Способи й прийоми формулювання “сензитивних” запитань з урахуванням психології респондентів.

З  найбільшими  труднощами  при  формулюванні  запитань  анкети  дослідник стикається тоді, коли йому доводиться мати справу з так званими “сензитивними” запитаннями. “Сензитивне”, тобто чуттєве запитання – це таке запитання, яке може викликати у респондента реакцію застережливості й приховування своїх дійсних думок і оцінок, оскільки воно заторкує “хворобливі струни” його душі або самолюбство. З різних причин респондент не завжди схильний давати адекватні відповіді на ті чи інші запитання. І, передбачаючи таку можливу ситуацію, соціолог повинен подбати про те, у якому вигляді, у якій формі подати запитання, щоб воно ефективно спрацювало. Саме тут потрібне мистецтво ставити запитання, яке зумовлюється хистом, практичним досвідом, інтуїцією соціолога. Цьому мистецтву важко навчитись, але наблизитись до нього можна завдяки знанням психології респондентів і деяким почерпнутим з практики досвіду правилам формулювання запитань, а також техніці побудови цих запитань.

Щодо знань психології респондентів. Це знання про 1) тиск загальноприйнятих норм та цінностей на оцінки й самооцінки респондентів; 2) підсвідоме прагнення видавати належне (бажане) за дійсне при самооцінках; 3) вигаданість (“фабулярність” за Ж.Паже) відповідей на суттєво важливі відкриті запитання при фактичній некомпетентності респондента, що бажає виглядіти компетентною людиною; 4) тиск на психіку респондента фігури  респондента (анкетера);  5)  ситуативний  настрій  респондента на момент опитування (одна річ, коли опитуваному затримали зарплату, і зовсім інша річ, коли йому виплатили заборгованість: і перша й друга ситуації несприятливі для опитування); 6) особливості вікової психології (негативізм, нонконформізм та гіпертрофоване бажання поважливого до себе ставлення у підлітків, школярів і поміркованість мислення, прискіпливість людей похилого віку).

Знання  психології  респондентів  створює  ті  орієнтири  пошуку,  які  полегшують соціологу роботу над формулюванням запитань.

Ось деякі правила (прийоми) формулювання “сензитивних” запитань:

“Знеособлення” запитання, постановка запитань у знеособленій форму в тих випадках, коли запитання може увижатися неприємним для респондента. Конкретно цей прийом полягає в тому, що звернення типу “Як Ви вважаєте...”, “Чи доводилось Вам...”, “Як Ви оцінюєте...” у випадках сензитивності замінюються на такі звернення: “Прийнято вважати...”, “Дехто вважає...”, “Чи варто звертатись...”, “Чи варто користуватись...” тощо. Наприклад, запитання “Як Ви ставитесь до громадянського шлюбу?” може викликати у респондента застережливу реакцію, що негативно вплине на його відповідь. Тому у таких випадках варто знеособити запитання таким чином: “Дехто з людей останнім часом вважає громадянські шлюби нормальним явищем, інші, навпаки, ненормальним. Яка з цих думок, на Ваш погляд, має більше сенсу?

1. Думка перших

2. Думка других

4. Важко сказати.

Секрет “знеособлення” полягає в тому, що він перетворює зацікавленого респондента на “сторонню” людину.

Персоніфікація запитання (персоніфікація проективної ситуації) при оцінці складних суспільних явищ. Це особливо важливий прийом. Справа в тому, що великомасштабні  суспільні  явища  та  процеси  саме  внаслідок  своєї  “узагальненості” досить часто сприймаються респондентами як щось стороннє, що безпосередньо не заторкує їх інтересів та інтересів близьких до них людей. І саме ця “остороненість” може призвести до неадекватної відповіді респондента (“формальної”, байдужої, не завжди достовірної відповіді). Щоб цього не трапилось, соціологу належить перетворити “нейтральне”  для  респондента  запитання  на  сензитивне,  коли  узагальнене  суспільне явище поперетворюється на особистісну ситуацію. Так, у свій час з приводу того, що в Ізраїлі вирішувалось питання про доцільність служби жінок в армії, в країні було проведено масове опитування. До анкети було включено два запитання з певним інтервалом між ними. Першим запитанням, зверненим до чоловіків, було: “Як би Ви поставились до служби жінок в армії?” Другим: “Як би Ви зреагували на те, якщо б Ваша  дружина  (донька  чи  сестра)  пішли  на  службу  до  армії?   Розбіжності  між відповідями у першому й другому разі виявилися досить істотними. Інший приклад сензитивності проективної ситуації можна навести з одного російського кінофільму, де на організованих телестудією зборах представників громадськості вирішувалось питання про припустимість практики трансляції донорських органів в організм смертельно хворих людей. Мова зайшла про “донорство” психічно неповноцінних та “бомжів”. Почувши про можливість такого “донорства”, більшість представників громадськості обурилась і мало не зірвала конференції. Тоді ведуча передачі раптом звернулась до найбільш обуреного й розгніваного громадянина: “Скажіть, будь ласка, у вас є діти?” Виявилось, що у того є донька, яку він ніжно кохає. Ведуча продовжувала: “Уявіть собі, закоханий батьку, що раптом ваша дитина тяжко захворіла і лікарі сказали, що без трансплантації нирок вона помре. І тут же запропонували скористатись “донорством” однієї нікчемної людини зі здоровими нирками, але з безнадійно хворою головою. Отже, як би ви зреагували на таку пропозицію?” Протестуючий проти “донорства” громадянин був приголомшений таким поворотом подій і не знав, що відповісти. Персоніфікація ситуації перетворила абстрактну суспільну проблему на особисту, зробила їх сензитивною. Мистецтво ставити запитання у таких випадках полягає в конструюванні проективних сензитивних ситуацій.

Застосування непрямих, опосередкованих запитань замість прямих (“лобових”) або поряд з ними

Функція непрямих, опосередкованих запитань – зменшити або блокувати тиск сензитивності на відповіді респондентів. У тих випадках, коли запитання передбачають суспільно несхвальні відповіді, респондент не завжди схильний до щирих і правдивих висловлювань. Тому постановка питання у непрямій, опосередкованій формі є свого роду “щадіння” респондента соціологом, завдяки чому останній отримує більш достовірні відповіді. У випадках сензитивності соціологи взагалі радять уникати прямих, “лобових” запитань. Запитання до студента “Подобається чи не подобається Вам навчання на факультетів, який Ви обрали?” або “Чи подобається Вам обраний фах (спеціальність, факультет)?” навряд чи може гарантувати правдиву й достовірну інформацію. А ось відповіді на непряме запитання “Якби Вам запропонували навчання за іншим фахом (на іншому факультеті, в іншому вузі), то яким би було Ваше рішення?” або “Якби Вам запропонували  перейти  до  іншого  вузу  (на  інший  факультет),  то  як  би  Ви  на  це   зреагували?”   можуть  опосередковано  свідчити  про  те,  дійсно  подобається  чи  не подобається обраний студентом фах (факультет, вуз).

Непрямі запитання не завжди формулюються у проективній формі (“Якби Вам запропонували...” тощо ). Вони можуть бути сформульовані у транзитивному вигляді завдяки використанню психології конформістського ототожнення власних оцінок, думок, способу життя респондента з думками, оцінками та способом життя тих соціальних груп (близького оточення), з якими респондент себе ідентифікує. Так, запитання “Як більшість працівників Вашого підприємства оцінює ставлення до них свого директора?” дає ту інформацію,  смисл  і значення  якої  напевно поділяє  сам  респондент,  хоча  зовні  він виступає при цьому як стороння людина. Транзитивні за формою запитання були використані вченими Інституту соціології НАН України при дослідженні соціально- економічної поведінки працівників промислових  підприємстві, коли відповіді на запитання “Які типи поведінки, на Вашу думку, притаманні більшості працівників вашого підприємства?” були проінтерпретовані як поведінкові самоідентифікації респондентів.

Мистецтво формулювати сензитивні запитання таким чином, щоб сензитивність приглушувалась або блокувалась, полягає в багатьох інших психологічних “хитрощах” Наприклад, при дослідженні зловживання питним робітниками промислових підприємств завідомо недоречно ставити запитання у прямій формі: “Як часто Ви споживаєте питне після робочого дня?” У закамуфльованій непрямій формі це запитання можна сформулювати по-іншому: “Як часто Вам доводиться спілкуватися з Вашими друзями по роботі після робочого дня?” Хоча за таким формулюванням є певний ризик  помилкових висновків, все ж воно завдяки опосередкованому умовиводу більш гарантує достовірність відповідей, ніж пряме запитання.

Деталізація запитання, яка не  дозволяє респонденту дати недостовірну відповідь.

Існує така категорія запитань, відповіді на які легко можуть бути перевірені на щирість і правдивість завдяки прийому деталізації. Деталізація запитання – це вимога (у формі прохання) соціолога до респондента дати глибоку, поширену, деталізовану відповідь, з якої можна було б зробити висновок про рівень компетентності респондента щодо даного запитання. Так, коли в свій час соціологи досліджували рівень готовності до шлюбу молодих людей Дніпропетровська, в анкету нареченої (стандартизоване інтерв’ю) було внесено запитання: “Чи можете Ви самостійно готувати страви?” Контрольне запитання, що слідувало за ним, пропонувало: “Якщо Ви вмієте готувати страви (борщ, суп  тощо),  то  розкажіть  в  подробицях,  як  і  в  якій  послідовності  Ви  це робите                 ”.   Така  деталізована  постановка  запитання  “припирає  до  стінки” респондента, і йому нічого не залишається як продемонструвати обізнаність або зізнатися, що він “перебільшив своє вміння”. В останньому разі виникає привід для сумніву в достовірності усіх відповідей даного респондента.

Застосування в закритих запитаннях різних “пасток”.

Прийом “пастки” здавна, але не досить часто використовується при складанні анкети і формулюванні запитань тоді, коли у дослідника виникає підозра, що у відповідях на окремі запитання деякі респонденти напевно можуть “схитрувати”. Щоб позбавитись анкет з недостовірними відповідями та вилучити їх з масиву, інколи застосовуються запитання-“пастки”. У функціональному відношенні деталізація запитання та запитання- “пастка” наближаються одне до одного. Але між цими прийомами існує суттєва різниця. Застосовуючи деталізацію запитання, соціолог діє відверто, “з відкритими забралами”. Що ж стосується “пастки”, то тут хитрість соціолога діє проти нещирості респондента. Прийомом пастки соціологи частіше за все користуються тоді, коли доводиться конкретизувати чи деталізувати якісь речі, події, явища Так, при дослідженні рівня естетичних затребувань читачів науково-фантастичної літератури азербайджанські соціологи (м.Баку) скористались прийомом “пастки”, вписавши в перелік новітньої фантастичної літератури неіснуючу повість. “Довгі присмерки Маркса”. Московський соціолог  М.Жабський  включив  в  аналогічне  запитання  про  новітні  фільми  кілька вигаданих ним назв. В обох випадках “пастки” спрацювали: від 1,5 до 2,0% опитаних потрапили до них.

Наведені правила (прийоми) не вичерпують всього арсеналу мистецьких підходів та знахідок при формулюванні запитань з урахуванням психології респондентів. До мовленого вище вкрай важливо додати ще один момент: частіше за все непрямі запитання виступають поряд з прямими  запитаннями, але в роззосередженому вигляді. Заповнюючи анкету, респондент може забути про зміст тих запитань та своїх відповідей на них, з якими він мав справу раніше, і це може призвести до того, що на сформульовані непрямим, опосередкованим чином на ті ж самі запитання він може дати вже інші відповіді. Таким способом соціолог перевіряє позиції респондентів на їх надійність та достовірність. Коли одне і те ж за змістом запитання варіюється в анкеті дослідником, то створюється так звана “батарея запитань”. Цю метафору можна вважати вдалою: батарея, що складається з роззосереджених 3–4 гармат, обстрілює з різних місць одну й ту ж ціль. Одну й ту ж ціль “обстрілюють” непрямі запитання, щоб виявити надійність і правдивість відповідей.

На завершення слід сказати, що далеко не завжди досконало й ефективно спрацьовують  майстерно  сформульовані  дослідниками  запитання  навіть  на  підставі глибоких знань психології респондентів. В такому випадку вихід один: соціолог повинен обережно й остережливо інтерпретувати отриману ним інформацію, роблячи оговірки й припускаючи різні варіанти вірогідних умовиводів.

Відомості про формулювання запитань анкети з урахуванням психології респондентів можна отримати з таких джерел:

v причини помилок при формулюванні запитань [ 4, с. 78–79;  6, с. 412–413]

v формулювання запитань: стратегічні підходи і правила [  6, с. 400 –403 ]. 

Література

1. Бутенко И.А. Прикладная социология: наука и искусство. – М., 1999.

2. Девятко  И.Ф.  Методы  социологического  исследования.  Учебное  пособие для вузов. – Екатеринбург, 1998.

3. Здравомыслов     А.Г. Методология и     процедура социологических исследований. – М., 1969.

4. Ноэль Э. Массовые опросы. Введение в методику демоскопии. – М., 1978.

5. Панина Н.В. Технология социологического исследования. – К., 2001.

6. Рабочая книга социолога. – М., 1976.

7. Радугин А.А., Радугин В.Н. Соціологія. Курс лекцій. – М., 1997.

8. Рукавишников  В.О.,  Паниотто  В.И.,  Чурилов  Н.Н.  Опросы  населения. Методический опыт. – М., 1984.

9. Социология. Учебное пособие для студентов вузов. – Минск, 2000.

10. Харчева В. Основы социологии. Учебник. – М., 1997.

11. Ядов В.А. Стратегия социологического исследования. – М., 1998.

 

1. Оцінка можливостей. Методи оцінки та засоби підвищення надійності інформації.

 

Під надійністю соціологічної інформації, як правило, розуміють загальну характеристику емпіричних даних, отриманих під час проведення соціологічних досліджень. Надійною називають таку інформацію, у якій, по-перше, відсутні невраховані помилки, тобто такі, величину котрих соціолог-дослідник не в змозі оцінити; по-друге, кількість врахованих помилок не перевищує деякої заданої величини. При цьому помилки, про які соціологу-досліднику відомо, можуть бути інколи достатньо великими, однак суттєво не впливають на надійність соціологічної інформації. Так, якщо помилка репрезентативності складає 20 %, то соціолог може екстраполювати дані вибірки на всю генеральну сукупність лише за умов, коли різниця даних значуща (наприклад, перевищує 40%), і ця інформація буде вважатися надійною.

Поняття надійності соціологічної інформації, невизначене через загальний характер, конкретизується за допомогою перерахування врахованих помилок і контрольованих у дослідженні чинників. Тому в залежності від того, які саме чинники контролюються, соціологічні дані називають правильними, точними, сталими, обґрунтованими або репрезентованими, тобто в основі класифікації різних параметрів, що характеризують якість соціологічної інформації, лежить головним чином характер тих чи інших помилок.

При цьому класифікація помилок має велике значення для характеристики надійності соціологічної інформації. У соціології всі помилки розподіляють на дві групи: 1) інструментальні, пов´язані головним чином із інструментарієм дослідження, методикою, технікою і процедурою збирання даних; 2)теоретичні (або логічні), пов´язані, як правило, з недосконалістю теорії, покладеної в основу використовуваного засобу виміру, невірністю передбачень, обґрунтовуючих вимірювальну процедуру, а також неправильним вибором логічної моделі того або іншого соціального явища чи процесу, що досліджується.

Варто зазначити, що інструментальні помилки, під якими розуміють різницю між вимірюваним та істинним значенням ознаки, розподіляються, в свою чергу, на випадкові та систематичні. Випадковими називають ті помилки, що при повторних вимірах змінюються за ймовірними законами. Наприклад, якщо результат виміру—деяке число у метричній шкалі, то при більшій кількості вимірів відхилення результату виміру в ту або іншу сторону від істинного значення зустрічаються приблизно з однаковою частотою, та при збільшенні кількості вимірів середнє арифметичне помилки наближається до нуля. Систематичні ж помилки при повторних вимірах лишаються постійними або змінюються згідно з законом детермінізму, за яким середня помилка зі збільшенням числа вимірів не зменшується.

Із розглянутими типами помилок — теоретичними та інструментальними (випадковими і систематичними) — тісно пов´язані визначені характеристики надійності соціологічної інформації. Так, відсутність теоретичних помилок називається обгрунтованістю, або валідністюсоціологічної інформації. При цьому отримані дані вважаються обґрунтованими тоді, коли вірними є теоретичні посилання, покладені в основу вимірювальної процедури, тобто коли є впевненість у тому, що вимірюється саме та властивість досліджуваного соціального об´єкта, яку необхідно виміряти.

Відсутність випадкових помилок називають точністю соціологічної інформації. Оскільки випадкові помилки являють собою розпорошення вимірюваного значення навколо істинного (при повторних вимірах), то точність інформації буде вищою тоді, коли буде меншим діапазон розпорошення і коли вимірювані значення будуть ближчими між собою. Цю характеристику іменують також сталістю соціологічної інформації. Близькою до цього поняття є категорія відтворюваності, під котрою розуміється схожість результатів вимірювань, що здійснюються у різноманітних умовах, у різний час, та у різних місцях, а також за допомогою різних засобів, способів і методів.

Відсутність систематичних помилок називається правильністю соціологічної інформації. Таким чином, соціологічна інформація вважається надійною, якщо вона обгрунтована (тобто валідна), точна і правильна.

При цьому соціологічна наука для забезпечення надійності соціологічної інформації використовує цілий арсенал методів її підвищення. Методи підвищення надійності соціологічної інформації — це способи врахування помилок або контролю надійності емпіричних даних. Усю сукупність цих методів можна розподілити на дві групи: 1) методи зовнішнього контролю; 2) методи внутрішнього контролю. Перша група цих методів пов´язана із співставленням емпіричної інформації, отриманої у конкретному дослідженні з будь-якою іншою зовнішньою інформацією, а друга група безпосередньо пов´язана із вивченням розподілу ознак у даному соціологічному дослідженні.

Що стосується першої групи — групи методів зовнішнього контролю надійності соціологічної інформації, то серед них виокремлюють такі:

1) контроль, зовнішній по відношенню до даного дослідження, тобто зіставлення отриманих даних із даними повторного виміру (метод повторної перевірки або test retest);

2) контроль, зовнішній по відношенню до інструментарію дослідження (даної анкети), тобто зіставлення даних опитування з даними інструментарію, котрий вважається еквівалентним (метод еквівалентних форм), а також зіставлення даних опитування з реальною поведінкою людей;

3) контроль, зовнішній по відношенню до дослідника, або зіставлення даних опитування з даними, отриманими за допомогою того ж інструмента на тому ж масиві, але іншим соціологом-дослідником;

4) контроль, зовнішній по відношенню до об´єкта дослідження, тобто зіставлення даних опитування з даними, отриманими на іншому соціальному об´єкті.

Друга група — група методів внутрішнього контролю надійності соціологічної інформації може бути визначена наступним чином:

1) вивчення розподілу даної ознаки по всій вибірці, тобто розрахунок репрезентативності за допомогою вирахування дисперсії та обліку кількості опитуваних; вивчення кількості відповідей на ті чи інші запитання, або окремі пункти запитань (виявлення "непрацюючих" питань або градації питань); вивчення форми розподілу (наявність "випадаючих" значень, відповідність нормальному розподілу значень);

2) зіставлення розподілу різних ознак по всьому масиву; зіставлення запитань, що "служать для виміру однієї і тої ж змінної, з підсумковою змінною (зведеним показником); вивчення гомогенності анкети; усунення "суб´єктивних" огріх шляхом обліку "особистісного зрівняння" респондента;

3) вивчення розподілу ознак у різних підвибірках: усунення впливу інтерв´юера за допомогою метода Уорнера; дисперсійні критерії надійності для зіставлення даних, отриманих шляхом застосування різних вимірювальних методик.

Таким чином, методи підвищення надійності соціологічної інформації дають можливість установити ступінь надійності або відповідності результатів соціологічного дослідження, отриманих при повторному використанні тієї ж методики і техніки в аналогічних умовах. Крім того, вони дають реальну можливість установлювати не тільки ступінь взаємозв´язку та взаємного виведення змінних та індикаторів, але й ступінь їх відповідності емпіричним даним, отриманим у ході проведення соціологічних досліджень.

 

1. Інтерв’юірування та його особливості.

Інтерв'ю - метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника.
     Порівняно з анкетуванням, інтерв'ю має певні переваги та недоліки. По-перше, інтерв'ю надає можливість більш глибоко проникнути у соціально-психологічні причини людської поведінки. По-друге, під час його проведення можливо встановити ступінь відвертості респондента. По-третє, інформація, що збирається за допомогою інтерв'ю, надходить більш швидко й повно; вона, зазвичай, є безпосередньою та яскравою.

Під час інтерв'ю контакт між дослідником і респондентом здійснюється за допомогою інтерв'юера, котрий ставить запитання, передбачені дослідженням, організовує та спрямовує бесіду з кожною людиною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією. Для одержання одного й того ж обсягу інформації при використанні методу інтерв'ю дослідник витрачає більше часу та засобів, ніж при анкетуванні. Додаткових витрат вимагають добір і навчання інтерв'юерів, контроль за якістю їхньої роботи.

За технікою проведення розрізняють:

v вільне - тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації запитань;

v спрямоване (стандартизоване) - спілкування інтерв'юера та респондента регламентовано детально розробленим питальником й інструкцією інтерв'юера, котрий зобов'язаний точно дотримуватися сформульованих запитань та їх послідовності. У стандартизованому інтерв'ю, звичайно, переважають закриті запитання;

v напівстандартизоване - поєднує в собі особливості двох попередніх видів.
За процедурою проведення розрізняють такі типи інтерв'ю:

v панельне - багаторазове інтерв'ю одних і тих же респондентів щодо однієї і тієї ж проблеми через певні проміжки часу;

v групове - запланована бесіда, у процесі якої дослідник прагне започаткувати дискусію в групі;

v клінічне інтерв'ю — тривала, глибока бесіда, мета якої полягає в одержанні інформації про внутрішні спонукання, мотиви, схильності респондентів;

v фокусоване інтерв'ю — короткочасна бесіда, мета якої полягає в отриманні інформації про конкретну проблему, процес або явище, про реакції суб'єкта на задану дію.

За типом респондентів інтерв'ю бувають: з відповідальною особою, з експертом, з рядовим респондентом.

Одна з основних умов, які впливають на достовірність і надійність інформації, наявність якісного питальника та дотримання правил його застосування.

Питальник—документ, у якому сформульовано й тематично згруповано запитання, передбачено місце для записів відповідей на них.

До питальників додають, так звані, протоколи інтерв'юера, що містять основні відомості про процес інтерв'ю.

На інтерв'ю впливають місце, конкретні обставини, тривалість його проведення (найчастіше респондент погоджується на нетривале інтерв'ю).

Метод інтерв'ю дає змогу одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів. Суттєвою його особливістю є, здебільшого, зацікавленість респондента опитуванням, яка забезпечується особистим контактом учасників інтерв'ю.

Однак організація та проведення інтерв'ю наштовхуються на певні труднощі, пов'язані з пошуком психологічного контакту з респондентом; значними матеріальними та часовими затратами; трудомісткістю підготовки інтерв'юерів; забезпеченням анонімності інтерв'ю.

Особливості інтерв'ю зумовили його широке використання в проблемних дослідженнях, при вивченні громадської думки, контрольних, вибіркових і експертних опитуваннях.

 

1. Експертне опитування. Процедури експертних оцінок (за Толстих Н. В.).

 

У практиці управління соціальними процесами виникає необхідність з’ясування думки фахівців щодо складних проблем, які важко піддаються формалізації. Експертні опитування мають на меті саме вивчення оцінки спеціалістів з широкого кола питань і прогнозів розвитку складних нетипових ситуацій. В окремих випадках вирішення нестандартних завдань експертне опитування є не тільки ефективним, а навіть єдино можливим методом отримання необхідної інформації та вибору варіанту дій.

1. Специфіка експертного опитування та основні галузі його застосування. функції експертного опитування. Експертні опитування — це опитування компетентних, тобто висококваліфікованих у певній галузі фахівців (експертів). Експертними оцінками називають результати експертного опитування, а під експертизою розуміють дослідження будь-якого об’єкта, ситуації, питання, що потребує спеціальних знань, з наданням мотивованого висновку.

Експертні опитування становлять окремий різновид і мають свою специфіку у доборі респондентів, організації проведення та інструментарії опитування, методах аналізу отриманої інформації. Респондентами в експертному опитуванні є експерти, які володіють необхідними для оцінки поставлених в дослідженні питань знаннями та досвідом; та професійною інтуїцією.

Експертні методи опитування давно і широко застосовуються у вирішенні складних технічних, гуманітарних та соціально-економічних проблем [1, с. 16; 2, с. 3–4]. Коло ситуацій для розв’язання яких звертаються до експертів, становлять переважно малоормалізовані та неформалізовні проблеми. В практиці управління результати експертних опитувань враховуються при прогнозуванні, розробці управлінських рішень та проектів, груповій оцінці особистості. Експертні опитування виконують такі прикладні функції: діагностичну, оцінювальну, прогностичну.