору передбачає:

• досягнення більш високого загального рівня життя і зменшення відмінностей між "багатими" і "бідними" державами. З цією метою створюються структурні фонди ЄС, різні цільові фонди ООН;

• єдиний підхід до соціальної політики;

• формування нового мислення, злам старого мислення;

• вироблення єдиних норм поведінки в бізнесі, діловій етиці та в менеджменті;

• мирне вирішення національних та міжнаціональних проблем.

Кожна з підсистем світового господарства (технологічна, економічна, правова, соціально - культурна) — специфічна.

Ці підсистеми мають свою власну логіку розвитку, свої власні підсистеми, але функціонують вони як елементи цілісного організму — єдиного наднаціонального світогосподарського простору. Розбалансованість у функціонуванні будь-якої з підсистем впливає на стан системи в цілому.

Взаємодія технологічної, економічної, правової, соціально-культурної підсистем рівноправна і рівнозначна.