Нормування праці та норми часу

 

Із усіх видів ресурсів, з якими маємо справу у виробництві найважливішим є праця людини, яка дає змогу організовувати та реалізувати виробничий і технологічний процеси. Оскільки існують ті чи інші ресурси, то виникає проблема їх раціонального використання. Цю проблему загалом формулюють як задачу нормування ресурсу з метою мінімізації матеріальних витрат, вартості і ціни продукції.

Кількісною характеристикою праці є час, тому нормування праці полягає у встановленні мінімально необхідної витрати часу для виконання певного об’єму роботи, або для створення виробу. Об’єктом нормування часу у виробничому процесі є технологічна операція і технологічний процес загалом.

Час, який витрачається виконавцем в операції можна поділити на дві групи – нормований та ненормований час.

Нормовані витрати – це час, необхідний для виконання операції, ці витрати входять до регламентованого часу.

Ненормовані витрати – це втрати робочого часу, які не включають до норми часу. Вони включають виконання непотрібної і непродуктивної роботи, перерви, з організаційних чи технічних причин, не передбачені регламентом, запізнення робітника чи передчасне закінчення ним роботи і т.ін.

Необхідну і обґрунтовану норма часу на виконання операції встановлюють для певних виробничих умов: раціонально побудованого технологічного процесу і правильної організації праці (розділення основних, допоміжних і підготовчих робіт і їх обслуговування), виконання роботи працівником певної кваліфікації за нормальної інтенсивності праці, виконання дій в оптимальних санітарно-гігієнічних умовах (освітлення робочого простору, температура середовища, рівень забруднення повітря) з дотриманням усіх вимог техніки безпеки.

Витрати часу на операцію визначають працемісткість операції в нормогодинах. Сума часу на всі операції характеризує працемісткість технологічного процесу. Усі нормовані витрати часу для виконання технологічного процесу складають працемісткість виробу.

Величина, зворотна до працеміскості має назву продуктивність операції – кількість операцій (або виробів), виконаних (виготовлених) за одиницю часу. Регламентована продуктивність називається нормою виробітку.

Працемісткість операції служить основою для розрахунку техніко-економічних показників та можу бути критерієм оптимальності того чи іншого варіанту виробництва, технологічного процесу, або методу обробки. Від тривалості операції залежать: чисельність основних і допоміжних працівників (а отже, заробітна плата, виплати на соціальне страхування, витрати на соціальне і культурне будівництво і ін.); кількість, тип і моделі обладнання та рівень використання верстатів (коефіцієнт завантаження), витрати на його придбання, транспортування і монтаж; а також на обслуговування і ремонт; площа основних і допоміжних цехів, витрати на її утримання; споживання усіх видів енергії (силової, опалення та освітлення); витрати на інструмент і спорядження та на підтримання їх у працездатному стані (зберігання, ремонт, пере загострення тощо). Норма часу є основою оперативного керування і календарного планування виробництва.

 

Обґрунтована норма часу, яка характеризує необхідні і достатні витрати часу на здійснення операції називається штучним часом і позначається . Цей час визначають на основі одного з двох методів:

- технічно - обґрунтований метод, який базується на техніко-економічних розрахунках;

- дослідно-статистичний метод, що оснований на багатократнму вимірювання часу та усередненні статистичних даних.

У першому методі величину  операції знаходять з розрахунку тривалості окремих її складових, що не перекриваються в часі: технологічних проходів і переходів, машинних, машинно-ручних і ручних робочих рухів, прийомів, комплексів робочих прийомів і рухів. Аналіз складу і послідовності дій в операції дає змогу усунути зайві, непродуктивні і непотрібні її елементи, забезпечити повне або часткове перекриття окремих дій і маніпуляцій у часі та оптимізувати структуру операції.

У дослідно-статистичному методі нормування операцію не розбивають на окремі її складові, а фіксують усі витрати загалом, тому ця норма часу, як правило, є завищеною. Отже, з двох методів нормування та відповідно, із двох видів норм часу точнішою і ближчою до об’єктивно необхідних витрат є технічне нормування і технічно - обґрунтована норма часу .

 

Складові штучного часу

Штучний час має чотири складові: основний час, допоміжний час, час на обслуговування робочого місця і час на особисті потреби робітника і відпочинок.

Основний час  – це тривалість основного технологічного переходу – закінченої частини операції, протягом якої відбувається зміна стану заготовки – форми та розмірів, якості, фізико-механічних властивостей поверхні. Основний час визначається на основі прийнятих режимів різання для методу обробки та виду операції:

, хв.,

де L – довжина шляху різання; мм  s_о – подача, мм/об.; n – частота обертання інструменту або деталі, хв^-1; і – кількість проходів.

Якщо припуск на поверхні становить Z мм, а глибина різання – t, мм то кількість проходів рівна

.

За стійкістю інструменту Т і основним технологічним часом t_o можна визначити ресурс інструменту, що характеризується кількістю заготовок К_зТ, оброблених різцем або іншим інструментом за період його стійкості:

.

Допоміжний час – це час, необхідний для встановлення - знімання та для закріплення - звільнення деталі, а також на виконання робітником прийомів керування верстатом і контрольні вимірювання. Цей час може бути ручним, механізованим (наприклад, завантаження заготовки з допомогою крану чи приверстатного маніпулятора), або машинним – при автоматичному допоміжному переміщенні інструменту чи заготовки. Допоміжний час можна встановити за укрупненими нормативами, наведеними в Додатку. В окремих випадках величину  можна знайти як частку основного часу .

Сума основного і допоміжного часів називається оперативним часом: , від величини залежать усі інші складові .

Час на обслуговування робочого місця – це час, необхідний для підтримання верстата і спорядження у працездатному стані і догляду за робочим місцем. Величина  має дві складові: час технічного обслуговування і час організаційного обслуговування .

При ручному обслуговуванні верстата  включає час на заміну і регулювання інструменту, регулювання верстата, усунення стружки з робочої зони, зупинку і пуск верстата, контрольні вимірювання.

До складу  входить прогрівання верстата на холостому ходу перед робою, прибирання робочого місця по закінченні зміни, отримання завдання від майстра, документації від технолога на початку зміни і здавання деталей контролеру в кінці роботи.

Нормативи допоміжного часу, часу на обслуговування і особисті потреби встановлюються дослідним шляхом.

У масовому та великосерійному виробництві час технічного обслуговування визначають у відсотках від основного часу:

,

а час на організаційне обслуговування визначають у відсотках від оперативного часу:

,

Залежно від типу і розміру верстата в масовому та великосерійному виробництві коефіцієнти а і а₁ мають такі значення: а = (1 - 3,5) %, a₁ = (0,8 - 2,5) %. У дрібносерійному та одиничному виробництві а = (10 - 15) %, a₁ = (4 - 8) %.

Час на перерви, відпочинок і особисті потреби  :

,

де b = (4…6)%в одиничному і серійному виробництвах, і b = (5…8)% - в масовому виробництві.

 

Для уточнених розрахунків відповідно до загальномашинобудівних нормативів з питань праці для токарно-гвинторізних верстатів a₁ = 3,5 %; для роботі на свердлильних верстатах з максимальним діаметром свердла до 12 мм a₁ = 3,5 %; для верстатів з діаметром свердел від 12 до 50 мм a₁ = 4,0%, а понад 50 мм a₁ = 4,5 %; для роботи на фрезувальних верстатах з ходом стола до 1250 мм a₁ = 3,5 %.

За тими ж нормативами b = 6 % при роботі з ручною зміною заготовок масою до 50 кг; b. = 7... 8 % при ручній зміні заготовок масою понад 50 кг; при механізованій зміні b = 4 %.

Штучний час у дрібно- і середньосерійному виробництві можна розрахувати наближено за оперативним часу:

,

де k = 24 - 35%.

 

У дрібно- і середньосерійному виробництві, в яких оброблення на металорізальних верстатах здійснюєть невеликими партіями деталей, а верстат і спорядження налагоджують для певної партії, нормований час має назву штучно-кошторисного часу , до складу  включають штучний і підготовчо - заключний час:

,

де  - підготовчо-заключний час на всю партію деталей (в середньому для різних видів обробки хв.); N - кількість деталей у партії запуску, шт.

Підготовчо-заключний час визначається окремо на всю партію деталей, а його величина не залежить від розміру партії. В підготовчо-заключний час входить:

1) час на ознайомлення робітника з роботою і кресленням;

2) час на підготовку робочого місця, налагоджування верстата, інструментів та пристосувань для обробки заданої партії деталей;

3) час на зняття інструменту і пристосувань по закінченні обробки даної партії деталей.

Норма часу на обробку партії деталей:

.

РОЗДІЛ 10

ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ТЕХНІЧНОГО ПЕРЕОСНАЩЕННЯ ВИРОБНИЦТВА