Поняття кредитної системи та її структура. Необхідність, сутність та джерела кредиту. Форми, функції та принципи кредиту

               

Кредитна система, як одна з складових частин ринку позичкових капіталів, являє собою сукупність кредитних відносин та системи інститутів, які забезпечують функціонування цих відносин. Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства. Термін “кредит” походить від латинського слова сreditum, що означає “позика” (від слова сredo – “вірю”, “довіряю”.

Кредит – це система відносин з приводу акумуляції та використання тимчасово вільних грошових засобів на основі повернення та платності у формі позичкового відсотка.

Кредитна система включає у себе два основних поняття:

По-перше, сукупність кредитно-розрахункових платіжних відносин, які базуються на певних формах і методах кредитування.

По-друге, сукупність кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють вільні грошові кошти і направляють їх господарюючим суб¢єктам, населенню, уряду в яких виникла потреба у цих коштах.

Принципи кредитування:

1. Обов¢язковість повернення кредиту. Позичальник повинен повернути кредитору весь обсяг одержаної в позику вартості.

2. Строковість позики. Позика має бути повернена позичальником кредиторові у строк, визначений кредиторською угодою.

3. Платність користування. Позичальник повертає не тільки основну суму боргу, а й сплачує додаткові кошти у вигляді кредита. Для кредитора процент за кредит є платою за те, що він ризикує своїм грошовим капіталом, який надає в позику.

4. Цільова спрямованість. Цей принцип кредиту полягає в тому, що економічні суб¢єкти повинні заздалегідь чітко визначити ціль, на яку будуть використані позичені кошти.

5. Забезпеченість. Полягає в прийнятті кредиторами додаткових заходів щодо гарантування повернення позики. Забезпечення позики може бути рухоме, нерухоме майно, цінні папери, валютні цінності, все, що приймають у заставу, а також зобов¢язання третьої особи погасити борг кредитору (гарантії).

6. Самостійність комерційних банків та небанківських фінансово-кредитних установ у проведенні кредитної політики. Реалізація відповідного принципу не лише не виключає, а й передбачає регулюючу функцію держави (центрального банку), спрямовану на захист інтересів позичальника - фізичних і юридичних осіб.

Функції кредиту:

- перерозподільча, яка передбачає перетворення на позичковий капітал вільних грошових коштів і капіталів, їх перерозподіл між сферами, галузями і підприємствами на користь метою пристосування їх до вимог новітніх процесів технічного та економічного прогресу;

- економія витрат обігу завдяки тому, що кредит суттєво прискорює швидкість обороту грошових ресурсів і здешевлює обслуговування грошового обігу;

- емісійна функція виявляється у створенні нових платіжних засобів кредитними установами;

- прискорення концентрації та централізації капіталу, що здійснюється на основі використання акцій та облігацій корпоративної форми власності, якій нині належить провідні позиції в економічній системі суспільства;

- функція капіталізації вільних грошових доходів реалізується в нагромадженні позичкового капіталу за рахунок реальних збережень фізичних та юридичних осіб. Це в основному капіталізована частка доходів населення, нагромаджень пенсійного, страхового фондів. Кредит сприяє нагромадженню цих тимчасово вільних коштів і спрямовує їх до виробничої сфери;

-контрольно-стимулююча функція полягає в тому, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб¢єктів кредитної угоди. Контрольна функція кредиту відзначається високим стимулюючим ефектом і обмеженістю адміністративно-правового впливу на позичальника, тобто більш економічний вплив, ніж адміністративно-правовий;

- функція утворення додаткової купівельної спроможності, це коли кредит надається без будь-якого попереднього матеріального забезпечення. Тобто відбувається утворення додаткової маси капіталу, що отримує підприємець. Отже, купівельна спроможність зростає і якщо вона буде використана продуктивно, що сприяє економічному розвитку.

Форми кредиту.

За суб¢єктом кредитних відносин, об¢єктом позик, сферою поширення та розміром позичкового відсотка розрізняють:

1. Комерційний кредит надається одним підприємством (фізичною чи юридичною особою) іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу. Знаряддям такого кредиту є вексель, оплачуваний через комерційний банк. Об¢єктом комерційного кредиту є товарний капітал, що обслуговує кругообіг промислового капіталу, рух товарів із сфери виробництва в сферу споживання.

Мета комерційного кредиту – прискорення реалізації товарів та втіленого в них прибутку.

Таким чином, комерційний кредит сприяє прискоренню кругообігу у грошовій формі як на окремих підприємствах, так і в цілому у суспільстві. Як правило, комерційний кредит є короткостроковим.

2. Банківський кредит – надається банками та спеціалізованими кредитно-фінансовими установами юридичним особам (промисловим, транспортним, торговим компаніям), населенню, державі, іноземним клієнтам у вигляді грошових позичок..

Банківський кредит перевищує межу комерційного кредиту за напрямком, терміном, розміром. Він має більш широку сферу застосування. Об¢єктом банківського кредиту є грошовий капітал. Мета банківського кредиту – отримання прибутку з позик. Кредитором є банк, а позичальником – домогосподарства, підприємницький і державний сектор. У свою чергу, надані позики поділяють на короткострокові (до 1 року). Середньострокові (від 1 до 3 років), довгострокові (понад 3 роки). Позики можуть бути попередньозабезпечені та незабезпечені матеріальними цінностями. За способом погашення кредиту – кредит, що погашається в розстрочку (поступово, частинами), та однострокового погашення.

Банківський кредит має багато різновидів. Найпоширенішими з них є такі:

      - лізинговий, пов¢язаний з наданням в оренду рухомого і нерухомого майна (машин, обладнання, приміщень) і супроводжується укладанням лізингової угоди, в якій лізинговою компанією є банк, що на замовлення орендаря купує обладнання, надає його в оренду;

       - іпотечний – особливий вид кредиту під заставу нерухомого майна (землі, житла, виробничих будівель). У випадку несвоєчасного повернення кредиту позичальник втрачає заставлене нерухоме майно і воно переходить у власність банку;

      - ломбардний – короткостроковий кредит під заставу рухомого майна, яке можна швидко реалізувати. Застава забезпечує повернення кредиту. Якщо кредит повертається своєчасно зі сплатою відсотка, позичальник залишається власником заставленого майна. Якщо не повертається в строк, право власності на заставлене майно переходить до кредитора, який реалізуючи майно, утримує суму боргу та відсоток.

3. Споживчий кредит підприємства торгівлі та сервісних послуг надають у вигляді товарів і послуг, що продаються в розстрочку (в кредит). Його обєктом є товари тривалого користування (меблі, автомашини), а також окремі види послуг, що продаються чи надаються у кредит (підприємства звязку).

Отже, споживчий кредит існує у даох формах: комерційного (купівля товарів у розстрочку) та банківського (грошові позики в банку для купівлі товарів довгострокового використання).

Різновидом споживчого кредиту є надання приватним особам довгострокових позичок чи будівництво приватного житла, на придбання майна молодим сім¢ям.

4. Державний кредит – це сукупність кредитних відносин, в яких позичальником або кредитором є держава чи місцеві органи влади. Вони позичають кошти на ринку позикових капіталів шляхом випуску позик через фінансово-кредитні установи. В провідних країнах доходи від внутрішніх позик стали другим після податків джерел фінансування державних витрат, Заощадження населення, що зберігаються в ощадному банку, суми коштів, що залучені у населення за допомогою позик, а також кошти, мобілізовані страховою системою, в сукупності становлять внутрішній державний борг.

Державні запозичення можуть мати як грошову форму (держава продає цінні папери, облігації, скарбничі зобов¢язання, сертифікати ощадного банку), так і натуральну (хлібні або цукрові позики). Кредитна діяльність державі потрібна особливо в низькорентабельних, але необхідних для відтворення галузях (житлове будівництво, інфраструктура, сільське господарство, тощо).

5. Міжнародний кредит – це рух і функціонування позичкового капіталу між країнами. Його суб¢єктами (кредиторами та позичальниками) виступають держава в особі центральних банків і державних скарбниць (казначейств) чи міністерства фінансів, банки (міжнародні, національні та приватні, міжнародні (в тому числі і регіональні), валютно-фінансові організації, міжнародні (національні, транснаціональні), корпорації, окремі фірми. Об¢єктом міжнародного кредитування є передання на певний строк, як правило, з виплатою відсотків, товарних цінностей, послуг.

       Відповідно до специфіки об¢єктів та суб¢єктів кредитування, а також інших чинників, що визначають міждержавне переміщення позикового капіталу, міждержавний кредит виступає у різноманітних функціональних формах. Він може бути міждержавним, приватним і змішаним, коротко-, середньо- та довгостроковим, комерційним та банківським, кредитуванням зовнішньоторговельних організацій чи прямих інвестицій.

Розглянуті форми кредиту є найпоширенішими. Багатоманітність таких форм свідчить про те, що по-перше, кредитні відносини пронизують усі рівні економічної системи і стосуються інтересів усіх громадян. По-друге, кредит виконує також важливі суспільні функції.